Хвороба, яку спричинює вірус Ебола

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хвороба, яку спричинює вірус Ебола (гарячка Ебола)
7042 lores-Ebola-Zaire-CDC Photo.jpg
Фотографія 1976 року з госпіталю Нгалієма, Кіншаса, Заїр. Дві медичні сестри в захисних костюмах біля ліжка пацієнта з гарячкою Ебола, який на момент фотографування проходив там лікування. Потім він помер, ставши третьою жертвою спалаху гарячки біля річки Ебола у 1976 р.
МКХ-10 A98
MedlinePlus 001339
eMedicine med/626
MeSH D019142

Хворо́ба, яку спричи́нює ві́рус Е́бола[1][2] (гарячка Ебола, геморагічна гарячка Ебола, англ. Ebola fever, лат. febris Ebola) — гостра вірусна висококонтагіозна природно-осередкова хвороба, яка характеризується тяжким перебігом, високою летальністю, вираженою інтоксикацією, зневодненням, ураженням кровоносних судин багатьох органів з розвитком тяжкого геморагічного синдрому.

Вона входить до переліку хвороб, які здатні серйозно впливати на здоров'я населення і можуть швидко поширюватися в міжнародних масштабах. Крім того, гарячка Ебола увійшла до переліку подій, які можуть являти надзвичайну ситуацію в галузі охорони здоров'я та регулюються сучасними Міжнародними медико-санітарними правилами (ММСП) 2005 року.

Історія[ред.ред. код]

Бавовняна фабрика в селі Нзара на півдні Судану, де працювали перші захворілі на гарячку Ебола

Уперше спалахи гарячки Ебола було зареєстровано у 1976 р. у сільських місцевостях на півдні Судану та півночі Заїру. Спочатку в липні 1976 р. в суданському селі Нзара від незрозумілої швидкоплинної хвороби помер робітник складу сировини місцевої фабрики з перероблювання бавовни. Хвороба в нього супроводжувалася сильними кровотечами. Через декілька днів після цього померли ще двоє людей, що працювали на тому ж складі. Імовірно, від цих двох хворих інфекція поширилася не лише по Нзара, але і в сусіднє місто Маріді, де гарячка почала поширюватися серед пацієнтів міської лікарні і членів їхніх родин. Більше того, інтенсивне лікування хворих способом ін'єкцій медикаментів, переливанням крові і інших процедур спричинило розповзання інфекції і серед медичного персоналу. Лікарі і жителі міста були настільки злякані, що багато хто з них втік за місто, що, можливо, і зупинило епідемію. Про цей спалах фахівці з ВООЗ дізналися тоді, коли вона практично вже закінчилася.

У Заїрі перший випадок стався 26 серпня 1976 року в селі Ямбуку у шкільного вчителя, який за деякий час до хвороби їв чи то м'ясо полеглої антилопи, чи то напівсире м'ясо мавпи. Через 2 тижні від початку недуги він помер у лікарні, де його безуспішно лікували від нібито малярії. На похоронах такої шанованої людини зібралося дуже багато людей. Негайно услід за цим в госпіталі, де він лікувався, стали траплятися схожі випадки серед пацієнтів і медперсоналу. Паралельно почалася епідемія і в самому селі. За назвою річки Ебола в Заїрі хворобу стали іменувати гарячкою Ебола. У Судані в селищі Нзара й місті Маріді в липні-серпні 1976 р. було зафіксовано 300 захворілих з 151 смертю (50,33%), тоді як в заїрських селах Ямбуку й Бумба з 237 хворих загинуло 211 (89,02%). Настільки різний процент померлих у двох спалахах пояснили різною вірулентністю штамів вірусу.

