Вмираючий галл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вмираючий галл
Дата створення / заснування 230-ті до н. е. і 220-ті до н. е.[1]
Зображення
Назва англ. Dying Gaul (The Dying Galatian)[1]
Напрям, рух мистецький Еліністична скульптураd
Культура Стародавня Греція
Країна  Італія
Місце розташування Капітолійські музеї
Входить у цикл Pergamene Gaulsd
Жанр Героїчна нагота
Творець невідомо
Замовник Аттал I Сотер
На честь Battle of the Caecus Riverd
З матеріалу мармур
Зображує Галати, Агонія, чоловік (особа), sittingd, воїн, Гривна, оголеність, major traumad, Корну, меч, очкур, вуса, лобкове волосся і Пуп
У збірках Капітолійські музеї
Інвентарний номер S 747
Дата відкриття (винаходу) 17 століття
Місце відкриття Villa Ludovisid
Ширина 185 см
Висота 73 см
CMNS: Вмираючий галл у Вікісховищі
Помираючий Галл
Зворотна сторона скульптури

Вмира́ючий галл (італ. Galata morente) — антична мармурова скульптура, що зберігається у Капітолійських музеях Рима.

Історія[ред. | ред. код]

Скульптура є римською копією з пергамського оригіналу (ймовірно, бронзового), який було виготовлено на замовлення Аттала I, царя Пергама в пам'ять про його перемогу над кельтами, відомими на теренах Малої Азії як галати. Ім'я скульптора що створив її невідоме, хоча часто авторство приписують Епігону (за Плінієм Старшим, у його «Тюбіцені»).

Скульптура за натуралізмом і драматизмом належить до вершин античного мистецтва. Гал зображений лежачим на щиті, голий, за винятком гривни на шиї. Як і трон Людовізі, статуя була, ймовірно, виявлена при будівництві їх вілли в Римі у Садах Саллюстія і до придбання папою Климентом XII зберігалася в палаццо Людовізі на Пінціо.

Під час наполеонівських воєн «Помираючий гал» був вивезений французами з Італії і протягом ряду років виставлявся в Луврі. Байрон бачив його в Капітолійських музеях і оспівав у «Мандри Чайлд-Гарольда»; завдяки цій поемі про статую дізналася вся читаюча Європа епохи романтизму.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б Make Lists, Not War — 2013.