Кете Колльвіц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кете Колльвіц
Käthe Kollwitz
Painter Kete Holvits by Erfurt G.jpg
фото майстрині
Ім'я при народженні Кете Шмідт
Дата народження 8 липня 1867(1867-07-08)
Місце народження Кенігсберг, Східна Пруссія
Дата смерті 22 квітня 1945(1945-04-22) (77 років)
Місце смерті Моріцбург біля Дрездена, Саксонія
Національність Німеччина Німеччина
Жанр Графіка, скульптура
Вплив німецька готика, експресіонізм
Працював у містах Берлін
Основні роботи скульптури, графічні цикли

Кете Колльвіц (нім. Käthe Kollwitz, 8 липня, 1867, Кенігсберг — 22 квітня, 1945, Моріцбург біля Дрездена, Саксонія) — німецька художниця, графік і скульптор зламу 19-20 століть.

Життєпис[ред.ред. код]

Народилась у Східній Пруссії, в місті Кенігсберг. Батьки - Карл (1825—1889) та Катерина Шмідт (1837—1925). Карл вивчав право, але за ліві політичні погляди постраждав і під політичним тиском був вимушений працювати будівничим. Дитинство Кете пройшло в Кенігсберзі, де вона мешкала з батьками з 1867 по 1885 рр. З 1881 року почала опановувати художні технікі у гравера Рудольфа Мауера, живопис та гравюру у художника Густава Науджока. Перші графічні твори Кете належать до 1885-86 рр.

Художнє навчання продовжила в Берліні, але повернулася до Кенігсберга, де навчалася в місцевій художній академії. Перебралася до Мюнхена, де навчалася до 1889 р. (її вчитель - Людвіг фон Гертеріх). Серед художніх авторитетів молодої художниці - буржуазний віртуоз, салонний художник Макс Клінгер.

Шлюб і праця в Берліні[ред.ред. код]

1891 року з нею узяв шлюб Карл Колльвіц, лікар за фахом. Карл отримав посаду лікаря в робітничій касі і молодята оселилися в північному районі Берліна, де мешкали представники пруського пролетаріату, найбільш пригнобленого в тогочасній країні. Родина Колльвіц мешкала там багато років, там Кете народила двох синів. Тож Кете Кольвіц добре знала драматичне життя бідняцького району.

Графічний цикл «Повстання ткачів»[ред.ред. код]

В лютому 1893 р. Кете Колльвіц бачила генеральну репетицію п'єси Гауптмана «Ткачі». Гостро-соціальна вистава про стан пригноблених була такою сміливою, що поліція Берліну заборонила театру її публічний показ. І твір зняли з репертуару. Кольвіц, під враженням від вистави і її цензурної заборони, розпочала новий графічний цикл, що став і продовженням забороненої вистави, і ілюстраціями до драми Гауптмана. Кете почала самостійно вивчати тему і як історичний свідок, і як художник. Праця над серією розтяглася на п'ять років ( 1893-1898 ). Чотири роки мисткиня витратила на підготовку, бо недостатньо знала техніку офорту. Перші аркуші серії виконані в техніці чорно-білої літографії, останні - в техніці офорту. Майстриня йде за сюжетом, назви аркушів кажуть самі за себе:

  • «Нужда»
  • «Смерть жінки-матері»
  • «Нарада»
  • «Хода зі скаргою»
  • «Штурм»( штурм вілли фабриканта або «Біля воріт парку»)
  • «Поразка» або «Кінець».

Аркуш «Штурм»(штурм вілли фабриканта) витримує порівняння з віртуозними гравюрами М. Клінгера. Але Клінгер веде розповідь про поблемки буржуа як представник буржуа в обмеженому просторі закритих для сторонніх особняків і приватних парків. Їм байдужі трагедії невдах, що по-за мережевими гратами приватних парків.

кайзер Вильгельм II

Нічого спільного з метушнею буржуа та персонажами Клінгера не мають знедолені Кете Кольвіц. Їх проблеми - голодні діти, хвороби і смерть близьких, сироти, безгрошів'я, відчай.