Згодом було встановлено, що гарячка Ебола була в людей ще під час епідемії жовтої гарячки в Ефіопії у 1961 —1962 рр. З трупного матеріалу померлих в Заїрі ще в 1972 р. від невідомої на той момент гарячки в подальшому було виявлено антитіла до вірусу Ебола. Випадки захворювання в цих районах Центральної Африки, а також в зоні тропічних лісів Африки (Габон, Кот-д'Івуар, Ліберія, Демократична республіка Конго) реєстрували і в наступні роки. Один із великих спалахів гарячки Ебола серед людей в Африці стався 2007 р. в Уганді в районі Бундібуджіо (93 захворілих, 22 померлих, з яких 5 робітників системи охорони здоров'я). За період 1990–2010 рр. були поодинокі випадки завезення гарячки Ебола до Канади, Південно-Африканської республіки. У 1989, 1992 і 1996 рр. в США й Італії зареєстровані випадки хвороби серед макак, завезених із Філіппін, при цьому люди не хворіли. У 2009 р. було сповіщено, що гарячкою Ебола хворіли свині на деяких фермах Філіппін, однак люди, що там працювали, при цьому не захворіли, хоча й мали наростання титру антитіл, тобто переносили хворобу без клінічних проявів.

Епідемія гарячки Ебола в Західній Африці 2014 року[ред.ред. код]

В 2014 році зафіксована найтяжча за весь період спостережень за цією хворобою епідемія в Західній Африці (Гвінея, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Нігерія, Сенегал). Станом на 31 серпня 2014 року (35 тиждень епідемії) з початку січня 2014 р. (1-й тиждень епідемії)[3] зареєстровано вже 3685 випадків хвороби, зокрема 1841 смерть, і епідемія поки що не тільки має тенденції до вщухання, а, навпаки, продовжує наростати[4]. Більше 40% від загальної кількості випадків сталися протягом останніх 21 днів. Тим не менш, більшість випадків трапилася лише в кількох населених пунктах — Гвекедау (Гвінея) й Лофа (Ліберія) — саме ті райони, де випадки хвороби продовжуються; Кенема й Кайлахан (Сьєрра-Леоне), де спалах наче припинився. У Нігерії зафіксовані лише завезені випадки, місцевого масового поширення гарячка Ебола не мала. Загальна летальність на сьогодні становить 52%. Вона варіюється від 42% в Сьєрра-Леоне до 66% в Гвінеї[5]. США сповістили, що двоє жителів країни заразилися на гарячку Ебола при наданні волонтерської лікарської допомоги місцевим хворим у Ліберії. Хворі громадяни США вже доставлені літаком для лікування в медичні заклади Центру з контролю за інфекційними хворобами в Атланті, штат Джорджія, з усіма епідеміологічними пересторогами. Один із доставлених отримує експериментальні ліки, які до цього не пройшли ще повноцінні клінічні тести[6]. Внаслідок цього обидва пацієнти вийшли з критичного стану[7]. Іспанія репатріювала для лікування іспанського священника — першого європейця, що заразився на гарячку Ебола[8]. Незважаючи на експериментальне лікування він помер[9]. Велика Британія 25.08 2014 р. сповістила, що перший британець, який заразився на хворобу, яку спричинює вірус Ебола, медичний волонтер, що працював у Сьєрра-Леоне, доставлений для лікування до Лондону[10]. 30 серпня 2014 року ВООЗ офіційно сповістила про поширення епідемії до Сенегалу. Зараження хворого — 21-річного жителя Гвінеї відбулось у його країні. Він захворів ще 20 серпня 2014 року, по приїзду до Дакару гарячка Ебола своєчасно не була розпізнана, через що відбулось багато контактів цього хворого з громадянами Сенегалу. Хворий був госпіталізований у інфекційний стаціонар лише 26 серпня. На сьогодні влада Сенегалу проводить виявлення контактних й забезпечення необхідних протиепідемічних заходів[11].

27 серпня 2014 року ВООЗ сповістила, що у Демократичній Республіці Конго з 28 липня по 17 серпня 2014 року виявлено 24 випадки, підозрілі на гарячку Ебола, зокрема зафіксовано 13 смертей. Перший випадок був зафіксований у вагітної, яка мала контакт з м'ясом забитої під час полювання дикої тварини, яку привіз її чоловік. Під час оперативного втручання, яке було ургентно проведено цій жінці, від неї відбулось зараження декількох медичних працівників (один лікар й дві медичні сестри). Сама вагітна згодом померла. А далі захворіли й померли ще люди, як в лікарні, так й за її межами. Спалах, який абсолютно не пов'язаний спільними векторами передачі з епідемією, яка триває у Гвінеї, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Нігерії та Сенегалі, трактується ВООЗ поки що як окрема епідемія гарячки Ебола. На сьогодні до референс-лабораторій ВООЗ у Кіншасі й Габоні відправлені кров і зразки тканин від хворих й померлих для встановлення наявності підтипу вірусу Ебола[12]. Станом на 9 вересня 2014 року спостерігають зростання цієї епідемії — зафіксовано 62 випадки зараження, з них 9 медичних працівників. Зареєстровано 35 смертей, зокрема померло 7 медичних працівників. Усі випадки відбулись в окрузі Джіра[13].

