Магатма Ганді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Могандас Карамчанд Ґанді
मोहनदास करमचंद गांधी
Індійський "Батько Нації"
Індійський "Батько Нації"
При народженні: Могандас Карамчанд Ґанді
Дата народження: 2 жовтня 1869(1869-10-02)
Місце народження: Flag of Imperial India.svg Порбандар, Ґуджарат
Дата смерті: 30 січня 1948(1948-01-30) (78 років)
Місце смерті: Flag of India.svg Нью Делі, Індія
Громадянство: Індія Індія
Рід діяльності: філософ, політичний мислитель, політик, один із лідерів національно-визвольного руху Індії


Мога́ндас Кара́мчанд Ґа́нді (ґуджараті મોહનદાસ કરમચંદ ગાંધી, гінді मोहनदास करमचंद गांधी, МФА: [moːˈɦəndaːs kəˈɾəmtʂənd ˈɡaːndʱiː] Аудіо вимоваопис файлу, Магатма Ґанді) (* 2 жовтня 1869 — 30 січня 1948) — один із керівників та ідеологів національно-визвольних рухів Індії. Його філософія ненасилля вплинула на національні та міжнародні рухи прихильників мирних змін.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Могандас Ґанді у віці семи років, 1876 р.

Прізвище «Ґанді» перекладається як «бакалійник», тобто продавець прянощів. Саме до цієї касти з варни вайш'їв і належав Могандас.

Народився 2 жовтня 1869 року в місті Порбандар. Був шостою дитиною в сім'ї.

Батько Ґанді (Карамчанд Ґанді) був міністром у декількох князівствах півострова Катхіявар. Ґанді ріс у родині, де дотримувалися звичаїв індуїстської релігії, що не могло не вплинути на формування його світогляду. Карамчанд та його дружина Путлібай (мати Моганадаса) належали до найбільш ортодоксального вішнуїстського напряму в індуїстській релігії, вони не вживали алкоголю, м'яса, не курили тютюну.

Коли Могандасу було сім років, у його батька виник конфлікт з британським агентом у Порбандарі. Карамчанд позбувся своєї посади, проте князь сусіднього Раджкота негайно запропонував йому аналогічне місце. Родина Ґанді переїхала до цього міста, де Мохандас пішов до початкової, а згодом і до середньої школи. Майбутній лідер нації не вирізнявся якимись помітними успіхами в навчанні, був дуже несміливим і уникав товариства інших дітей.

У 13 років Могандас одружився зі своєю ровесницею Кастурбай. У подружжя було четверо синів: Харілай (1888–1949), Манілай (28 жовтня 1892–1956), Рамдас (1897–1969) і Девдас (1900–1957). Представники сучасної індійської сім'ї політиків Ґанді до числа їхніх нащадків не належать. Від старшого сина Харілая Ґанді відмовився. За його свідченням, він пив, вів розпусне життя і залазив у борги. Кілька разів Харілай міняв релігію, помер від сифілісу. Всі інші сини були послідовниками батька та активістами його руху за незалежність Індії. Девдас також відомий своїм шлюбом з Лакша — дочкою Раджаджі, одного з керівників Індійського національного конгресу і гарячого прихильника Ґанді та індійського національного героя. Однак Раджаджі належав до варни брамінів, а міжварнові шлюби суперечили релігійним переконанням Ґанді. Проте в 1933 році батьки дали Девдасу дозвіл на шлюб.

Навчання в Англії[ред.ред. код]

4 вересня 1888 року вісімнадцятирічний Ґанді відплив з Бомбея в Лондон на навчання, де через 3 роки отримав диплом баристера (адвоката). Він не лише удосконалив свою англійську, а й вивчив ще французьку мову, в Лондонському університеті та Школі права опановував юридичні та природничі науки. Молодий Ґанді досконало опанував уміння одягатися по-європейському та поводитися в товаристві, навіть брав уроки європейських музики і танців. Як не дивно, тільки в Англії і в англійському перекладі Ґанді ознайомився зі священними книгами індуїзму. Величезне враження справила на нього книга «Світло Азії», присвячена буддизму. Він читав також Коран, Старий і Новий заповіти християн.