Майстриня в серії подає саме тих, кого і довічно будуть утримувати в пазурах трагедії невдах, що бідкаються по - за мережевими гратами приватних парків багатіїв. В її аркуші «Біля воріт парку» розгнівані, доведені до відчаю повсталі грюкають в зачінену браму, викопують бруківку, беруться до штурму заміської резиденції фабриканта, що не побажав вислухати знедолених. Аркуш ясно подав політичні позиції майстрині, її прихильність в непримиренному конфлікті сторін.

( Вагання майстрині викликав кінець серії. Вона навіть намагалася створити символічний аркуш з величню жінкою-алегорією з мечем над закривавленою постаттю Христа. Той уособлював собою народ Німеччини, аркуш же мав на меті - можливу суспільну згоду гнобителів і пригноблених. Алегорія, що вийшла штучною і нещирою, настільки контрастувала з суворим, гнівним реалізмом серії, що художниця відкинула її геть. В остаточну серію вона не увійде ).

Кете Кольвіц насмілилися показати остаточну серію з шести аркушів «Повстання ткачів» на виставці 1898 року в Берліні. Художник Адольф Менцель був настільки вражений гравюрами молодої мисткині, що запропонував дати їй малу золоту медаль. З заваді став сам кайзер Вільгельм II Гогенцоллерн, що побачив к аркушах справжню небезпеку і для престижу його держави, і для тогочасного буржуазного мистецтва. Влучно сказав навіть про портрет і особу кайзера якийсь французький генерал - «То не портрет, то - наказ про війну».

Лихі десятиліття[ред.ред. код]

Кете Колльвіц не належала до якихось конкретних політичних партій. Але її політичні позиції були близькі до соціал-демократів. На події політичного убивства Карла Лібкнехта вона відгукнулася гравюрами. Відправила на фронт старшого сина Петера і пережила його смерть. Її антивоєнні позиції після цього тільки зміцніли. З 1910 років мисткиня навернулася до скульптури, де головними темами стануть материнство та відчай матерів, що пережили смерть власних дітей. Її стилістика наближена до стилю німецького скульптора Ернста Барлаха . В роки німецької революції і зречення від влади Вільгельма II - Кете Кольвіц оберуть професором, вона стане першою жінкою-художником в Пруській академії мистецтв. Посаду професора вона вимушено покине після приходу до влади німецьких фашистів у 1933 р.

В роки влади нацистів твори художниці були викинуті зі збірок Пруської академії мистецтв, а решта - заборонена для показу.

Останні роки[ред.ред. код]

Стара мисткиня доживала віку в Саксонії. Притулок їй надав князь Эрнст Генріх Саксонський. Вона мешкала в містечку Моріцбург біля Дрездена, де і померла наприкінці 2-ї світової війни.

В Німеччині засновано три музеї Кете Кольвіц:

  • у Кельні
  • в Дрездені
  • в Берліні.

Художня манера[ред.ред. код]

К. Колльвіц. «Мати оплакує смерть сина», ( «П'єта»)

Кете Колльвіц досить швидко оминула долю митця німецької буржуазії чи художника-віртуоза з незрозумілими рухами душі на кшталт Макса Клінгера. Лівими політичними поглядами відрізнявся вже батько майстрині, що постраждав за них і був примушений урядом Кенігсбергу покинути - полишити юридичну кар'єру та перейти працювати будівником. Демократичні погляди майстрині зміцніли в північному районі Берліна, де мешкав найбільш пригноблений прошарок пруського пролетаріату. Наприкінці 1930-х Кете Кольвіц була занадто стара і скептична, щоби дати себе обдурити і підпасти під впливи солодко-отруйних обіцянок націонал-соціалістів Гітлера та змінити власні переконання. Німецька дійсність з її кричушими протиріччями дикого капіталізму, пруського мілітаризму, руйнівними змінами політичних курсів різних політиків - не давала підстав для оптимізму. Хибний шлях німецьких політиків приведе країну в 20 столітті до двох національних катастроф - у 1918 та у 1945 роках. Свідком цих подій мимоволі була і майстриня.

