Дорошко Петро Онуфрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Петро Дорошко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Дорошко
Народився 24 грудня 1910(1910-12-24)
Тупичів, Тупичівська волость, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 7 січня 2001(2001-01-07) (90 років)
Київ, Україна
Національність українець
Діяльність письменник, поет, перекладач, журналіст, мандрівник
Сфера роботи перекладацтво[d][1], творче та професійне письмоd[1], журналістика[1] і подорож[1]
Alma mater Харківський державний університет (1933)
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська
Роки активності 1928–1991
Напрямок соцреалізм
Партія КПРС
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «За бойові заслуги»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дорошко.

Петро Дорошко (нар. 11 (24) грудня 1910(19101224), с. Тупичів, тепер Городнянського району, Чернігівська область — 7 січня 2001, Київ) — український поет, письменник, військовий журналіст та мандрівник. Учасник літературної групи «Трактор» (1930—1934). Перекладач із польської, латвійської та російської літератури.

Затятий мисливець.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у задесенському селі Тупичів. Рідний брат — сільський інтелігент — убитий комуністичною владою напередодні Другої світової війни.

Закінчив Харківський університет (1933).

Друкуватися почав 1928. В поетичних збірках довоєнного часу переважають теми фанатичної праці, але також і ліричні мотиви, локальний патріотизм (тема лівобережного Полісся).

Ще студентом стає членом літературного об'єднання «Трактор» (1930—1934), яке безапеляційно заявляло, що воно є «пролетарським загоном письменників, що пишуть про село». Група діяла під час Голодомору і відзначалася одіозною «класовою установкою», в якій домінували декларативність, схематизм. Влада сприяла малоосвіченій групі молодиків, які мали власний журнал і можливості публікації в більшості радянських видань.

Дорошку вдалося вийти з-під впливу цієї групи і все ж лише наприкінці 30-х у книгах «Полісянка» (1939) і «Рідна сторона» (1941) стає помітним відчуження від штампів «молодечого ентузіазму», стильової аморфності. Порівняно з першими збірками («Переможці степу», 1931; «Декада зросту», 1932) зросла його поетична техніка, хоч колаборація з комуністичною владою стала відвертішою і безсоромнішою.

Під час життя у Харкові (сюди він перебрався ще 1923 року) був знайомий із Майком Йогансеном та Миколою Бажаном, про яких згодом залишив спогади.

Учасник Другої світової війни. Писав фронтові статті як військовий журналіст.

Події Другої світової війни відбиті в збірках віршів «Сади Червонограда» (1943), «Дальні заграви» (1945), «Сандомирський плацдарм» (1948). Всі вони позначені комуністичною пропагандою.

У 1959 році найстарша у світі україномовна газета «Свобода» опублікувала вірш Петра Дорошка «У рідколіссі»[2] зі збірки «Літа і думи» (1957)[3], три рядка якого стали класичними: «Там горлиця туркоче віддалік, Літам зозуля підбиває лік, Там все, що серцю може дать Полісся».[4]

У збірках «Заполяр'я» (1950), «Живі джерела» (1961) знайшли творчий відгук численні подорожі Дорошка по російській Азії, Сибіру, Сасі.

У поемі «Вілюйський в'язень» (1955) відтворив образ Миколи Чернишевського.

Драматична поема «Спалах уночі» (1965) присвячена Тарасу Шевченкові. Дорошко пробує себе у поетичній драматургії — дев'ять сцен ілюструють життя Шевченка після арешту у справі Кирило-Мефодіївського братства (1847). Центральна картина — уявна розмова українського в'язня з московським царем. На думку критиків, це найвизначніший твір Дорошка у жанрі ліричного епосу. Крім того, тематика твору дала змогу автору оголити антиколоніальний протест проти утисків нації в СССР[джерело?].

Автор роману «Не повтори мою долю» (1968).

Помітними були поетичні збірки Дорошка «Іволги мого саду» (1969) та «Слід» (1971).

