Августинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Август́инці
Sacer Apostolicus Ordo Canonicorum Regularium S. Augustini
Орден августинців
Augustincoa.png
Абревіатура O.S.A., O.E.S.A, C.R.S.A.
Церква Католицька церква
Девіз Amor meus, pondus meus (Моя любов і моя віра)

Charitas et scientia (Знання і милосердя)

Tolle lege (Бери читай)

Засновник Св. Августин
Заснування 1256
Сайт http://www.augnet.org

Август́инці або Августинський орден (лат. Augustiniani) — неофіційне найменування членів кількох чернечих орденів і згромаджень католицької церкви, які керуються «Статутом святого Августина», що був написаний через багато століть після смерті Св. Августина (430) і використовувався духовенством, які бажали жити за нормами, близьким до чернечих. Виник у середині ХІІ століття в Італії як жебракуючий орден. Сьогодні орден налічує близько 5 тисяч членів.

Августинські ордени[ред.ред. код]

Августинці діляться на дві основні гілки:

  • Августинці-каноніки (регулярні каноніки, каноніки-обсервантів св. Августина, The Canons Regular of Saint Augustine, CRSA).

Августинці-каноніки є священиками, життю яких властиві деякі риси монастирського укладу, наприклад спільне проживання і спільний спів на богослужіннях. У наш час існує кілька подібних громад, найбільша з яких - Латеранський. У Середні віки центром августинства був Сен-Вікторський монастир, Париж. Діляться: статутні (або чорні - за кольором шати) августинскі каноніки і білі каноніки (або премонстранти).

  • Августинскі брати (орден пустельників св. Августина, августинці-ереміти, The Order of the Hermit Friars of Saint Augustine, OSA).

Є дві невеликі конгрегації, що відкололися від августинских братів-еремітов:

    • Августинці-реколлекти (Ordo Recollectorum Sancti Augustini, ORSA).
    • Босі августинці (Ordo Eremitarium Discalceatorum, OEDSA).

Також до августинців належать і ассумпціоністи (Орден августинців Успіння Божої Матері, А.А.) з власними підорденами

Історія[ред.ред. код]

В ХІІІ столітті орден прийняв статут, написаний на основі оригіналів творів гіппонського єпископа Августина Блаженного (звідси й назва Августинці). Остаточно затверджений папою римським Олександром IV в 1256. Створюючи цей орден з ряду італійських чернечих конгрегацій, папство хотіло отримати повністю підконтрольний собі жебрачий орден на зразок та на противагу частково автономним францисканцям та домініканцям.

Діяв у багатьох країнах Європи, у тому числі в Україні. У середині XV ст. орден налічував 30 тисяч членів і мав близько 2 тисяч чоловічих і жіночих монастирів в 42 провінціях. Членом ордену був Мартин Лютер. У XVI-XVII ст. августинці займалися місіонерською діяльністю в Китаї, Японії, Африці та Америці. З 18 століття орден поступово втрачає своє значення.

Його реформовані гілки - ордена босоногих братів-самітників (затверджений бл. 1620) та братів споглядальників, так званих реколлектов (з 1912).

Діяльність в Японії[ред.ред. код]

Августинці вперше прибули до Японії у 1602 році. Вони розпочали проповідницьку діяльність у провінціях Бунґо і Хюґа на острові Кюсю, а також тогочасному «маленькому Римі Японії» — Наґасакі. У цьому місті Орден мав свій «дім Карітас», в якому утримував хворих на проказу, займався їхнім лікуванням та захистом. У 1637 році у зв'язку із порушенням заборони місцевого уряду проповідувати християнство в Японії, член августиців, японський чернець-священик Кінцуба Дзіхей (у хрещенні — Томас де сан Августіно) був замордований у Наґасакі. Разом із його смертю діяльність Ордену на Японських островах була припинена.[1]

Святі[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. *『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) 京大日本史辞典編纂会、東京創元社、1994. — P.3

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Комаренко Т. О. Августинці / ЕІУ.— С. 14.
  • Bibliography for the Augustinian official website
  • Augustine of Hippo, The Rule of St Augustine Constitutiones Ordinis Fratrum S. Augustini (Rome 1968)
  • The Augustinians (1244–1994): Our History in Pictures. Pubblicazioni Agostiniane, Via Paolo VI, 25, Roma, Italy. 
  • Canning O.S.A, Rev. R. (1984). The Rule of St Augustine. Darton, Longman and Todd. 
  • Ebsworth, Rev. Walter (1973). Pioneer Catholic Victoria. Polding Press. ISBN 0-85884-096-0. 
  • Hackett O.S.A., Michael Benedict (2002). A Presence in the Age of Turmoil: English, Irish and Scottish Augustinians in the Reformation and Counter-Reformation. Augustinian Historical Institute, Villanova University, Pennsylvania 19085 U.S.A. ISBN 188954227X. 
  • Hickey, Rev. P.J. O.S.A (1981). A History of the Catholic Church in Northern Nigeria. Augustinian publications in Nigeria, Jos, Plateau State, Nigeria. 
  • edited by Martin O.S.A, Rev F.X., and Clare O'Reilly. The Irish Augustinians in Rome, 1656–1994 and Irish Augustinian Missions throughout the World. St. Patrick's College, Via Piemonte 60, Roma, Italy. 
  • Orbis Augustinianus sive conventuum O. Erem. S. A. chorographica et topographica descriptio Augustino Lubin, Paris, 1659, 1671, 1672.
  • Regle de S. Augustin pour lei religieuses de son .ordre; et Constitutions de la Congregation des Religieuses du Verbe-Incarne et du Saint-Sacrament (Lyon: Chez Pierre Guillimin, 1662), pp. 28–29. Cf. later edition published at Lyon (Chez Briday, Libraire,1962), pp. 22–24. English edition, The Rule of Saint Augustine and the Constitutions of the Order of the Incarnate Word and Blessed Sacrament (New York: Schwartz, Kirwin, and Fauss, 1893), pp. 33–35.
  • Zumkeller O.S.A., Adolar (1986). Augustine's ideal of Religious life. Fordham University Press, New York. 
  • Zumkeller O.S.A., Adolar (1987). Augustine's Rule. Augustinian Press, Villanova, Pennsylvania U.S.A. 


Релігія Це незавершена стаття про релігію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.