Блаватська Олена Петрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
О. П. Блаватська, 1877

Блава́тська Оле́на Петрі́вна (рос. Елена Петровна Блаватская, уроджена Геле́на фон Ган нім. Helena von Hahn [1]; *31 липня (12 серпня) 1831, Катеринослав (зараз Дніпропетровськ) — † 26 квітня (8 травня) 1891, Лондон) — російська письменниця, мандрівниця, теософ. Одна з засновників Теософічного товариства.

За деякими західними джерелами, Олена Блаватська — прибічниця окультизму та спіритуалізму; за російськими джерелами (деякі філософські словники, енциклопедії, підручники), вона філософ[2], науковець та релігієзнавець[3].

У 18481875 роках вона здійснила фактично триразову навколосвітню подорож[4].

1875 року у Нью-Йорці разом з полковником Г. С. Олкоттом заснувала Теософське товариство, головною метою якого було «створити ядро Всесвітнього Братерства, де не буде мати значення різниця раси, колір шкіри, стать, каста й віросповідання».

Біографія[ред.ред. код]

Родовід[ред.ред. код]

Родовід Олени Петрівни Блаватської з материнського боку сходить через Михайла Чернігівського до засновника державності на Русі — Рюрика [5][6][7][8].

Прямим предком О. П. Блаватської, з материнської лінії, був Сергій Григорович Долгорукий (відомий дипломат свого часу) — брат Олексія Григоровича Долгорукова, члена Верховної таємної ради при Петрі II. Сергій Григорович був прадід Олени Павлівни Фадєєвої-Долгорукої (бабуся Блаватської) і прапрадід Олени Петрівни Блаватської [9].

Андрій Михайлович Фадєєв,
дідусь О. П. Блаватської

Прадід Олени Блаватської, князь Павло Васильович Долгоруков (1755–1837), генерал-майор часів Катерини II, мав найвищу військову нагороду — Орден Святого Георгія [10] і був другом та товаришем по службі Кутузова [11]. Деякі автори вважають, що П. В. Долгоруков був відомим масоном і розенкрейцером, і навіть, ходили чутки, що він зустрічався з Каліостро та графом Сен-Жерменом [12].

Проте найбільш відомі й авторитетні біографії графа Сен-Жермена про таку зустріч нічого не говорять, до того ж під час перебування графа Сен-Жермена в Росії (1762) Павлові Васильовичу було тільки 7 років [13][14].

Олена Павлівна Долгорука,
бабуся О. П. Блаватської

Його дружиною була Генрієтта де Бандре дю Плессі, донька Адольфа Францовича, який командував армійським корпусом у Кримській кампанії й, зі слів А. М. Фадєєва, був улюбленцем Суворова [15]. Донька Павла Васильовича й Генрієтти Адольфівни, князівна Олена Павлівна, бабуся О. П. Блаватської, здобула гідну домашню освіту, знала 5 іноземних мов, розумілася на археології, нумізматиці, ботаніці. Гербарії Фадєєвої та її малюнки різних рослин, що на цей час зберігаються в архіві Академії наук, були відомі багатьом ученим і викликали захоплення. Олена Павлівна листувалася з німецьким ученим Александром Гумбольдтом, англійським геологом, засновником Географічного товариства Родріком Мерчісоном, шведським ботаніком Христіяном Стевеном, який вивчав флору й фауну Криму та Кавказу [9][16][17]. Як повідомляє О. Ф. Писарєва, ботанік Гомер-де-Гель назвав знайдену ним раковину на честь Олени Павлівни — Venus-Fadeeff [18][19].

1813 року князівна взяла шлюб із Андрієм Михайловичем Фадєєвим, державним чиновником, який згодом став таємним радником, губернатором Саратова й Тифліса, чий родовід сходить до російських стовпових дворян та ліфляндських німців фон Краузе [20]. Прадід Андрія Михайловича — Петро Михайлович Фадєєв, був капітаном армії Петра Великого [21]. В Олени Павлівни й Андрія Михайловича було четверо дітей: старша донька — Олена Ган — відома письменниця (її називали російською Жорж Санд [22]), мати Олени Петрівни Блаватської, Віри Петрівни Желіховської та Леоніда Гана; син — Ростислав Фадєєв — генерал, військовий письменник і реформатор; донька Катерина Андріївна — мати видатного російського державного діяча Сергія Юлійовича Вітте; донька — Надія Андріївна, активний член Теософського товариства.

Ростислав Андрійович Фадєєв,
дядько О. П. Блаватської

С. Ю. Вітте повідомляв, що його прадід П. В. Долгоруков під час весілля доньки благословив її й зятя древнім хрестом, який, за сімейними переказами, належав Великому князеві Київському, святому Михайлові Чернігівському. Пізніше цей хрест перейшов до Олени Павлівні, а потім й до самого С. Ю. Вітте [23].

