Кабінет курйозів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кабінет курйозів принца Владислава Вази.

Кабінет курйозів (англ. Cabinet of curiosities, нім. Wunderkammer або кунсткамера) - кімната можновладця чи аристократа для розміщення і зберігання тематичних колекцій або суміші курйозних речей в добу бароко. Надзвичайне зростання колекцій привело до спеціалізації в колекціонерстві, а в подальшому до створення тематичних музеїв. Тривалий час існували суміші з колекцій, що отримали назву «Кунсткамера» (від нім. Kunstkammer, тобто кабінет курйозів, рідкісних речей, різних за походженням, від природних до створених людьми).

Виникнення[ред.ред. код]

Все почалося з колекцій заможних людей і створення меблів для їх зберігання. Меблярі створили особливу шафу з дверцями і декількома полицями для дрібничок колекції. Шафа отримала назву кабінет. Зростання колекцій збільшувало кількість шаф-кабінетів, для яких відвели особливу кімнату. Трохи згодом назва шафи почала використовуватись і як назва кімнати з колекціями.

Різновиди меблевих кабінетів[ред.ред. код]

Настільний кабінет. Музей Вікторії й Альберта, Лондон.
Шафа-кабінет 17 ст. Музей Бойманс ван Бенінген, Роттердам.

Шафа-кабінет швидко стала полем для експериментів меблевих майстрів. З'явилися шафи настільні, невеликі за розмірами і великі, на ніжках - колонах з додатковою поличкою біля підлоги, яку теж стали використовувати для розміщення мушель чи ваз.

Настільні кабінети мали декілька поличок, а дверці, (первісні без скла), прикрашали маркетрі (дерев'яною мозаїкою), різьбленням, металевими накладками тощо. Пізніше з'явилися дверцята зі склом, що давало змогу відразу бачити наповнення поличок. Шафи-кабінети збільшувались в розмірах і запозичили стильові ознаки доби - маньєризму, бароко, рококо, їх орнаменти чи деталі архітектури. В 20 столітті вони самі стали предметами колекціонування різними музеями.

Призабутий тип меблів наприкінці 20 століття знов з'явився серед виробів модних дизайнерів, хоча міг мати інше функціональне використання (Джиммі Мартін, рожевий кабінет для коктейлів).


Видатні збірки курйозів[ред.ред. код]

Венцель Холлар, голова-ландшафт

.

Худ. Арчімбольдо. Імператор Рудольф II у вигляді бога садів Вертумна
Кабінет натуральної історії в Неаполі, 1599 рік, гравюра.
Місто Гаага, кабінет курйозів, 1756 рік

Вже на початку свого існування з'явились видатні збірки курйозів. Наприкінці 16 століття зажила широкого розголосу слава кабінету курйозів австрійського імператора Рудольфа II в місті Прага. Імператор збирав природні мінерали, великі за розмірами мушлі, античні монети, екзотичні речі, привезені з Америки і Індії, годинники, вази з різних матеріалів, скульптури. Для збірок імператора малює свої незвичні картини-алегорії геніальний художник Арчімбольдо, а їх кількість і якість шокувала сучасників. Колекція Рудольфа буде розпорошена і пограбована після смерті імператора, а її речі стали надбанням інших кабінетів курйозів.

Колекціонером курйозів був і дядя Рудольфа II - ерцгерцог Австрії Фердининд II. Дещо інша за тематикою, вона зберігалася і її можна бачити в замку Амбрасс, Австрія.

Один з перших кабінетів натуральної історії був створений в місті Неаполь (гербарій, природні мінерали, опудала морських тварин, риб, птахів). Експонати розмістили як в шафах, так і на стінах і склепіннях зали. Окрасою кабінету була бібліотека. Поважне ставлення до книжок виявлялося навіть в їх розміщенні на полицях (униз сторінками), аби захистити видання від пилу.

Особливе поширення мали кабінети курйозів в заможній Голландії 17 століття. Широкі зв'язки з Ост-Індською компанією і власні колонії в Азії стали постійним джерелом для поповнення кабінетів курьйозів голландських колекціонерів. Колекції дещо демократизуються і їх збирають аптекарі, лікарі, науковці, художники.

Відома колекція курйозів художника Рембрандта, речі якої той використовував при створенні своїх картин.

Зажила слави і колекція курйозів лікаря і науковця Фредеріка Рюйша. Акушерська практика і судмедекспертні справи Рюйша наблизили того до анатомії і тератології. Він почав збирати анатомічну колекцію зародків з аномаліями розвитку, удосконалив засоби консервації м'яких речовин тощо. Його кабінет курйозів і анатомічна колекція були продані в Петербург у 1717 р. за захмарну на той час ціну в 30.000 гульденів. Залишки кабінету курйозів і колекції Рюйша збережені донині.

Спеціалізація кабінетів[ред.ред. код]

Спеціалізація колекцій в Німеччині знайшла відображення і в назвах кабінетів.

  • Naturalienkabinett - мав колекції природничі, присвячені ботаніці, геології, зоології.
  • Munzkabinett - мав монети і медалі, сучасні і стародавні.
  • Antiquitatekammer - тут розміщали антикварні речі і старожитності.
  • Kunstkammer - був присвячений збіркам витворів мистецтва від живопису і скульптур до гравюр і малюнків.
  • Shatzkammer - тут зберігали ювелірні вироби і це була скарбниця володаря.

Кабінети курйозів і живопис[ред.ред. код]

Якщо науковців могли приваблювати колекції анатомічних потвор і аномалій, художники надавали перевагу витворам мистецтв різних епох і країн. Курьйозні і рідкісні речі - постійна тема натюрмортів доби бароко. Навіть самі кабінети курьйозів стають темами картин. Їх зображували

  • Франс Франкен II
  • Філіп де ла Гір
  • Ян Брейгель Старший
  • Йоган Георг Хайнц
  • Етьєн де ла Гір
  • художники гравери тощо.


Джерела[ред.ред. код]

Замок Во-ле-Віконт, кабінет.


  • Станюкович Т. В. Кунсткамера Петербургской академии наук. М.; Л., 1953.
  • Гинсбург В. В. Анатомическая коллекция Рюйша в собраниях Петровской Кунсткамеры // Сборник Музея антропологии и этнографии. Т.XIV. М.; Л., 1953.
  • Зубов В. П. К трехсотлетию Академии опытов во Флоренции (1657–1667) // Вестник мировой культуры. 1957.
  • Кузьмина Е. Е. Национальная культурная политика Великобритании и музей. М., 1992.
  • Куклинова И. А. Кабинеты во Франции в XVI–XVII вв. // Музей в современной культуре: Сб. науч. тр. / СПб. Академия культуры. Т. 147. СПб., 1997.
  • Махо О. Г. Студиоло Франческо I Медичи - позднеренессансная трансформация идеи правителя-гуманиста // Культура Возрождения XVI в. М., 1997.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]