Хламідіоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Смертність від хламідіозу у світі за країнами (Чоловік на 100 000 населення, 2004 рік)[1]
   нема даних
   ≤10
   10-20
   20-30
   30-40
   40-50
   50-60
   60-70
   70-80
   80-90
   90-100
   100-110
   більше 110


Хламідіоз або Урогенітальний хламідіоз — поширене інфекційне захворювання, яке відноситься до сексуально-трансмісивних хвороб. Часто спостерігається у чоловіків (не гонорейний уретрит, епідидиміт, орхіепідидиміт, проктит та ін.), жінок (кольпіт, цервіцит, ерозії, уретрит, сальпінгіт тощо) і навіть у новонароджених (зараження відбувається під час пологів). Хламідіоз на сьогодні є одним з найпоширеніших захворювань, що передаються статевим шляхом. Найчастіше вражаються органи сечостатевої системи, рідше очі і суглоби.

Причини[ред.ред. код]

Як вказано вище, захворювання викликається хламідіями – грамнегативні бактерії, які паразитують усередині клітин епітелію, що вистилає сечостатевий тракт. Інфекція передається практично тільки статевим шляхом. Джерелом є хвора людина. Інкубаційний період становить від 7 до 30 днів.

Розвиток[ред.ред. код]

Запальний процес розвивається після потрапляння хламідій на чутливий до них циліндричний епітелій (у чоловіків — слизова уретри і прямої кишки, у жінок — слизова цервікального каналу, уретри і прямої кишки). Надалі процес може перейти на навколишні органи, викликаючи в них відповідну патологію. У хворих урогенітальними хламідіозами і їхніх статевих партнерів нерідко спостерігаються супутні запальні процеси іншої локалізації, що виникають при перенесенні збудника з сечостатевих органів на інші слизові: у очі, носоглотку, пряму кишку.

У чоловіків, крім запалення в сечовипускному каналі, хламідії є однією з основних причин запалення яєчка, частою причиною простатиту, безпліддя, хронічного запалення суглобів (хвороба Рейтера).

У жінок хламідії можуть викликати запальні захворювання органів малого тазу (ендометрит, сальпінгіт, сальпінгоофорит), бути причиною позаматкової вагітності, викиднів, хронічного болю, безпліддя.

У новонароджених, що народжені інфікованими жінками, часто розвивається хламідійне запалення очей і легенів.

Прояви[ред.ред. код]

Діапазон клінічних проявів урогенітальної хламідійной інфекції достатньо широкий: від виражених запальних явищ до відсутності якої-небудь симптоматики.

Клінічні прояви урогенітального хламідіоза у чоловіків і у жінок мають свої особливості через відмінності в локалізації первинних осередків ураження (сечовипускальний канал у чоловіків, цервикальний канал у жінок). Найбільш раннім клінічним проявом урогенітального хламідіоза у чоловіків є запалення сечовипускального каналу. Початок клінічних проявів варіює від явної запальної реакції, що супроводжується рясними виділеннями з сечовипускального каналу (гостра течія) до мізерних, ледве помітних слизистих виділень без характерних ознак запалення (підгострий або торпідний перебіг). У останньому випадку хворі часто не звертаються по медичну допомогу, що веде до хронізації процесу і розвитку ускладнень. Окрім виділень хворих може турбувати свербіння у області сечовипускального каналу, незначні різі при сечовипусканні.

Часто хламідіоз протікає безсимптомно і хворі звертаються до лікаря, коли вже проявляються серйозні ускладнення, зокрема імпотенція та безпліддя. Тривалий хронічний хламідіоз може призвести до хвороби Рейтера.[2]

У жінок інфекція, як правило, протікає з мінімальними проявами, а деколи і зовсім безсимптомно. Спочатку розвивається запалення сечовипускального і/або цервикального каналу. Хворих може турбувати свербіння в сечовипускальному каналі, біль при сечовипусканні, іноді прискорені позиви на сечовипускання. Проявами запалення цервикального каналу можуть бути відчуття вологості в статевих органах, відчуття тяжкості з невеликими болями, незначні виділення з піхви. Проте, найчастіше запалення розвивається без клінічних проявів, жінки не звертаються по медичну допомогу, що приводить до розвитку важких ускладнень. Часто саме клінічні прояви ускладнень хламідійной інфекції (запалення маткових труб, яєчників, безпліддя) примушують жінок звертатися до лікаря.

