Гепатит C

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гепатит С
HCV EM picture 2.png
Електронний мікрознімок вірусу гепатиту С (масштаб = 50 нм)
МКХ-10 B17.1, B18.2
OMIM 609532
DiseasesDB 5783
MedlinePlus 000284
eMedicine med/993 ped/979
MeSH D006526

Гепати́т С — це інфекційне захворювання, що спричиняється вірусом гепатиту С (HCV)[1] і вражає в основному печінку людей. Інфекція часто протікає безсимптомно, але хронічна інфекція призводить до утворення фіброзу в печінці, і в кінцевому результаті до цирозу, чи раку печінки (гепатокарциноми). Зараження відбувається парентерально, під час внутрішньовенного вживання наркотиків, чи при переливанні крові, внаслідок погано стерилізованого медичного обладнання. Вірус зберігається в печінці в близько 85% інфікованих. Стандартно гепатит С лікують за допомогою довготривалої комбінованої противірусної терапії, і 50-80% людей, що проходять таке лікування, видужують. У зв'язку з тим, що вірус постійно мутує, лікування часто ускладнюється і не має позитивного результату, але з 2013-го року вчені Лондонського університету розробили ліки «Совалді»(«Софосбувір»), і по результатам досліджень, стверджують що при їх застосуванні у комплексному лікуванні, вдається подолати хворобу вже за три місяці.[2] За деякими оцінками, 130–170 мільйонів людей у ​​світі інфіковані гепатитом C. Існування вірусу гепатиту С доведено на генетичному рівні в 1989 році[3]. Гепатит С заражає тільки людей і шимпанзе[4]. Вакцину проти гепатиту С поки що не знайдено.

Гепатит C — це інфекція, що в першу чергу вражає печінку. Причиною хвороби є вірус гепатиту С (HCV).[5] Гепатит C часто не проявляє симптомів, але хронічна інфекція може викликати фіброз печінки, а за кілька років — цироз. При прогресуванні цирозу виникає печінкова недостатність, може розвиватися цироз-рак печінки. Через розширення вен стравоходу та шлунку може виникнути смертельна кровотеча.[5]

Люди заражаються гепатитом C від прямого попадання вірусу з крові у кров. Таке потрапляння може відбутися через внутрішньовенне введення наркотиків, використання нестерильного медичного інструментарію чи внаслідок переливання крові. Встановлено, що у всьому світі нараховується 130–170 мільйонів хворих на гепатит C. Початок наукових досліджень HCV припадає на 70-ті роки ХХ ст., а його існування було підтверджено у 1989 році.[6] На сьогодні не відомо про наявність цієї хвороби у тварин.

Пегільований інтерферон та рибавірин — стандартні ліки від HCV. Хворі на цироз чи рак печінки потребують трансплантації печінки, але, зазвичай, після трансплантації вірус повертається.[7]

Ознаки та симптоми[ред.ред. код]

Гострі симптоми гепатит C викликає лише у 15% випадків.[8] Симптоми дуже часто помірні та нечіткі, включаючи знижений апетит, втому, нудоту, біль у м'язах та суглобах, а також втрату ваги.[9] В окремих випадках гострої інфекції розвивається жовтяниця.[10] Гостра інфекція минає без лікування у 10-50% хворих, а у молодих жінок набагато частіше, ніж у решти населення.[10]

Хронічна інфекція[ред.ред. код]

У 80% інфікованих розвивається хронічне запалення[11]. У більшості симптоми мінімальні або ж і зовсім відсутні протягом перших десятиліть хвороби,[12]хоча хронічний гепатит C може асоціюватися з утомою.[13] Гепатит C — перший чинник цирозу та раку печінки серед інфікованих людей протягом багатьох років.[7] 10-30% інфікованих через 30 років набувають цирозу[7][9]. На цироз часто хворіють інфіковані вірусом гепатиту B чи ВІЛом, алкоголіки, особи чоловічої статі[9]. Ризик набути раку печінки у хворих на цироз збільшується у 20 разів, щорічний показник — 1-3%.[7][9] Ризик для алкоголіків зростає у 100 разів.[14] Гепатит C спричиняє цироз у 27% випадків та у 25% — рак печінки.[15]

Цироз печінки призводить до високого кров'яного тиску у судинах печінки (портальна гіпертензія), накопичення рідини у черевній порожнині, швидкої появи синців та кровотечі, варікозного розширення судин, що собливо небезпечно при формуванні такого процесу у шлунку та стравоході, жовтяниці (пожовтіння шкіри), а також до ушкодження мозку у вигляді печінкової енцефалопатії[16].

