Адам Міцкевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адам Міцкевич
Adam mickiewicz 550.jpg
При народженні Adam Bernard Mickiewicz
Дата народження 24 грудня 1798(1798-12-24)
Місце народження с. Заосьє або Новогрудок, Литовська губернія, Російська імперія, тепер Білорусь Білорусь
Дата смерті 26 листопада 1855(1855-11-26) (56 років)
Місце смерті м. Константинополь, Османська імперія, тепер Туреччина Туреччина
Рід діяльності поет
Magnum opus: «Пан Тадеуш»
Автограф Автограф — Адам Міцкевич

Ада́м Бе́рнард Міцке́вич (пол. Adam Bernard Mickiewicz; біл. Адам Міцкевіч; лит. Adomas Bernardas Mickevičius'; * 24 грудня 1798 — 26 листопада 1855) — один із найвидатніших польських поетів, засновник польського романтизму, діяч національно-визвольного руху. Засновник польської романтичної драми і вдома, і в Західній Європі порівнюється з Байроном та Ґете. Під час свого життя у Парижі був професором Слов'янської літератури в Колеж де Франс. В основному відомий як автор поетичної новели «Дзяди» (пол. Dziady) та національного епосу «Пан Тадеуш» (пол. Pan Tadeusz), який вважають останнім великим епосом шляхетної культури Речі Посполитої.

Біографія[ред.ред. код]

Народився на хуторі Заоссє, біля Новогрудка чи в Новогрудку (складно встановити через брак інформації в метриці[1], нині Білорусь, в сім'ї коморника мінського (геометра-мірника), адвоката (при судах новогрудських) та збіднілого білоруського шляхтича Миколи Міцкевича. Мати поета походила з сім'ї вихрещених євреїв-франкістів[2][3].

Рано втративши батька, Адам Міцкевич з раннього дитинства привчався до самостійного життя. У 1815 році був зарахований «казеннокоштним» студентом Віленського університету. У 1822 і 1823 роках за допомогою близьких друзів Міцкевич у Вільно видає два невеликих томи «Поезій».

У жовтні 1823 року за організацію та участь у підпільних товариствах був заарештований і після тривалого слідства, висланий у віддалені губернії Польщі. Згодом у листопаді 1824 р. прибув до Петербургу, звідки потрапив у Одесу, де працював вчителем у Рішельєвському ліцеї. В Україні він перебував понад дев'ять місяців, постійно цікавлячись суспільним і культурним життям, фольклором та історією. Тут було написано більшість його сонетів, в тому числі «Кримських», балади «Воєвода» і «Дозор».

У 1825 р. при переїзді на роботу в Москву у Харкові познайомився з відомим письменником Петром Гулаком-Артемовським, внаслідок чого вийшла балада «Пані Твардовська» українською мовою. У Москві Адам Міцкевич посів посаду чиновника канцелярії генерал-губернатора. Восени 1826 р. поет знайомиться з членами журналу «Московскій телеграфъ», поетами і письменниками.

Найяскравішим було знайомство з видатним російським поетом Олександром Пушкіним. Після переїзду Міцкевича у квітні 1828 р. до Петербурга вони з Пушкіним стають найкращими друзями, ходять на літературні вечори, діляться враженнями про прочитані твори. Міцкевич перекладає вірші Пушкіна польською мовою. У журналах і альманахах в період 18261830 роках друкувалися твори Міцкевича: балади, «Сонети», «Фарис», «Конрад Валлендор», «Дзяди». Епіграфом до циклу «Кримських сонетів» стали слова Гете: «Хто хоче зрозуміти поета, повинен поїхати в його країну».

В еміграції[ред.ред. код]

За поему «Конрад Валленрод» Міцкевича знову починають переслідувати. Він врятувався виїздом за кордон у травні 1829 року. Ця подія була фатальною в його житті: після цього поет вже ніколи не міг повернутися до Литви та Польщі. У 18401842 читає курс слов'янської літератури в Коллеж де Франс у Парижі. Там була видана поема «Пан Тадеуш» (1834). Останні роки життя Адам Міцкевич провів у великій скруті. Тільки у 1852 році йому вдалося знайти роботу бібліотекаря книгозбірні Арсенал в Парижі.

У 1822 році був виданий перший том творів поета, до якого увійшли його балади та романси. Ідеї та теми, започатковані в баладах, Міцкевич розвинув згодом у своїх великих творах цього періоду: у поемах «Гражина» і «Дзяди» (2 і 4 частини), що увійшли до другого тому його творів. Патріотичний сюжет балади «Світязь» — про подвиг народу, що загинув, але не піддався ворогові,- перегукується із сюжетом поеми «Гражина», у якій описана героїчна боротьба литовського народу проти хрестоносців. В основу сюжету поеми «Гражина» покладений реальний епізод з історії Литви початку XV століття. (Князь Новогрудка Литавор замислив зрадити литовського князя Вітольда через те, що той не хотів йому повернути місто Ліду, посаг його дружини Гражини. Вона бере зброю Литавора й стає до бою проти тевтонських лицарів, під час котрого гине. Литавор мстить за неї, убиває командора й спокутує свою провину, сходячи на багаття разом зі своєю дружиною.) Історичний сюжет під пером Міцкевича набуває романтичного забарвлення. Він яскраво, пристрасно оспівав подвиг відважної героїні. Організацію, до котрої належав Міцкевич, викрили царські шпигуни та їхні польські посіпаки. «Філоматів» і близьких до них «філаретів» у 1823 році заарештували, запроторили до в'язниці, а восени 1824 року засудили до різного ступеня покарань. Міцкевича не вислали до Сибіру, не спровадили до війська — йому було наказано вирушити до Петербурга.

