Кармеліти
| Кармеліти | |
|---|---|
| Ordo Fratrum Beatae Mariae Virginis de Monte Carmelo | |
| Орден братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель | |
 |
|
| Абревіатура | O.Carm, O.C., O.C.C., Carm. C.,, C.C. |
| Церква | Римо-Католицька Церква |
| Девіз | Zelo zelatus sum pro Domino Deo exercituum
(Ревний в ретельності задля слави Господа Бога) |
| Засновник | св.Бертольд із Калабрії |
| Заснування | 1156 |
| Утвердження | 1226 року Гонорієм III |
| Сайт | http://karmel.com.ua/ |
Кармелі́ти — члени католицького монашого чину (повна назва — лат. Ordo fratrum Beatae Virginis Mariae de monte Carmel — Орден братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель), заснованого у 2-й половині 12 ст. у Палестині.
Зміст |
Харизма та походження ордену[ред.]
Харизмою, або духовним фокусом ордену кармелітів є споглядальна молитва. Вважається, що орден є під особливим захистом Пресвятої Богородиці і, отже, має сильне почитання Марії. Як і в більшості орденів, що походять з середньовічних часів, Перший орден ченців (які є споглядальними та відкритими), Другий орден черниць (які є закриті) і Третій орден, що складається з мирян, які продовжують жити у світі, і можуть одружуватися, але беруть участь в харизмі ордену шляхом літургійної молитви, апостолятами, і споглядальною молитвою. Є також інші відгалуження, такі як активні сестри кармелітів.
Кармелітська традиція веде походження від спільноти самітників на горі Кармель, що походить від школи пророків у стародавньому Ізраїльському царстві, хоча немає точних записів про пустельників на цій горі до 1190 року. До того часу група людей збиралася біля колодязя Іллі на горі Кармель. Ці люди, які ішли у Палестину з Європи, або як паломники, або як хрестоносці, вибрали гору Кармель, зокрема через джерело Іллі. Товариство, як вважали, було присвячено Пресвятій Богородиці. Монастирські будівлі були руйновані кілька разів, але монастир босих кармелітів був побудований поруч з первісним місцем під егідою о. Юлія від Спасителя, і належним чином освячено 12 червня 1836.
Між 1209 і 1214 роками відлюдники отримали формулу довідка "відповідно до їх заявленою метою" (Правило Ч. 1) від Патріарха Єрусалиму та папського легата, святого Альберта Авогадро. Альберт був відповідальний за надання уставів під час свого довгого перебування на посаді єпископа Верчеллі, і добре розбирався в дипломатії, будучи посланим папою Іннокентієм III як папський легат до Східної провінції. Як досвідчений святитель, він створив документ, що є юридично лаконічним і рясніє біблійними алюзіями, тим самим укорінивши відлюдників в житті Вселенської Церкви, з їх власними сподіваннями.
Первісний устав кармелітів ( Св. Альберта) адресовано священнику, чиє ім'я відоме лише як "B.". Пізніше брати наводять приклад Іллі і Пресвятої Діви, як ранню модель співтовариства. Пізніше, під тиском з боку інших європейських ченців, для більшого уточнення, вони взяли найменування "Св. Бертольда", що, можливо, походить від усної традиції Ордену.
Правило складалося з шістнадцяти статей, в яких запропоновано суворе підпорядкування їх пріорату, проживання в окремих келіях, сталість у молитві, слухання Служби щоранку в ораторії ордену, обіти бідності та праці, щоденне мовчання від вечірні до наступного ранку, утримання від усіх форм м'яса (за винятком випадків важкої хвороби) і піст від свята Чесного Хреста (14 вересня) до Великодня наступного року.
Історія[ред.]
Першу чернечу общину кармелітів заснував близько 1156 учасником Другого Хрестового походу святий Бертольд із Калабрії на горі Кармель (звідки й назва чину) біля Хайфи (за іншими даними, біля джерела св.Іллі).
На прохання засновника патріарх Єрусалимський Альберт у 1214 р. склав чернечий статут, який відрізнявся особливою суворістю - кармеліти повинні були жити в окремих келіях, постійно молитися, дотримуватися строгі пости, в тому числі повністю відмовитися від м'яса, а також значний час проводити в повному мовчанні. У 1226 році статут чину був затверджений Папою Гонорієм III.
Після поразки хрестоносців у 1238 році орден був змушений емігрувати до Європи, обителі були засновані на Кіпрі, Сицилії, а також в Італії, Англії, Франції та Іспанії. Перший генеральний настоятель ордена св. Симон Сток доручив орден особливому заступництву Пресвятої Діви Марії.- кармеліти перемістилися до Європи, де заснували значну кількість монастирів.
1245 або 1247 - Папа Інокентій IV надав кармелітам права жебруючого ордену. Розквіт ордена припав на кінець XIII - початок XIV століття. Надалі орден чекали проблеми, пов'язані як з історичними обставинами - Столітня війна, епідемія чуми, так і з дискусіями щодо повернення ордена до первинних суворих правил чернечого життя. Спроби реформ робилися в монастирях Мантуї (XV століття), Альбі (початок XVI століття), та інші, проте вони не увінчалися успіхом і не змогли запобігти глибокій кризі в ордені в епоху Реформації.
