Монастирчани
| село Монастирчани | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Івано-Франківська область |
| Район | Івано-Франківський район |
| Громада | Солотвинська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA26040290090026602 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1378 |
| Населення | 1548 |
| Площа | 30 км² |
| Густота населення | 51,6 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 77752 |
| Телефонний код | +380 34271 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°42′52″ пн. ш. 24°27′26″ сх. д. / 48.71444° пн. ш. 24.45722° сх. д.Координати: 48°42′52″ пн. ш. 24°27′26″ сх. д. / 48.71444° пн. ш. 24.45722° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
396,3 м |
| Водойми | Бистриця Солотвинська, Манявка |
| Відстань до обласного центру |
46 км |
| Відстань до районного центру |
21 км |
| Найближча залізнична станція | Надвірна |
| Відстань до залізничної станції |
16 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 77752, Івано-Франківська область, Богородчанський район, с. Монастирчани, вул. Шевченка, 2 |
| Карта | |
  Монастирчани | |
 Монастирчани | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Монастирча́ни — село Івано-Франківського району Івано-Франківської області, на Бойківщині, колишній центр сільської ради. Входить до складу Солотвинської селищної громади.
Розташування[ред. | ред. код]
Розміщуються в південно-західній частині Івано-Франківського району, яка лежить в межах Бистрицької улоговини, у Передкарпатті. Монастирчани лежать за 46 км від обласного центра Івано-Франківська. На північному сході, за 21 км від села, знаходиться колишній районний центр Богородчани. На захід від Монастирчан лежить Солотвин (3 км), на північний схід — Жураки (2 км), на схід — Старуня(2 км), на південь — Бабче, на південний захід — Маркова.
Через Монастирчани проходить дорога місцевого значення, яка сполучає село з автомагістраллю Солотвин — Івано-Франківськ. Найближча до села залізнична станція — Надвірна (16 км). Монастирчани належать до мережі Солотвинської АТС. Через Монастирчани проходять гілки локальних газогонів, конденсатопровід «Битків — Долина» та нафтогін «Жулин — Надвірна». На території села періодично діють бурові вишки для пошуків природного газу та нафти.
У селі діє навчально-виховний комплекс, будинок «Просвіта», фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, чотири приватні крамниці.
Населення[ред. | ред. код]
На 1995 рік в Монастирчанах проживав 1201 мешканець, з них 301 греко-католик і 900 — православні. На 2000 рік кількість населення зросла до 1551 чоловік, конфесійне співвідношення істотних змін не зазнало. У культурному відношенні населення Монастирчан належить до бойківської історико-етнографічної групи.
Назва[ред. | ред. код]
Назва «Монастирчани» походить, імовірно, від мешканців поселення, яке виникло неподалік від монастиря, заснованого в давньоруський період і пізніше спаленого монголами.
Історія[ред. | ред. код]
Археологічні знахідки (крем'яні знаряддя праці) на теренах Монастирчан відносяться ще до межі мезоліту — неоліту (VI—V тис. до н. е.).
Перша письмова згадка про село датується 1378 роком.
Згадується 1 травня 1447 року в книгах галицького суду[1].
Близько 1498 року шляхтич Ян Анджей Бучацький отримав село у власність від короля Яна І Ольбрахта за військові заслуги. Потім село було королівщиною. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква), млин і 12 ланів (близько 300 га) оброблюваної землі[2]. Королівська люстрація 1565 року в селі перерахувала по іменах і прізвищах 7 власників стад худоби.[3] На Галицькому сеймику 12 травня 1654 р. було вирішено, що посли від Галицької землі на сейм до Варшави повинні домагатись його передачі у дідичне володіння брацлавському воєводі Пйотру Потоцькому.[4]Жителі Монастирчан брали активну участь у визвольній війні проти польського панування (1648—1659 рр.), в опришківському русі, з ХХ ст. — у визвольних змаганнях (УСС, ОУН-УПА). Через село в час світових воєн двічі проходила лінія фронту.
Клімат[ред. | ред. код]
Як вся Богородчанщина, Монастирчани належать до Карпатського агрокліматичного району вертикальної кліматичної зональності. Пересічна температура січня тут складає −5 °C, липня — +18 °C. На рік в Монастирчанах випадає приблизно 700—800 мм опадів.
Ґрунтовий покрив Монастирчан переважно такий самий, як і на інших територіях Бистрицької улоговини — дерново-підзолисті оглеєні ґрунти.
Висота території села над рівнем моря — 396,3 м.
Природа[ред. | ред. код]
Північно-західною частиною села протікає річка Би́стриця Соло́твинська (з південного заходу — від Соло́твина, на північний схід — до Журак), яка належить до басейну Дністра. У межах Монастирчан вона зливається зі своєю притокою — річкою Маня́вкою. Манявка, що пливе з південного заходу на північний схід, вливається в Бистрицю від її правого берега. Приблизно в цьому ж місці з Бистрицею і Манявкою зливається ще й невеликий потік Млині́вка, що живиться від підземних вод.
У межах Монастирчан лежать два ліси: хвойний — урочище Си́гла (на північному заході), та мішаний — урочище Погорі́лець (на південному сході). Для Сигли основними породами дерев є смерека, дуб, явір тощо, для Погорільця характерні дуб, бук, граб, береза тощо У лісах багато ягід (малина, ожина, суниці, чорниці), грибів (білі, підберезники, козарі, маслюки, сироїжки, лисички, опеньки і т. д.). Тваринний світ представлений дикими свинями, чорною білкою, козулею, зайцем, їжаком тощо. З птахів переважають чаплі (кані), лелеки (звичайний і рідкісний чорний), дикі качки, горобці, галки, ворони, круки, сороки, сойки і багато інших.
Відомі люди[ред. | ред. код]
Юліан Целевич — видатний український історик, голова Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові, автор праці «Історія Скита Манявського». Протягом 1870 року деякий час проживав у Монастирчанах.
Володимир Суслик (15 лютого 1980 — 12 лютого 2015) — воїн 79-тої Миколаївської аеромобільної бригади. Служив у розвідувальному батальйоні, у складі якого 4 місяці захищав Донецький аеропорт. Він був одним з останніх «кіборгів», які залишали летовище. Загинув у Дебальцевому. На стіні школи встановлена меморіальна дошка[5].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.159, № 1809 [Архівовано 5 січня 2016 у Wayback Machine.] (лат.)
- ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 170 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
- ↑ М. Грушевський. Жерела до істориї України-Руси, т. І [Архівовано 11 липня 2021 у Wayback Machine.] — Львів, НТШ, 1895. — с. 72.
- ↑ M.Nagielski. Potocki Piotr h. Pilawa (zm. 1657) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984.— t. XXVIII/1, zeszyt 116.— 178 s.— S. 122. (пол.)
- ↑ Відбулося відкриття пам'ятної дошки загиблому учаснику АТО Володимиру Суслику. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 14 листопада 2015.
Посилання[ред. | ред. код]
- Ґеник В. Нарис історії та культури Монастирчан.— Івано-Франківськ — Снятин, 2005. — 140 с.
| ||||||||
| |||||||||||
|
Це незавершена стаття про Івано-Франківську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |