ЛСД

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
ЛДПР
LSD.png
Систематична назва (6aR,9R)-N,N-Діетил-7-метил-4,6,6a,7,8,9-гексагідроіндоло-[4,3-fg]хінолін-9-карбоксамід
Інші назви диетиламід лізергінової кислоти, ЛСД-25
Ідентифікатори
Номер CAS 50-37-3
SMILES
Властивості
Молекулярна формула C20H25N3O
Молярна маса 323,43 г/моль
Тпл 80 — 85 °C
Якщо не зазначено інше, дані приведені для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа)
Інструкція з використання шаблону
Примітки картки

ЛСД (диетиламід лізергінової кислоти) — «еталонний» галюциноген. Його незвичайні психологічні ефекти, які включають появу малюнків при закритті очей, викривлене відчуття часу, геометричні фігури, що повільно рухаються, зробили його одним із найвідоміших галюциногенів. ЛСД використовувався головним чином як рекреаційний препарат. Формально, ЛСД класифікується як галюциноген психоделічного типу, існує у вигляді прозорого розчину, порошку і у вигляді різноколірних марок, які нагадують поштові (їх основа просякнута розчином наркотика). ЛСД звичайно приймають внутрішньо. Напівсинтетична психоактивна речовина з сімейства лізергамідів. ЛСД може вважатися найвідомішим психоделіком, що використовувався або використовуваним як рекреаційний наркотик, ентеогена, а також як інструмент в різних трансцендентальних практиках, таких як медитація, психонавтика або забороненій законом (але легальною у минулому) психоделічній психотерапії. ЛСД синтезують з лізергінової кислоти, що добувається зі спорангії мікроскопічного грибка, паразитуючого на злакових рослинах (наприклад, пшениці). ЛСД чутливий до дії кисню, ультрафіолетового світла і хлору (якщо йдеться про розчини), але в темряві, при малій вологості і низькій температурі може зберігатися протягом багатьох років. У чистому вигляді ЛСД не має кольору, запаху і злегка гіркуватий на смак[1]. Уживається, як правило, пероральним шляхом, наприклад, за допомогою невеликого шматка паперу («марки»), просоченої розчином речовини, шматочка цукру, або у вигляді желатину. У рідкому вигляді ЛСД може прийматися у вигляді крапель (звідси пішов англійський вираз «Drop the acid» — буквально «крапнути кислоти») або вводиться внутрішньом'язовою або внутрішньовенною ін'єкцією. Порогова доза для людини — від 20 до 30 мікрограмів.

Походження та історія[ред.ред. код]

Назва LSD є акронімом німецької назви речовини Lysergsäure-diethylamid. Вперше ЛСД було синтезовано в 1943 швейцарським хіміком Альбертом Гофманом в Sandoz Laboratories у Базелі, як частина великого проекту пошуку цікавих для медицини похідних від алкалоїдів. Його психоделічні властивості стали відомими через 5 років, коли Гофман повернувся до роботи над ЛСД.

Повторно синтезувавши ЛСД-25 для подальшого дослідження 16 квітня 1943, Гофман відчув запаморочення і був змушений припинити роботу. У своєму щоденнику Гофман написав, що після цього він пішов додому і відчув вплив «чудової невгамовності, об'єднаної з легким запамороченням». Гофман писав, що після того, як він ліг у своє ліжко, він впав у неприємний «сп'янілий» стан, який характеризувався надзвичайно посиленою уявою. Гофман твердив, що він був у казковій державі і, заплющивши очі, бачив безперервні потоки «фантастичних картин, екстраординарних форм з інтенсивною, калейдоскопічною грою кольорів». Цей стан протривав приблизно дві години. Психоактивні ефекти у Гофмана були викликані незначною дозою речовини, що ненароком потрапила на шкіру вченого. Три дні по тому, 19 квітня 1943, він прийняв набагато більшу дозу (250 мкг), щоб краще зрозуміти ефекти речовини; пізніше цей день згадувався у щоденнику вченого як «День велосипеда».[1]

До 1966 Sandoz Laboratories безкоштовно постачали ЛСД та псилоцибін зацікавленим вченим. Sandoz зареєстрував для ЛСД торгову марку «Delysid».[1] Стало поширеною практикою вживання цих речовин психіатрами для кращого суб'єктивного усвідомлення шизофренічного стану. Було здійснено спроби використання ЛСД у психоделічній психотерапії.

Протягом холодної війни спецслужби цікавились можливістю використання ЛСД для допитів, контролю за свідомістю, а також для широкомасштабної соціальної інженерії. ЦРУ проводило інтенсивні дослідження препарату, які були переважно знищено. [2] Проект MKULTRA (MK-ULTRA) був кодовим ім'ям для дослідницької програми ЦРУ по контролю за свідомістю в 1950-х — 1960-х роках. Досліди проводились Біомедичною Лабораторією Армії США (зараз — Медичний Дослідний Інститут Хімічного захисту Армії США), розташованому в Абердинському випробувальному полігоні. Добровольці приймали ЛСД та виконували завдання для виявлення ефекту наркотику на солдат. Цей проект вивчав можливості модифікації функціонування мозку не тільки дією хімічних препаратів, але й використанням електричних сигналів.