Південна Африка[ред.ред. код]

Ґанді в Південній Африці (1895)
Могандас Ґанді і його дружина Кастурбай (1902)
Ґанді в 1918 році

Одержавши 1891 року юридичну освіту в Англії, Ґанді до 1893 року трудився адвокатською практикою в Бомбеї, де не здобув значних успіхів через те, що не був знайомий з традиційним індійським та мусульманським правом, а також через власну чесність (юридична система Британської Індії була тоді наскрізь корумпованою) та сором'язливість.

У 1893 році за запрошенням старшого брата переїжджає у південноафриканську провінцію Наталь. 18931914 служив юрисконсультом ґуджаратської торговельної фірми в Південній Африці. Тут Ґанді очолив боротьбу проти расової дискримінації та утиску індійців, організовував мирна демонстрації, писав петиції до уряду. У 1894 році заснував Індійський конгрес Наталю і розпочав боротьбу за надання індійцям рівних громадянських прав з південноафриканськими білими. В результаті південноафриканським індійцям удалося домогтися скасування деяких дискримінаційних законів.

1904 року Ґанді полишив свою адвокатську практику, яка приносила чималий прибуток, купив ферму Фенікс поблизу Дурбана, де й оселився разом із сім'єю та однодумцями. Його приваблювало скромне життя та занурення в релігію. Він читав релігійні тексти, завів листування з Левом Толстим. Ця ферма стала прототипом ашрамів (осередків), які він згодом закладав по всій Індії.

У Південній Африці Ґанді виробив тактику ненасильницького опору (сатьяґраги). Під час другої англо-бурської (18991902) та англо-зулуської (1906) війн Ґанді створив санітарні загони з числа індійців для допомоги англійцям, хоча, за його власним визнанням, вважав за справедливу боротьбу бурів і зулусів; свої дії він розглядав як доказ лояльності індійців до Британської імперії, що, на думку Ґанді, мало переконати англійців надати Індії право на самоврядування. Першою масовою кампанією сатьяграхи став знаменитий марш на Трансвааль, який відбувся 13 листопада 1913 року.

Уряд Наталю запропонував 1906 року запровадити обов'язкову реєстрацію всіх індійців. Ґанді скликав масові збори індійців у театрі Імперіал у Йоганнесбурзі, які різко виступили проти принизливої реєстрації. Тоді Ганді вперше вдається до тактики ненасильницького опору. Індійці організовано і твердо відмовляються підкорятись закону. Боротьба починається мітингом в Йоганнесбурзі, де індійці демонстративно спалюють повістки на реєстрацію Переговори спершу не дали наслідків, так само, як і поїздка Ганді до Англії. Боротьба починається мітингом в Йоганнесбурзі 1 січня 1908 року, де індійці демонстративно спалюють повістки на реєстрацію. На цьому мітингу Ганді було вперше заарештовано. Лише наприкінці наступного року було досягнуто компромісу — індійцям дозволили реєструватися добровільно. Потім він неодноразово сидів у тюрмі і в Африці, і в Індії, а тим, хто хотів стати його послідовником, завжди ставив запитання: «Чи готові ви до ув'язнення?»

Боротьба за незалежність Індії[ред.ред. код]

Після повернення на батьківщину (січень 1915 року) Ґанді зблизився з партією Індійський національний конгрес і незабаром став одним із лідерів національно-визвольного руху Індії, ідейним керівником Конгресу. Після Першої світової війни Ґанді та його послідовники виступають на велелюдних мітингах із закликами до боротьби проти англійського панування. Цю боротьбу Ґанді обмежував винятково ненасильницькими формами, засуджуючи будь-яке насильство з боку революційного народу.

