Дихальна недостатність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гостра дихальна недостатність
МКХ-10 J96
МКХ-9 518.81
DiseasesDB 6623
eMedicine med/2011
MeSH D012131

Ди́хальна недоста́тність — стан організму, при якому система дихання не забезпечує нормальної пропорції газів артеріальної крові, або її підтримання на нормальному рівні досягається шляхом надмірного функціонального напруження системи дихання.

Внаслідок дихальної недостатності виникає енергетичний голод клітин організму. У клініці іноді вживають термін легенева недостатність. Однак термін дихальна недостатність є правильнішим, бо він охоплює і легеневі, і позалегеневі механізми порушення забезпечення організму киснем, позалегеневі механізми і введення і виведення з нього вуглекислого газу.

Вживається також термін легенево-серцева недостатність, який відбиває поєднання дихальної і серцевої недостатності. ХДН розвивається протягом місяців - років. Початок хронічної ДН може бути непомітним, поступовим, поволі, або вона може розвинутися при неповному відновленні після ОДН. Тривале існування ХДН дозволяє включитися компенсаторним механізмам - поліцитемії, підвищенню серцевого викиду, затримці нирками бікарбонатів (приводить до корекції респіраторного ацидозу).

М. М. Канаєв (1980) виділяє п'ять груп факторів, які зумовлюють порушення зовнішнього дихання:

  1. Ураження бронхів і респіраторних структур легень:
    1. ураження бронхіального дерева:
      • підвищення тонусу гладкої мускулатури бронхів (бронхоспазм),
      • набряково-запальні зміни бронхіального дерева,
      • порушення опірних структур дрібних бронхів,
      • зниження тонусу великих бронхів гіпотонічна дискінезія);
    2. ураження респіраторних структур:
      • інфільтрація легеневої тканини,
      • деструкція легеневої тканини,
      • дистрофія легеневої тканини,
      • пневмосклероз;
    3. зменшення функціонуючої легеневої паренхіми:
      • недорозвиненість легені,
      • стиснення й ателектаз легені,
      • відсутність частини легеневої тканиин після операції.
  2. Ураження кістково-м'язового каркаса грудної клітки та плеври:
    • обмеження рухомості ребер,
    • обмеження рухомості діафрагми,
    • плевральне зрощення.
  3. Ураження дихальної мускулатури:
    • центральний і периферичний параліч дихальної мускулатури,
    • дегенеративно-дистрофічні зміни дихальних м'язів.
  4. Порушення кровообігу у малому колі:
    • редукція судинного русла, легень,
    • спазм легеневих артеріол,
    • застій крові в малому колі.
  5. Порушення регуляції дихання:
    • пригнічення дихального центра,
    • дихальні неврози,
    • порушення місцевих регуляторних відношень.

У клініці основним показником дихальної недостатності є задишка. Залежно від її внраженості при різному фізичному вантаженні розрізняють три ступені дихальної недостатності.

Лікування Дуже рідко вдається радикально змінити протяг ХДН, хоча останнім часом і це стало можливим завдяки розвитку трансплантації легенів (при ХОЗЛ, інтерстиціальному легеневому фіброзі, муковісцидозі та ін.). Пріоритетом терапії хворих з ХДН є виявлення й усунення потенційно конвертованих факторів, які вносять вклад у розвиток і "обважнення" ХДН. До прикладів такої терапії відносяться: призначення діуретиків при застійній серцевій недостатності, усунення гіпотиреозу, гіпофосфатемії, гіпомагніємії при вентиляційній недостатності будь-якого генезу. Слід пам'ятати, що седативні та снодійні препарати знижують активність центрального драйву і здатні посилити гіповентиляцію і гіперкапнію.

Для забезпечення прохідності дихальних шляхів застосовуються препарати різних класів - бронходілятатори і мукорегулятори.


Джерела[ред.ред. код]

  1. Хронічна дихальна недостатність (ХДН), Олена Кондратенко. - стаття на ВебМед (webmed.com.ua), 23.05.2011.