Кнорозов Юрій Валентинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Кнорозов
Knorozov.jpg
Народився 19 листопада 1922(1922-11-19)
Харків, Українська РСР
Помер 31 березня 1999(1999-03-31) (76 років)
Санкт-Петербург, Росія
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Національність росіянин
Галузь наукових інтересів історія, етнографія, епіграфіка, дешифрування
Заклад Інститут етнографії АН СРСР ім. Н. Н.Миклухо-Маклая
Alma mater Московський державний університет
Вчене звання доктор історичних наук
Відомі учні Галина Єршова
Відомий завдяки: майяніст
Нагороди
Державна премія СРСР Кавалер ордена Ацтекського орла

Ю́рій Валенти́нович Кно́розов (19 листопада 1922, Харків, УРСР[1] — 31 березня 1999, Санкт-Петербург) — радянський історик та етнограф, спеціаліст з епіграфіки та етнографії; засновник радянської школи майяністики. Доктор історичних наук (1955). Лауреат Державної премії СРСР (1977). Кавалер Ордена Ацтекського орла (Мексика) та Великої золотої медалі (Гватемала). Відомий своєю дешифровкою писемності майя, впровадженням математичних методів дослідження недешифрованих писемностей. До групи дослідників під керівництвом Кнорозова в різний час входили такі відомі історики, етнографи та лінгвісти, як Олександр Кондратов, Маргарита Альбеділь, Микола Бутін та інші. У середині 1950-х років ними було розпочато дослідження писемності острова Пасхи (Ронго-ронго). У 1960 роки група Кнорозова запропонувала дешифрування писемності долини Інду, яка, однак, поки не є загальновизнаною.

Ранні роки[ред.ред. код]

Юрій Валентинович Кнорозов нородився у селищі Південне (зараз місто Південне) під Харковом, в сім'ї головного інженера Південного тресту будматеріалів. Будинок, де він з'явився на світ, зберігся досі — в ньому зараз живуть родичі великого вченого. Одним з важких спогадів дитинства залишався Голодомор в Україні 1932—1933, пережити який дозволяли тільки городи, які робили навіть городяни в найнесподіваніших місцях. Брати: Сергій — інженер-геодезист, Борис — ад'юнкт Військової академії імені Ф. Е. Дзержинського, Леонід — військовий лікар 3-го рангу особливої Далекосхідної Червонопрапорної армії, сестра Галина — науковий працівник Всеукраїнського ендокринологічного інституту[1] . Його бабуся була відомою театральною актрисою — першою народною актрисою в Вірменії (псевдонім Марі-Забела). За твердженням самого Юрія Валентиновича, його датою народження було 31 серпня, за паспортом — 19 листопада. У школі він був здібним, але занадто неконтрольованим учнем. Незважаючи на свою ексцентричну поведінку, майбутній вчений відзначився у вивченні як природних, так і гуманітарних наук, а також цікавився різними видами мистецтва: грав на скрипці, писав вірші і виявляв здібності до малювання з практично фотографічною точністю. У 1937 році закінчив 7 класів залізничної школи № 46, 1939 року закінчив робітфак при 2 ХМІ. Встиг провчитися на першому курсі історичного факультету Харківського державного університету ім. А. М. Горького[1] .