По лінії свого батька — Петра Олексійовича Гана, Олена Петрівна належала до прибалтійського німецького роду Ган [24]. Борис Цирков, редактор і активний пропаґандист теософського вчення, у передмові до зібрання творів Блаватської вказує на належність Ганів (предків ОПБ з батьківської лінії) до графського роду von Hahn [25] з Базедова (Мекленбург), який, за іншими джерелами, сходить до жіночої лінії династії Каролингів і німецьких лицарів-хрестоносців [26]. Але дотепер не знайдено жодних документів, які підтверджували б родинні зв'язки родини Олени Блаватської з мекленбурзькими графами: у службовому списку «Олексій Федоров, син Ган» (1751–1815) — дід ОПБ, комендант фортеці Каменець-Подільск  — зазначений як виходець з «Естляндських жителів, батько його іноземний підданий, був в Естляндії крайскомісаром»; в архівах зберігаються документи, що підтверджують існування «крайскомісара» Йоганна Фрідріха (Федора) Гана (Johann Friedrich Hahn), який народився 1719 року в Нарві й помер там 31 травня 1803 року, але в яких нічого не написано про походження й родинні зв'язки родини [27]. Цікаво, що сам Цирков — з жіночої лінії — був причетним до роду Ган, але не Йоганна Фрідріха, а Йоганна Августа фон Гана (документально не пов'язаного з родиною ОПБ).

Дитинство і юність[ред.ред. код]

Роки мандрівок[ред.ред. код]

Основний творчий період[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • У своїй автобіографічній книзі «Моє життя» Магатма Ганді зазначав, що на його світогляд вплинули особисте спілкування з членами Теософського товариства і читання праць О. П. Блаватської.
  • Згідно з книгою культуролога і політолога Ксенії Мяло, Магатма Ганді казав, що для нього було б радістю «торкнутися краю одягу пані Блаватської».
  • У 1991 році кіностудією «Центрнаучфільм» був знятий фільм «Хто ви, мадам Блаватська?». Головну роль у фільмі зіграла народна артистка Росії Ірина Муравйова.
  • Всі роботи О. П. Блаватської, як і раніше перевидаються, часом у кількох редакціях. Її твори перекладені на всі європейські мови, а також на іврит, арабську, тамільську, гінді, китайську, японську, в'єтнамську та багато інших.
  • У 1975 році урядом Індії була випущена пам'ятна марка, присвячена 100-річчю створення Теософського товариства. На марці зображено друк Товариства і його девіз: «Немає релігії вище істини».

Бібліографія[ред.ред. код]

