Українці в Бразилії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття є частиною серії статей про народ
Українці
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Культура
ЛітератураМузикаАрхітектура
Народне мистецтвоОбразотворче мистецтво
КіноТеатрТанціКухняМодаСпорт

Українська діаспора
АвстраліяАргентинаБразиліяБілорусь
ГреціяГрузіяКазахстанКанадаКитай
МолдоваНімеччинаПольщаПортугалія
РумуніяРосіяСловаччинаСШАУгорщинаУругвай

Етнографічні групи українців
БойкиВолиняниГаличаниГуцули
КубанціЛемкиЛитвиниНаддніпрянці
ПінчукиПодоляниПокутяниПоліщуки
РусиниСіверяниСлобожани

Українська міфологія
Релігія
Православ'я: УАПЦУПЦ-КПУПЦ (МП)
Католицизм: РКЦУГКЦ
ПротестантизмІсламЮдаїзмАтеїзм

Мова
Українська та її діалекти

Інші статті
УкраїнаЗнамениті українціІсторія
Всесвітні форуми українцівГолодомори
Етнокультурні регіониРозселенняУкраїнські меценати

Українці в Бразилії — особи з українським громадянством або національністю, які перебувають на території Бразилії.

Історія[ред.ред. код]

У Бразилії українці належать до найстаріших етнічних груп серед іммігрантів.

18951897 — до Бразилії приїхали близько 20 тисяч українців, усі — вихідці з Галичини. Агенти італійських пароплавних компаній обіцяли їм дешеві й родючі землі, але, приїхавши в невідому їм досі країну, українські селяни виявили замість чорноземів непрохідні джунглі. Центром українського поселення стало засноване ними місто Прудентополіс (штат Парана).

Ті події змалював Іван Франко у своєму вірші «Гей, розіллялось ти, руськеє горе».

19091914 — друга хвиля переселенців — понад 18 тисяч іммігрантів-галичан працювали переважно на будівництві залізниці Сан-Паулу-Ріо-Гранде.

Третя хвиля, під час якої до Бразилії виїхало близько 9 тисяч селян уже не тільки з Галичини, а й з Волині та Полісся (менше — з Буковини і Закарпаття), припала на період між Першою та Другою світовими війнами.

19461951 — 4-а й остання велика хвиля української еміграції. Понад 200 тис. осіб, колишніх «остарбайтерів», військовополонених, політичних біженців, вояків Української дивізії СС «Галичина» та інших військових формувань, що воювали проти Росії, прибули до Парани. Окрім Парани, українські емігранти розташувалися також у штаті Сан-Паулу, у місті Сан-Каетану-ду-Сул та у кварталі, що межує з Віла-Зеліна, у столиці штату.

Сучасність[ред.ред. код]

Український Великдень у штаті Парана
Українська церква в Куритибі.

Нині кількість українців у Бразилії сягає п'ятсот тисяч осіб, 96,5% з яких вже народилися у Бразилії і проживають у штаті Парана.

85% українців живуть у сільській місцевості. Інша частина українців працює у промисловості, здебільшого меблевій та металообробній та зайнялася вільними професіями (адвокати, лікарі тощо). У країні відомі художники Мігел Бакун та поетеса Олена Колодій, інженер Серафим Волошин, археолог Ігор Швець та нейрохірург Афонсо Антонюк. 70% українців мешкає в районі Прудентополіса. У місті діє Церква Св. Йосафата, побудована у 1928 р. у центрі міста, — це чудовий взірець впливу візантійського стилю. Є асоціації митців, такі як ансамбль народного танцю «Веселка», ансамбль бандуристів «Соловейко», які зберігають спадщину предків — бандура вже протягом століть є символом української народної музики. 26 жовтня 1995 р. урочисто відкритий Меморіал української імміграції — він віддає данину одній з основних етнічних груп Куритиби (столиця Парани).

У неділю, 11 вересня 2011 р., після завершення Синоду Єпископів Української греко-католицької церкви, який проходив у Бразилії, відбулися урочистості з нагоди 120-річчя української еміграції у Бразилії. Слід нагадати, що найбільшою релігійною організацією українців Бразилії є Українська греко-католицька церква. Вона опікується українськими емігрантами ще від 1896 року. Сьогодні УГКЦ у Бразилії має 23 парафії, 236 церков, 20 світських священиків і 60 ієромонахів Чину Святого Василія Великого.[1]

Українська література[ред.ред. код]

На бразилійській землі творилася українська література.


«Я ліплена з доброї

Бориславської глини.

Куди не поніс би мене буревій,

темні ялиці шумлять у мені,

темна Тисмениці таємниця

струмить у жилах.

Моя душа стане дзвоном

Старої бойківської дзвіниці,

Щоб голосити за мертвими

І будити живих».

[2]

Це слова Віри Вовк, української поетки з Бразилії, котра вдруге номінується на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Українські громадські організації Бразилії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. У Бразилії відсвяткують 120-річчя української еміграції
  2. Українці з країни Піку Да Бандейра – Прапорової гори у Бразилії

Інтернет-джерела[ред.ред. код]