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Епідемія гарячки Ебола в Західній Африці (2014).

Вірус Ебола
Кольорова передача електроннно-мікроскопічного зображення вірусу Ебола і його окремих ультраструктур
Кольорова передача електроннно-мікроскопічного зображення вірусу Ебола і його окремих ультраструктур
Класифікація вірусів
Група: V
Ряд: Mononegavirales
Родина: Filoviridae
Рід: Ebolavirus
Вид: Ebolavirus
Підвид: Reston Ebolavirus
Sudan Ebolavirus
Tai Forest Ebolavirus (раніше — Ivory Coast Ebolavirus)
Zaire Ebolavirus
Bundibudgio Ebolavirus[14]

Етіологія[ред.ред. код]

Збудник гарячки Ебола — РНК-вмісний вірус, належить до родини Filoviridae. (разом із вірусом Марбург, що також у XX ст. спричинив низку резонансних епідемій). У складі вірусу є глікопротеїн, який може виявлятись у розчинній формі і спричиняти різке підвищення проникності, судинні масивні кровотечі. Вірус має п'ять різних підтипів/підвидів[15]: Заїр, Судан, Таї Форест (раніше — Кот-д'Івуар), Бундібуджіо і Рестон[16]. У людини клінічно виразні прояви хвороби зумовлюють тільки перші 4 з них. Для підтипу Рестон характерний безсимптомний перебіг у людей, у них виявляються антитіла до цього підтипу і на сьогоднішній день серйозних захворювань або випадків смерті у людей не зареєстровано. Великі спалахи геморагічної гарячки Ебола в Африці з високою летальністю (до 90%) спричиняють підтипи Заїр, Судан і Бундібуджіо. Підтип/підвид Заїр викликав останню найтяжчу епідемію 2014 р., що триває й досі в Західній Африці[17].

Епідеміологія[ред.ред. код]

Джерело і резервуар інфекції[ред.ред. код]

Природний осередок вірусу Ебола, найвірогідніше, розташований у вологих лісах африканського континенту і районах Західної частини Тихого океану. Радше джерелами інфекції є фруктоїдні кажани таких видів: Hypsignathus monstrosus, Epomops franqueti й Myonycteris torquata і, можливо, дрібні наземні гризуни (на цей час вірус виділили лише з декількох особин кажанів, мишей та бурозубок в Африці). Експериментальні зараження кажанів не призводили до їх смерті, що дало підставу підозрювати їх як головне джерело інфекції[18],[19].

У Кот-д'Івуарі, Республіці Конго і Габоні є документально підтверджені випадки інфікування людей вірусом Ебола в результаті контакту з інфікованими шимпанзе, горилами, лісовими антилопами, дикобразами, як мертвими, так і живими. З трупів цих тварин вірус був виділений[20]. Мавпи, антилопи, дикобрази, однак, не є первинним осередком інфекції в природі, а є випадковим, позаяк у них, як і в людей, розвивається гостре захворювання, нерідко з летальним наслідком. Отримано також повідомлення про передачу до людей вірусу Ебола підтипу Рестон при контакті з макаками та свинями без виникнення клінічного захворювання. Виявлено в осередках епідемій безсимптомне ураження певної кількості собак.

