McDonnell Douglas F/A-18 Hornet

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
McDonnell Douglas F/A-18 Hornet
F/A-18 зі складу 212-ої винищувально-бомбардувальної ескадрильї Корпусу морської піхоти США
F/A-18
Призначення: палубний винищувач-штурмовик 
Перший політ: 18 листопада 1978 року 
Прийнятий на озброєння: 7 січня 1983 
Історія виробництва
Виробник: Макдоннел-Дуглас 
Характеристики
Екіпаж: 1 чол.
Бойовий радіус: 740—1065 км
Дальність польоту: 3340 км
Практична стеля: 15 240 м
Швидкопідйомність: 254 м/с
Розміри
Довжина: 17,07 м
Висота: 4,66 м
Маса
Порожній: 11 200 кг
Споряджений: 16850 кг
Силова установка
Двигуни: Дженерал Електрик F404-GE-400 
Тяга (потужність): 2x4900 кгс 
Тяга форсажна: 2x7260 кгс 
Озброєння
Гарматне озброєння: 1x20 мм 
Боєзапас: 570 патр. 
Кількість точок підвіски:
Маса підвісних елементів: 7030 кг

Макдоннел-Дуглас F/A-18 (англ. McDonnell Douglas F/A-18 Hornet (з англійської — «шершень», вимовляється «Хорнет») — американський палубний винищувач-бомбардувальник, розроблений в 1970-х роках. На сьогодні є основним бойовим літаком ВМС США. Перебуває на озброєнні низки країн Європи та Азії, застосовувався у військових операціях проти Лівії, Іраку, Югославії.

У ряді джерел літак згадується як F-18, що є некоректним, оскільки таке позначення було скасовано в 1982 році. Строго кажучи, правильне позначення літака в Збройних Силах США згідно з офіційним списком позначень літальних апаратів Міністерства оборони США (DoD 4120.15-L, 12 травня 2004) — FA-18, проте написання без косої риси мало поширене і зазвичай не зустрічається навіть у авіаційних довідниках. В наш час[Коли?] позначення F-18 офіційно використовується ВПС Фінляндії.

Історія створення[ред.ред. код]

F/A-18E/F Super Hornet веде свою історію від проекту P-530 «Кобра», який був розроблений компанією Northrop у кінці 1960-х років.[1] Згодом на його основі був створений винищувач YF-17 Cobra, який уперше піднявся в повітря у червні 1974-го.[2] Разом із F-16, літак приймав участь в конкурсі Lightweight Fighter, на якому обирався легкий винищувач для американських військово-повітряних сил.[1] Хоча у конкурсі переміг F-16, розробкою Northrop зацікавилися військово-морські сили.[2] У цей час американський флот в рамках програми NACF (Navy Air Combat Fighter), шукали недорогий літак, який би міг доповнити винищувачі F-14 Tomcat. Через зменшення витрат на військові потреби в цей період програма передбачала не розробку нового літака з нуля, а адаптацію вже існуючих проектів.[1] Військово-морські сили США скептично віднеслися до однодвигунного YF-16 і вважали за краще вибрати двохдвигунний YF-17, який, однак, вимагав значних змін для служби на флоті. Фірма Нортроп раніше не займалася створенням палубних літаків, тому було прийнято рішення, що робота над перепроектування YF-17 буде проводитися спільно з фірмою Макдоннел-Дуглас, що має великий досвід співробітництва з ВМС.

1 березня 1977 було оголошено, що новий літак отримає назву «Хорнет» («Шершень»).

Спочатку планувалося, що Макдоннел-Дуглас буде займатися палубним варіантом для ВМС США, а Нортроп — варіантом F-18L наземного базування, призначеним на експорт. Проте в 1979 році фірма Нортроп подала судовий позов, звинувативши компаньйона в тому, що той використовує її технології, розроблені для наземного варіанту, в порушення двосторонньої угоди, і зажадавши заборони на експорт палубної модифікації. Судова тяжба завершилася в 1985 році, коли Макдоннел-Дуглас погодилася виплатити 50 млн доларів за отриману технічну інформацію; цим все і закінчилося. Варіант F-18L так і не пішов у серію, а «Хорнет» повністю став проектом Макдоннел-Дуглас .

Літак повинен був випускатися в трьох модифікаціях: винищувача F-18A, штурмовика A-18A, навчально-бойового TF-18A. Фірмі Макдоннел-Дуглас вдалося об'єднати винищувальну і штурмову модифікації в один літак, який з 1980 р. згадувався як F/A-18A, хоча офіційно таке позначення було затверджено лише в грудні 1982 року . Двомісний TF-18A був перейменований в F/A-18B.