Після 1991[ред. | ред. код]

Вже починаючи з 1970-их років Дорошко відходить від активної літературної діяльності — у тому числі через хворобу. Але у ці часи він все-таки пише «в шухляду» — поламане життя родини, Голодомори, утиски за уявний націоналізм у післявоєнний час — все це волало про помсту. 1991 року виходить його нова збірка, в якій, між іншим, є такі строки: «Я, злякана, народ свій забувала, / Цуралась наших прадідівських слів, / Закривши блудні очі, восхваляла / Тупих народу нашого катів. / А я ж колись крізь долі заозерні / Будила в думах Січ за волю стать. / І ось мене псаломщики мізерні / Рабинею зробили, щоб продать». («Українська поезія»)

Але ці поезії вже не змогли нічого додати до громадського портрета поета Дорошка, який залишився для людей у каноні соціалістичного реалізму. Помер поет у глибокій старості, у 90 років, на периферії літературного процесу.

Переклади[ред. | ред. код]

Переклав низку творів Янки Купала, Людмила Стоянова, Акакія Церетелі, Райніса, Назима Хікмета, Коста Хетагурова, Юліуша Словацького, а також російських літераторів Пушкіна, Крилова, Некрасова, Маяковського, Ніколая Тихонова.

Окремі поезії Петра Дорошка перекладено чеською, румунською, білоруською, азербайджанською, якутською мовами.

Видання творів[ред. | ред. код]

  • Переможці степу: Поема. Х.; К., 1931
  • Декади зросту: Вірші. Х.; К., 1932
  • Передгроззя: Поезії. К.; Х., 1935
  • Бронза: Поезії. К.; Х., 1937
  • Полісянки: Поезії. К., 1939
  • Рідна сторона: Поезії. К.; Х., 1941
  • Сади Червонограда: Поезії. Уфа, 1943
  • Дальні заграви: Вірші. К.; Х., 1945
  • Насущний хліб: Поезії. К., 1946
  • Сандомирський плацдарм: Поема. К., 1948
  • Єдність: Поезії. К., 1950
  • Заполяр'я: Кн. поезій. К.; Х., 1950
  • Труд і мир: Поезії. К., 1951
  • Городок: Поема. К., 1951
  • Серед степу широкого: Поезії. К., 1952
  • Дальні подорожі: Поезії. К., 1954
  • Єрмен-Чечен: Алтай. казка. К., 1954
  • Вілюйський в'язень: Поема. К., 1955
  • Літа і думи: поезії. — Київ: Радянський письменник, 1957. — 202 с.
  • Тобі, народе мій: Поезії. К., 1959
  • Три богатирі: Повість у віршах. К., 1959
  • Живі джерела: Поезії. К., 1960
  • Дарунок: Поезії. К., 1960
  • У Оленки коло хати: Вірші для дітей. К., 1960
  • Літа, дороги, зустрічі: Поезії. К., 1961
  • Пісня продовжується: Поезії. К., 1962
  • Мої тривоги: Поезії. К., 1964
  • Лісова Гута: Повість. 1964
  • Сполох уночі: Драм. поема. К., 1965
  • Викарбую на камені: Поезії. К., 1966
  • Не повтори мою долю: Роман. К., 1968
  • Іволги мого саду: Поезії. К., 1969
  • Слід. К., 1971
  • Лісова Гута. К., 1974
  • Вибрані твори. Т. 1–2. К., 1980
  • Від зорі до зорі. К., 1987.

Російські переклади:

  • Думы мои. М. -Л., 1963
  • Не повтори мою судьбу. М., 1972.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Czech National Authority Database
  2. ↑ Петро Дорошко. У рідколіссі [Архівовано 22 липня 2019 у Wayback Machine.] // «Свобода», 1959, ч. 131, 10 липня 1959. // Стор. 2
  3. ↑ Літа і думи: поезії. — Київ: Радянський письменник, 1957. — 202 с. // Стор. 26
  4. ↑ Напр., СУМ-11: лік [Архівовано 22 липня 2019 у Wayback Machine.], підбивати [Архівовано 29 липня 2019 у Wayback Machine.] (цитата з помилкою: «Дол., Літа..», без виправлення у підбивати на сайті КУБГ)

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дорошко_Петро_Онуфрійович&oldid=41392223