У хворих хламідіозом дуже часто виявляються інші збудники хвороб, що передаються статевим шляхом, зокрема - трихомоніаз. Зараження збудником хламідіозу в переважній більшості випадків відбувається разом з зараженням іншими збудниками хворіб, які передаються статевим шляхом, що, в свою чергу, утруднює діагностику та лікування хламідіозу. Рідше хламідіоз проявляється як моноінфекція.

Діагностика[ред.ред. код]

Діагностика ґрунтується на даних анамнезу (тривало хворіють обидва партнери, безплідність). Остаточний діагноз встановлюють при виявленні хламідій у зіскребку з каналу шийки матки, піхви, уретри. Найточнішими є імуноферментні та імунофлюоресцентні методи.

Для виявлення хламідіозу також використовують серологічний метод дослідження, який полягає у виявлення в крові антитіл до збудника хламідіозу - хламідій. При цьому лікар враховує рівень імунітету хворого: при послабленому імунітеті та наявному хламідіозі рівень антитіл до хламідіозу може бути не значним, і через те, серологічний аналіз може показувати сумнівні результати. Здіснювати перевірку на вилікування хламідіозу серологічним методом можна тільки через декілька місяців після помітного зниження рівня антитіл в крові, якщо хламідіоз вилікуваний і збудник хламідіозу відсутній у пацієнта. При цьому слід враховувати, що відносно високий рівень антитіл до збудника хламідіозу ще довгий час може залишатися в сироватці крові пацієнта після його вилікування.

Лікування[ред.ред. код]

При підозрі на хламідійну інфекцію або розвиток запальних захворювань сечостатевих органів і безпліддя необхідно звернутися до фахівця для обстеження і лікування. При виявленні хламідійной інфекції необхідне обов'язкове обстеження і лікування всіх осіб, що мали з хворим статеві контакти, незалежно від наявності у них клінічних проявів. На час лікування забороняють статеве життя, вживання алкогольних напоїв, гострої їжі, тривалі фізичні і психічні перевантаження. Для лікування використовують антибіотики з групи тетрацикліну, макролідів ( клацид, еритроміцин) , фторхинолонів. Іноді потрібно декілька курсів антибіотикотерапії. При необхідності, особливо при тривало протікаючій інфекції, проводять імунотерапію. Окрім цього, при розвитку ускладнень проводять симптоматичне їх лікування.

Складність лікування хламідіозу дуже часто пов'язана з одночасним невиявленим та невилікуваним трихомоніазом, збудник якого значно більший розмірами, захоплює хламідії всередину, чим унеможливлює дії на них антибіотиків. Найчастішою причиною неуспішного лікування хламідіозу є не вилікуваний трихомоніаз. Щоб вилікувати хламідіоз з одночасно наявним трихомоніазом, необхідно спершу виявити та вилікувати трихомоніаз, лікування якого внаслідок стійкості до препаратів також може бути тривалим. Діагностування трихомоніазу часто дуже утруднене на фоні мертвих клітин епітелію та наявністю атипових форм збудника трихомоніазу, якого дуже важко виявити за допомогою мікроскопа.

Профілактика[ред.ред. код]

Використання при статевих контактах презервативів. Широке обстеження на хламідії: обов'язковому обстеженню підлягають жінки при перериванні вагітності і при пологах, а також пари, що звертаються з приводу безпліддя.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «WHO Disease and injury country estimates». World Health Organization. 2004. Архів оригіналу за 2011-08-20. Процитовано Nov. 11, 2009. 
  2. Хвороба Рейтера

Джерела[ред.ред. код]

Енциклопедия здоров’я Кирила и Мефодія(рос.) Все про хламідіоз(укр.)