Василіяни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Отці Василіяни
Ordo Sancti Basilii Magni
Чин святого Василія Великого
Herb osbm.jpg
Абревіатура O.S.B.M.
Церква Римо-Католицька Церква, Греко-Католицька Церква
Засновник св. Йосафат Кунцевич
Заснування 1607
Утвердження 1631
Сайт http://www.osbm.in.ua

Чин святого Василія Великого (лат. Ordo Sancti Basilii Magni), також: ЧСВВ, Василіянський Чин святого Йосафата і Отці Василіяни — один з основних монаших орденів Української греко-католицької церкви.

Про орден і його назву[ред.ред. код]

Традиційна назва Чину — Чин святого Василія Великого. Офіційна, хоча менш відома й рідковживана, є назва, прийнята на одній із Генеральних Капітул Чину в 1931 році для підкреслення ролі святого священомученика Йосафата (Кунцевича) у формуванні сучасної моделі василіянського життя: Василіянський Чин святого Йосафата; назва ця фігурує в офіційних церковних документах.

У Східних Католицьких Церквах існує кілька чинів, які походять із традиції св. Василія Великого, а саме: Василіяни із Ґроттаферати біля Риму в Італії (італогреки), Василіяни Найсвятішого Спасителя, Василіяни св. Івана Хрестителя (соарити), Василіяни-Алепінці — ці три належать до Мелхітської Церкви. Існує також Згромадження св. Василія латинського обряду. В Україні відомим є тільки Василіянський Чин св. Йосафата.

Коротка історія Чину[ред.ред. код]

Митрополит Рутський — головний реформатор Василіянського Чину

Основоположником Чину вважається св. Василій Великий (329379), один із найвизначніших Отців Східної Церкви. По сьогодні його Правила (Ширші і Коротші) разом з іншими аскетичними творами становлять основу Конституцій Чину, хоч у понад тисячолітній історії спосіб життя василіянських монахів підлягав певним змінам. До найвідоміших реформаторів василіянського життя належать: св. Теодор Студит (760826), св. Теодосій Печерський (†1074), св. Йосафат Кунцевич (15801623) разом із київським митрополитом Йосифом Велямином Рутським (1574—1637).

Монаше життя в Україні, у типовій для Сходу формі, своїм корінням сягає до часів князя Володимира Великого (9801015), коли в печерах на околицях Києва поселилися перші монахи. Найбільший вплив на розвиток цього життя мали св. Антоній Печерський (†1073) і його послідовник — св. Теодосій Печерський (†1074). Після татарських наїздів, що в середині ХІІІ століття знищили Київську Русь, монахи шукали собі місця на північних і західних теренах краю, закладаючи нові монастирі. Таким чином, вони дісталися до Галицько-Волинського князівства, яке ввійшло в границі Польського Королівства і Великого Князівства Литовського.

священномученик Йосафат (Кунцевич)

Велику роль у формуванні василіянського життя в Київській Митрополії, після відновлення єдності з Католицькою Церквою, відіграли Київський Митрополит Йосиф Велямин Рутський і св. Йосафат Кунцевич, що на початку XVII століття провели ґрунтовну реформу тогочасного монашого життя, надаючи йому структуру сучасних чинів, впроваджуючи централізацію монастирів. Таким чином, із взаємно незалежних перед тим василіянських монастирів, підлеглих владі місцевого єпископа, створено Чин у сьогоднішньому розумінні даного слова. Тому Митрополита Рутського й св. Йосафата можна вважати справжніми засновниками сьогоднішнього Василіянського Чину.

Так сформований Чин Отців Василіян динамічно розвивався в XVII і XVIII століттях, про що свідчить хоча б той факт, що після заборони діяльності Ордену Єзуїтів в Польщі в другій половині XVIII ст. василіяни перебрали провід численних єзуїтських шкіл і гімназій.

Василіянський Чин значно потерпів після поділів Польщі. На російській території був цілковито й остаточно ліквідований, натомість, не без труднощів, перетривав у межах австрійських. Однак у другій половині XIX ст. стало необхідним його оновлення. Реформу провели отці єзуїти. Започатковано її в монастирі в Добромилі в 1882 році, звідти і її назва — Добромильська реформа. Після реформи василіяни знову широко розвинули діяльність місійну і реколекційну, душпастирську і видавничу, а також наукову.

Після I світової війни більшість василіянських монастирів опинилися в межах тодішньої Польщі. У країнах соціалістичного блоку офіційна діяльність Чину була перервана. Усюди, за винятком Польщі, Чин змушений був зійти в підпілля. Протягом багатьох років василіяни виховувалися, молилися й діяли як світські люди. Багато ченців засуджено на заслання і до в'язниць. Багато василіян в Україні, в Чехословаччині, в Румунії і Угорщині загинули за свої релігійні переконання. У 2001 році п'ять Василіян були беатифіковані — проголошені блаженними. Зараз проводиться беатифікаційний процес ще ряду василіян.

Мета діяльності Чину[ред.ред. код]

Метою ЧСВВ, згідно з його Конституціями, є плекання спільнотного життя задля власного освячення через виконання обітів і заповідей любові та задля спасіння ближніх за посередництвом благовістування через проведення місій і реколекцій, наукову та видавничу діяльність, душпастирство і працю з молоддю.

Герб Чину[ред.ред. код]

Герб Василіянського чину святого Йосафата складається з обрамленого дугою вогняного стовпа, що символізує полум'я любові, як постійний дороговказ у служінні Богові й ближнім; вогняний стовп також є символом св. Василія Великого; над вогняним стовпом зображено сонце — символ самого Спасителя-Життєдавця; у сонці вміщена монограма Ісуса Христа, над якою є хрест, як знак слідування за Ним. Увесь герб оточує вінок із двох галузок: дубової й лаврової. Дубова галузка символізує постійність і міць у духовному рості й працях, а лаврова — есхатологічну, вічну нагороду для переможців.

