Долина
Доли́на — негативна, лінійно витягнута форма рельєфу з одноманітним падінням. Утворюється найчастіше в результаті ерозійної дії текучої води, хоча існують і так звані рифтові долини, що формуються в результаті тектонічної активності. Зачатковими формами річкових долин є балки та яри, які створюються непостійними (періодичними) водотоками. Долини зазвичай утворюють цілі системи; одна долина відкривається в іншу, ця, у свою чергу, в третю і т. д., поки їх водотоки одним загальним руслом не впадуть в яку-небудь водойму. У долини розрізняють схили і дно. У молодих долин дно буває нерозвиненим, вкрите піщаними валами, горбами, конусами виносу, а схили підходять до самої річки, будучи одночасно берегами річки, що протікає у ній.
Схили долини можуть бути високими або низькими, крутими або пологими. По крутизні обидва схили долини бувають однаковими або різними (асиметричними). У асиметричних долин Північної півкулі крутішим частіше буває правий, а в Південній півкулі — лівий схил. Долина є замкнутою складною формою рельєфу.
[ред.] Різновиди і специфіка
Розрізняються гірські і рівнинні долини. Для перших характерна значна глибина при відносно невеликій ширині і нерівномірне падіння поздовжнього профілю (каньйону або ущелини). Рівнинні долини, як правило, широкі, мають незначну глибину і крутизну схилів, невеликі схили тощо.
У своєму верхів'ї долина найчастіше починається водозбірною воронкою або льодовиковим цирком. Рідше зустрічаються долини з відкритими верхів'ями. Гирлова (нижня) частина долини часто супроводжується дельтою чи конусом винесення або ж представляє собою затоку водойми, в яку впадає річка у вигляді губи або естуарія.
Річкові долини є дуже складною, розгалуженою і в той же час зв'язаною між собою єдиною системою ландшафтів. Вони чітко відособлені у фізико-географічному відношенні і різко контрастують по своїй морфології з материковими ландшафтами, що їх оточують. Блукаючий річковий потік, що постійно змінює напрям, призводить до великої мінливості долинного ландшафту, до його безперервної і глибокої перебудови. Річкові долини постійно омолоджуються, в них завжди можна спостерігати як початкові стадії формування рельєфу і розвитку біогеоценозів, так і пізніші. Специфічні для річкових долин і не мають аналогів серед зональних типів ландшафту гідрологічні особливості: весінньо-літні повені, дощові і вітрові паводки. Єдність річкових долин виявляється у великій синхронності розливів уздовж усього профілю долини. Пойми рівнинних річок слугують хорошими сінокісними угіддями; у безпечних від ерозії місцях розорюються, тераси також часто використовуються під посіви різноманітних сільськогосподарських культур, часто служать місцем розташування населених пунктів (особливо в гірських країнах). Схили долин нерідко бувають вкриті лісом.
Долина, окрім флювіальної, тобто сформованої дією текучої води, також може бути тектонічною, якщо її поява пов'язана з геологічною будовою рельєфу. До таких відносяться Алайська долина в Середній Азії і каліфорнійська Центральна долина в Північній Америці.