Асоціація з іншими хворобами[ред.ред. код]

Гепатит C також асоціюють із синдромом Шегрена (Сьогрена) (автоімунний розлад), зі зменшеною кількістю тромбоцитів, хронічним захворюванням шкіри, цукровим діабетом ІІ типу та неходжкінськими лімфомами.[17][18]

Етіологія[ред.ред. код]

Вірус гепатиту C — це дрібний вірус з одноланцюговою РНК, що має оболонку.[7] Він є членом роду hepacivirus родини Flaviviridae.[13] Розрізняють сім основних генотипів HCV (1-7).[19] У Сполучених Штатах генотип 1 спричиняє 70% випадків, генотип 2 — 20%, а кожен із решти генотипів — 1%.[9] Генотип 1 також найчастіше зустрічається у Південній Америці та Європі.[7] В Україні переважають генотипи 1 і 3.

Механізм передачі[ред.ред. код]

Найпоширеніший метод передачі у розвинутих країнах — це внутрішньовенне введення наркотиків (ВВН). У країнах, що розвиваються, основними методами передачі є переливання крові та небезпечні медичні процедури[20] Причина передачі у 20% випадків невідома,[21] але у більшості з цих випадків найбільш вірогідною причиною є ВВН.[10]

Внутрішньовенне введення наркотиків[ред.ред. код]

ВВН називають найпоширенішим фактором ризику гепатиту C у багатьох частинах світу.[22] Аналіз статистики 77 країн показав, що у 25 із них 60%-80% випадків гепатиту С припадає на населення, що вживає наркотики внутрішньовенно, включаючи США[11] та Китай.[22] У 12 країнах показник перевищив 80%.[11] Не менше 10 мільйонів наркозалежних, які вживають наркотики внутрішньовенно, інфіковані на гепатит С: Китай (1,6 мільйона), США (1,5 мільйона) та Росія (1,3 мільйона) мають найвищі показники.[11] Показники гепатиту C серед ув'язнених у США у 10-20 разів перевищують рівень захворюваності серед загального населення; дослідження пояснюють цей факт надмірно ризикованою поведінкою, такою як ВВН і татуювання нестерильними засобами.[23][24]

Ризик у системі охорони здоров'я[ред.ред. код]

Переливання крові, продуктів крові та пересадка органів без перевірки на вірус гепатиту С (HCV) створюють значну небезпеку зараження.[9] У США було запроваджено комплексну перевірку у 1992 році. До того часу вірус гепатиту С знаходився приблизно в 1 з 200 одиниць крові,[25] тоді як після 1992 року лише 1 з 10 000-10 000 000 одиниць крові містив вірус.[10][21] Цей малий ризик зараження викликаний тим, що існує період 11-70 днів, який проходить між зараженням потенційного донору крові та його позитивним аналізом на HCV.[21] У деяких країнах і досі кров не перевіряють на HCV через високу вартість аналізу[15]. В Україні тестування крові донорів на вірус гепатиту С почалося з 2000 року.

Особа, яка зазнала поранення від уколу голки, якою користувався інфікований на HCV, має 1,8% шансів заразитися на гепатит С.[9] Ризик збільшується, якщо голка — порожниста, а рана — глибока.[15] Існує ризик попадання слизу в кров, але він малий. Нульовий ризик спричиняє попадання крові на непошкоджену шкіру.[15]

Лікарняне обладнання також є чинником передавання гепатиту С у випадку повторного використання голок та шприців, багаторазового використання медичного інструментарію, крапельниць чи нестерильного хірургічного обладнання.[15] Незадовільні стандарти медичного та стоматологічного обслуговування — головна причина розповсюдження HCV у Єгипті, країні з найвищими показниками цієї інфекції у світі.[26]

Статеві зв'язки[ред.ред. код]

Про те, чи може гепатит С передаватись статевим шляхом, невідомо.[27] Хоча існує взаємозв´язок між ризикованими статевими відносинами та гепатитом С, невідомо, чи хвороба передається через вживання наркотиків, про які не згадується, чи через сам статевий акт.[9] Докази підтверджують, що гетеросексуальні пари не піддаються ризику, якщо не мають статевих відносин із іншими людьми.[27] Ризик зараження викликають статеві акти, що проходять із травмами анального каналу, наприклад, анальне проникнення або дії, що призводять до інфекцій, які передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ або герпес.[27] Уряд США рекомендує використовувати презервативи для попередження гепатиту С лише громадянам з численними статевими партнерами.[28]

Татуювання та пірсинг[ред.ред. код]

Татуювання збільшують ризик зараження гепатитом С у 2-3 рази.[29] Це відбувається через застосування нестерильного обладнання чи повторного використання барвників.[29] Татуаж або пірсинг, зроблений до середини 80-х років ХХ ст. або виконаний непрофесійно, вважається особливо небезпечним через недостатнє дотримання технологій стерильності. Ризик також збільшується при нанесенні татуювання великого розміру.[29] Близько половини ув'язнених використовують повторно нестерильні засоби для татуювання.[29] Дуже рідко татуювання у ліцензованих салонах має прямий зв´язок із зараженням інфекцією HCV.[30]

Контакт із кров'ю[ред.ред. код]

Речі для особистого догляду, такі як бритви, зубні щітки, засоби для манікюру та педикюру, можуть контактувати з кров'ю. Ділитися ними ризиковано через можливість зараження на HCV.[31][32] Людям потрібно уважніше ставитись до порізів, подряпин та інших кровотеч.[32] HCV не розповсюджується через звичайні контакти, наприклад, обійми, поцілунки чи спільне використання кухонного приладдя.[32]

Передача від матері до дитини[ред.ред. код]

Передача гепатиту С від інфікованої матері до дитини відбувається у менше, ніж 10% випадків вагітності.[33] Немає таких засобів, які б зменшували цей ризик.[33] Інфікування може відбутися під час вагітності або ж під час пологів.[21] Довгі роди можуть сприяти більшому ризикові зараження.[15] Немає доказів того, що грудне вигодовування сприяє розповсюдженню HCV; однак, інфікована мати повинна уникати грудного вигодовування за наявності тріщини чи кровотечі у сосках[34] або за високої концентрації вірусу в крові.[21]

Діагностика[ред.ред. код]

Serologic profile of Hepatitis C infection

Діагностичні аналізи на HCV включають: аналіз на антитіла HCV, ELISA, Вестерн-блот та кількісний аналіз РНК HCV.[9] Полімеразна ланцюгова реакція може виявити РНК НCV протягом 1-2 тижнів після інфікування, тоді як значно більше часу може піти на формування та прояв антитіл.[16]

Хронічний гепатит C — це інфікування вірусом гепатиту C, що продовжується більше шести місяців, залежно від наявності його РНК.[12] Через те, що хронічна інфекція зазвичай не проявляється симптомами протягом десятиріч,[12] медики зазвичай виявляють її в ході аналізу функції печінки чи під час стандартної перевірки крові осіб групи високого ризику. Аналізи не розрізняють гостру та хронічну інфекції.[15]

Аналізи крові[ред.ред. код]

Аналіз на гепатит С звичайно починають з аналізу крові для виявлення наявності антитіл до HCV, застосовуючи іммуноферментний аналіз.[9] Якщо результат буде позитивним, то проводиться повторний аналіз для підтвердження результатів іммуноаналізу та визначення ступеню важкості.[9] Аналіз на рекомбінантний іммуноблот підтверджує іммуноаналіз, а полімеразна ланцюжкова реакція РНК НCV визначає ступінь важкості.[9] У разі, якщо РНК не виявлено, а іммуноблот — позитивний, це означає, що особа вже мала інфекцію, але позбулась її завдяки лікуванню чи без усякого втручання; якщо ж іммуноблот негативний — іммуноаналіз не вірний.[9] Для того, щоб отримати позитивний іммуноаналіз, треба досліджувати інфекцію від шести до восьми тижнів.[13]

Ферменти печінки дуже мінливі під час початкової стадії інфікування;[12] у середньому їхня кількість починає зростати на сьомому тижні інфікування.[13] За ферментами печінки досить важко визначити ступінь важкості хвороби.[13]

Біопсія[ред.ред. код]

Біопсія печінки може визначити ступінь пошкодження печінки, але процедура ця ризикована.[7] Біопсія виявляє такі типові зміни, як лімфоцити у тканині печінки, лімфоїдні фолікули у портальній тріаді та зміни у жовчних протоках.[7] Існує велика кількість аналізів крові, що визначають ступінь пошкодження та знижують потребу у біопсії.[7]

Обстеження[ред.ред. код]

Лише 5-50% інфікованих у США та Канаді здогадуються про свій стан.[29] Обстеження рекомендовано особам із групи високого ризику, куди входять татуйовані.[29] Також обстеження слід зробити особам із збільшеними ферментами печінки, оскільки це часто є єдиною ознакою хронічного гепатиту.[35] Регулярне обстеження у США не рекомендується.[9]

Профілактика хвороби[ред.ред. код]