Мапа поширення гарячки Ебола в Африці

Механізм і шляхи передачі[ред.ред. код]

Вірус Ебола передається при прямому контакті з кров'ю, виділеннями, органами або іншими рідинами організму інфікованої людини, тобто реалізується контактний механізм передачі, який має різні шляхи реалізації. Мисливці часто заражаються при білуванні кажанів, мавп, інших заражених тварин, а потім передають інфекцію іншим людям. Похоронні обряди, під час яких присутні люди мають прямий контакт із тілом померлого, відіграють значну роль у подальшому поширенні вірусу Ебола серед людей. Працівники охорони здоров'я часто інфікуються вірусом Ебола під час догляду за пацієнтами унаслідок тісних контактів за відсутності відповідних заходів інфекційного контролю і належних бар'єрних методів захисту. Використання контамінованих (забруднених/незнезаражених) інструментів, приладів тощо у медичному закладі може приводити до зараження інших пацієнтів (не з гарячкою Ебола) — реалізується ятрогенний шлях передачі. Вірус Ебола виявляється в багатьох рідинах (крові, випорожненнях, сечі, слині, виділеннях із носоглотки, спермі), що обумовлює інтенсивний штучний (артифіціальний) контактно-побутовий шлях зараження (через випадкове порушення цілісності шкіри, слизових оболонок). Описаний й статевий шлях зараження. Існує можливість випадкового потрапляння виділень від хворих людей до слизових носа, ротоглотки, очей здорових, які не були закриті масками чи захисними окулярами. В цьому випадку теж реалізується безпосередньо контактний механізм передачі інфекції[21]. На сьогодні ВООЗ заперечує можливість повітряно-крапельної передачі (іноді це ототожнюють із безконтактним передаванням[22], що не є правильним). Є певні відомості про штучний повітряно-крапельний механізм зараження. Так, канадським вченим вдалося зафіксувати таку передачу вірусу від свиней до мавп у лабораторних умовах[23], але це стосується лише підтипу Рестон, який не є патогенним для людей, зараження відбулося у штучних умовах, але не в природі — тому ВООЗ не акцентує увагу на це і не вимагає посилення відповідних запобіжних протиепідемічних заходів, наприклад, використання ізолюючих дихальних апаратів тощо[24]. Гарячка Ебола також не поширюється через їжу, воду, трансмісивно (тобто, через укус комах).

Сприйнятливий контингент та імунітет[ред.ред. код]

Індекс контагіозності досягає 95%. Хворіють переважно дорослі. Хворі, які інфікувались у природних осередках, самі стають джерелом зараження у своїх сім'ях і лікарнях, де при тісному контакті відбуваються повторні зараження. Спалахи інфекції часто мають внутрішньолікарняний характер із зараженням у першу чергу медичного персоналу, який обслуговує хворих. Для гарячки Ебола характерні 3-5 послідовних передач вірусу. Зафіксовано випадки вторинного і третинного поширення інфекції серед персоналу госпіталів, а також передачі інфекції через інструментарій, контамінований кров'ю. Часті зараження медичних працівників через близький контакт із хворими без використання належного захисту. Смертність від гарячки Ебола висока. Антитіла до вірусу Ебола виявлені в 7% населення Центральної Африки — жителів Камеруну, Нігерії, Гвінеї, Сенегалу, Центральноафриканської республіки, Сьєрра-Леоне. Це свідчить про можливість випадків легкого і навіть субклінічного перебігу інфекції, які залишаються такими, що не були діагностовані.

Патогенез[ред.ред. код]

Вхідними воротами інфекції є слизові оболонки респіраторного тракту і мікротравми на шкірі. На місці вхідних воріт інфекції видимі зміни не розвиваються. Характерна швидка генералізація інфекції з розвитком загальної інтоксикації і тромбогеморагічого синдрому. Гострий початок захворювання з гарячки збігається з розвитком інтенсивної вірусемії з поліорганною дисемінацією збудника. Ураження клітин і тканин різних органів, імовірно, обумовлене як прямою цитопатичною дією вірусу, так і автоімунними реакціями. Є обґрунтоване припущення, що вірус Ебола через ряд патофізіологічних механізмів здатен гальмувати на ранній стадії хвороби імунну відповідь. Дослідження показали, що в тих людей, у яких така відповідь відбувалася, смертельних наслідків не було зафіксовано. Розвиток порушень мікроциркуляції і реологічних властивостей крові проявляється капіляротоксикозом з геморагічним синдромом, периваскулярними набряками, синдромом внутрішньосудинного згортання (ДВЗ-синдромом). Дисемінована внутрішньосудинна коагуляція є провідним синдромом, що виявляється гістологічно. Патологічні зміни в органах у вигляді вогнищевих некрозів, розсіяних геморагій в клінічній картині виявляються ознаками гепатиту, інтерстиційної пневмонії, панкреатиту, запаленням яєчок (орхіту) тощо.