У 1940у віці 17 років Кнорозов вступив до Московського державного університетуна історичний факультет, де спочатку спеціалізувався по єгиптології. В університеті Кнорозов зміг реалізувати своє захоплення історією Стародавнього Сходу, етнографією і лінгвістикою. Однак навчання було перерване — почалася війна, і у 1943Юрій Валентинович відбув на фронт. Як випливає із запису у військовому квитку, Кнорозов зустрів перемогу під Москвою телефоністом 158 артилерійського полку резерву ставки головнокомандувача. Відомо, що він не брав участь у взятті Берліна, але, тим не менш, згідно виниклої пізніше офіційною версією, саме з Берліна як військовий трофей він приніс дві виключно важливі для всякого дослідника майя книги, нібито «врятовані з полум'я палаючої бібліотеки». Ця легенда була опублікована в журналістському нарисі кінця 50-х, де прославляли видатні вчинки молодих громадян СРСР. Природно, що Кнорозов мав бути знайомий з публікацією але він ніколи про неї не згадував. В останні роки, коли радянська ідеологічна машина була зруйнована, Юрій Валентинович намагався позбутися «дурнуватої та безглуздої», як він сам говорив, легенди та по-новому представити ті далекі події — книги лежали в ящиках підготовленої для евакуації німецької бібліотеки в Берліні, звідти були взяті радянськими офіцерами. Проте багато що продовжує залишатися неясним: по-перше, як, зрештою, ці книги потрапили до Кнорозова ?. А по-друге, навіщо деяким офіцерам знадобилися такі видання, як «Повідомлення про справи в Юкатані» францисканського монаха XVI століття Дієго де Ландиу публікації Брассер де Бурбура і «Кодекси майя» з гватемальської публікації братів Вільякорта?. Великий учений помер, так і не поділившись до кінця, таємницею. На картці, що коментувала походження однієї з книг, приписка: «цей листок прошу негайно знищити». Кому і чому він обіцяв мовчати? Тепер про це можна тільки здогадуватись. Адже завдяки цим двом книгам і було здійснене дешифрування ієрогліфічного письма майя.

Будівля Кунсткамери, фото 2005 р.

В 1945 Кнорозов повернувся в університет на кафедру етнографії, щоб продовжити свої дослідження в області шаманських практик. Працюючи в московському відділенні Інституту етнографії та антропології ім. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СРСР, Кнорозов провів кілька місяців в Узбецькій і Туркменської РСР, беручи участь у роботі Хорезмськой експедиції. Працюючи в Середній Азії, він працював над вивченням специфіки взаємин кочових етнічних груп і осілих цивілізацій у регіоні від стародавніх часів до періоду експансії Російської імперії. І в цей час на очі Кнорозова потрапила опублікована в 1945 р. стаття німецького дослідника Пауля Шелльхаса під назвою «Дешифрування листа майя — нерозв'язна проблема». Ця публікація різко змінила його наукові плани. Він залишає шаманські практики, щоб відповісти на виклик Шелльхаса: "Як це нерозв'язна проблема? Те, що створено одним людським розумом, не може не бути розгадано іншим". Цієї позиції він дотримувався все своє життя. Після закінчення інституту Кнорозов став співробітником Інституту етнології та антропології ім. Н. Н. Миклухо-Маклая РАН (Кунсткамера) у Ленінграді (Санкт-Петербурзі), де працював до самої смерті.

Дешифрування писемності майя[ред.ред. код]

Поштова марка Росії, присвячена дешифруванню писемності майя Ю. В. Кнорозовим

До проблеми дешифрування ієрогліфіки майя Кнорозов звернувся за рекомендацією свого вчителя і наукового керівника професора Сергія Олександровича Токарєва, який підтримав студента навпір його попередньому науковому керівнику — Сергію Павловичу Толстову, з яким у Кнорозова відразу не склалися взаємини і який не вірив у можливість дешифрування писемності майя.[1] В 1947 у Кнорозов закінчив роботу над дисертацією, присвяченою «абетці де Ланди», складеній у XVI столітті іспанським єпископом Дієго де Ландою, «прославилися» спаленням автентичних текстів майя, на підставі повідомлень майянських інформаторів. Праця де Ланди залишався невідомим до 1862 року, коли одна з його копій була виявлена у бібліотеці Мадридської королівської академії Шарлем-Етьєном Брассер де Бурбуром. Після цього дослідниками робилося чимало спроб дешифрування системи письма майя на підставі «алфавіту де Ланди», але їхні невдачі привели до того, що в середині XX століття в науці утвердилося панівне переконання щодо помилковості даних де Ланди.