Станом на 2011 рік вакцини від гепатиту С не існує. Вакцини знаходяться у розробці і деякі вже показали обнадійливі результати.[36] Поєднання профілактичних заходів, таких, як програми по заміні голок та лікування зловживання алкоголем і наркотиками, знижують ризик розповсюдження гепатиту С серед осіб, які вживають наркотики внутрішньовенно, приблизно на 75%.[37] Перевірка донорів крові є питанням національного рівню, як і дотримання універсальних заходів безпеки у закладах системи охорони здоров'я.[13] У країнах, де існує дефіцит стерильних шприців, медикам слід вводити ліки радше перорально, ніж ін'єкційно.[15]

Лікування[ред.ред. код]

HCV спричиняє хронічний перебіг у 50-80% інфікованих. Близько 40-80% цих випадків виліковуються.[38][39] У рідкісних випадках особи позбавляються від інфекції без лікування.[10] Хворим на хронічний гепатит С слід утриматись від споживання алкоголю та ліків, токсичних для печінки,[9] а також їм слід пройти вакцинацію від гепатиту A та гепатиту B.[9] Хворим на цироз слід зробити комплекс досліджень для виявлення можливого раку печінки.[9]

Ліки[ред.ред. код]

Особам із підтвердженими аномаліями печінки, спричиненими інфекцією HCV, слід розпочати лікування.[9]Сучасне лікування складається із поєднання пегільованого інтерферону та антивірусного препарату рибавірину протягом 24-48 тижнів, залежно від типу HCV.[9] Покращення спостерігається у 50-60% пацієнтів.[9] Поєднання боцепревиру чи телапревиру із рибавірином та пегільованим інтерфероном (так звана тройна терапія) збільшує % видужання у хворих з генотипом 1 вірусу С.[40][41][42] Побічні ефекти лікування є частими: половина хворих мають симптоми, схожі на грип, а у третини виникають емоційні проблеми.[9] Лікування протягом перших шести місяців ефективніше, ніж тоді, коли гепатит С перейшов у хронічну форму.[16] У разі, коли хворий набуває нової інфекції і вона не проходить протягом 8-12 тижнів, рекомендується приймати пегільований інтерферон протягом 24 тижнів.[16] Хворим на таласемію (хвороба крові), рибавірин, вочевидь, допомагає, але збільшує потребу у переливаннях.[43] Прихильники заявляють про користь у лікуванні гепатиту С наступних засобів альтернативної терапії: розторопша, женьшень та колоїдне срібло.[44] Однак, жоден з цих засобів не показав покращення у лікуванні гепатиту С, так само, як і їхній вплив на вірус не доведено.[44][45][46]

Прогноз[ред.ред. код]

Реакція на лікування різниться залежно від генотипу. Стійкою — близько 40-50% — є реакція у хворих на HCV генотипу 1 після лікування протягом 48 тижнів.[7] У хворих на HCV генотипів 2 і 3 після лікування протягом 24 тижнів стійкість реакції складає близько 70-80%.[7] У хворих на HCV генотипу 4 після лікування протягом 48 тижнів стійкість реакції складає близько 65%. Наразі дуже мало доказів лікування хвороби генотипу 6, а ті докази, що існують, показують такий самий рівень дози, що і при лікуванні хвороби генотипу 1 протягом 48 тижнів.[47]

Епідеміологія[ред.ред. код]

Розповсюдженість гепатиту С по всьому світі у 1999 році
Файл:Hepatitis C world map - DALY - WHO2004.svg\
Рік життя, скоригований на непрацездатність для гепатиту C у 2004 році на 100 000 населення
   no data
   <10
   10-15
   15-20
   20-25
   25-30
   30-35
   35-40
   40-45
   45-50
   50-75
   75–100
   >100

Відомо, що 130–170 мільйонів людей, а це складає ~3% від населення світу, живуть із хронічним гепатитом C.[48] Щорічно інфікується 3-4 мільйони осіб, а більше 350 000 людей помирає від хвороб, пов'язаних із гепатитом С.[48] У ХХ ст. ці показники значно виросли як через ВВН, так і через застосування внутрішньовенного лікування та нестерильного медичного обладнання.[15]

У США налічується близько 2% хворих на гепатит C,[9] і щорічно додається від 35 тис. до 185 тис. нових випадків хвороби. На Заході показники впали з 1990 року завдяки більш ретельній перевірці крові перед переливанням.[16] У США від HCV щорічно помирає від 8 тис. до 10 тис. осіб. Прогноз говорить про те, що показник смертності виросте, бо інфіковані через переливання, яке було зроблене до перевірки крові на HCV, захворіють і помруть.[49]