Було побудовано 9 одномісних і 2 двомісних дослідних літака. Перший політ «Хорнет» відбувся 18 листопада 1978 року. Перший серійний літак піднявся в повітря 12 квітня 1980 року, і вже в травні нові машини почали надходити у ВМС.

У цінах 1979 закупівельна вартість одного літака, без урахування вартості НДДКР, становила 10,8 млн дол.

Конструкція[ред.ред. код]

На вимогу командування ВМС США при проектуванні F/A-18 велика увага приділялася виживаності та надійності. Невеликі габарити цього літака, недимлячі двигуни, мала величина ефективної площі розсіювання (ЕПР), слабке ІЧ випромінювання, наявність бортових засобів РЕБ — все це ускладнює виявлення та супроводження літака.

Літак виконаний за нормальною аеродинамічною схемою з средньорозташованим трапецієподібним крилом. Планер розрахований на ресурс 6 тис. годин при 2 тис. злетів з використанням катапульти і 2 тис. посадок з використанням затримуючого гака.

Три проекції F/A-18 Hornet

Крило — багатолонжеронне, складається по лініях, які пройшли через внутрішні хорди елеронів з поворотом консолей на 90 градусів. На крилі встановлені рухомі носки на весь розмах, однощілинні закрилки і зависає елерони. Носки і закрилки відхиляються автоматично залежно від кута атаки й числа М для підвищення маневреності в бою і аеродинамічної якості в крейсерському польоті. Однією з відмінних особливостей літака є наявність напливів складної форми в плані перед кореневими частинами крила. Напливи створюють вихрову підйомну силу і забезпечують політ літака на великих кутах атаки. Між напливами і фюзеляжем є щілини для відводу приграничного шару повітря від повітрезаборників.

Фюзеляж типу напівмонокок. Відсік кабіни льотчика виконаний у вигляді безпечно пошкоджуваної конструкції. Хвостове оперення стрілоподібне. Диференціальний суцільноповоротний стабілізатор має кут зворотного поперечного V, рівний 2 градусам. Вертикальне оперення з двома відхиленими назовні на 20 градусів кілями зміщене вперед щодо стабілізатора для виведення його із зони аеродинамічної тіні від крила і стабілізатора на великих кутах атаки.

Паливна система F/A-18 складається з шести фюзеляжних протектованих баків і крилових м'яких кесонних баків. Всі паливні ємності для запобігання вибуху при бойових пошкодженнях заповнені поропластом.

Нормальні робочі перевантаження становлять 7,5.

Літак виготовлений, в основному, з алюмінієвих сплавів (масова частка 49,6 %), використовуються високоміцні сталі (16,7%), титанові сплави (12,9%), композиційні матеріали (9,9%) та інші матеріали (10, 9%). Всі поверхні управління, хвостове оперення і закрилки — шаруватої конструкції зі стільниковим алюмінієвим заповнювачем і обшивкою з епоксидного вуглепластика. Частина обшивки крила і кришки оглядових люків фюзеляжу також виконані з вуглепластика. Носки стабілізаторів і кілів виготовлені з титанових сплавів. У конструкції планера літака передбачено дублювання шляхів передачі силових навантажень. У конструкції шасі літака (циліндри основних стійок) застосовано високоміцну сталь AerMet 100 фірми Carpenter Technolodgy з межею міцністю 200 кгс/мм2.

Силова установка літака складається з двох двигунів F404 модульної конструкції, розроблених фірмою General Electric спеціально для F/A-18. Двигуни розділені титановою протипожежною перегородкою. Тяги одного двигуна достатньо для повернення літака на свою базу. Всі агрегати двигуна розташовані в його нижній частині, під компресором. У відсіку силової установки є системи виявлення та гасіння пожежі.

Повітрозаборники бічні напівкруглі нерегульовані, розташовані під кореневими напливами крила.

Бортове обладнання[ред.ред. код]

На F/A-18 встановлена цифрова електродистанційна система управління з чотирикратним резервуванням.

Потужний обчислювальний комплекс літака включає понад 20 ЕОМ із загальним обсягом пам'яті 741000 16-розрядних слів. Основними є дві ЕОМ AN/AYK-14 (фірми Control Data) з об'ємом пам'яті по 64 000 16-розрядних слів.

