Дюгонь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дюгонь
Dugong Marsa Alam.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Сирени (Sirenia)
Родина: Дюгоневі (Dugongidae)
Джон Едвард Ґрей, 1821
Рід: Дюгонь (Dugong)
Бернар Жермен де Ласепед, 1799
Вид: Дюгонь
Біноміальна назва
Dugong dugon
(Мюллер Філип Людвіг Статіус, 1776)
Посилання
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 29137
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Dugong dugon
Fossilworks: 65051[1]К:Википедия:Статьи с источниками из ВикиданныхК:Википедия:Статьи с неоформленными источниками из Викиданных 65051[1]К:Википедия:Статьи с источниками из ВикиданныхК:Википедия:Статьи с неоформленными источниками из Викиданных

Дюго́нь (фр. dugong — морська корова) — рослиноїдний морський ссавець ряду сиреноподібних. Поширений переважно в Індійському океані.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Найдрібніший представник загону сирен: довжина тіла 2,5-4 м, вага досягає 600 кг/ Максимальна зафіксована довжина тіла (самець, спійманий в Червоному морі) дорівнювала 5,8 м. Виражений статевий диморфізм: самці більші за самок.

Невелика малорухома голова переходить в масивний веретеноподібний тулуб, який закінчується хвостовим плавником, розташованим горизонтально. Хвіст формою відрізняється від хвоста ламантинів і нагадує хвіст китоподібних: дві його лопаті розділені глибокою виїмкою. Передні кінцівки перетворилися на гнучкі ластоподібні плавники завдовжки 35-45 см. Від нижніх кінцівок залишилися тільки рудиментарні тазові кістки, приховані в мускулатурі. Шкіра груба, до 2-2,5 см завтовшки, покрита рідким волоссям. Забарвлення з віком темніє, стаючи темно-свинцевим або бурим; черево світліше.

Голова маленька, округла, на короткій шиї. Вушних раковин немає. Очі маленькі, глибоко посаджені. Ніздрі зрушені вгору сильніше, ніж у інших сирен; забезпечені клапанами, які закриваються під водою. Морда виглядає обрубаною; закінчується м'ясистими губами, що звисають вниз. Верхня губа несе жорсткі щетини-вібриси і роздвоєна посередині (у молодих особин сильніше); така її будова допомагає дюгоню зривати водорості. Нижня губа покрита ороговілими ділянками. У молодих дюгоней близько 26 зубів: по 2 різці і по 4-7 пар корінних зубів на верхній і нижній щелепі. У дорослих зберігається 5-6 пар корінних зубів. Крім того, у самців верхні різці перетворюються на бивні, промовці з ясен на 6-7 см. У самок верхні різці невеликі, іноді не прорізуються. Корінні зуби циліндрової форми, позбавлені емалі і кореня.

У черепі дюгоня сильно збільшені в розмірах передщелепні кістки. Носові кістки відсутні. Нижня щелепа заломлена вниз. Мозкова коробка мала. Кістки скелета товсті і міцні.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Дюгонь на дні Червоного моря
Дюгонь з дитинчам
Голова дюгоня

У минулому ареал був ширший: дюгоні проникали на північ до Західної Европи. На думку деяких дослідників, послужили прототипом міфічних русалок. Пізніше збереглися тільки в тропічному поясі Індійського і південного Тихого океану: від Червоного моря уздовж східного побережжя Африки, в Персидській затоці, у північно-східного побережжя Індії, поблизу Малаккайського півострова, Північної Австралії і Нової Гвінеї, а також у ряду тихоокеанських островів. Загальна протяжність сучасного ареалу дюгоней оцінюється в 140 000 км берегової лінії.

В даний час найбільша популяція дюгоней (більше 10 000 особин) мешкає у Великому бар'єрному рифі і в Торресовій протоці. Крупні популяції у побережжя Кенії і Мозамбіку сильно скоротилися після 1970-х. У побережжя Танзанії останній екземпляр дюгоня спостерігали 22 січня 2003 р., після 70-річної перерви. Невелика кількість дюгоней водиться у Палау (Мікронезія), у о. Окінава (Японія) і в протоці Джохор між Малайзією і Сингапуром.