Британський уряд також займався випробуванням ЛСД. У 1953—1954 рр. вчені, що працювали на MI6, намагалися протестувати препарат, як «сироватку правди». Об'єкти тестування не були інформовані щодо препарату, натомість їм повідомили, що на них випробовують ліки від застуди. Один з тестованих (на той час йому було 19 років) повідомив, що бачив як «стіни розтікаються, тріщини з'являються на людських обличчях… очі стікають по щоках… обличчя у стилі Сальвадора Далі… квітка перетворюється на слимака». Після довгого замовчування MI6 погодилась на виплату компенсації тестованим у 2006 р. Як і ЦРУ, MI6 вирішила, що ЛСД не є практичним препаратом для контролю свідомості.[3]

Вперше ЛСД стало популярним, як наркотик серед невеликої групи професійних психологів та психіатрів протягом 1950-х, а також деяких політиків, з якими ранні дослідники ЛСД були особисто знайомі.

Декілька спеціалістів із психіатрії (найвідоміші з них — професори Гарварду Тімоті Лірі (Timothy Leary) та Річард Альперт (Richard Alpert)) стали вважати ЛСД «потенційним засобом духовного зростання». В 1961 доктор Лірі отримав грант на дослідження ефектів ЛСД від Гарвардського Університету. За цим проектом 3500 доз було надано 400 людям. З них 90 % висловили бажання повторити досвід, 83 % «вивчили щось нове» у духовному розумінні та 62 % сказали, що це змінило їх життя на краще.

Дозування[ред.ред. код]

Ефекти[ред.ред. код]

Фармакодинаміка[ред.ред. код]

Фізіологічні ефекти[ред.ред. код]

Фізіологічні реакції на ЛСД дуже різні і інтерпретуються як наслідок психологічних реакцій. За багато років клінічних досліджень ученим не вдалося виявити жодної фізіологічної реакції, властивої всім випадкам прийому препарату. Фізіологічна дія, залежно від додаткових умов, може варіюватися в широкому діапазоні від крайніх форм до їх протилежностей або майже повністю бути відсутнім. Повідомляється про реакції, які виявляються як: сутички матки, гіпертермія, підвищення температури тіла, підвищення вмісту цукру в крові, гусяча шкіра, аритмія, бруксизм (скрегіт зубами), потовиділення, мідріаз (сильне розширення зіниць), слиновиділення, блювота, м'язові спазми, безсоння, парестезія, емоційна ейфорія, гіперрефлексія, тремтіння і синестезія. Частину користувачів повідомляють також про ефекти нечутливості тканин, слабкість, трепет і нудоту. Одне з найраніших досліджень в 1960-х роках вивчало питання використання ЛСД як анальгетик (знеболюючого) для лікування хронічних болів, викликаних онкологічними захворюваннями або серйозними травмами. Навіть для незначних доз, менших за звичайні психоделічні, було виявлено що як анальгетик ЛСД діє не менш ефективно, ніж традиційні опіати (наприклад, морфій), в той же час значно довше (у ряді випадків викликаючи знеболюючий ефект, який тривав протягом тижня після піку дії ЛСД). Дослідники пояснювали дане явище механізмом зменшення тривог і занепокоєнь після дії ЛСД. Деякі лікарки в США нелегально використовують ЛСД для лікування кластерних головних болів, що рідкого, але викликає надзвичайно інтенсивні больові відчуття синдрому. Хоча даний феномен не вивчався у формальній медицині, багатократні випадки підтверджують здатність ЛСД і псилоцибіна зменшувати кластерні болі і навіть переривати кластерний цикл, повністю запобігаючи майбутнім проявам синдрому. Відомі лікарські препарати, що також використовуються для лікування кластерних болів, включають різні ерголіни, в числі інших речовин, що може пояснювати подібну дію ЛСД. У дослідженні 2006 років був проведений дослід 53 пацієнтів з синдромом кластерного болю, які застосовували ЛСД і псилоцибін, і більшість з опитаних повідомило про особистий досвід цілющого ефекту. Треба відмітити, що дане дослідження використовувало малі дози речовин, що не викликають жодних психологічних ефектів, що безпосередньо вказує на можливість використання ЛСД і псилоцибіна як ефективного лікарського засобу для лікування синдрому кластерного болю.

Психологічні ефекти[ред.ред. код]

Ефекти, що спостерігаються після прийняття ЛСД, сильно відрізняються у кожного індивіда. Це разюче залежить від того чи приймалися аналогічні психотропні речовини, психологічний та психічний стан людини у момент прийняття ЛСД, а також від дози. Реакції різних людей на однакову дозу речовини досить сильно відрізняється. Відомі випадки, коли при прийомі навіть занадто великих доз (15000мкг) видимий ефект не спостерігався. ЛСД-тріп може викликати тривале емоційне схвилювання, деколи це призводить до переоцінки дійсності, свого "я" і зміни світогляду загалом.

Рефлексія[ред.ред. код]

Психози[ред.ред. код]

Хімія[ред.ред. код]

Стабільність[ред.ред. код]

Виробництво[ред.ред. код]

Форми випуску[ред.ред. код]

ЛСД та закон[ред.ред. код]

В Канаді[ред.ред. код]

В Сполучених Штатах[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б Hofmann, Albert. LSD — My Problem Child (McGraw-Hill, 1980). ISBN 0-07-029325-2. Доступно в мережі тут або тут.
  2. ACHRE Report, chapter 3: «Supreme Court Dissents Invoke the Nuremberg Code: CIA and DOD Human Subjects Research Scandals».
  3. Rob Evans, «MI6 pays out over secret LSD mind control tests». The Guardian 24 February 2006.
Реторта Це незавершена стаття з хімії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.