Вікторівка (Обухівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вікторівка
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район Обухівський район
Громада Миронівська міська громада
Код КАТОТТГ UA32120090040017737
Основні дані
Засноване 1924
Населення 253
Площа 9,31 км²
Густота населення 34,37 осіб/км²
Поштовий індекс 08830
Телефонний код +380 4574
Географічні дані
Географічні координати 49°44′05″ пн. ш. 30°50′03″ сх. д. / 49.73472° пн. ш. 30.83417° сх. д. / 49.73472; 30.83417Координати: 49°44′05″ пн. ш. 30°50′03″ сх. д. / 49.73472° пн. ш. 30.83417° сх. д. / 49.73472; 30.83417
Середня висота
над рівнем моря
162 м
Місцева влада
Адреса ради 08830, Київська обл., Миронівський р-н, с. Вікторівка, вул.Незалежності,32
Карта
Вікторівка. Карта розташування: Україна
Вікторівка
Вікторівка
Вікторівка. Карта розташування: Київська область
Вікторівка
Вікторівка
Мапа
Мапа

CMNS: Вікторівка у Вікісховищі

Зовнішні відеофайли
село Вікторівка (2015 р.)

Ві́кторівка — село в Україні, у Миронівській громаді Київської області. До 2020 року входило до Миронівського району Київської області і було центром Вікторівської сільської ради. Населення становить 253 осіб.[1]

Історія[ред. | ред. код]

У козацьку добу територією сучасної Вікторівки проходила степова дорога на Київ, при якій стояла корчма.[2]

У 1799 році тутешні землі, що належали до Богуславського староства, стали власністю графа Ф. К. Браницького. На степових перелогах спочатку почали вирощувати зерно, а у середині 19-го століття — цукрові буряки. За часів Браницьких ці землі поділялися на великі економії-ферми, якими управляли орендатори, і які з часом викупляли окремі поміщики. Зокрема, 990 десятин землі між Зеленьками і нинішньою залізницею МиронівкаКагарлик придбав поміщик Козловський. На місці згадуваної корчми було засновано велику економію Вільхову (Ольшаницьку), згодом поміщицький маєток (нині тут розташовується село Матвіївка).[2]

У 1867 році місцевість було продано Департаменту уділів.[2]

Савівка[ред. | ред. код]

У 1909 році тут виникло село Савівка, що було засновано 40 сім'ями-переселенцями із села Карапиші. Назване село було на честь Сави Пушняка, який керував переселенням родин.[2]

У 1913 році тут почалося будівництво залізниці МиронівкаКагарлик, що мала проходити неподалік поміщицької економії пана Козловського. Проте невдовзі будівництво було призупинено у зв'язку із початком Першої світової війни та революції і громадянської війни.[2]

Село Савівка згодом увійшло до Фролівської сільської ради Миронівського району.[3]

Станом на 1922-1923 роки у Савівці було 49 господарств, у яких проживало 243 людей.[3]

Після війни відновилося будівництво залізниці, і восени 1923 року з Миронівки на Кагарлик пройшов перший потяг.[2]

Заснування Вікторівки[ред. | ред. код]

У 1924 році 80 сімей із Карапишів вибудували біля Савівки нове село Вікторівка, у якому працювали магазин і школа. Село було назване на честь агронома, керівника Карапишівського волосного земельного комітету Віктора Бенклінова, який організував переселення. Бенклінова також було обрано головою сільської ради.[2]

У 1925 році Фролівську сільраду було перенесено до Вікторівки, яка у середині 1920-х років набула статус окремого села.[2]

Також у 1925 році при Всеукраїнському оглядів зразкових сіл Вікторівці було присуджено Диплом I ступеня та грошову премію в сумі 500 крб. Тоді ж у селі встановили динамо-машину, якою освітлювали вулиці, і відкрили першу початкову школу, до якої переведено фролівську школу.[2]

Оскільки селян на три роки було звільнено від оподаткування, сюди потяглися нові переселенці, які оселялися між Вікторівкою і Савівкою, які згодом з'єдналися в одне село Вікторівку.[2]