Така позиція Ґанді відповідала інтересам індійської буржуазії, і партія Індійський національний конгрес підтримала її повністю. В 19191947 Національний конгрес під керівництвом Ґанді перетворився на масову національну організацію, що мала підтримку народу. Залучення мас у національно-визвольний рух є великою заслугою Ґанді й джерелом його величезної популярності.

Під час Другої світової війни Ґанді проголосив, що Індія не може брати участі у війні за свободу в той час, коли самій Індії у свободі відмовлено. В цей час він розпочав кампанію «Quit India» («Полишіть Індію»). Це призвело до насильства й масових арештів. Самого Ґанді заарештовано 9 серпня 1942 року й він провів під арештом два роки. За ці два роки Ґанді пережив дві важкі втрати: померла його дружина та відданий секретар Магадев Десаї.

В рамках боротьби за незалежність Ганді вдається до бойкоту англійських товарів (зокрема сукна), дбає про відродження традиційних індійських ремесел. Символом боротьби стає традиційна індійська прядка (чаркха), до якої повертаються більшість індусів. Індуси надають перевагу товарам власного виробництва, хоч вони гіршої якості ніж англійські. Внаслідок його дій Великобританія втрачає монополію на сіль, що фактично тримала в покорі індійців останні 300 років.

Ґанді був противник роз'єднання Британської Індії за релігійною ознакою на суверенні індуську та мусульманську держави. Саме тому, присвятивши життя боротьбі за сварадж, тобто самостійність батьківщини, він відмовився брати участь у церемонії першого піднесення прапора незалежної Індії в Делі. Коли після розділу країни розпочалися масові конфлікти між індусами та мусульманами, 13 січня 1948 року Ґанді оголосив голодування до смерті з вимогою припинити кровопролиття. В результаті, завдяки закликам та зусиллям лідерів обох релігійних громад насильство вдалося вгамувати. Як один із кроків на шляху до припинення ворожнечі уряд Індії дав гарантії виплати Пакистану обіцяних при поділі 550 млн. рупій, що викликало обурення в середовищі радикально настроєних індусів.

Вбивство[ред.ред. код]

Перший замах на життя Магатми Ґанді відбувся 20 січня 1948 року, через два дні після того, як він припинив голодування. Він звертався до віруючих з веранди свого будинку в Делі, коли біженець з Пенджабу на ім'я Маданлал кинув у нього саморобну вибухівку. Пристрій розірвався за кілька кроків від Ґанді, але ніхто не постраждав. Індійський уряд, стривожений цим інцидентом, наполягав на посиленні особистої охорони Ґанді, але він не хотів навіть слухати. «Якщо мені судилося загинути від кулі божевільного, я зроблю це із посмішкою». На той момент йому було 78 років.

30 січня 1948 Ґанді прокинувся на світанку і взявся за роботу над проектом конституції, який треба було представити конгресу. Весь день пішов на обговорення з колегами майбутнього основного закону країни. Настав час вечірньої молитви, і в супроводі своєї племінниці він вийшов на галявину перед будинком.

Як завжди, зібралася юрба, що бурхливо вітала «батька нації». Прихильники його вчення кинулися до свого кумира, намагаючись, за стародавнім звичаєм, доторкнутися до ніг Магатми. Скориставшись метушнею, Натхурам Ґодсе наблизився до Ганді і тричі вистрілив у нього. Перші дві кулі пройшли наскрізь, третя застрягла в легенях поблизу серця. Помираючий Магатма, підтримуваний з обох боків племінницями, прошепотів: «О, Рама! О, Рама!» (гінді हे ! राम) (ці слова написані на меморіалі, спорудженому на місці пострілу). Потім показав жестом, що прощає вбивцю, після чого помер на місці. Це сталося о 17 годині 17 хвилин.