Клінічні прояви[ред.ред. код]

Згідно з МКХ-10, вирізняють «Хворобу, спричинену вірусом Ебола» (А98.4.) Інкубаційний період становить від 4 до 21 днів (частіше 7—8 днів). Різна тяжкість хвороби і частота летальних наслідків при епідемічних спалахах у різних регіонах пов'язана з біологічними і антигенними відмінностями виділених штамів.

Для гарячки Ебола характерний гострий початок із симптомів вираженої інтоксикації, швидке підвищення температури до 38-39 °C тривалістю 5—7 днів, сильний головний біль, біль у суглобах та м'язах. Дещо пізніше з'являється сухий кашель, сухість і пирхо́та в горлі, колючий біль у грудній клітці. На 2—3-й день хвороби з'являється біль у животі, нудота, пронос, в результаті чого можливий розвиток дегідратації. В окремих випадках може з'являтись плямисто-папульозний висип на 4—5-й день хвороби — спочатку на обличчі, потім на шкірі грудної клітки, здатний поширюватися й на інші частини тіла. Висип зберігається до 10—14-го дня хвороби, супроводжується лущенням шкіри, яке також спостерігають на долонях, підошвах. Характерний зовнішній вигляд хворого — гіперемія кон'юнктиви, глибоко запалі очі, нерухоме обличчя, загальмованість. З 3—6-го дня хвороби можуть розвиватись дисфагія і геморагічний синдром, який проявляється шкірними і субкон'юнктивальними крововиливами, «кривавими сльозами», кровотечами з ясен, носа, матки, появою крові у блювотинні, випорожненнях, гематурією. Прогресуючи, хвороба призводить до сильного зневоднення і втрати маси тіла. На пізній стадії нерідко уражається ЦНС, виникає сонливість, марення або кома. Смерть може наступити на 2-му тижні. Сприятливо хвороба триває декілька тижнів, прояви її зникають поступово.

Ускладнення[ред.ред. код]

Відбуваються численні кровотечі з розвитком ускладнень:

  • геморагічний шок;
  • крововиливи в надниркові залози з розвитком гострої їх недостатності;
  • гостра серцево-судинна недостатність;
  • набряк легень;
  • набряк-набухання головного мозку (ННГМ);
  • зрідка гостра печінкова недостатність.

Ці ускладнення можуть стати і безпосередніми причинами смерті. Може відбуватися активація або приєднання бактерійної інфекції. У вагітних жінок хвороба часто ускладнюється викиднями, у чоловіків — орхітом. Прогноз несприятливий, летальність серед госпіталізованих хворих 60—90%, при внутрішньолікарняних спалахах сягає 100%.

Діагностика[ред.ред. код]

При встановленні діагнозу враховують передовсім перебування в ендемічній місцевості, де можна очікувати інфікування вірусом Ебола, гострий, нерідко раптовий початок хвороби, виражені з перших днів хвороби інтоксикаційний синдром, у подальшому появу тяжких розладів травної системи і геморагічного синдрому до рівня ДВЗ, поліорганність уражень, наявність макуло—папульозного висипу з характерною локалізацією і наступним лущенням. Збудник гарячки Ебола віднесений до I групи особливо небезпечних патогенів (Україна) або до IV групи ризику за сучасними міжнародними стандартами ВООЗ, робота з ним або рідинами, тканинами, предметами, що його можуть містити, вимагає забезпечення максимального рівня захисту.

Загальноклінічні методи[ред.ред. код]

При дослідженні загального аналізу крові спостерігається лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія, збільшена швидкість осідання еритроцитів. Біохімічні методи дослідження — визначається гіпокаліємія, гіпонатріємія, зниження білка в плазмі крові, підвищення активності амінотрансфераз, ацидоз, гіпокоагуляція. У загальному аналізі сечі — протеїнурія, іноді гематурія.