Наприкінці 1932 року у Вікторівці було створено колгосп «П'ятирічка», який об'єднував землі Фролівки, Тарасівки, Вікторівки та Савівки. Пізніше господарство поділилося на колгосп імені Кірова у Фролівці і колгосп імені XVI з'їзду КПРС у Вікторівці й Савівці (з 550 га землі).[2]

Під час Голодомору в селі загинуло близько 600 осіб. Хоча була допомога селянам з боку голови сільської ради Бенклінова В.О. Вдалося встановити прізвища лише 152 померлих від голоду, з них 79 дітей.[4]

За Наказом 1936 року «про впорядкування сіл і ліквідування хутірної системи» жителів сіл, що мають менше 100 мешканців, вимагалося переселяти у найближчі великі села. Колгоспна бригада допомагала руйнувати хати в степу та будувати нові у селах. На літо 1937 року у степу не лишилося жодної хати.[2]

Після війни[ред. | ред. код]

За героїзм у боях проти нацистських загарбників на фронтах Німецько-радянської війни 35 жителів села нагороджено орденами й медалями.[2]

1956 року у селі було збудовано двоповерхову будівлю семирічної школи та будинок клубу.[2]

13 лютого 1960 року рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих №83 «Про зміни в адміністративно-територіальному поділі» Фролівську сільраду включно із Вікторівкою, Фролівкою та Матвіївкою приєднано до Олександрівської сільради.[5]

У 1962 році вікторівський колгосп імені XVI з'їзду було об'єднано з олександрівським «Жовтнем» і названо «Дружба». У березні 1964 року було відновлено вікторівський колгосп уже під назвою «Перемога».[2]

10 березня 1966 року у складі Миронівського району утворено Вікторівську сільську раду із селами Вікторівка, Фролівка та Матвіївка.[5]

А ось що писали про Вікторівку початку 1970-х років у радянській «Історії міст і сіл УРСР»: «Село розташоване на річці Росавці, за 16 км від районного центру та залізничної станції Миронівка. Сільраді підпорядковані села Матвіївка і Фролівка. На території села — центральна садиба колгоспу „Перемога“, за яким закріплено 1669 га земельних угідь, у тому числі 1634 га орної землі. Господарство спеціалізується на вирощуванні грішних культур та цукрових буряків. В околицях села є великі поклади торфу. За успіхи й розвитку артільного господарства 65 колгоспників нагороджено орденами і медалями, зокрема X. X. Крезуб нагороджена орденом Леніна, ланкові М. Г. Лисенко і Г. Т. Дубова удостоєні звання Героя Соціалістичної Праці. У селі є восьмирічна школа, клуб, бібліотека, медпункт, пологовий будинок.»

1973 року вікторівський колгосп було знову об'єднано із олександрівським — у колгосп імені Будьонного із центром в Олександрівці, і знову відновлено лише 1988 року.[2]

У незалежній Україні[ред. | ред. код]

1992 року землі колгоспу було розпайовано і передано селянам.[2]

2001 року вперше в історії Вікторівки було відкрито православний Хрестовоздвиженський храм.[2]

12 червня 2020 року Вікторівку разом з Матвіївкою та Фролівкою було включено до складу Миронівської громади.[6]

Герб[ред. | ред. код]

Опис: «На зеленому з чорною базою три колоски зжаті золоті». Колоски — села Вікторівка, Фролівка та Матвіївка. Чорний колір — торф.[джерело?]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Миронівська громада - Київська область,. gromada.info. Архів оригіналу за 19 грудня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Міста і села України. Київщина: книга друга. — Київ : Українська конфедерація журналістів. Український видавничий консорціум, 2011. — С. 78-79. Архівовано з джерела 23 грудня 2015
  3. а б Список поселень Київщини (1924) [Архівовано 15 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Вид. газети «Вісник Київ. губвиконкому» — сторінки 27, 149
  4. Мартиролог, Київська, 534 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 січня 2021. Процитовано 19 грудня 2021.
  5. а б Адміністративно-територіальний поділ Київщини 1918–2010 роки : довідник (PDF). Біла Церква: Київська обласна державна адміністрація, Державний архів Київської області. 2012. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2022. Процитовано 7 червня 2022.
  6. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області»