Структура Чину[ред.ред. код]

Від 1617 року Василіянський Чин є централізованою організацією, на чолі якої стоїть Протоархимандрит. Монастир, який є осідком Протоархимандрита та чотирьох його дорадників, знаходиться в Римі. Протоархимандрита обирає Генеральна Капітула Чину терміном на 8 років. З 10 липня 2012 року Протоархимандритом Василіянського Чину є о. Ґенезій Віомар.

Протоігумен Української Провінції ЧСВВ (2004—2007) о. Григорій Гриньків під час похорону Івана Павла ІІ

Чин поділяється на Провінції, якими управляють Протоігумени. Провінції складаються з монастирів і резиденцій (резиденції — це малі монастирі, які мають менше, ніж 6 ченців), на чолі яких стоять ігумени й настоятелі. Провінції, як правило, знаходяться в межах однієї держави. На 2006 рік існують такі Василіянські Провінції: Найсвятішого Спасителя в Україні (до якої з 1992 р. тимчасово долучена Закарпатська Провінція св. Миколая), яка включає 29 монастирів і резиденцій, Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії в Аргентині (3 монастирі), св. Йосифа в Бразилії (15 монастирів), Пресвятого Серця Ісусового в Канаді (10 монастирів), св. Стефана в Угорщині (5 монастирів), Покрова Пресвятої Богородиці в Польщі (4 монастирів), св. апостолів Петра й Павла в Румунії (3 монастирі), св. Кирила і Методія у Словаччині (6 монастирів) та Успення Пресвятої Богородиці в США (7 монастирів).

З 18 лютого 2012 року Протоігуменом української Провінції є о. Пантелеймон Саламаха.

Опис чернечого одягу василіянина[ред.ред. код]

Чернець-василіянин у повному чернечому одязі

Згідно з Конституціями ЧСВВ, чернечий одяг василіянського ченця складається з ряси (габіта) чорного кольору, що має білий комірець (колорадку), а також пояс, мантію та каптур. У щоденному житті, де ченці св. Василія Великого виступають як спільнота, використовують рясу й пояс, а в урочистих богослужбових відправах, за прийнятим звичаєм, теж — мантію й каптур. Габіт — це символ весільної одіжі, а колорадка має значення духовного ярма і символ чистоти. Мантія має символ духовних крил і постійну готовність ченця для духовної праці (зокрема пасторальної), чернець у мантії символізує собою ангела (згідно з ученням св. Василія Великого — хоч у тілі живуть, але серцем і духом у небі з Богом перебувають, що чинить їх подібних до ангелів у тілі). Каптур — це символ духовної філософії, що закриває і оберігає монахові очі від пристрастей цього світу і гріха. Пояс, яким монахи трічі переперезуються, має символічне значення трьох монаших обітів (чистоти, убогості і послуху), а два кінці, що звисають, має значення двох доріг, що ведуть до неба: піст і молитва.

Деякі статистичні дані про Василіянський Чин в Україні та у світі[ред.ред. код]

На 2013 рік Чин нараховує 529 ченців, враховуючи 26 кандидатів. Деякі з них належать до інших (не Української) східних католицьких Церков свого права: Румунської, Угорської, Словацької та до Мукачівської єпархії.

У 2006 році з 303 ченців ЧСВВ в Україні її громадян було — 297, включаючи тих, які знаходяться за кордоном — 42; іноземців, що працюють в Україні — 12, з них − 6 членів Провінції.

Священиків — 101, студентів — 80, братів — 79, новиків і кандидатів — 43.

Освітній рівень монахів Провінції: з вищою освітою — 125, з незакінченою вищою освітою — 69, із середньою — 107, з неповно-середньою — 2.

Середній вік Василіян в Україні — 34 роки.

Загальна чисельність монашої спільноти Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні на 2013 рік — 287, Провінції Святого Миколая (Закарпаття) — 24.

Святі й блаженні Василіянського Чину[ред.ред. код]

Посади василіян у церковних інституціях[ред.ред. код]

Єпископи:

Ієромонахи:

  • Тимотей Коцур — директор української секції радіо «Ватикан»,
  • Степан Стареправо — ректор Папської колегії св. Йосафата,
  • Луїс Касьяно — ректор Папської Укранської колегії Покрову Пресвятої Богородиці (Рим),
  • Матей Гаврилів — радник Конґреґації у справах святих,
  • Василь Парасюк — віце-ректор Папської колегії св. Йосафата,
  • Теодосій Грень — віце-ректор Папської Укранської колегії Покрова Пресвятої Богородиці (Рим)
  • Діонісій Заведюк — духівник Папської Укранської колегії Покрову Пресвятої Богородиці.

Література[ред.ред. код]

  • Конституції Чину святого Василія Великого, Рим 2002.
  • Catalogus Ordinis Basiliani Sancti Iosaphat, Romae 2005.
  • Монастирі Української Греко-Католицької Церкви, Львів 2006.
  • Лозинський М. В. Науково-видавнича та просвітницька діяльність Василіянського Чину у Галичині (кінець XIX — перша половина ХХ ст.): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01 / Мар'ян Володимирович Лозинський; НАН України; Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича, Інститут народознавства. — Львів, 2004. — 20 с. — укр. (Zip-файл у фонді електронних документів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського).

Посилання[ред.ред. код]