Богородчани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Богородчани
Bogorodchani gerb.png
Герб Богородчан
Домініканський монастир у Богородчанах
Домініканський монастир у Богородчанах
Країна Україна Україна
Область/АРК Івано-Франківська область Івано-Франківська область
Район/міськрада Богородчанський район
Рада Богородчанська селищна рада
Код КОАТУУ: 2620455100
Основні дані
Засноване 1442
Площа 12 км²
Населення 7916 (01.01.2011)[1]
Густота 660 осіб/км²
Поштовий індекс 77701
Телефонний код +380 3471
Географічні координати 48°48′29″ пн. ш. 24°32′17″ сх. д. / 48.80806° пн. ш. 24.53806° сх. д. / 48.80806; 24.53806Координати: 48°48′29″ пн. ш. 24°32′17″ сх. д. / 48.80806° пн. ш. 24.53806° сх. д. / 48.80806; 24.53806
Водойма Річка Бистриця Солотвинська
Відстань
Найближча залізнична станція: Івано-Франківськ , (с. Цуцилів = 11 км)
До станції: 20 км
До обл. центру:
 - фізична: 16 км
 - автошляхами: 18 км
Селищна влада
Адреса 77701, Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, смт. Богородчани, вул. Шевченка, 68
Карта
Богородчани (Україна)
Богородчани
Богородчани
Богородчани (Івано-Франківська область)
Богородчани
Богородчани

Богородча́ни — селище міського типу, районний центр в Івано-Франківській області, адміністративний центр Богородчанської районної ради. Розташоване на правому березі гірської річки Бистриці-Солотвинської.

Історія[ред.ред. код]

Перша письмова згадка про Богородчани належить до 1441 року. В ній йдеться про те, що власником Богородчан був Ян з Бучача. Жителі селища з давніх часів займалися ремеслом і рільництвом. Серед спеціальностей ремісників найпоширенішими були: кравецтво і ткацтво. Про це свідчать і назви вулиць, що збереглися до наших днів: Ткацька, Різнича. В другій половині XV століття Богородчани стали володінням Потоцьких.

1691 року за наказом графині К. Потоцької у Богородчанах було споруджено костел, навколо нього оселилася група дрібної шляхти і кілька десятків ремісників з Польщі. Костьол став центром окатоличення населення.

У першій половині XVIII століття в околицях Богородчан активно діяли загони опришків. У них були й богородчанські жителі. 1744 року опришки на чолі з Олексою Довбушем вчинили сміливий напад на фортецю в Богородчанах, де повстанці захопили багато зброї, а також знищили реєстри податків, орендні договори тощо.

За першим поділом Польщі Богородчани опинилися під владою австрійської монархії, містечко стало власністю австрійських баронів, які здійснювали політику онімечення українського населення. Переслідувалась українська культура, звичаї. Навмисне гальмувався розвиток економіки. Богородчани залишались у другій половині XVIII століття дрібним містечком: 1786 року тут було всього 314 будинків і 1 134 жителі. Австрійські власті 1789 року відкрили німецьку школу, а 1770 року заснували народну школу.

В середині XIX століття у Богородчанах активізувалося суспільно-політичне життя. У червні 1848 року тут було створено Руську Раду, до складу якої увійшло 29 осіб.

Після реформи 1848 року в Богородчанах з'являються перші підприємства. 1870 року містечко мало невелику броварню, ґуральню, деревообробну майстерню. На них в кінці XIX століття працювало понад 100 робітників.

1914 — 1918 роки[ред.ред. код]

Тяжкі випробування чекали на жителів Богородчан у роки першої світової війни. На цій території точилися жорстокі бої між австро-угорськими і російськими військами. У Богородчанах загинуло близько 50 жителів, зруйновано промислові підприємства, спалено багато будинків. У селищі і його околицях лютувала епідемія тифу й холери. Господарство занепало.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 10 000 осіб.[2]

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

На початку листопада в місті та колишньому Богородчанському повіті[3] Королівства Галичини та Володимирії було встановлено владу Української держави — ЗУНР. Місто стало центром Богородчанського повіту ЗУНР.

Репресовані[ред.ред. код]

  • Когут Осип Іванович (уродженець Бучача, діяч УСРП, розстріляний наприкінці червня 1941 р., в тюрмі Дрогобича[4]),

Другі «совіти»[ред.ред. код]

27 червня 1941 року Богородчани окупували німці. За час окупації гітлерівці вбили 822 жителі селища й вигнали в рабство до Німеччини 80 чоловік. Остаточно звільнено Богородчани було 28 липня 1944 року частинами 161-ї стрілецької дивізії.

Влітку 1947 року в Богородчанах було організовано колгосп, який названо ім'ям І. Франка. У 1957 році тут було створено райхарчокомбінат, який почав випускати ковбасні і хлібобулочні вироби та безалкогольні напої. Промартіль ім. С. М. Кірова реорганізували у бондарний цех Солотвинського лісокомбінату. В селищі почала працювати міжколгоспна будівельна організація, МТС було реорганізовано на PTG (з 1961 року — «Сільгосптехніка»). У 1962 році на базі промартілі «Коопвзуття» та дрібних побутових майстерень створено райпобуткомбінат, 1968 року відкрито швейно-галантерейну фабрику, з січня 1970 року почав працювати цегельний завод.

Відновлення незалежности[ред.ред. код]

Населення[ред.ред. код]

У 1938 році в місті мешкало 1670 греко-католиків. Окрім того, у Богородчанах та присілку Скобичівка разом мешкало 795 римо-католиків, 40 окатоличених українців та 1931 юдей[5].

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

У місті збереглися:

Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень (м. Київ) заніс смт. Богородчани до Переліку найважливіших історичних сіл України та їхніх пам'яток.

Освіта[ред.ред. код]

У місті є 2 загальноосвітні школи та Богородчанський професійний будівельний ліцей.

У міжвоєнний період діяли дві 7-класові школи, зокрема хлопчача та дівоча утраквістична[5].

Транспорт[ред.ред. код]

Автобусне сполучення з Івано-Франківськом. Через селище проходить автомагістраль Івано-ФранківськНадвірна.

Відомі особи[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Працювали, перебували[ред.ред. код]

Парламентські посли від Богородчан[ред.ред. код]

  • доктор Криницький Богдан - правник, громадський діяч (москвофіл), посол Галицького сейму 9-го скликання.[8].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  3. Український медичний календар на 2013 рік
  4. О.Бажан, Є.Гасай, П.Гуцал (упорядники). Реабілітовані історією. Тернопільська область.— Тернопіль: Збруч, 2008.— 728 с. ISBN 978-966-528-297-6 C. 588
  5. а б Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938. — Станиславів, 1938. — С. 27-28
  6. Акти ґродські і земські.-Львів,1928.Т.23.-707с.,(пол., лат.) с.451
  7. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня».— Львів: «Тріада плюс», 2010.— 228 с., іл.— С. 143
  8. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010. 228 c.; іл. с. 113-114; 144

Посилання[ред.ред. код]