Експлуатація[ред.ред. код]

Перша ескадрилья F/A-18 отримала статус боєготової 7 січня 1983 року — це була 314-я винищувально-бомбардувальна ескадрилья Корпусу морської піхоти США «Чорні лицарі» (VMFA −314 Black Knights). У ескадрильях ВМС і КМП «Хорнет» поступово замінював винищувачі F-4 і штурмовики A-4 і A-7. Після зняття з озброєння штурмовиків A-6 у 1990-х роках «Хорнет» залишився єдиним спеціалізованим ударним літаком ВМС, а після завершення експлуатації винищувачів F-14 у 2006 він залишається єдиним бойовим літаком, побудованим для американських авіаносців. Ця ситуація буде зберігатися до вступу в дію винищувачів F-35.

З 1986 року літаки F/A-18 використовує група вищого пілотажу ВМС США «Блакитні ангели».

До кінця 1990-х років «Хорнет» перебували на озброєнні 26 бойових ескадрилій ВМС США, 4 ескадрильї Резерву ВМС США, 16 бойових ескадрилій Корпусу морської піхоти США[3].

Варіанти[ред.ред. код]

F/A-18B Hornet посадка на авіаносець Рональд Рейган.

На озброєнні[ред.ред. код]

  • США
  • ВМС США -753:33 F/A-18A Hornet, 24 F/A-18B Hornet; 268 F/A-18C Hornet; 41 F/A-18D Hornet; 171 F/A-18E Super Hornet; 216 F/A-18F Super Hornet[4].
  • Австралія — з 1984 року поставлено 57 (A) F/A-18A і 18 (A) F/A-18B (літаки збиралися в Австралії з американських комплектуючих). До початку 2007 року в льотних пригодах втрачено 4 літаки.[5] До 2015 року планується замінити всі «Хорнет» на F-35.
  • Іспанія — 88 на 2010 рік[6] з 1985 року поставлено 60 EF-18A (місцеве позначення — C.15) і 12 EF-18B (CE.15). Деякі комплектуючі вироблялися іспанською фірмою CASA. Крім того, отримані ще 24 машини повністю американської збірки від ВМС США. До червня 2009 року в льотних пригодах втрачено 12 літаків.[7]
  • Канада — 79 на 2010 рік[8] (місцеве позначення — CF-188) і 40 модифікації B (CF-188/CF-18B). До 2003 року в льотних пригодах втрачено 15 літаків[9].
  • Кувейт — літаки були замовлені до іракської агресії 1990 року, але почали поставлятися тільки в 1991 році після завершення війни. Всього поставлено 32 літака варіантів C/D.
  • Малайзія — з 1997 року поставлено 8 F/A-18D.
  • Фінляндія — перші літаки отримані в 1995 році. Поставлено 7 F/A-18D і комплектуючі для 57 F/A-18C, збірка яких проведена у Фінляндії. На початок 2010 року в льотних пригодах втрачено 2 літаки.
  • Швейцарія — з 1996 року поставлено 26 F/A-18C і 8 F/A-18D. До 2003 року в льотній події втрачено 1 літак.[9]

У різний час можливість придбання F/A-18 розглядалася Австрією, Угорщиною, Польщею, Сінгапуром, Філіппінами, Чехією, Чилі. Кілька літаків були замовлені Таїландом, проте замовлення було анульовано після азіатської фінансової кризи 1997 року.

Вартість F/A-18C і F/A-18D близько 29 млн дол США (Дані 2009 р.)

Вартість F/A-18E/F «Супер Хорнет» близько 57 млн дол США (Дані 2009 р.)

Бойове застосування[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в «YF-17 Cobra.» GlobalSecurity.org.
  2. а б «F-17 Cobra.» www.airwar.ru.
  3. Д. Дональд, Дж. Лейк. Енциклопедія військової авіації. — М.: Омега, 2003. — С. 279.
  4. The Military Balance 2010.p.-35
  5. Darren Crick. ADF Aircraft Serial Numbers. RAAF A21 McDonnell Douglas F/A-18A/B Hornet
  6. The Military Balance 2010. p.-163
  7. Diez accidentes de F-18 en 20 acos
  8. The Military Balance 2010. p.-29
  9. а б Senior, Tim. F/A-18 Hornet, The AirForces Monthly book of, AirForces Monthly, 2003.

Посилання[ред.ред. код]


Авіація Це незавершена стаття з авіації.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.