Ґодсе намагався покінчити життя самогубством, але в цей момент на нього кинулися люди, щоб розправитися з ним на місці. Однак охоронець Ганді врятував убивцю від розгніваної юрби і передав його до рук правосуддя. Незабаром влада з'ясувала, що вбивця діяв не сам. Була розкрита антиурядова змова. Перед судом постали вісім підозрюваних, кожного з яких визнали винним у вбивстві. Двох засудили до смертної кари і повісили 15 листопада 1949 року. Решта змовників отримали тривалі терміни ув'язнення.

30 січня 2008, у 60-у річницю з дня загибелі Ґанді, частина його праху була розвіяна над морем на мисі Коморін, південного краю півострова Індостан.

Погляди та впливи[ред.ред. код]

Ґанді сповідував індуїзм, одначе вважав за спільні етичні позиції індуїзму, ісламу та християнства. Він сповідував агімсу: релігійно-етичний принцип ненасильства, що ставить вимогу не завдавати болю та зла будь-яким живим істотам. Індуси вірять, що у своєму житті людина має пройти 4 стадії. Одна з них — брагмачар'я, життя учня, коли людина замість марнувати час на земні насолоди, має спрямувати свої сили на осягнення духовних істин та виховання духовних цінностей. Ґанді розпочав брагмачар'ю на 36-му році життя. Основним принципом свого життя він уважав сатья, прихильність правді. Йому належить вислів: «Правда — це Бог».

Ґанді і Неру (1937)

Політичні погляди Ґанді були близькі до анархізму. Його політичним ідеалом, що описано в праці «Гінд Сварадж», була демократична держава з мінімальними функціями центрального урядового апарату. Така держава складалася б із численних малих самоврядних громад, панчаятів, що сконцентрували б основну політичну владу. Центральна влада мала б бути наділеною переважно повноваженнями в галузі безпеки. Ґанді виступав за деіндустріалізацію суспільства, повернення до переважно аграрної економіки, що, на його думку, мало стати запорукою справжньої, а не удаваної, демократії. Жителі держави мали б бути рівні в політичних та громадянських правах, зокрема незалежно від статі, а кастовий поділ мав опинитися поза законом. Саме такою він мріяв бачити Індію, одначе наполягав на мирному, безкровному шляху до свого політичного ідеалу, як на його невід'ємній частині.

Своїм політичним наступником Ґанді називав Джавагарлала Неру, майбутнього першого прем'єр-міністра незалежної Індії, політичні погляди якого відрізнялися від поглядів самого Ґанді нахилом у бік соціалізму. Хоча на певних етапах симпатії Ґанді були на боці іншого, консервативнішого діяча Індійського національного конгресу на ім'я Валлабхаї Патель.

Ґанді і Толстой[ред.ред. код]

Ґанді познайомився з філософією Льва Толстого, коли прочитав його книги. У своїй біографії він говорив про те, що коли вперше йому до рук потрапили книги письменника, його це настільки вразило, що всі інші книги здалися йому «нікчемними в порівнянні з незалежністю думки, глибокою моральністю і щирістю Толстого». Пізніше він говорив: «Три сучасника сильно на мене вплинули: Райчандбай своїм безпосереднім спілкуванням зі мною, Толстой своєю книгою „Царство боже всередині вас“ і Рескін своєю книгою „У останньої межі“». В одному з листів Толстой у 1910 писав Ганді: «… ваша діяльність в Трансваалі, як нам здається на кінці світу, є справа найцентральніша, найважливіша з усіх справ, які робляться тепер у світі, і участь у якій неминуче візьмуть не тільки народи християнського, але всього світу».

Вшанування та значення[ред.ред. код]

Політичну філософію Могандаса Ґанді не забуто після його трагічної смерті. Його прямі послідовники розвивали в Індії політичне вчення «ґандизм», також життя та погляди Ґанді стали натхненними для визвольного руху чорношкірих американців, боротьби Африканського національного конгресу проти апартеїду в Південній Африці та демократичних революцій у Європі.

