Лімбурзька мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лімбурзька мова
Limburgs (Plat, Lèmbörgs) [lɛmbœʁxs], [plɑt]
Поширена в: Нідерланди, Бельгія, Німеччина
Регіон: Лімбург
Писемність: латиниця
Класифікація: Індоєвропейська сім'я: Германські мови:: Західнонімецька група ::: Нижньофранкська підгрупа
Офіційний статус
Офіційна: регіональна мова в Нідерландах
Коди мови
ISO 639-1 li
ISO 639-2 lim
ISO 639-3 lim

Лімбурзька мова (самоназва: Limburgs / Lèmbörgs [lɛmbœʁxs], Plat [plɑt]; нід. Limburgs , нім. Limburgisch, фр. Limbourgeois) — західнонімецька мова, що являє собою сукупність діалектів, поширених на південному сході Нідерландів, північному сході Бельгії і суміжній території на заході Німеччини. Найбільші міста на території лімбурзької мови — Дюссельдорф (Німеччина), Маастрихт (Нідерланди) і Хасселт (Бельгія).

Мова цікава тим, що має повноцінну систему тонів, входячи разом з сусідніми рипуарськими діалектами в т.з. франконську тонову область

Назва[ред.ред. код]

Назва «лімбурзька» походить від назви герцогства Лімбург, яке в свою чергу походить від назви його столиці — міста Лімбург (по-лімбурзьки Laeboer/ 'læ: buʁ /), нині на території Бельгії.

Самі лімбуржці називають свою мову Plat, аналогічно багатьом нижньонімецьким діалектам.

Ця назва буквально перекладається як «не піднесений», «звичайний», навіть «вульгарний» і цілком відповідає поширеному в деяких східнослов'янських землях поняттю «проста мова» (наприклад, в Західному Поліссі).

До початку XX століття звичайною голандською назвою для мови простих людей було Dietsch або Duutsch, яка збереглася в самоназві перехідного лимбурзько- рипуарського діалекту на північному сході Бельгії в районі Ейпену -Platduutch.

Питання класифікації[ред.ред. код]

В даний час загальноприйнятим вважається входження лімбурзької в нижньофранкську підгрупу західнонімецьких мов разом з нідерландською мовою.

Проте раніше лімбурзьку часто відносили до західносередньонімецької групи діалектів, що входить в верхньонімецьку підгрупу.

Таку невідповідність було викликано різницею у визначеннях: в останньому випадку верхньонімецьким вважався будь діалект, в якому стався хоча б один із ступенів верхньонімецького (другого) переміщення приголосних.

Відповідно лімбурзький ареал лежить між ізоглосами ik / ich (лінія Юрдінгера, північна межа) і maken / machen (лінія Бенрата, південна межа), які далі на схід збігаються. І зараз, на основі комплексного аналізу інших ізоглос, межею верхньонімецького ареалу вважають лише другу ізоглосу.

У німецькій діалектології лімбурзький ареал на території Німеччини вважається перехідним між власне нижньофранкськими мовними формами (= нідерландська) і середньофранкськими рипуарськими і називається по-різному:Ost-Limburgisch(«східнолімбурзький»), Niederbergisch(«нижньобергський»), а весь лімбурзький ареал позначається зазвичай як Südniederfränkisch(південнонижньофранкський).

Часто на території Німеччини лімбурзький ареал об'єднується з власне нижньофранкським (Kleverländisch і Ostbergisch) під назвою Niederrheinisch («Нижньорейнський»), а весь лімбурзький і південногелдерський (продовження клеверляндського в Нідерландах) відомий під умовною назвою Rheinmaasländisch (Рейнсько-маасського; англ. Meuse-Rhenish , нід. Maas- Rijnlands, Welschen 2002). Однак це об'єднання швидше ареальне, так як південногелдерський і клеверляндський діалекти швидше входять до брабантської говірки власне нижньофранкського ареалу (= нідерландської мови).

Хоча через політичне розмежування лімбургського ареалу на нідерландську (після утворення Об'єднаного Королівства Нідерландів) і німецьку (після входження східної частини в Королівство Пруссія) частини в кожній з них спостерігається сильний вплив відповідно нідерландської і німецької літературних мов, взаєморозуміння по обидві сторони кордону поки залишається на хорошому рівні (Welschen 2002).

Лінгвогеографія / Сучасне становище[ред.ред. код]

Ареал і чисельність[ред.ред. код]

Мови Маас-Рейнського регіону, включаючи лімбурзьку мову (зеленим).

Загальна чисельність носіїв лімбурзької оцінюється в 1,6 млн осіб у Нідерландах і Бельгії і, імовірно, кілька сотень тисяч у Німеччині.