Мистецтво Кете Колльвіц було досить далеким від позитиву та гедонізму, бо вона була свідком багатьох політичних катастроф і смертей (придушення повстань, поразки Німеччини в 1-й світовій війні (пережила смерть власного сина на фронті), знала розчарування в соціальних експериментах, повоєнну політичну і економічну депресію. Але Кете Кольвіц серед тих, хто не емігрував з країни. Вона - майстер антивоєнного спрямування, яке могли розцінити як антипатріотизм на хвилі німецького націоналізму. Вона - особа драматичного світогляду при збереженні гуманістичних ідеалів і співчуття до пригноблених, що не переходила межі і не впадала у повну зневіру чи мізерабілізм.

Джерела[ред.ред. код]

  • Сто офортов 16-19 веков из собрания Гос.Єрмитажа, «Сов.художник» Л.-М, 1964
  • С. Пророкова. «Кэте Кольвиц». Жизнь замечательных людей, М.: Молодая гвардия, 1967
  • Отто Нагель. «Кэте Кольвиц». М.: Изобразительное Искусство, 1971
  • Сборник статей «Западно-европейское искусство второй половині 19 века» (В. Турова, статья «Три серии Кете Кольвиц», с. 189-204 ), М, «Искусство», 1975
  • Кэте Кольвиц. «Дневники, письма, воспоминания современников», 1980,
  • Andreas Benz (Psychoanalytiker): Es gibt auch ein Leben vor dem Tod. Zu Käthe Kollwitz. In: Der Überlebenskünstler: Drei Inszenierungen zur Überwindung eines Traumas. Europäische Verlagsanstalt, Hamburg 1997, ISBN 3-434-46233-3
  • Martin Fritsch (Hrsg.): Käthe Kollwitz. Zeichnung, Grafik, Plastik. Bestandskatalog des Käthe-Kollwitz-Museums Berlin. Seemann, Leipzig 1999, ISBN 3-86502-036-4
  • Martin Fritsch (Hrsg.): Hommage an, Homage to Käthe Kollwitz. Seemann, Leipzig 2005, ISBN 3-86502-117-4
  • Lorenz Grimoni (Hrsg.): Käthe Kollwitz - Königsberger Jahre. Einflüsse und Wirkungen. Verlag der Kunst, Husum 2007, ISBN 978-3-86530-100-0
  • Alexandra von dem Knesebeck: Käthe Kollwitz. Werkverzeichnis der Graphik, Neubearbeitung des Verzeichnisses von August Klipstein, publiziert 1955. 2 Bände, Bern 2002, ISBN 978-3-85773-040-5
  • Lenka von Koerber: Erlebtes mit Käthe Kollwitz (Berlin, 1957)
  • Hans Kollwitz (Hrsg.): Käthe Kollwitz. Tagebuchblätter und Briefe (Berlin, 1948)
  • Fritz Schmalenbach: Käthe Kollwitz. Langewiesche, Königstein 1965, ISBN 3-7845-2671-3
  • Werner Schmidt (Kunsthistoriker) (Hrsg.): Die Kollwitz-Sammlung des Dresdner Kupferstichkabinetts. Graphik und Zeichnungen 1890-1912. DuMont, Köln 1988, ISBN 3-7701-2297-6
  • Ute Seiderer: Between Minor Sculpture and Promethean Creativity. Käthe Kollwitz and Berlin's Women Sculptors in the Discourse on Intellectual Motherhood and the Myth of Masculinity, in: Practicing Modernity. Female Creativity in the Weimar Republic, hg. v. Christiane Schönfeld, Königshausen & Neumann, Würzburg, 2006, S. 89-119, ISBN 3-8260-3241-1
  • Ursula Trüper: Leider war ich ein Mädchen. Über Käthe Kollwitz. Edition Nautilus, Hamburg 2001, ISBN 3-89401-370-2

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]