Біла Вежа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 47°42′18″ пн. ш. 42°16′23″ сх. д. / 47.70500° пн. ш. 42.27306° сх. д. / 47.70500; 42.27306

Місце хазарської фортеці Саркел. Знімок з літака розкопок 1930-их рр.

Біла Вежа (Саркел (тюрк. Жовта Фортеця)) - фортеця, збудована у 834-837 рр. в районі теперішнього Цимлянська візантійськими інженерами на чолі з Петроною Каматиром на прохання уряду Хозарії - для боротьби проти кочівників-угорців.

Одна з багатьох письмен знайдених у Білій Вежі. В цьому документі вперше зафіксована літера "Щ".

Після розгрому Хозарії князем Святославом Ігоровичем 965 року місто отримало слов'янську назву Біла Вежа. У цей час слов'янська колонізація поширилася по річках Дон і Сіверський Донець.

На початку XII ст. через підсилення половецького натиску становище Білої Вежі погіршилося. 1117 року половці зруйнували місто і примусили його мешканців (переважно слов'ян, печенігів і торків) відійти на Русь.

Рештки Саркелу - Білої Вежі розташовані на дні Цимлянського водосховища, збудованого у 1952 року.

Фортеця мала вигляд видовженого цегляного чотирикутника (180 м x 120 м). Її мури (товщина - 3,75 м, висота - не менше 10 м) були підсилені баштовими виступами та масивними наріжними вежами. Планування фортеці (найімовірніше, візантійське) вирізняється рідкісною геометричною правильністю. Будівельна ж техніка - місцева, доволі примітивна. Мури зводилися без фундаменту, на рідкому розчині вапна з додаванням піску.

У XVIII ст. донські козаки використовували цеглу з мурів фортеці для своїх споруд, завдяки чому вона збереглася до наших днів.

Література[ред.ред. код]

  • А.Л.Монгайт. Археология в СССР. - М.: АН СССР, 1955
  • С.А.Плетнева. Саркел и "Шелковый" путь. - Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. університета, 1996.