Кістозний фіброз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кістозний фіброз
Neumonia.JPG
МКХ-10 E84
МКХ-9 277.0
OMIM 219700
DiseasesDB 3347
MedlinePlus 000107
eMedicine ped/535
MeSH D003550

Кістозний фіброз (КФ), муковісцидоз, це аутосомне, рецесивне, спадкове захворювання екзокринної залози. Воно вражає легені, потові залози та травну систему, викликаючи хронічні респіраторні та травні проблеми. Воно викликається мутацією у протеїні CFT (англ. cystic fibrosis transmembrane conductance regulator). Це найчастіше фатальне аутозомне захворювання європеоїдної раси.


Муковісцидоз (МВ) – це найпоширеніше моногенне спадкове захворювання з аутосомно-рецесивним типом успадкування, яке можна охарактеризувати як універсальну екзокринопатію. Основними проявами МВ є: хронічний обструктивний процес в дихальних шляхах, що супроводжується рекурентною бактеріальною інфекцією, порушення травної системи з недостатністю екзокринної функції підшлункової залози, підвищений вміст електролітів в потовій рідині та обструктивна азооспермія у чоловіків, що обумовлена вродженою агенезією сім’явиносних протоків.

Епідеміологія[ред.ред. код]

В Україні частота муковісцидозу становить 1 на 2300 новонароджених, тобто, кожний рік народжується 250-300 хворих дітей. У світі щороку реєструють більш 45000 випадків муковісцидозу у дітей. Частота носіїв гена муковісцидозу – 3-4%. Всього на земній кулі біля 275 млн людей-носіїв цього гена.

Етіологія[ред.ред. код]

Причиною характерних патологічних змін в організмі хворого є наявність мутацій в обох алелях гена, локалізованого на довгому плечі хромосоми 7 (7q31). Цей ген контролює синтез трансмембранного регуляторного білка муковісцидозу (CFTR), який функціонує, як регульований циклічним аденозинмонофосфатом хлорний канал на апікальній поверхні епітеліальних клітин. Основний ферментативний дефект при МВ невідомий. Є докази, що це спадкова хвороба, яка передається по аутосомно-рецесивному типу.

Патогенез[ред.ред. код]

Порушення іонного транспорту через апікальну мембрану клітин епітелію спричиняє зневоднення секрету екзокринних залоз.

Порушення підшлункової залози призводить до згущення секрету і закупорки вивідних проток, зменшення кількості бікарбонатів, зниження активності панкретатичної ліпази. Стадія повного рубцювання підшлункової залози може спостерігатися у дітей вже у віці 2-3 років.

Виникнення склерозу у підшлунковій залозі та інших органах у хворих на муковісцидоз обумовлено не тільки застоєм слизового секрету і поганим його відтоком; важливіше значення мають процеси порушення обміну у сполучній тканині, яка формується, порушення функцій фібробластів - основного функціонуючого елементу незрілої сполучної тканини.

Вигляд легенів хворого на муковісцидоз загальної форми, не рідко стан пацієнта погіршується


Ураження бронхіального дерева супроводжується зміною якісного складу муцину і співвідношення води і макромолекул, збільшення в’язкості слизу епітеліальної оболонки бронхів.


В патогенезі муковісцидозу відіграють роль такі моменти:

  • гіперпродукція патологічно густого бронхіального секрету;
  • порушення мукоциліарного і кашльового захисного механізму;
  • колонізація патологічною мікрофлорою бронхіального дерева;
  • розвиток вторинного запального процесу;
  • формування бронхоектазів.

Значну роль відіграють продуковані епітеліальними клітинами макрофагами інейтрофілами у великій кількості прозапальні цитокіни і лейкотрієни, які підвищують активацію ферменту еластази.

Класифікація:

  • муковісцидоз панкреатичною недостатністю;
  • муковісцидоз без панкуреатичної недостатності в т.ч. первинно-генітальна форма з вродженою ьілатеральною аплазією сім’явиносної протоки;
  • атипові форми.

Клінічна картина[ред.ред. код]

Муковісцидоз проявляється різноманітною клінічною симптоматикою. Розрізняють 4 клінічні форми муковісцидозу.

Меконієвий ілеус – у немовлят внаслідок відсутності трипсину меконій стає дуже густим, в’язким і накопичується в ілеоцекальній ділянці. Розвивається кишклова непрохідність.

Кишкова форма пов’язана з порушення процесів травлення і функції кишок. Порушення функції підшлункової залози призводить до незасвоєння жирів в організмі. Наслідком останнього є остеопороз і м’язова гіпотонія. Часто у хворих на муковісцидоз зустрічається виразкова хвороба шлунку і 12-палої кишки. Підвищення в’язкості жовчі спричиняє розвиток холестатичного гепатиту, жовчнокам’яної хвороби, біліарного цирозу печінки.

Бронхо-легенева форма муковісцидозу проявляється повторними і затяжними бронхітами, двобічними вогнищевими пневмоніями, наслідком яких є розвиток ателектазів, бронхоетказів і пневмосклерозу. Відмічається постійна відишка і цианоз. Грудна клітина бочкоподібна, нігтьові фаланги мають форму барабанних паличок. Хронічна гіпертензія малого кола кровообігу, зумовлена хронічним запальним процесом у легенях, веде до формування легеневого серця ті серцевої недостатності. Часто виникають ателектази з розвитком хронічної пневмонії та бронхоектазів.