1451 - у Франції виник жіночий чин кармеліток.
Лише у другій половині XVI століття в ордені взяла гору тенденція до глибокого оновлення. Діяльність Терези Авільської та Івана від Хреста привела до появи відгалуження кармелітів - босих братів, які проголошували повернення до початкових аскетичних ідей кармелітів. Орден босих кармелітів було затверджено в 1593 році.
У 17-18 ст. монастирі кармелітів були в багатьох містах України: Кам'янці-Подільському, Барі, Бердичеві, Дрогобичі, Львові, Перемишлі.
Із входженням українських земель до складу Російської імперії монастирі кармелітів були ліквідовані.
У XIX - XX століттях обидва кармелітські ордени почали поступово відроджуватися. Монастирі кармелітів в наш час[Коли?] розташовані в більшості країн Європи та Америки. Кармеліти працюють в Білорусії (чотири духовних центру), на Україну (у Києві та Бердичеві), а також у Росії (Усолье-Сибірське, Іркутська область).
В 1970-х роках чин кармелітів налічував у світі близько 27 тис. ченців і черниць.
Ряса і параман[ред.]
Первісний спосіб життя ордену було змінене, щоб відповідати жебракуючому ордену, з ініціативи святого Симона Сток і по команді папи Іннокентія IV. Їхнє колишнє вбрання складається з мантії із чорними і білими або коричневими та білими смугами - чорні чи коричневі смуги являють собою опіки на мантії Іллі, отримані від вогненної колісниці, коли вона впала з плечей. Та була відкинута, і вони носили таку ж рясу, як домініканці, за винятком того, що плащ їх був білим. Крім того, вони багато що запозичили з Домініканської і Францисканської традиції. Їх відмінною ознакою одягу був параман з двох смуг темної тканини, яку носили на грудях і спині, перекинувши через плечі. Традиція вважає, що це було дано св. Симону Стоку Пресвятою Богородицею, яка з'явилася йому і обіцяла, що всі, хто носить його з вірою і благочестям, і загине в ній. будуть врятовані. [1][2][3] Там виникло і Братство парамана, яке має велике число мирян-кармелітів. Орден втілив кілька грандіозних вимог, проте, заперечує «винаходження» чоток домініканами , називаючи себе братами Богородиці, і стверджуючи, на основі їхніх традиційної асоціації з Іллею, що всі пророки Старого Завіту, а також Богородиця і Апостол, були кармелітами. Мініатюрна версія параману кармелітів користується популярністю серед римо-католиків і є одною з найпопулярніших молитов в Церкві. Ті, що його носять, зазвичай вважають, що якщо вони вірно шанують параман кармелітів (також названий "коричневим параманом" або просто "параман") і вмирають в стані благодаті, вони будуть врятовані від вічного прокляття. Католики, які вирішили носити образок, як правило, реєструються у пресвітера, і деякі вступають у Братство параману. Кармеліти-конверзи з світського ордену босих кармелітів носять образок, який є менший, ніж параман кармелітів, що вони одягають до сну, але все-таки більший, ніж звичаєві парамани.
Організація[ред.]
Власне родину кармелітів складають такі організації:
- Орден братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель (лат. Ordo Fratrum Beatae Mariae Virginis de Monte Carmelo, OCarm - основна гілка кармелітів. У 2010 році 1914 налічувалося 1914 ченців (з яких священиків 1316) в 329 обителях, розташованих в 29 країнах. Мають і жіночу гілку - кармеліток.
- Орден босих братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель (лат. Ordo Fratrum Diacalceatorum Beatae Mariae Virginis de Monte Carmelo, OCD) - орден, що відокремився від основної гілки кармелітів в XVI столітті. Його виникнення пов'язане з діяльністю великих кармелітських святих - Терези Авільської та Івана від Хреста, а також з бажанням частини кармелітської братії жити за суворим початковим статутом ордену. У 2010 році орден об'єднував 3972 монахів (з них священиків 2737) в 602 монастирях [4].
- Згромадження братів-кармелітів Непорочної Діви Марії (лат. Congreagatio Fratrum Carmelitarum Beatae Mariae Immaculatae, CMI) - конгрегація сиро-малабарського обряду кармелітської духовності, діє в Індії, налічує 2243 ченців (з них 1397 священиків) в 320 обителях (2004).
- Світський орден босих кармелітів (лат. Ordo Carmelitarum Discalceatorum Saecularis, OCDS) , раніше відомі як Третій світський ордена Пресвятої Діви Марії з гори Кармель , є конгрегацією Католицької церкви, з мирянамим в якості основних членів, але яка може також приймати як учасників біле духовенство, з обіцянкою прагнути жити у євангельськійо досконалості в дусі євангельських рад чистоти, бідності і послуху.
Примітки[ред.]
- ↑ EWTN History of the Scapular [1]
- ↑ Matthew Bunson, 2008, The Catholic Almanac, ISBN 978-1-59276-441-9 page 155
- ↑ Gerald M. Costello, 2001, Treasury of Catholic Stories, OSV Press, ISBN 978-0-87973-979-9, page 128
- ↑ Order of Discalced Carmelites. Discalced Carmelites
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Кармеліти |
