Станіслав Монюшко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Станіслав Монюшко

Стані́слав Моню́шко (пол. Stanisław Moniuszko, лит. Stanislovas Moniuška, біл. Станіслаў Манюшка; 5 травня 1819, Убель під Мінськом — 4 червня 1872, Варшава) — польсько-білоруський композитор; автор пісень, оперет, балетів, опер; творець польської й білоруської національних опер.

Біографія[ред.ред. код]

Родом з фільварка Убель (Червенський район, Білорусь). Музиці вчився спочатку в матері. У сім'ї Монюшків культивувалися патріотичні і культурні цінності (родина належала до збіднілої шляхти), що вплинуло на формування естетичного та громадського світогляду майбутнього композитора[1]. У 1827 року сім'я Монюшків переїхала до Варшави, де восьмирічний Станіслав розпочинає своє навчання в Августа Фреєра (учня Юзефа Ельснера) в класі гри на фортепіано та органі. Згодом, у 1830 році сім'я переїхала до Мінська. Тут Монюшко навчався у гімназії, де практикував композицію під керівництвом Д. Стефановича. В роках 1837-1840 навчається у Берліні у Ф. Рунгенгаґена (композиція, хорове диригування).

У 1838 були видані «Три пісні» на слова Адама Міцкевича. У 1839 із музикою Монюшка у Львові була поставлена п'єса «Ночівля в Апенінах» Александра Фредра. В тому ж році у Вільні диригує своєю месою. До раннього творчого періоду належать також два струні квартети.

В 18401858 жив у Вільні. Служив у Костелі Св. Іоанна, давав уроки фортепіано й композиції (серед учнів — Ц. Кюї). До цього періоду відноситься його найвідоміший твір — опера «Галька», уперше в концертному виконанні у Вільні (1848); постановка (1854). У новій редакції в 4 актах поставлена у Варшаві (1858). До вільнюського творчого періоду також належать більшість пісень композитора, які стали вагомими для польської музичної культури того часу, оскільки до нього основним пепертуаром як професійних польских співаків так і любителів були арії і пісні французьких та італійських композиторів (пісні Кароля Курпінського, Юзефа Ельснера, Марії Шимановської та ін. ще не могли їх витіснити).

З 1850 диригував у віленському міському театрі на оперних спектаклях. З 1858 року живе у Варшаві (рік постановки другої, 4-актної, редакції «Гальки»), диригент Великого театру (пол. Teatr Wielki), в 18641874 професор Музичного інституту. Монюшко неодноразово диригував своїми творами в Петербурзі, підтримував дружні зв'язки с російськими музикантами (присвятив А. С. Даргомижському фантастичну увертюру «Казка», 1848). В 1856 А. Н. Сєров в рецензії на авторський концерт Монюшка в Петербурзі відзначив мелодичну свіжість, прозору оркестровку і оригінальність музики.

Творчість[ред.ред. код]

Першим виданим твором Монюшка є «Три пісні» на слова Адама Міцкевича (1838). З 1842 писав пісні (усього близько 400), видані у збірниках «Домашні піснярі» (збірник 1-6, 1844—1859; посмертно збірники 7-12 видав польський фольклорист, музикознавець і філолог Ян Карлович). Пісні Монюшка заклали основи польської національної вокальної музики. Головна заслуга композитора — створення національної опери.

Творам Монюшка притаманні мелодійність, ліризм, опора на національний пісенний і танцювальний фольклор, доступність музичної мови, а в музично-сценічних творах — майстерність в створенні індивідуальних характеристик (особливо комічних), в побудові масових, ансамблевих і сольних сцен. Глибоко проникнувши у народно-пісенну культуру, Монюшко створював оригінальні мелодії, багато з яких стали вважатися народними.