Специфічна діагностика[ред.ред. код]

Вірус можна виявити методом полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР) в будь-якому біологічному матеріалі, взятому від людини в перші 14 днів захворювання. Велика кількість вірусу міститься в крові, а також в паренхіматозних органах померлих. Вірус культивують і виділяють, заражаючи культури клітин, внутрішньоочеревинно морських свинок або шляхом внутрішньомозкового зараження новонароджених мишей. Високий вміст вірусу в крові і органах в гострому періоді дає можливість поставити діагноз на основі електронно-мікроскопічного обстеження. Для серологічної діагностики найінформативніші РНІФ та ІФА. При наявності специфічної сироватки метод РНІФ забезпечує діагностику хвороби шляхом виявлення антитіл в крові хворих вже на 5-й день хвороби. ІФА дає змогу окремо визначати антитіла класу IgG і IgM тільки на 2-му тижні хвороби.

Лікування[ред.ред. код]

Воно таке як при інших геморагічних гарячках. Специфічної терапії не розроблено. Патогенетичне лікування спрямоване на зменшення явищ інтоксикації, геморагічних проявів, усунення розладів гемодинаміки, боротьбу з геморагічним шоком, ННГМ, іншими проявами хвороби.

На сьогодні через найтяжку епідемію хвороби, яку спричинює вірус Ебола, у Західній Африці рекомендовано застосувати певні етіологічні[25] експериментальні ліки, які ще не мали повноцінного попереднього вивчення, як це відбувається при введенні до обігу комерційних лікарських препаратів в світі[26]. Препарати містять моноклональні антитіла до вірусу Ебола або впливають на РНК-інтерференцію[27]. Поки що на цей момент надати повноцінний звіт про ефективність препаратів не є можливим.

Профілактика[ред.ред. код]

Проводиться як і при інших геморагічних гарячках. Необхідна належна медична ізоляція хворих, запобігання контакту медичних працівників і інших людей з вірусом — найбільш ефективний спосіб профілактики передачі хвороби від людини до людини. Хворі на гарячку Ебола підлягають негайній госпіталізації в бокси відділення із збереженням суворого режиму, який рекомендується у випадках хвороб, що підлягають регуляції ММСП 2005 р. Персонал з обслуговування повинен працювати в максимальному захисному одязі із збереженням суворих бар'єрних методів догляду. Слід також приділяти особливу увагу належному знезараженню медичних відходів і біологічних рідин хворих. Реконвалесцентів виписують не раніше 21-го дня при негативних результатах вірусологічних досліджень за умови повного клінічного одужання.

У епідемічних ситуаціях проводять посилений нагляд і активне виявлення усіх підозрілих і ймовірних випадків із негайною ізоляцією хворих, а також усіх людей, що контактували з ними для щоденного медичного спостереження. Зона нагляду повинна залишатись під контролем протягом двох інкубаційних періодів після останнього летального випадку або після виписки останнього хворого. Важливим профілактичним заходом, що перешкоджає завезенню гарячки із ендемічних районів, є здійснення Міжнародної системи епідеміологічного нагляду, проведення протиепідемічних заходів, передбачених ММСП 2005 р. Специфічну профілактику дотепер не розроблено.