Показники інфекції вищі у деяких країнах Африки та Азії.[50] У перелік країн із високими показниками входять: Єгипет (22%), Пакистан (4,8%) та Китай (3,2%).[48] Такий високий рівень захворюваності у Єгипті пов'язаний із вже припиненим масовим лікування шистосоматозу, для якого використовувалися недостатньо стерилізовані скляні шприци.[15]

Історія захворювання[ред.ред. код]

У середині 70-х років ХХ ст. Харві Джей. Олтер (Harvey J. Alter), Голова відділу інфекційних захворювань Управління трансфузійної медицини Національного інституту охорони здоров'я, та його дослідницька група показали, що випадки захворювання на гепатит після переливання крові сталися не через вірус гепатиту A чи B. Незважаючи на це відкриття, усі спроби міжнародних досліджень виявити конкретний вірус не були успішними протягом наступного десятиріччя. У 1987 році Майкл Хотон (Michael Houghton), Цуй-Лім Чо (Qui-Lim Choo) та Джордж Ко (George Kuo) з Chiron Corporation, співпрацюючи з д-ром Д. В. Бредлі (D.W. Bradley) з Центрів контролю та профілактики захворювань використали новий підхід молекулярного клонування для визначення невідомого організму та розроблення діагностичного аналізу.[51] У 1988 році Олтер (Alter) підтвердив вірус, перевіривши його наявність у ряді аналізів зразків гепатиту, що відносився не до А та В форм. У квітні 1989 у двох статтях журналу Science було опубліковане відкриття HCV.[52][53] Це відкриття привело до значного покращення діагностики хвороби та поліпшення антивірусного лікування.[51] У 2000 році докторам Олтеру та Хьютону (Alter and Houghton) була присуджена Нагорода Ласкера за клінічні медичні дослідження за «новаторську роботу, що призвела до відкриття вірусу, який викликає гепатит С, та за розроблення методів обстеження, які знизили в США ризик зараження через переливання крові від 30% у 1970 році до фактично нуля у 2000 році.»[54]

Хірон подав заяву на отримання декількох патентів стосовно вірусу та його діагностики.[55] Конкурентна заяка на патент від компанії CDC була відкликана у 1990 році після сплати Хіроном 1,9 млн долл. США компанії CDC та 337 500 млн долл. США — Бредлі. У 1994 році Бредлі подав позов проти Хірона з наміром анулювати дію патенту, включити себе до списку спів-винахідників та отримати компенсацію збитків і право на безвідсотковий прибуток. У 1998 році він відкликав позов, програвши перед цим апеляційний суд.[56]

Суспільство та культура[ред.ред. код]

Всесвітній альянс з боротьби з гепатитами запровадив Міжнародний День боротьби з гепатитами, що проходить щорічно 28 липня.[57] Економічні збитки від гепатиту С є істотними як для хворого, так і для суспільства. У США середні витрати на захворювання протягом життя хворого складали 33 407 долл. США у 2003 році,[58] з витратами на трансплантат печінки виходить близько 200 000 долл. США за даними на 2011 рік.[59] У Канаді витрати на антивірусне лікування склали більше 30 000 канадських доларів у 2003 році,[60] тоді як у США такі витрати складали 9 200-17 600 доларів США у 1998 році.[58] У багатьох частинах світу люди неспроможні отримати лікування через вісутність страхового покриття або ж через відмову страхової компанії відшкодувати вартість антивірусного лікування.[61]

Дослідження[ред.ред. код]