Кнорозов склав каталог ієрогліфів майя та до 1952 р. зміг встановити фонетичне читання деяких з них. У першу чергу його цікавили тексти в збережених кодексах майя. Доповідь Ю. В. Кнорозова на захисті дисертації на здобуття ступеня кандидата історичних наук тривала три хвилини, після обговорення йому одноголосно було присуджено ступінь доктора історичних наук. Захист дисертації про індіанців майя став науковою та культурною сенсацією в Радянському Союзі. Дуже швидко про дешифрування дізналися і за кордоном. Здавалося парадоксом — жодного разу не побувавши в Мексиці, радянський дослідник зробив те, чого не домоглися багато вчених різних країн, роками проводили польові дослідження серед майя. Не виходячи з кабінету, він дешифрував давню писемність, ґрунтуючись на текстах трьох збережених рукописів, що дозволило йому в подальшому придумати оборонну фразу: "Я — кабінетний учений. Щоб працювати з текстами, немає необхідності лазити по пірамідах". А насправді йому дуже хотілося опинитися в Мексиці. Але це було неможливо — він був «невиїзним». Єдиною його поїздкою за кордон у той час стала участь у Міжнародному конгресі американістів в Копенгагені в 1956 р. Повний переклад ієрогліфічних рукописів майя був опублікований в 1975 р. За цю роботу Ю. В. Кнорозов в 1977 р. був удостоєний Державної премії СРСР. У цей період він написав блискучі теоретичні роботи, проводилося дешифрування протоіндійской писемності, розглядалися можливості дешифрування листа острова Пасхи і, звичайно ж, читалися ієрогліфічні тексти майя. Коло наукових інтересів Кнорозова був напрочуд широкий — від дешифрування древніх систем письма, лінгвістики і семіотики до заселення Америки, археоастрономії, шаманізму, еволюції мозку та теорії колективу. Він щедро роздавав наукові ідеї в надії, що хтось завершить їх розробку.

Теорії сигналізації, комунікації і колективу[ред.ред. код]

Одним з напрямків діяльності Кнорозова була розробка теорій сигналізації, комунікації і колективу. Ці дослідження виконувалися у межах програми «Мозок» спеціальної комісії Президії АН СРСР. Базові положення теорії дешифрування були викладені Ю. В. Кнорозова у статті «Невідомі тексти», опублікованій як передмову до збірки матеріалів з дешифрування давніх систем письма. Системний підхід до виникнення комунікації в колективі був сформульований у статті «До питання про класифікацію сигналізації»[3]. Формулюючи основи свого системного підходу до «теорії колективу», Ю. В. Кнорозов зазначав, що всі системи неживої і живої природи підпорядковуються загальним закономірностям, що діють у Всесвіту («універсальної системі»), однією з яких, властива всім системам, є тенденція до розвитку від нижчих форм до вищих. Розвиток можна інтерпретувати як придбання даною системою певною мірою деяких властивостей «універсальної системи». Виникнення системи вищого порядку в результаті якісного стрибка призводить до появи нових властивостей, які, природно, не можуть бути зведені до властивостей складових одиниць системи. Так, властивості елементарних частинок не аналогічні властивостям основної диференційованої складової системи живої природи — атома, а властивості інтегрованих систем — молекули, кристала — не є сумою властивостей складових для них атомів. Кожному рівню властиві свої особливості і закономірності розвитку. В умовах нашої планети найбільш високою в організації інтегрованою системою є живий організм. Асоціація людей не є подальшим розвитком або вищою формою об'єднання тварин, а являє собою наступний тип диференційованої системи, тобто об'єднання об'єднань.

Пізні роки[ред.ред. код]

В краю майя великому дешифрувальникові вдалося побувати лише в 1990 рік у, коли він був запрошений президентом Гватемали Вінісіо Сересо Аревало. Запрошення збіглося з періодом активних зусиль з розморожування дипломатичних відносин з цією центральноамериканською країною. Уряд Гватемали організував для Кнорозова відвідування всіх найяскравіших визначних пам'яток країни і відзначив заслуги великого вченого врученням йому Великої Золотої медалі президента Гватемали. В 1995 році у посольстві Мексики в Москві Кнорозов був нагороджений орденом Ацтекського орла, який вручається мексиканським урядом іноземним громадянам за виняткові заслуги перед Мексикою[1] . В 1999 рік у Юрій Валентинович Кнорозов помер на виставленому до коридору[4] лікарняному ліжку в Санкт-Петербурзі в повній самоті, незадовго до отримання гранту Гарварду. Похований на Ковальовському кладовищі під Санкт-Петербургом, пам'ятник встановлено на могилі у 2004 р.за допомогою Сергія Миронова.