У Нідерландах і Бельгії лімбурзька є мовою повсякденного спілкування в місцях компактного поширення, поступаючись місцем нідерландській лише в офіційній і письмовій сферах. Згідно з оцінками [A.Schunck 2001] в залежності від конкретного місця лімбурзькою говорить від 50 до 90% місцевого населення.

До якої міри лімбурзька поширена в Німеччині — залишається предметом дискусій.

Соціолінгвістичні відомості[ред.ред. код]

У Нідерландах лімбурзька визнана однією з регіональних мов (нід. streektaal), в Бельгії і Німеччині вона не має ніякого статусу, вважаючись діалектом відповідно нідерландської і німецької мов.

Однак лімбурзька не має ні давньої писемної традиції, ні однакової сучасної орфографії. Хендрік ван Вельдеке (Hendrik van Veldeke), середньовічний письменник, який походить з цього регіону, вважається одночасно одним з найперших нідерландських авторів і одним з ранніх німецьких авторів.

Діалекти[ред.ред. код]

У складі лімбурзької виділяються такі діалекти:

Крайні західні говірки рипуарського діалекту, що знаходяться на межі кордонів Нідерландів, Бельгії та Німеччини навколо гори Валсерберг, характеризуються деякими лімбурзькими рисами і називаються «південно-східний лімбурзький діалект» (нід. nl: Zuidoost-Limburgs ) або «лімбурзький трьох країн» (нід. Drielandenlimburgs, нім. Dreiländerplatt). Цей діалект включає говірки Ахена і Кольшайда в Німеччині, Керкраде, Бохолца і Валса в Нідерландах і Рурена і Айнаттена (північ німецькомовного співтовариства) в Бельгії.

Говори північної частини провінції Лімбург в Нідерландах починаючи від Венло на північ близькі до південногельдерських і клеверляндських говорів і утворюють північнолімбурзький діалект у складі брабантського діалекту. За неспівпадіння mich- та ik- ізоглос, цей район називають mich-Quartier, або не зовсім точно, ik-Quartier.

Крайній північний захід бельгійського Лімбурга (міста Ломмел і Тессендерло) також відносяться до брабантського діалекта.

Писемність[ред.ред. код]

Існує кілька орфографічних систем в Нідерландах і Бельгії, заснованих в основному на голандських принципах.

Історія мови[ред.ред. код]

Лімбурзька мова є безпосереднім розвитком східного варіанту старонижньофранкської мови, сформованим під сильним впливом нідерландської мови і меншим західносередньонімецьких діалектів та французької мови.

Продовженням західного варіанту старонижньофранкської мови є сама нідерландська мова.

Лінгвістична характеристика[ред.ред. код]

Фонетика і фонологія[ред.ред. код]

Для фонології лімбургзької мови характерний багатий вокалізм та наявність повноцінних тонів.

Для приголосних характерна значна варіативність як між говорами, так і між варіантами, що більше і менше піддаються впливу нідерландської літературної мови. Нижче описується фонологія Монтфортської говірки західнолімбурзького діалекту.

Приголосні[ред.ред. код]

Губно-губні Губно-зубні Альвеолярні Постальвеолярні палатальні велярні Гортанні
Носові m n ɲ ŋ
Вибухові p b t d ɖ c k g ʔ
Африкати
Фрикативні f v s z ʃ ʒ ç ʝ x / χ ɣ h, ɦ
Апроксиманти w ð j
Тремтячі
Бічні ɫ l ʎ

/g/ може бути відсутнім у говірці Хасселта, але широко представлений в інших лімбурзьких діалектах, наприклад: zègke (нід. zeggen) «говорити».

Такі фонеми представлені не у всіх діалектах: /x/ (daag), /ɣ/ (ach, вигук), /χ/ (chemisch, «хімічний»), /c/ (landj), /ɲ/ (tenj,"зуби").

Замість фонеми /w/ в Бельгії представлена /β̞/.

Голосні[ред.ред. код]

передні середні задні
неогубл. огубл. неогубл. огубл.
верхні i i ː ɪ y y ː u u ː
ср-верхні e e ː ø ø ː ə o o ː
ср-нижні ɛ ɛ ː œ œ ː œ ː ɔ ɔ ː ɔ ː
нижні æ æ ː a a ː ɑ ɑ ː ɑ ː

/ə/ зустрічається тільки в ненаголошених складах. Перед альвеолярними приголосними фонеми /ø ː œ ː u ː/ реалізуються як [øə œə uə].