За даними 2011 року, більше сотні ліків від гепатиту С знаходиться у стадії розробки.[59] До таких лікувальних препаратів входять: вакцини, імуномодулятори та інгібітори циклофіліну.[62] До цих потенційно нових ліків прийшли завдяки кращому розумінню характеру вірусу гепатиту C.[63]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ryan KJ, Ray CG (editors), ред. (2004). Sherris Medical Microbiology (вид. 4th). McGraw Hill. с. 551–2. ISBN 0838585299. 
  2. Лікарі кажуть, що знайдено дивовижно ефективні ліки від гепатиту С
  3. Houghton M (November 2009). «The long and winding road leading to the identification of the hepatitis C virus». Journal of Hepatology 51 (5). с. 939–48. doi:10.1016/j.jhep.2009.08.004. PMID 19781804. 
  4. Shors, Teri (2011-11-08). Understanding viruses (вид. 2nd). Burlington, MA: Jones & Bartlett Learning. с. 535. ISBN 9780763785536. 
  5. а б Ryan KJ, Ray CG (editors), ред. (2004). Sherris Medical Microbiology (вид. 4th). McGraw Hill. с. 551–2. ISBN 0838585299. 
  6. Houghton M (November 2009). «The long and winding road leading to the identification of the hepatitis C virus». Journal of Hepatology 51 (5). с. 939–48. doi:10.1016/j.jhep.2009.08.004. PMID 19781804. 
  7. а б в г д е ж и к л м Rosen, HR (2011-06-23). «Clinical practice. Chronic hepatitis C infection.». The New England journal of medicine 364 (25). с. 2429–38. PMID 21696309. 
  8. Maheshwari, A; Ray, S, Thuluvath, PJ (2008-07-26). «Acute hepatitis C.». Lancet 372 (9635). с. 321–32. doi:10.1016/S0140-6736(08)61116-2. PMID 18657711. 
  9. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ Wilkins, T; Malcolm, JK, Raina, D, Schade, RR (2010-06-01). «Hepatitis C: diagnosis and treatment.». American family physician 81 (11). с. 1351–7. PMID 20521755. 
  10. а б в г д Chronic Hepatitis C Virus Advances in Treatment, Promise for the Future.. Springer Verlag. 2011. с. 4. ISBN 9781461411918. 
  11. а б в г Nelson, PK; Mathers, BM, Cowie, B, Hagan, H, Des Jarlais, D, Horyniak, D, Degenhardt, L (2011-08-13). «Global epidemiology of hepatitis B and hepatitis C in people who inject drugs: results of systematic reviews.». Lancet 378 (9791). с. 571–83. doi:10.1016/S0140-6736(11)61097-0. PMID 21802134. 
  12. а б в г Chronic Hepatitis C Virus Advances in Treatment, Promise for the Future.. Springer Verlag. 2011. с. 103–104. ISBN 9781461411918. 
  13. а б в г д е Dolin, [edited by] Gerald L. Mandell, John E. Bennett, Raphael (2010). Mandell, Douglas, and Bennett's principles and practice of infectious diseases (вид. 7th ed.). Philadelphia, PA: Churchill Livingstone/Elsevier. с. Chapter 154. ISBN 978-0443068393. 
  14. Mueller, S; Millonig, G, Seitz, HK (2009-07-28). «Alcoholic liver disease and hepatitis C: a frequently underestimated combination.». World journal of gastroenterology : WJG 15 (28). с. 3462–71. PMID 19630099. 
  15. а б в г д е ж и к л Alter, MJ (2007-05-07). «Epidemiology of hepatitis C virus infection.». World journal of gastroenterology : WJG 13 (17). с. 2436–41. PMID 17552026. 
  16. а б в г д Ozaras, R; Tahan, V (2009 Apr). «Acute hepatitis C: prevention and treatment.». Expert review of anti-infective therapy 7 (3). с. 351–61. PMID 19344247. 
  17. Zignego AL, Ferri C, Pileri SA, Caini P, Bianchi FB (January 2007). «Extrahepatic manifestations of Hepatitis C Virus infection: a general overview and guidelines for a clinical approach». Digestive and Liver Disease 39 (1). с. 2–17. doi:10.1016/j.dld.2006.06.008. PMID 16884964. 
  18. Louie, KS; Micallef, JM, Pimenta, JM, Forssen, UM (2011 Jan). «Prevalence of thrombocytopenia among patients with chronic hepatitis C: a systematic review.». Journal of viral hepatitis 18 (1). с. 1–7. PMID 20796208. 
  19. Nakano T, Lau GM, Lau GM, Sugiyama M, Mizokami M (December 2011). «An updated analysis of hepatitis C virus genotypes and subtypes based on the complete coding region». Liver Int. doi:10.1111/j.1478-3231.2011.02684.x. PMID 22142261. 
  20. Maheshwari, A; Thuluvath, PJ (2010 Feb). «Management of acute hepatitis C.». Clinics in liver disease 14 (1). с. 169–76; x. PMID 20123448. 