Великий вплив мали ідеї Ґанді на світогляд борця за права людини Мартіна Лютера Кінга, співачки Джоан Баез, норвезького вченого Югана Гальтуна, що заснував такі галузі наукових досліджень, як конфліктологія та вивчення миру.

Видатний індійський письменник, лауреат Нобелівської премії Рабіндранатх Тхакур назвав Ґанді «Магатмою», що означає «Велика душа» (гінді महात्मा, məhatma; з санскриту, mahātmā — велика душа). Під цим ім'ям він і увійшов до світової історії. Але сам Ґанді цього пафосного імені не любив і не хотів, щоб його так називали.

Альберт Ейнштейн висловився про Могандаса Ґанді:

« «Моральний вплив, який справив Ґанді на мислячих людей, є набагато сильнішим, ніж здається можливим у наш час із його надлишком насильства і грубої сили. Ми вдячні долі, що подарувала нам такого блискучого сучасника, що є дороговказом для наступних поколінь... Можливо, наступні покоління просто не повірять, що така людина зі звичайної плоті та крові ходила по цій грішній землі ».  »

Загалом Ґанді дванадцять разів висувався на Нобелівську премію миру[1], останнього разу незадовго до смерті в 1948 році. Оскільки премія не присуджується посмертно, Нобелівський комітет вирішив не присуджувати того року жодної премії.

2 жовтня — у день народження Могандаса Ґанді — за резолюцією Генеральної Асамблей ООН від 15 червня 2007 відзначається Міжнародний день ненасильства. В Індії Ґанді вважається національним героєм, другого жовтня відзначається національне свято Ґанді-Джаянті. Так само пам'ятним днем у Індії є 30 січня — день смерті Ґанді. З ім'ям Ґанді пов'язане щорічне святкування Дня Незалежності 15 серпня.

У Делі, на місці кремації Могандаса Ґанді у 1948 році встановлений меморіал під назвою Радж-Ґхат.

У Нью-Делі діє музей Ґанді, що називається «Ґанді Смріті».

З 1995 року індійським урядом заснована Міжнародна премія миру імені Ґанді.

Ще 1924 року французький письменник Ромен Роллан присвятив Ґанді однойменну книгу «Магатма Ґанді».

1980 року Філіп Ґлас написав присвячену Ґанді оперу Сатьяграха.

Біографії Ґанді присвячено кінофільм 1982 року Ґанді режисера Річарда Аттенборо. Проте на думку Салмана Рушді цей фільм є аісторичним способом творення святих за західним зразком. На думку Рушді, перетворюючи Ґанді на міф, випускають з уваги справжню людину.

У 2007 році знятий фільм "Ганді, мій батьку" про складні стосунки Ґанді з сином Харілаєм.

Увіковічнення пам'яті[ред.ред. код]


Цікаві факти[ред.ред. код]

  • В «Золотому теляті» Ільфа і Петрова є фраза, що стала крилатою: «Ґанді приїхав у Данді» (згадка про так званий соляний похід Ґанді)
  • У повісті «І не залишилося нікого» Еріка-Френка Рассела є згадка про якогось Ганді, творця системи громадянської непокори на Терре.
  • Сер Вінстон Черчилль називав Ґанді «напівголим факіром», а британці, в опитуванні Бі-бі-сі 2000 року визнали Магатму «людиною тисячоліття».
  • Могандас Ґанді входить в 10-ку найосвіченіших постатей світової історії за даними каталогу Бібліотеки конгресу США.
  • За п'ять місяців до смерті Ґанді Індія мирним шляхом домоглася національної незалежності. Роботу 78-річного Ганді було завершено, і він розумів, що час його смерті наближається. «Ава, принеси мені всі важливі папери, — сказав він онуці вранці трагічного дня. — Я маю відзначити сьогодні. Завтрашній день може ніколи не настати». У багатьох місцях своїх статей і промов Ганді робив натяки, що свідчили про те, що він передчував свій кінець.
  • Могандас Ґанді написав два листи Адольфу Гітлеру, в яких відмовляв його від розв'язання Другої світової війни. Ці листи часто тлумачать хибно, оскільки Ґанді починав їх зі звернення «Дорогий друже» і «Мій друже».[3].
  • Укр. переклад листів: [1], [2]

Примітки[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

Онлайн[ред.ред. код]

М.-К.Ґанді. Моя віра в ненасильство — укр. переклад.