Спосіб життя[ред.ред. код]

Дюгоні мешкають в теплих прибережних водах, мілководих бухтах і лагунах. Іноді виходять у відкрите море; заходять в гирла і естуарії річок. Тримаються над глибинами не більше 10-20 м. Велику частину активності складає годування, пов'язане з чергуванням припливів і відпливів, а не зі світловим днем. Годуватися дюгоні припливають на мілководді, до коралових рифів і мілин, на глибину 1-5 м. Основу їх раціону складають водні рослини з родини рдестових, а також морські водорості. У їх шлунках знаходили і дрібних крабів. При годуванні 98% часу проводять під водою, де «пасуться» по 1-3, максимум 10-15 хвилин, потім піднімаються на поверхню для вдиху. По дну часто «ходять» на передніх плавниках. Рослинність зривають за допомогою м'язистої верхньої губи. Перед тим, як з'їсти рослину, дюгонь зазвичай прополіскує його у воді, мотаючи головою з одного боку в інший. В день дюгонь споживає до 40 кг рослинності.

Тримаються поодинці, але над кормовими місцями збираються групами по 3-6 особин. У минулому наголошувалися стада дюгоней до декілька сотень особин. Живуть переважно осіло; деякі популяції здійснюють денні і сезонні переміщення, залежні від коливання рівня води, температури води і доступності їжі, а також антропогенного тиску. За останніми даними протяжність міграцій при необхідності становить сотні і тисячі кілометрів. Звичайна швидкість плавання — до 10 км/ч, але наляканий дюгонь може розвивати швидкість 18 км/ч. Молоді дюгоні плавають переважно за допомогою грудних плавників, дорослі — хвоста.

Дюгоні зазвичай мовчазні. Тільки збуджені і налякані, вони видають різкий свист. Дитинчата видають бекаючі крики. Зір у дюгоней розвинений слабо, слух — добре. Неволю переносять набагато гірше, ніж ламантини.

Розмноження[ред.ред. код]

Розмноження продовжується цілий рік. Самці дюгоней б'ються за самок, використовуючи свої бивні. Вагітність триває рік. Самка народжує 1 дитинча, рідко 2. Пологи проходять на мілководді; новонароджений при довжині тіла 1-1,2 м важить 20-35 кг, досить рухомий. Під час занурень дитинчата чіпляються до спини матері; молоко смокчуть в перевернутому положенні. Дитинчата, що підросли, вдень збираються в зграї на мілководді. Самці у вихованні потомства участі не приймають.

Молочне вигодовування продовжується до 12-18 місяців, хоча вже в 3 місяці молоді дюгоні починають поїдати траву. Статева зрілість наступає в 9-10 років, можливо, пізніше. На молодих дюгоней полюють крупні акули. Тривалість життя — до 70 років.

Статус популяції[ред.ред. код]

Дюгоней винищують через м'ясо, що нагадує смак телятини, а також через жир, шкуру і кістки, які йдуть на вироби під слонову кістку. У деяких азіатських культурах частини тіла дюгоней використовуються в традиційній медицині. Від звіра масою 200—300 кг отримують 24-56 л жиру. Через полювання і деградацію місця існування на більшій частині ареалу дюгонь став рідкісним або зник. Так, за оцінками, які засновані на частоті вилову дюгоней тенетами, його чисельність в найкращій частині ареалу, поблизу берегів Квінсленда, з 1962 по 1999 р. скоротилася з 72 000 до 4 220 особин.

В даний час вилов дюгоней заборонений. Полювання дозволене як традиційний промисел аборигенних народів. Дюгонь занесений в Червону Книгу Міжнародного Союзу Охорони Природи зі статусом «вразливий вид» (англ. Vulnerable).

Джерело[ред.ред. код]


Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. а б в Fossilworks