  21. а б в г д Pondé, RA; Mikhaĭlova, A (2011 Feb). «Hidden hazards of HCV transmission.». Medical microbiology and immunology 200 (1). с. 7–11. PMID 20461405. 
  22. а б Xia, X; Luo, J, Bai, J, Yu, R (2008 Oct). «Epidemiology of HCV infection among injection drug users in China: systematic review and meta-analysis.». Public health 122 (10). с. 990–1003. doi:10.1016/j.puhe.2008.01.014. PMID 18486955. 
  23. Imperial, JC (2010 Jun). «Chronic hepatitis C in the state prison system: insights into the problems and possible solutions.». Expert review of gastroenterology & hepatology 4 (3). с. 355–64. PMID 20528122. 
  24. Vescio, MF; Longo, B, Babudieri, S, Starnini, G, Carbonara, S, Rezza, G, Monarca, R (2008 Apr). «Correlates of hepatitis C virus seropositivity in prison inmates: a meta-analysis.». Journal of epidemiology and community health 62 (4). с. 305–13. PMID 18339822. 
  25. Marx, John (2010). Rosen's emergency medicine: concepts and clinical practice 7th edition. Philadelphia, PA: Mosby/Elsevier. с. 1154. ISBN 9780323054720. 
  26. «Highest Rates of Hepatitis C Virus Transmission Found in Egypt». Al Bawaba. 2010-08-09. Процитовано 2010-08-27. 
  27. а б в Tohme RA, Holmberg SD (June 2010). «Is sexual contact a major mode of hepatitis C virus transmission?». Hepatology 52 (4). с. 1497–505. doi:10.1002/hep.23808. PMID 20635398. 
  28. «Hepatitis C Group Education Class». United States Department of Veteran Affairs. 
  29. а б в г д е Jafari, S; Copes, R, Baharlou, S, Etminan, M, Buxton, J (2010 Nov). «Tattooing and the risk of transmission of hepatitis C: a systematic review and meta-analysis.». International journal of infectious diseases : IJID : official publication of the International Society for Infectious Diseases 14 (11). с. e928–40. PMID 20678951. 
  30. «Hepatitis C». Center for Disease Control and Prevention. Процитовано 2 January 2012. 
  31. Lock G, Dirscherl M, Obermeier F, et al. (September 2006). «Hepatitis C —contamination of toothbrushes: myth or reality?». J. Viral Hepat. 13 (9). с. 571–3. doi:10.1111/j.1365-2893.2006.00735.x. PMID 16907842. 
  32. а б в «Hepatitis C». FAQ – CDC Viral Hepatitis. Процитовано 2 Jan 2012. 
  33. а б Lam, NC; Gotsch, PB, Langan, RC (2010-11-15). «Caring for pregnant women and newborns with hepatitis B or C.». American family physician 82 (10). с. 1225–9. PMID 21121533. 
  34. Mast EE (2004). «Mother-to-infant hepatitis C virus transmission and breastfeeding». Advances in Experimental Medicine and Biology 554. с. 211–6. PMID 15384578. 
  35. Senadhi, V (2011 Jul). «A paradigm shift in the outpatient approach to liver function tests.». Southern medical journal 104 (7). с. 521–5. PMID 21886053. 
  36. Halliday, J; Klenerman, P, Barnes, E (2011 May). «Vaccination for hepatitis C virus: closing in on an evasive target.». Expert review of vaccines 10 (5). с. 659–72. doi:10.1586/erv.11.55. PMID 21604986. 
  37. Hagan, H; Pouget, ER, Des Jarlais, DC (2011-07-01). «A systematic review and meta-analysis of interventions to prevent hepatitis C virus infection in people who inject drugs.». The Journal of infectious diseases 204 (1). с. 74–83. PMID 21628661. 
  38. Torresi, J; Johnson, D, Wedemeyer, H (2011 Jun). «Progress in the development of preventive and therapeutic vaccines for hepatitis C virus.». Journal of hepatology 54 (6). с. 1273–85. doi:10.1016/j.jhep.2010.09.040. PMID 21236312. 
  39. Ilyas, JA; Vierling, JM (2011 Aug). «An overview of emerging therapies for the treatment of chronic hepatitis C.». Clinics in liver disease 15 (3). с. 515–36. PMID 21867934. 
  40. Foote BS, Spooner LM, Belliveau PP (September 2011). «Boceprevir: a protease inhibitor for the treatment of chronic hepatitis C». Ann Pharmacother 45 (9). с. 1085–93. doi:10.1345/aph.1P744. PMID 21828346. 
  41. Smith LS, Nelson M, Naik S, Woten J (May 2011). «Telaprevir: an NS3/4A protease inhibitor for the treatment of chronic hepatitis C». Ann Pharmacother 45 (5). с. 639–48. doi:10.1345/aph.1P430. PMID 21558488. 
  42. Ghany MG, Nelson DR, Strader DB, Thomas DL, Seeff LB (October 2011). «An update on treatment of genotype 1 chronic hepatitis C virus infection: 2011 practice guideline by the American Association for the Study of Liver Diseases». Hepatology 54 (4). с. 1433–44. doi:10.1002/hep.24641. PMC 3229841. PMID 21898493. 