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • За спогадами Г. Г. Єршової, учениці Кнорозова (нині доктора історичних наук), Кнорозов у дитинстві отримав сильний удар по голові, граючи у футбол. Наслідком став струс мозку, дивом пощастило зберегти зір. Уже в зрілі роки він вважав, що його лінгвістичні здібності були результатом травми, і жартував, що майбутніх дешифрувальників давніх писемностей слід «лупити по голові» — справа тільки в правильному методі.
  • За спогадами Г. Г. Єршової, перед захистом дисертації Юрій Валентинович серйозно побоювався арешту. Справа в тому, що у класиків марксизму зазначено, що ієрогліфічна писемність, як у майя, відповідає стадії розвиненої класової держави, однак в одній з робіт Енгельса зазначено, що у майя держави не було. Таким чином, автора можна було б запідозрити в ревізії марксизму.
  • Юрій Кнорозов — один з героїв роману Дмитра Глухівського «Сутінки».

Основні роботи[ред.ред. код]

  • Кнорозов Ю. В. Древняя письменность Центральной Америки // Советская этнография, 1952, № 3. С. 100–118. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. Письменность древних майя: (опыт расшифровки) // Советская этнография, 1955, № l. С. 94-115. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. Система письма древних майя. М., 1955. — 96 с. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. «Сообщение о делах в Юкатане» Диего де Ланда как историко-этнографический источник // Ланда, Д. де. Сообщение о делах в Юкатане. М.; Л., 1955. С. 3-96.1 частина 2 частина (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. Население Мексики и Центральной Америки до испанского завоевания // Народы мира: Этнографические очерки: Народы Америки. Т. 2. М., 1959. С. 55—100. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. Письменность индейцев майя. М.—Л., 1963. — 664 с. (доступно на сайте http://sovietthings.narod.ru/knigi/knigi.html) (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. Иероглифические рукописи майя. Л., 1975. — 272 с. (доступно на сайте http://sovietthings.narod.ru/knigi/knigi.html) (рос.)
  • Кнорозов Ю. В., Ершова Г. Г. Диего де Ланда как основоположник изучения культуры майя (из истории миссионерской культуры XVI в.) // Iberica Americans: Культуры Нового и Старого Света XVI–XVIII вв. в их взаимодействии. СПб., 1991. С. 80-86. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. Имена богов в рукописях майя: Общий обзор // История и семиотика индейских культур Америки / Отв. ред. А. А. Бородатова, В. А. Тишков. М., 2002. С. 23-97. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В., Бутинов Н. А. Предварительное сообщение об изучении письменности острова Пасхи // Советская этнография, 1956, № 4. С. 77-91. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В., Бутинов Н. А. Новые материалы об острове Пасхи: О списке «королей» острова Пасхи // Советская этнография, 1957, № 6. С. 38-42. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. Характеристика языка протоиндийских надписей // Предварительное сообщение об исследовании протоиндийских текстов. М., 1965. С. 46-51. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. Формальное описание протоиндийских изображений // Proto-indica. 1972: Сообщение об исследовании протоиндийских текстов. Ч. 2. М., 1972. С. 178–245. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. Протоиндийские надписи: К проблеме дешифровки // Советская этнография, 1981, № 5. С. 47-71. (рос.)
  • Альбедиль М. Ф., Волчок Б. Я., Кнорозов Ю. В. Исследование протоиндийских надписей // Забытые системы письма: остров Пасхи, Великое Ляо, Индия: Материалы по дешифровке. М., 1982. С. 240–295. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. К вопросу о классификации сигнализации // Основные проблемы африканистики. М., 1973. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. К вопросу о генезисе палеолитических изображений // Советская этнография, 1976, № 2. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. Этногенетические процессы в древней Америке // Проблемы истории и этнографии Америки. М., 1979. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. Неизвестные тексты // Забытые системы письма. М., 1982. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. К вопросу о связях доколониальной Америки со Старым Светом // Латинская Америка, 1986, № 1. С. 84-98. (рос.)
  • Кнорозов Ю. В. Этногенетические легенды. Общий обзор // Вопросы этнической семиотики. Забытые системы письма. СПб, 1999. (рос.)

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Дридзо А. Д., Кинжалов Р. В. Ю. В. Кнорозов (1922–1999) / / Курьер Петровской Кунсткамеры. — 1999. — Вып. 8-9. — С. 270–271.

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]