Головні риси композиторського таланту Монюшка яскраво втілені в опері «Галька», яка відображає соціальні конфлікти і має демократичне спрамування. Патріотичні і демократичні погляди знайшли вираження також в 12 «домашніх пісенниках», опері «Страшний двір» («Зачарований замок»), забороненій царськими властями після кількох спектаклів в 1865, опері «Парія» (1869) та ін. Монюшко був знайомий з Берджихом Сметаною, який поставив «Гальку» в Празі (1868), Ференцом Лістом, який видав полонези Монюшка, та ін.

Монюшко і Білорусь[ред.ред. код]

Створення перших водевілів, музичних комедій і комічних опер Монюшка пов'язано з Білоруссю. У 1834 мінськими аматорами поставлений один з перших його музичних творів «Канторскія служачыя»; у 1841 у Гродно, а в 1843 — у Мінську поставлені одноактні комедії «Лотерея» (лібрето Корвін-Мілевського). На лібрето В.Дуніна-Марцінкевіча композитором написані «Рекрутський набір» (за К. Кіжижановським; поставлена в 1841 у Мінську), «Боротьба музикантів», «Чудова вода» (спектакль у Мінську ставився 21 раз), «Іділія» («Сялянка», з К. Кжижановським; поставлена в 1852 у Мінську; у 1853—1855 ставилася в Бабруйську, Слуцьку, Нясьвіжи, Глуську та ін.). Прем'єра комічної опери «Іділія» відбулася 9 лютого 1852 у Мінському міському театрі.

Завдяки використанню в лібрето білоруської мови (разом з польською) й опорі на білоруський фольклор, ця подія стала значною віхою в історії білоруської музичної культури. Вперше з білоруської театральної сцени звучали національні мелодії, примовляння і приказки, що було не просто творчою сміливістю автора в умовах зневаги до білоруської культури часів Миколи І, але й свідченням творчої, ідейної і громадської позиції композитора. Проте погляди С. Монюшка наражалися на критику навіть з боку друзів. Так, наприклад, У. Сиракомля, який схвалював Дуніна-Марцінкевіча за те, що він «першим наважився створити великий твір на нашій народній мові», вважав твори Монюшка «занадто гострими», а відомий варшавський музичний критик Ю. Сікорський неодноразово дорікав Монюшкові за соціально загострені сюжети, які надавали музиці «небажаний характер».

Світогляд Монюшка свормувався вже в юнацькі роки, що пройшли в Білорусі. З малих років майбутній композитор відчув багатство і привабливість білоруського фольклору, особливо пісенного. Тому білоруський колорит яскраво прослідковується в його творах, особливо ранніх. У передмові до 1-го випуску «Хатняга сьпеўніка» (1844) Монюшко повідомляв, що помістив у ньому

пісеньки сіл розташованих при Німані... у цих поетичних творах найяскравіше проявився національний характер і місцевий колорит [...], а те, що є у ній народного, національного, місцевого, що з'являється відголоском наших дитячих спогадів, ніколи не перастає подобатися жителям тієї землі, на якій вони народилися й виросли

Пізніше С.Монюшко щедро черпав з криниці білоруської народної творчості. Так, в опері «Сплавник лісу» («Плытагоны», 1858) Р. Ширма відзначив

таке багатство пісенних і танцювальних народних інтонацій, що часом створюється враження присутності десь під Луцьком або Мінськом на народному святі

Пам'ять[ред.ред. код]

Похований на Повонзківському цвинтарі. У Мінську на будинку гімназії, у якій вчився Станіслав Монюшко, встановлена премеморіальна таблиця, в Вільнюсі на вул. Німецькій (Вокечю) на будинку, у якому жив композитор, установлена пам'ятна таблиця. Ім'я Монюшка носить вулиця на Жверинасі. У сквері в костелу Св. Катерини в 1922 установлений пам'ятник композиторові (погруддя скульптора Болеслава Балзукевича на постаменті, що залишився від пам'ятника О. Пушкіну після евакуації погруддя російського поета з Вільни в 1915).

