Капуцини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

[[Файл:|міні|ліворуч|200пкс|]]


Орден Братів Менших Капуцинів (лат. Ordo Fratrum Minorum Capucinorum, OFMCap; коротко — Капуцини) У перші десятиліття XVI століття троє францисканських італійських обсервантів (одне з перших відгалужень ордену святого Франциска): Матео з Башіо, брати Людовик і Рафаеле Теналія з Фоссомброне – об'єдналися в одному прагненні реалізувати своє покликання, докладніше дотримуючись Статуту святого Франциска і ведучи життя, більш віддане молитві. Початковим задумом цих братів не було створення нового чернечого ордену, вони лише бажали докладніше наслідувати святого Франциска і його перших товаришів, беручи їх за взірець свого життя.

У 1528 році з допомогою Катерини Чібо, баронеси Камеріно, родички папи Климентія VII, яка була захоплена героїчним служінням хворим перших капуцинів під час епідемії чуми у 1525 році, вони отримали папський дозвіл вести той стиль життя, якого прагнули. Між іншим, папа Климентій VII дозволив братам вдягатись у рясу з гострокутним каптуром і носити бороду, що є символом бідності, простоти і суворості життя. Саме від гострокутного каптура ряси орден, який на початку носив назву „Братів Менших пустельницького життя”, завдячує свою спочатку народну, а потім і офіційну назву – Братів Менших Капуцинів. До сьогоднішнього дня капуцини відрізняються від інших Братів Менших своєю зовнішністю: рясою з гострокутним каптуром і бородою, яку багато хто з них носить.

Матео з Башіо, Людовик і Рафаелє Теналія були не єдиними на той час францисканцями, які бачили потребу реформи Ордену. Невдовзі після офіційного затвердження капуцинів папською буллою Religionis zelus (3 липня 1528 року) багато інших францисканців-обсервантів приєдналось до реформаторів, серед яких були такі видатні постаті як Джованні з Фано, Бернардіно з Асті і Бернардіно з Окіно, які стали колонами нової францисканської реформи. Вступ до Ордену цих братів спричинився до розвитку служіння капуцинів. Адже перші капуцини займались передусім фізичною працею, а вищезгадані брати наголосили на нагальній потребі проповідування і навчання, не гасячи при цьому духа молитви і суворості. Ці дві форми праці – фізична і апостольська – співіснують в Ордені по сьогоднішній день.

Капуцинська реформа дуже швидко поширилась – вже через 50 років Орден нараховував більше, ніж 3500 братів. XVII-XVIII сторіччя – це золотий період капуцинського Ордену. Близько 1761 року число капуцинів сягнуло свого апогею – 34 тисяч братів, розпорошених по всій Європі, в обох Америках, Індії і північній Африці.

Згідно статистики на початку 2002 року нараховувалось майже 11 тисяч братів капуцинів, які проживали в 96 країнах світу. Орден Братів Менших Капуцинів за кількістю ченців посідає четверте місце серед чоловічих орденів у католицькій Церкві.

Сьогоднішнє служіння капуцинів дуже різноманітне і залежить від ситуації, в якій їм доводиться жити. Серед них є професори і кравці, духовні провідники і кухарі, проповідники, капелани, настоятелі, медики тощо. Та для капуцинів не так важливо, що вони роблять, скільки, як вони це роблять. Як про це свідчить назва „Брати Менші” капуцини бажають бути братами і слугами тих, яким вони служать.

З огляду на свою простоту, безпосередність, доступність і готовністю йти туди, де їх потребують, а також на свій спосіб життя і праці капуцини отримали назву „братів людей”.

Одяг капуцинів складається з — габіту коричневого кольору, з пришитим до нього капішоном в формі трикутника; шнура білого кольору з трьома вузлами, котрі символізують три чернечі обітниці - чистоти, послуху і вбогості. Також брати капуцини ходили взуті лише в сандали на босу ногу.

Сучасні капуцини[ред.ред. код]

На сьогоднішній день ченці Ордену Братів Менших Капуцинів присутні на всіх континентах світу, в 96 країнах, мешкають і працюють в складі більше ніж 1800 братерських спільнотах, тобто чернечих домах. Найбільшу кількість братів посідає найменший континент світу, отож, в Європі 5208 братів капуцинів живуть в складі 772 домів. Друге місце займає Латинська Америка, на її території існує 318 спільнот, в яких перебуває 1782 брати. В Азії розташовані 240 чернечих домів, тут працює 1333 ченця. Четверте місце належить Африці, кількість братів тут складає 1258, а мешкають вони в 209 домах. Далі – Північна Америка, в її межах знаходиться 150 домів, в яких перебуває 766 братів. І, нарешті, останнє місце за чисельністю займає Океанія, тут 78 братерські спільноти мають в своєму складі загальною кількістю 487 братів.