Видання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Архив Эриха Амбургера, Виртуальная Библиотека Восточная Европа)
  2. Блаватская Елена Петровна / Новейший философский словарь / Грицанов А. А.. — Научное издание. — Минск: В. М. Скакун, 1999 г — 896 с.;
     — Блаватская Елена Петровна / Философский энциклопедический словарь / Ред.-сост. Е. Ф. Губский и др. — М.: Инфра-М, 2003. — 576 с — (Б-ка словарей «ИНФРА‑М»);
     — Блаватская Елена Петровна / Краткий философский словарь / А. П. Алексеев, Г. Г. Васильев и др.; Под ред. А. П. Алексеева. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. — 496 с (Словарь подготовлен коллективом кафедры философии гуманитарных факультетов Московского государственного университета имени М. В. Ломоносова);
     — Блаватская Елена Петровна / Краткая философская энциклопедия. — М., Издательская группа «Прогресс» — «Энциклопедия», 1994. — 576 с.;
     — Краткий словарь по философии. Более 1000 статей / Авт. сост. Н. Н. Рогалевич. — Минск: Харвест, 2007. — 830 с. ISBN 978-985-16-1868-8
     — История русской философской мысли // История философии: Учеб. пособие для вузов / А. Н. Волкова, B.C. Горнев, Р. Н. Данильченко и др.; Под ред. В. М. Мапельман и Е. М. Пенькова. — М.: «Издательство ПРИОР», 1997. — 464 с (Учебник рекомендован Научно-методическим Советом по философии Министерства образования Российской Федерации к изданию в качестве учебного пособия) ISBN 5-7990-0028-5;
     — Теософия // Основы религиоведения. Учебник / Ю. Ф. Борунков, И. Н. Яблоков, М. П. Новиков и др.; Под ред. И. Н. Яблокова (Заведующий кафедрой религиоведения МГУ). — М.: Высшая школа, 1994. — 368 с. ISBN 5-06-002849-6 Учебник издан в рамках Федеральной целевой программы книгоиздания России и рекомендован Государственным комитетом Российской Федерации по высшему образованию;
  3. Блаватская Елена Петровна / Новейший философский словарь / Грицанов А. А.. — Научное издание. — Минск: В. М. Скакун, 1999 г — 896 с.;
     — Блаватская Елена Петровна / Краткий философский словарь / А. П. Алексеев, Г. Г. Васильев и др.; Под ред. А. П. Алексеева. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. — 496 с (Словарь подготовлен коллективом кафедры философии гуманитарных факультетов Московского государственного университета имени М. В. Ломоносова);
  4. Блаватская Елена Петровна / Новейший философский словарь / Грицанов А. А.. — Научное издание. — Минск: В. М. Скакун, 1999 г — 896 с.
  5. Сайт «Знаменитые потомки Рюрика»
     — Родословная роспись князей Долгоруковых (первая ветвь)
  6. Крэнстон, Сильвия при участии Уильям, Кэри. Часть I. Жизнь в России. Глава 1. Истоки // Е. П. Блаватская: Жизнь и творчество основательницы современного теософского движения / Пер. на русский. — 2-е издание, доп. — Рига-Москва: ЛИГАТМА, 1999. — С. 19.
  7. Первая дама естественной истории (О Елене Павловне Фадеевой и её семье) / Ольга Александровна Валькова, кандидат исторических наук, Институт истории естествознания и техники им. С. И. Вавилова РАН
  8. Olcott H. S. Old Diary Leaves. Part 1. p.257-258
  9. а б Светлана Кайдаш «Елена Блаватская в России» // «Утренняя звезда» — научно-художественный иллюстрированный альманах Международного Центра Рерихов, № 2—3, 1994–1997
  10. Долгорукий (Долгоруков) Павел Васильевич // «Пензенская энциклопедия» / Гл. ред. К. Д. Вишневский. — Пенза: Министерство культуры Пензенской области, М.: Большая Российская энциклопедия (размещено на сайте телеканала «Россия. Пенза»)
  11. Фадеев. Ч.II. С.219
  12. Helena Petrovna Blavatsky / Ed. by Nicholas Goodrick-Clarke. — North Atlantic Books, 2004. — P. 2—3. — ISBN 1-55643-457-X
  13. См.: Поль Шакорнак. «Граф Сен-Жермен —- хранитель всех тайн» — М.: «Вече», 2007 (за эту работу Поль Шакорнак был удостоен премии им. Марии Стар французского общества писателей)
  14. См.: Изабель Купер-Оукли. «Граф Сен-Жермен. Тайны королей» — М.: Беловодье, 1995.
  15. Фадеев. Ч.I. С.20—21
  16. Первая дама естественной истории (О Елене Павловне Фадеевой и её семье) / Ольга Александровна Валькова, кандидат исторических наук, Институт истории естествознания и техники им. С. И. Вавилова РАН
  17. Учёный-природовед, коллекционер, педагог Елена Павловна Фадеева / Сайт Днепропетровского исторического музея
  18. Писарева Е. Ф. О скрытом смысле жизни (сборник работ). — Киев: Изумрудная Скрижаль, 1997. — С. 263
  19. Е. Ф. Писарева. Елена Петровна Блаватская. (Биографический очерк)
  20. Фадеев A. M. Воспоминания. 1790–1867. Одесса, 1897. С. 8.
  21. Zirkoff. H.P.Blavatsky. C.XXVI
  22. Ган Елена Андреевна // Российский гуманитарный энциклопедический словарь
  23. Предание про крест Михаила Черниговского / Сайт «Хронос»
  24. Елена Петровна вспоминала: «В письмах, написанных по-французски, мы добавляли de к своей фамилии — как благородные. Если же фамилия писалась по-немецки, то добавляли von. Мы были и мадемуазель de Han и von Han. Мне это не нравилось, и я никогда не ставила de к фамилии Блаватского, хотя он и был знатного происхождения; его предок, гетман Блаватко оставил две ветви — Блаватских в России и графов Блаватских в Польше». См.: Letters of Н. Р. Blavatsky to А. Р. Sinnett. Ed. By A.T. Barker. N.Y.-L., 1923. P. 150 (цит. по книге: Нэф К. Мэри. Личные мемуары Е. П. Блаватской. М., 1993. С. 9
  25. [1] Фамилия Ган на страницах немецкой Википедии
  26. Е. В. Аливанцева, директор Музейного центра Е. П. Блаватской и ее семьи. «Елена Ган и Елена Блаватская. Неизвестный парный портрет» // «Культура и время» Общественно-научный и художественный журнал № 2 (20) — 2006 г. Международный Центр-Музей имени Н. К. Рериха
  27. Erik-Amburger-Datenbank