Повне зібрання творів[ред.ред. код]

Найповніше видання творів Ґанді було видане в Індії під егідою Міністерства інформації та радіомовлення, видання становить 100 томів.

  • The Collected Works of Mahatma Gandhi, Ministry of Information and Broadcasting, Government of India, 100 v., New Delhi 1958–1994. ISBN 978-81-230-0239-2.

Інші видання[ред.ред. код]

  • Dalton, Dennis, ed. (1996). Mahatma Gandhi: selected political writings. Hackett Publishing. ISBN 978-0-87220-330-3. Retrieved 8 February 2012.
  • Duncan, Ronald, ed. (2011). Selected Writings of Mahatma Gandhi. Literary Licensing, LLC. ISBN 978-1-258-00907-6. Free online access. Retrieved 10 February 2012.
  • Fischer, Louis, ed. (2012). The Essential Gandhi: An Anthology of His Writings on His Life, Work, and Ideas. Random House Digital, Inc.. ISBN 978-0-307-81620-7.
  • Gandhi, Mohandas Karamchand (1940). An Autobiography or The Story of My Experiments With Truth (2 ed.). Ahmedabad: Navajivan Publishing House. ISBN 0-8070-5909-9. Текст є на строрінці Wikisource.
  • Jack, Homer A., ed. (1994). The Gandhi reader: a source book of his life and writings. Grove Press. ISBN 978-0-8021-3161-4.
  • М. К. Ганди. «Моя Вера» изд. «Йога Экс-прес», авг.2009, 256 с.

ISBN 978-5-903084-22-7

  • Махатма Ганди: Избранные труды, «Педагогика в Индии», изд. дом Амонашвили, 1998, ISBN 5-89147-019-5

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Bondurant, Joan Valérie (1971). Conquest of violence: the Gandhian philosophy of conflict. University of California Press. GGKEY:NDWFBERN9B5. Retrieved 7 February 2012.
  • Brown, Judith M. (23 October 1991). Gandhi: Prisoner of Hope. Yale University Press. ISBN 978-0-300-05125-4.
  • Brown, Judith M.; Parel, Anthony. The Cambridge Companion to Gandhi. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-13345-6.
  • Gandhi, Rajmohan (2006). Gandhi: the man, his people, and the empire. University of California Press. ISBN 978-0-520-25570-8.
  • Rühe, Peter (2004). Gandhi. Phaidon. ISBN 978-0-7148-4459-6.
  • Sharp, Gene (1979). Gandhi as a political strategist: with essays on ethics and politics. P. Sargent Publishers. ISBN 978-0-87558-090-6.
  • Sofri, Gianni (1999). Gandhi and India: a century in focus. Windrush Press. ISBN 978-1-900624-12-1
  • Wolpert, Stanley (2002). Gandhi's Passion: The Life and Legacy of Mahatma Gandhi. Oxford University Press. ISBN 978-0-19-992392-2
  • Гальтунг, Юган. Політична етика Ганді / Ю. Гальтунг, А. Несс; пер. з норв. Н. Іваничук. — Л. : Місіонер, 2001. — 280 с. — Бібліогр.: с. 272–274.
  • Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ґанді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука / Леся Воронина; художник Наталка Клочкова. — Київ : Грані-Т, 2010. — 125 с. : іл. — (Життя видатних дітей). — 2000 примірників. — ISBN 978-966-465-301-2

Посилання[ред.ред. код]