  43. Alavian SM, Tabatabaei SV (April 2010). «Treatment of chronic hepatitis C in polytransfused thalassaemic patients: a meta-analysis». J. Viral Hepat. 17 (4). с. 236–44. doi:10.1111/j.1365-2893.2009.01170.x. PMID 19638104. 
  44. а б Hepatitis C and CAM: What the Science Says. NCCAM March 2011. (Retrieved 07 March 2011)
  45. Liu, J; Manheimer, E, Tsutani, K, Gluud, C (2003 Mar). «Medicinal herbs for hepatitis C virus infection: a Cochrane hepatobiliary systematic review of randomized trials.». The American journal of gastroenterology 98 (3). с. 538–44. PMID 12650784. 
  46. Rambaldi, A; Jacobs, BP, Gluud, C (2007-10-17). «Milk thistle for alcoholic and/or hepatitis B or C virus liver diseases.». Cochrane database of systematic reviews (Online) (4). с. CD003620. PMID 17943794. 
  47. Fung J, Lai CL, Hung I, et al. (September 2008). «Chronic hepatitis C virus genotype 6 infection: response to pegylated interferon and ribavirin». The Journal of Infectious Diseases 198 (6). с. 808–12. doi:10.1086/591252. PMID 18657036. 
  48. а б в «WHO Hepatitis C factsheet». 2011. Процитовано 2011-07-13. 
  49. Colacino, ed. by J. M.; Heinz, B. A. (2004). Hepatitis prevention and treatment. Basel: Birkhäuser. с. 32. ISBN 9783764359560. 
  50. al.], edited by Gary W. Brunette ... [et. CDC health information for international travel : the Yellow Book 2012. New York: Oxford University. с. 231. ISBN 9780199769018. 
  51. а б Boyer, JL (2001). Liver cirrhosis and its development: proceedings of the Falk Symposium 115. Springer. с. 344. ISBN 9780792387602. 
  52. Choo QL, Kuo G, Weiner AJ, Overby LR, Bradley DW, Houghton M (April 1989). «Isolation of a cDNA clone derived from a blood-borne non-A, non-B viral hepatitis genome». Science 244 (4902). с. 359–62. doi:10.1126/science.2523562. PMID 2523562. 
  53. Kuo G, Choo QL, Alter HJ, et al. (April 1989). «An assay for circulating antibodies to a major etiologic virus of human non-A, non-B hepatitis». Science 244 (4902). с. 362–4. doi:10.1126/science.2496467. PMID 2496467. 
  54. Winners Albert Lasker Award for Clinical Medical Research, The Lasker Foundation. Retrieved 20 February 2008.
  55. Houghton, M., Q.-L. Choo, and G. Kuo. NANBV Diagnostics and Vaccines. European Patent No. EP-0-3 18-216-A1. European Patent Office (filed 18 November 1988, published 31 May 1989).
  56. Wilken, Judge. «United States Court of Appeals for the Federal Circuit». United States Court of Appeals for the Federal Circuit. Процитовано 11 January 2012. 
  57. Eurosurveillance editorial, team (2011-07-28). «World Hepatitis Day 2011.». Euro surveillance : bulletin europeen sur les maladies transmissibles = European communicable disease bulletin 16 (30). PMID 21813077. 
  58. а б Wong, JB (2006). «Hepatitis C: cost of illness and considerations for the economic evaluation of antiviral therapies.». PharmacoEconomics 24 (7). с. 661–72. PMID 16802842. 
  59. а б El Khoury, A. C.; Klimack, W. K., Wallace, C., Razavi, H. (1 December 2011). «Economic burden of hepatitis C-associated diseases in the United States». Journal of Viral Hepatitis. doi:10.1111/j.1365-2893.2011.01563.x. 
  60. «Hepatitis C Prevention, Support and Research ProgramHealth Canada». Public Health Agency of Canada. Nov 2003. Процитовано 10 January 2012. 
  61. Zuckerman, edited by Howard Thomas, Stanley Lemon, Arie (2008). Viral Hepatitis. (вид. 3rd ed.). Oxford: John Wiley & Sons. с. 532. ISBN 9781405143882. 
  62. Ahn, J; Flamm, SL (2011 Aug). «Hepatitis C therapy: other players in the game». Clinics in liver disease 15 (3). с. 641–56. doi:10.1016/j.cld.2011.05.008. PMID 21867942. 
  63. Vermehren, J; Sarrazin, C (2011 Feb). «New HCV therapies on the horizon.». Clinical microbiology and infection : the official publication of the European Society of Clinical Microbiology and Infectious Diseases 17 (2). с. 122–34. PMID 21087349. 


Rod of Asclepius2.svg Це незавершена стаття про інфекційні захворювання.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.