Тобто така різноманітна родина Братів Капуцинів на сьогодні нараховує майже 10850 своїх представників по всьому світу.

Історія капуцинів в Україні[ред.ред. код]

Перший монастир Ордену Братів Менших Капуцинів в Україні було засновано у Львові в 1709 році. До кінця XVІІI ст. на території сьогоднішньої України постало 16 монастирів, які належали до Польської Провінції Капуцинів. Ця Провінція була поділена на дві кустодії: польську і руську (волинську). Всі чернечі доми, що знаходились на українських землях, належали до руської кустодії.

Під кінець XVІІI ст. Річ Посполита (Польща) була поділена між трьома державами, що спричинило також і поділ польської провінції на кілька адміністративних одиниць. На українських землях, приєднаних до складу Росії, в 1796 році зродилась руська провінція, котра через репресії і ліквідацію монастирів царською владою в 1808 році назавжди зникла з життя Ордену.

Монастирі на українських землях, де панувала Австрія, були приєднані до створеної в 1785 році Галицької Провінції.

Після другої світової війни Західна Україна була приєднана до Радянського Союзу і всі монастирі, котрі знаходились на її території, були закриті радянською владою. Деяких братів було засуджено і вислано до Сибіру. В Радянському Союзі залишився слуга Божий Серафін Кашуба, котрий аж до своєї смерті (1977) вів душпастирську працю в Казахстані, Україні й Росії. В Україну капуцини повернулись в 1988 році. Першим з них був бр. Станіслав Падевський, який сьогодні є ординарієм Харківсько-Запорізької єпархії. Спочатку брати допомагали священикам в парафіяльній праці, а потім почали посідати самостійні осередки: в 1989 році капуцини повернулися до свого давнього монастиря в Старокостянтинові; в наступному році відкрили осередок в Красилові; в 1992 році повернулися до Вінниці; а з 1993 року працюють в столиці України - Києві.

5 січня 1995 року бр. Ричард Модельскі, Провінційний Міністр Краківської Провінції, звернувся до Генерального Уряду з проханням встановити для працюючих в Україні братів кустодію. Відповідний декрет від 13 червня 1995 року набув юридичної чинності 5 липня 1995 року, першим кустошем був призначений брат Блажей Суска. На момент створення Кустодії в Україні працювало дев`ять братів, а декілька братів з України перебували на той час у Польщі, проходячи початкову формацію. Капуцини тоді мали чотири осередки - в Старокостянтинові, Красилові, Вінниці та Києві.

Наступні роки були періодом подальшого розвитку Кустодії, як територіального, так і чисельного. В 1999 році відкрились нові чернечі доми на Сході України - в Дніпропетровську та в Дніпродзержинську. На початку 2002 року бр. Яцек Валігура, Провінційний Міністр Краківської Провінції, запропонував Братам з Кустодії України відкрити дім на території Російської Федерації. В березні 2002 року бр. Пьотр Коморнічак, Регулярний Настоятель Кустодії України, поїхав у Росію, щоб на місці ознайомитись з ситуацією і зустрітися з єпископами Москви та Саратова. В липні 2002 року бр. Яцек Валігура зустрівся з Його Преосвященством Клементом Піккелем, ординарієм Саратовської єпархії, щоб обговорити можливості створення осередка у Воронежі. На запрошення єпископа Піккеля в липні 2003 року до Воронежа прибули перші капуцини - бр. Віктор Свідерський та бр. Марек Бакєжинський, котрі з листопада 2003 року мешкають в новоствореному чернечому домі. В серпні 2012 р. капуцини (а саме: бр. Роман Поп, бр. Юстин Русін та бр. Адам Трохімович) на запрошення місцевого єпископа Мілана Шашіка прибули до Ужгорода, де розпочали свою діяльність в греко-католицькому обряді.

На сьогоднішній день Брати Капуцини працюють в чотирьох єпархіях України: Київсько-Житомирській, Кам'янець-Подільській, Харківсько-Запорізькій, Мукачевській – а також у Саратовській єпархії Росії, на територіях яких знаходяться 8 монастирів: у Вінниці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Ужгороді (Закарпаття), Києві, Красилові, Старокостянтинові та Воронежі (Росія).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Латинський хрест Це незавершена стаття про Католицтво.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.