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.who.int/mediacentre/factsheets/fs103/ru/
  2. Натепер ВООЗ рекомендує вживати в медичній і суспільній літературі виключно назву англ. Ebola virus disease — «хвороба, яку спричинює вірус Ебола». Нерідко у англомовній медичній літературі можна зустріти скорочення назви хвороби до «EVD».
  3. WHO: Ebola Response Roadmap Situation Report 2. 5 September 2014 [1]
  4. Ebola virus disease outbreak — west Africa. Disease outbreak news. 4 September 2014 [2]
  5. Ebola virus disease, West Africa — update. Disease outbreak news. 28 August 2014 [3]
  6. 9 questions about this new Ebola drug. [4]
  7. Experimental drug likely saved Ebola patients. By Dr. Sanjay Gupta and Danielle Dellorto. [5]
  8. Хворого на вірус Ебола священика привезли до Мадрида. [6]
  9. Madrid Hospital: Spanish Priest With Ebola Dies. [7]
  10. Першого британця, що заразився на Еболу, доставили для лікування на батьківщину [8]
  11. Ebola virus disease update — Senegal. Disease outbreak news. 30 August 2014 [9]
  12. Ebola virus disease — Democratic Republic of Congo. Disease outbreak news. 27 August 2014 [10]
  13. Ebola virus disease — Democratic Republic of Congo. Disease outbreak news. 10 September 2014 [11]
  14. Хоча застосовують й «підтип» — C. J. Peters and J. W. Peters. An Introduction to Ebola: The Virus and the Disease. J Infect Dis. (1999) 179 (Supplement 1): ix-xvi. doi: 10.1086/514322
  15. Натепер триває певна дискусія стосовно застосування термінології при гарячці Ебола — або це «хвороба, яку спричинює вид вірусу Ебола з 5 підвидами/підтипами», або це «хвороба, яку спричинюють віруси роду Ebolavirus», в якій входить 5 окремих видів цього роду. Поки що світова медична спільнота не дійшла до однозначного трактування — ось чому й залишається на сьогодні назва хвороби англ. Ebola virus disease https://microbewiki.kenyon.edu/index.php/Ebola_virus ; http://www.healthline.com/health/ebola-hemorrhagic-fever#Overview 1 ; http://www.phac-aspc.gc.ca/lab-bio/res/psds-ftss/ebola-eng.php ; http://books.google.com.ua/books?id=DVhPAQAAQBAJ&dq=ebola+virus+subspecies&hl=uk&source=gbs_navlinks_s ; Kuhn, J. H.; Becker, S.; Ebihara, H.; Geisbert, T. W.; Johnson, K. M.; Kawaoka, Y.; Lipkin, W. I.; Negredo, A. I.; Netesov, S. V.; Nichol, S. T.; Palacios, G.; Peters, C. J.; Tenorio, A.; Volchkov, V. E.; Jahrling, P. B. (2010). «Proposal for a revised taxonomy of the family Filoviridae: Classification, names of taxa and viruses, and virus abbreviations». Archives of Virology 155 (12): 2083–2103. doi:10.1007/s00705-010-0814-x. PMC 3074192. PMID 21046175.
  16. Ebola Hemorrhagic Fever. [12]
  17. Ebola virus disease: background and summary. Disease Outbreak News. [13]
  18. Gonzalez JP, Pourrut X, Leroy E. Ebolavirus and other filoviruses. Curr Top Microbiol Immunol. 2007;315:363-87.
  19. Laminger F, Prinz A. [Bats and other reservoir hosts of Filoviridae. Danger of epidemic on the African continent?--a deductive literature analysis]. Wien Klin Wochenschr. 2010 Oct;122 Suppl 3:19-30. doi: 10.1007/s00508-010-1434-x.
  20. http://www.who.int/csr/disease/ebola/ru/
  21. Контактний механізм передачі інфекції означає, що проникнення збудника до здорової людини йде через пошкоджені (в тому числі, й мінімально/мікроскопічно шкіри чи/та слизових).
  22. Безконтактне передавання означає можливість передачі не тільки через повітря, але й через певні предмети, третіх осіб тощо.
  23. http://www.nature.com/srep/2012/121115/srep00811/full/srep00811.html
  24. Barriers to rapid containment of the Ebola outbreak. Overview — 11 August 2014. [14]
  25. Тобто, що впливають безпосередньо на вірус Ебола.
  26. Questions and Answers on Experimental Treatments and Vaccines for Ebola. [15]
  27. Ebola: Behind the experimental drugs. [16]

Джерела[ред.ред. код]

  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: У 3 т. — К.: «Здоров'я»,2003. — Т.3.; — 848 с. ISBN 5-311-01326-5
  • John W King, Amir A Khan. Ebola Virus Infection. Medscape. Infectious Diseases Sections. /Chief Editor Burke A Cunha Updated: Aug 19, 2013. http://emedicine.medscape.com/article/216288-overview