Спадщина[ред.ред. код]

Пам'ятник С. Монюшкові в Ченстохові
Пам'ятник С. Монюшкові у Вільнюсі
Пам'ятник С. Монюшкові в Лодзі
Пам'ятник С. Монюшкові в Катовіцах

Опери[ред.ред. код]

  • Ідеал (Ideal, 1841),
  • Карманьйола (Karmaniol, 1840),
  • Жовтий чепець (Zolta szlafmyca, коло 1842),
  • Чудова вода (Woda cudowna, 1840-і роки),
  • Сільська ідилія (Sielanka, 1843: виконана 1852),
  • Галька (1-а редакція, 1848, Вільнюс; 2-а редакція, 1858, Варшава),
  • Бетлі (комічна опера, 1852),
  • Сплавник лісу (Flis, комічна опера, 1858),
  • Графиня (Hrabina, комічна опера, 1860),
  • Чесне слово (Verbum nobile, 1861),
  • Зачарований замок (Страшний двір; Straszny dwor, 1865),
  • Парія (Paria, 1869);

Оперети[ред.ред. код]

  • Лотерея (Loteria, 1843, Мінск; 1846, Варшава),
  • Рекрутський набір (Pobor rekrutow, 1842),
  • Боротьба музикантів (Walka muzykow, 1840-е роки),
  • Явнута, або Цигани (1-а редакція під назвою Цигани — Cyganie, 1850, поставлена 1852, Вільнюс; 2-а редакція під назвою Явнута, 1860, Варшава),
  • Беата (мелодрама, 1872, Варшава);

Балети[ред.ред. код]

  • «Монте Крісто» (1866),
  • «На постої» (Na kwaterunku, 1868),
  • «Вибрики сатани» (Figle szatana, 1870):
  • балетна музика до опер О. Николаі «Віндзорскі проказницы» і Д. Обера «Бронзовий кінь»;

Кантати[ред.ред. код]

  • «Мільда» (Milda, 1848, слова Ю. І. Крашевського)
  • «Нійола» (Nijoła, 1852, слова Ю. І. Крашевського)
  • «Круміне» (1852, слова Ю. І. Крашевського)
  • «Примари» (Widma, 1859, слова А. Міцкевича)
  • «Кримські сонети» (Sonety krymskie, 1867, слова А. Міцкевича)

Духовна музика[ред.ред. код]

  • «Остробрамські літанії» (Litanie Ostrobramskie)
  • 6 мес, зокрема «Петровінська»

для оркестру[ред.ред. код]

увертюри:

  • «Казка» (Зимова казка; Bajka, Conte d'hiver, 1848),
  • «Каін, або Смерть Авеля» (1856),
  • «Воєнна увертюра, або Коханка гетьмана» (Uwertura wojenna albo Kochanka hetmanska, 1857), *"Концертний полонез" (Polonez koncertowy);

камерно-інструментальна музика[ред.ред. код]

  • 2 струнних квартети (до 1840);

для фортеп'яно (близько 50 п'єс) -

  • «Безделушки» (Fraszki, 2 зошити п'єс, 1843),
  • 6 полонезів, вальси, мазурки;

для органа-

  • «Пісні нашого костелу» (Piesni naszego kosciola),

для голосу з фортеп'яно[ред.ред. код]

  • більше 400 пісень;
  • хори, вокальні ансамблі;

музика до спектаклів драматичного театру[ред.ред. код]

до водевілів:

  • А. Фредро «Ночівля в Апенінах» (1839),
  • «Новий Дон Кіхот, або Сто безумств» (1842, поставлений 1923),

до постановок

  • «Гамлета» і «Венеціанского купця» Шекспіра,
  • «Розбійників» Шиллера, «Карпатських горців» Коженевського,
  • «Ліллі Венеди» Ю.Словацького.

Джерела і посилання[ред.ред. код]

  1. Музыкальная энциклопедия. М. 1976.