Перший віршований збірник Міцкевича («Поезія», т. 1, 1822) став маніфестом романтичного напрямку в польській літературі. До 2-го тому «Поезії» (1823) увійшла романтична поема «Гражина», що поклала початок жанру т.зв. польської «поетичної повісті»; написана на сюжет з історії Литви, вона утверджувала подвиг і самопожертву героїчної особистості. До другого тому поезії Міцкевича також були включені 2 і 4 частини драматичної поеми «Дзяди». Перша частина поеми залишилася незавершеною, третя частина з'явилася через десять років і мала самостійний характер. Прототипом Адольфа из III части «Дзядов» був товариш автора поет Адольф Янушкевич . У передмові до другої частини Міцкевич пояснює назву поеми: «Дзяди — це назва урочистого обряду, що його донині практикує простий люд у багатьох місцевостях Литви, Пруссії, Курляндії в пам'ять „дзядів“, тобто померлих предків». Міцкевича полонила в цьому старовинному обряді не лише романтична таємничість, особлива роль долі у земних справах людей. В перших частинах «Дзядів» вже помітна соціальна схема, яка надалі буде основною в творчості Міцкевича.

Останні роки життя[ред.ред. код]

У квітні 1855 року померла його дружина, залишивши сиротами трьох дітей. У вересні 1855 року, в часі Кримської війни, поховавши дружину та залишивши неповнолітніх дітей, виїхав до Константинополя організовувати польські підрозділи(Польський Легіон), а також складений з євреїв Єврейський легіон для боротьби з царською Росією. Раптово 26 листопада помер у помешканні Михайла Чайковського під час епідемії холери(схоже через цю хворобу, хоча теж з'явилися здогадки, що міг бути отруєним миш'яком підкупленим російськими дипломатами кухарем[4] або померти через інсульт). Був похований в тимчасовій могилі у Стамбулі. У будинку на вулиці Татлі Бадем Сокак № 23, де мешкав, у пам'ять сотої річниці з дня його смерті, відкритий музей. Перпендикулярно цій вулиці проходить вулиця, названа на його честь. Згодом його тіло у 1855 році перевезли до Парижа та поховали на цвинтарі у Монморансі, а в червні 1890 року перепоховали у Вавельських підземеллях у Кракові. При ексгумації праху в Монморансі відбувся прощальний мітинг тогочасної польської еміграції в Парижі, на якому виступив від імені поляків з Литви Антоні Богданович, в майбутньому чоловік всесвітньо відомої художниці, народженої та вихованої у Златополі, Анни Білінської.

Міцкевич і українська культура[ред.ред. код]

Творчість Адама Міцкевича відома в Україні з 20-30-х років XIX століття завдяки перекладам і переспівам Петра Гулака-Артемовського, Левка Боровиковського, Опанаса Шпигоцького. Поезією Адама Міцкевича захоплювався Тарас Шевченко. Згодом його твори переклали Іван Франко, Леся Українка, Максим Рильський, Микола Бажан, Андрій Малишко, Іван Драч, Борис Тен, Леонід Первомайський та ін. Переклад архітвору Міцкевича, великої епічної поеми «Пан Тадеуш», який здійснював Максим Рильський від середини 1930-х до початку 1960-х рр., одноголосно визнаний фахівцями за найкращу інтерпретацію поеми іншою мовою.

Походження[ред.ред. код]

Хоча Адам Міцкевич і вважається польським поетом, бо всі його твори написані польською мовою, однак його походження й досі точно не встановлено. Деякі автори описують його як «польсько-литовського» поета, інші ж через місце народження, освіту та дитинство вважають його білорусом[Джерело?].

Твори[ред.ред. код]

Поеми[ред.ред. код]

Сонети[ред.ред. код]

  • «Кримські сонети»
  • «Любовні сонети»

Ушанування пам'яті[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Вервес Григорій. Лірика Адама Міцкевича // Міцкевич Адам. Лірика / Упорядкування та передмова Г. Д. Вервеса. — К.: Дніпро, 1968. — С. 5—22. — (Перлини світової лірики).
  • Корсак Іван Отаман Чайка: роман / І. Ф. Корсак. — К.:Ярославів Вал, 2010. — 187 с.
  • Wyka K. Mickiewicz Adam Bernard / PSB.- Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1975. — t. 20/4. — Zeszyt 87. s. 694–706 (пол.)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Wyka K. Mickiewicz Adam Bernard… s. 694
  2. http://info-poland.buffalo.edu/classroom/mickiewicz/grol.html
  3. Scheps, Samuel. Adam Mickiewicz : Publication Paris : Nagel, 1964. Adam Mickiewicz : ses affinités juives / Samuel Scheps; préface de Jean Fabre.
  4. Моніка Фльорек-Москаль Справжні причини смерті Шопена та інших великих поляків (пол.)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]