Дифтонги[ред.ред. код]

Зустрічаються такі дифтонги: /iə øɪ eɪ æɪ uɪ ɔɪ aɪ ou/, а також поєднання голосних /u ː ɔ ː ɑ ː/ + /j/. /aɪ/ зустрічається тільки у французьких запозиченнях і вигуках.

Перед альвеолярними приголосними фонема /ou/ реалізується як [oə], а /eɪ/ як [eə] або [ejə].

Тон[ред.ред. код]

На відміну від більшості європейських мов, лімбурзька є тоновою мовою. У ній розрізняються два повноцінних тони в наголошених складах.

Традиційно вони називаються sjtoettoen («штовхаючий тон», «pushing tone») and sjleiptoen («тягнучий тон», «dragging tone»). Вони використовуються як для розрізнення слів, так і граматичних значень.

Наприклад, однина слова «день» буде daa ~ g [da ː ˦ ˨ ˧ x] з тоном sjleiptoen, а множина — daa \ g [da ː ˦ ˨ x] з тоном sjtoettoen. Приклад лексичного протиставлення: bie \ [bi ː ˦ ˨] «бджола» з sjtoettoen — bie ~ [bi ː ˦ ˨ ˧] «у (прийменник)» з sjleiptoen.

Додаткові приклади:

  • на множину: [stæɪ ˦ ˨ ˧ n] stei ~ n «камінь» / [stæɪ ˦ ˨ n] stei «камені»;
  • лексичні: [gra ː ˦ ˨ f] «могила» / [gra ː ˦ ˨ ˧ f] «діра біля дороги»;
  • на форми дієслова: [we ː ˦ ˨ ˧ ʁkɪ ˦ ˨ və ˧] «ми завоюємо!» / [we ː ˦ ˨ ˧ ʁkɪ ˦ ˨ ˧ və ˧] «завоюємо ж (May we conquer!)».

У деяких місцях серед молоді тональна множина витісняється голландськими формами, наприклад, множина для слова daag «день» буде dage ( [da ː ʝə ]).

Умлаут[ред.ред. код]

Для утворення множини і зменшувальних форм деяких іменників у лімбурзькій використовується умлаут , тобто зміна кореневого вокалізму за певними правилами.

Набір таких іменників різниться від говірки до говірки, але в цілому збільшується в міру просування на схід, до кордону німецької мови.

Приклади:

  • broor — breurke — breur («брат — братик — брати»)
  • sjoon — sjeunke — sjeun («туфля — туфелька — туфлі»): в інших говірках множина цього слова утворюється за допомогою зміни тону.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Bakkes, Pierre (2007: Mofers Waordebook. ISBN 978-90-902229-4-3 (нід.)
  • Georg Cornelissen Kleine niederrheinische Sprachgeschichte (1300–1900): eine regionale Sprachgeschichte für das deutsch-niederländische *Grenzgebiet zwischen Arnheim und Krefeld: met een Nederlandstalige inleiding. — Geldern / Venray: Stichting Historie Peel-Maas-Niersgebied, 2003. (нім.)
  • Frins, Jean (2005): Syntaktische Besonderheiten im Aachener Dreilãndereck. Eine Übersicht begleitet von einer Analyse aus politisch-*gesellschaftlicher Sicht. Groningen: RUG Repro [Undergraduate Thesis, Groningen University] (нім.)
  • Frins, Jean (2006): Karolingisch-Fränkisch. Die plattdůtsche Volkssprache im Aachener Dreiländereck. Groningen: RUG Repro [Master's Thesis, Groningen University] (нім.)
  • L. Grootaers Klankleer van het Hasselt dialect. — Leuven: de Vlaamsche Drukkerij, 1930. (нід.)
  • Gussenhoven, C.; Aarts, F. (1999). «The dialect of Maastricht». Journal of the International Phonetic Association 29: 155–166. (англ.)
  • Gussenhoven, C.; van der Vliet, P. (1999). «The phonology of tone and intonation in the Dutch dialect of Venlo». Journal of Linguistics 35: 99-135. DOI:10.1017/S0022226798007324. (англ.)
  • Peters, Jörg (2006). «The dialect of Hasselt». Journal of the International Phonetic Association 36 (1): 117–124. DOI:10.1017/S0025100306002428. (англ.)
  • X. Staelens Dieksjneèèr van 't (H)essels. Nederlands-Hasselts Woordenboek. — Hasselt: de Langeman, 1989. (нід.)
  • Welschen, Ad 2000–2005: Course Dutch Society and Culture, International School for Humanities and Social Studies ISHSS, Universiteit van Amsterdam.

Посилання[ред.ред. код]