При змішаній легенево-кишковій формі зустрічається поєднане пораження респіраторного і травного тракту.

Відмічаються також стерті форми.

Діагноз[ред.ред. код]

Діагноз засновується на клінічних даних, а також результатах біохімічного обстеження. Рання діагностика муковісцидозу можлива при масовому обстеженні новонароджених шляхом застосування скрінинг-тестів. Одни з таких тестів є визначення підвищеної кількості альбуміну в меконії як прояву порушеного всмоктування. Для встановлення діагнозу використовують також наступні тести: • Потові – визначення концентрації іонів натрію і хлору в поті, отриманому методом пілокарпін-електрофорезу, або визначення концентрації іонів брому в поті після перорального навантаження бромнім калієм. • Визначення концентрації іонів натрію в шматочках нігтьових пластин. • Тест для визначення трипсину в калі.

Критерії діагностики муковісцидозу:

  • Одна чи більше характерних змін фенотипу, або захворювання на муковісцидоз братів чи сестер (сімейний анамнез);
  • Підвищена концентрація хлоридів поту при проведенні потової проби або ідентифікація двох мутацій в ТРБМ-гені.

Характерні для муковісцидозу зміни генотипу, які мають діагностичне значення:

  • Хронічні захворювання дихальної системи;
  • Зміни в травній системі та харчовому статусі;
  • Синдром гострої втрати солі, хронічний метаболічний алкалоз;
  • Обструктивна азооспермія, яка пов’язана з вродженою білатеральною аплазією сім’явиносної протоки.

Сімейний анаменз: у осіб, які мають (або мали) рідних братів чи сестер хворих на муковісцидоз, існує ризик в 25% теж бути хворим. Тому всі сібси хворих на муковісцидоз для виключення діагнозу підлягають клінічному обстеженню, проведенню потової проби та молекулярної діагностики.

Потова проба вважається позитивною, при концентрації хлоридів більше 60 мекв/л, сумнівною – при 40-60 мекв/л, негативною – при 40 мекв/л і менше.

Аналіз крові чи зразків ДНК на мажорні мутації гена муковісцидозу – найбільш чутливий і специфічний тест діагностики. Але ця методика дуже дорога і складна, її використовують дуже рідко.

Актуальна пренатальна діагностика муковісцидозу полягає у визначенні ізоензимів лужної фосфатази в навколоплідних водах.

Лікування[ред.ред. код]

Лікування хворих на муковісцидоз повинно проводитись протягом усього життя. Особлива увага має бути звернена на дієто-, ферменто-, і вітамінотарапію. Рекомендується багата на жири і багата на білки дієта, та частіше вживання продуктів. Назначають ферментні препарати, що поліпшують функцію підшлункової залози и шлунково-кишкового тракту.

Базисна терапія муковісцидозу:

  1. Дієта, як правило, №5 за Певзнером;
  2. Замісна ферментотерапія з використанням мікрогранульованих ферментів підшлункової залози в ентеросолюбілній оболонці (Креон);
  3. Спеціальні лікувальні суміші (прегістіміл, пепті-юніор) як додатковий продукт;4. Жовчогінні препарати – хологогум, холефлюкс, суміші трав з жовчогінним ефектум; при холестазі, холелітіазі – урсофальк – 10 мг/кг/день протягом 6-24 місяців. При появі клінічних ознак цирозу печінки – S-аденозіл-L-метіонін (гептрал) – 20 мг/кг/день.
  4. Муколітики – постійно, або з перервами в кілька днів: N-ацетилцистеїн (АЦЦ, флюімуніл) – 600 мг/добу; S-карбометилцистеїн (естіваль, бронкоклар) – 1500 мг/добу; амброксолу гідрохлорид (лазолван, амброксол) – 150 мг/добу;
  5. Фізичні методи видалення розрідженого за допомогою муколітиків харкотиння – вібраційний масаж, перкусія, активний цикл дихальної техніки.
  6. Антибіотикотерапія. При виборі антибіотика враховують результати мікробіологічних досліджень слизу з дихальних шляхів;
  7. Полівітаміни в комплексах, які містять водо- та жиророзчинні вітаміни і мінерали (селен, молібден, цинк). Карнітину гідрохлорид.
  8. При великому дефіциті ваги тіла використовують препарати анаболічних гормонів.

Профілактика[ред.ред. код]

Кожна дитина з поганим розвитком, яка страждає на хронічну пневмонію з частими загостреннями і на хронічні розлади функцій травлення, має бути обстежена на муковісцидоз. Діти, хворі на муковісцидоз, мають знаходитись під диспансерним наглядом. Необхідно слідкувати за вагою дитини. Переодично ( 1 раз на 3 міс.) проводять копрологічні дослідження для корегування дози ферментних препаратів. Два-три рази на рік призначають курси вітамінотерапії. При плануванні і народження дитини в сім’ї де вже є чи була дитина хвора на МВ, необхідно провести молекулярний аналіз з встановленням типу мутацій в ТРБМ гені у хворої дитини та у обох членів подружньої пари.

Джерела[ред.ред. код]

http://www.likar.info/handbook/articles/683.html
http://ua.textreferat.com/referat-14413.html
http://zh.wikipedia.org/wiki/囊腫性纖維化
Большая медицинская энциклопедия.- М: Советская энциклопедия.- том 16