Шарлотта Гест

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шарлотта Гест
англ. Lady Charlotte Elizabeth Guest
англ. Lady Charlotte Schreiber
Ім'я при народженні англ. Charlotte Bertie[1]
Народилася 19 травня 1812(1812-05-19)[2][3][…]
Uffingtond, Лінкольншир, Англія
Померла 15 січня 1895(1895-01-15)[2][3][…] (82 роки) або 1895[5]
Дорсет, Англія, Сполучене Королівство
Країна  Сполучене Королівство
Місце проживання Dowlaisd
Діяльність перекладачка, мовознавиця, підприємиця, письменниця, колекціонерка мистецтва, торговець
Галузь мовознавство, видавнича справа[5], перекладацтво[d][5], Комерція (значення)[5] і бізнес[5]
Знання мов англійська[2]
Батько Albemarle Bertie, 9th Earl of Lindseyd[7]
Мати Charlotte Layardd[4][7]
У шлюбі з John Josiah Guestd[7] і Charles Schreiberd[1][7]
Діти Ivor Guest, 1st Baron Wimborned[7], Montague Guestd, Arthur Guestd, Thomas Merthyr Guestd[4], Constance Rhiannon Guestd[4], Blanche Vere Guestd[4], Katharine Gwladys Guestd[4], Mary Enid Evelyn Guestd[4][7], Charlotte Maria Guestd[4] і Augustus Frederick Guestd[4]

Леді Шарлотта Елізабет Гест (уроджена Берті; нар. 19 травня 1812(1812травня19) — пом. 15 січня 1895), пізніше леді Шарлотта Шрайбер, — англійська аристократка, яка найбільш відома як перший видавець у сучасному друкованому форматі циклу «Мабіногіон», найпершого зразка прозової літератури Великої Британії. Гест встановила «Мабіногіон» як джерело літературного тексту Європи, претендуючи на це визнання серед літераторів у контексті тодішніх захоплень лицарськими романами про короля Артура та неоготичного руху. Назва, яку використа Гест, походить від середньовічної помилки писаря, яку встановив Вільям Овен П'ю та Лондонське валлійське товариство у XIX столітті.

Як досвідчений лінгвіст і дружина видатного валлійського фабриканта виробів з заліза Джона Джосая Геста, вона стала провідною фігурою у вивченні літератури та валлійського Відродження XIX століття. Зі своїм другим чоловіком, Чарльзом Шрайбером, вона стала відомим вікторіанським колекціонером порцеляни; ця колекція зберігається в Музеї Вікторії й Альберта. Вона зібрала велику колекцію віял, настільних ігор та гральних карт, які передала Британському музею[8]. Вона була відома як міжнародний промисловець, новаторський ліберальний педагог, філантроп і господиня елітного суспільства[9].

Раннє життя[ред. | ред. код]

Шарлотта народилася 19 травня 1812 року в будинку Уффінгтон в Уффінгтоні, графство Лінкольншир, у доньки Альбемарла Берті, 9-го графа Ліндсі (1744—1818), та його другої дружини Шарлотти Сюзанни Елізабет Леярд[10]. Її охрестили як леді Шарлотта Елізабет Берті. У шість років вона пережила втрату батька та цього ж року потрапила у пожежу в будинку, з якої врятувалася. Пізніше її мати вдруге вийшла заміж за преподобного Пітера Вільяма Пегуса (її двоюрідного брата), який Шарлотті не подобався[11]. Вона мала двох молодших братів і зведених сестер. З часом її мати поволі почала змінюватися з активної жінки на людину, яка усамітнилася через хворобу. Саме в цей час Шарлотта почала керувати будинком замість своєї матері[12].

Схоже, що їй особливо подобався прихисток у саду, і з часом у неї виникла неприязнь до того, що її тримають всередині. Крім того, у віці дев'ятнадцяти років, їй довелося постійно перепрошувати за вчинки сім'ї. З дитинства вона дуже цікавилася політикою та гостро висловлювала погляди на теми, на які у неї була своя думка. Шарлотта проявляла видатні здібності до мов і літератури. Вона самостійно опанувала арабську, іврит і перську мови, а також вивчала латинську, грецьку, французьку й італійську з репетитором своїх братів[13]. З огляду на життя леді Шарлотти стає зрозуміло, що воно було структурованим, оскільки вона була з тих, хто рано вставав і, очевидно, зневажав лінь.

Виховання леді Шарлотти відповідало стандартам, які суспільство встановило для її класу. Вона опанувала різні навички, як-от спів і танці. Оскільки вона походила з аристократичної родини Берті, відвідування державної школи не принесло успіху; декотрі члени сім'ї зазнавали знущань, наприклад Ліндсі, яку швидко виключили зі школи; з того часу навчанням займався репетитор. У леді Шарлотти не було близьких друзів, якщо і були, то вона була найближчою до сестер О'Браєн[14].

Кар'єра[ред. | ред. код]

Відданість освіті[ред. | ред. код]

Перший у світі національний рух робітничого класу, чартизм, допоміг леді Шарлотті зрозуміти, що існує потреба у «більш тісному залученні до практичної роботи людей Доулійса»[10]. Багато заможніших людей у XIX столітті допомагали розвивати заклади освіти та дозвілля для робітників, які на них працювали: цим самим займалися й Гести. За підтримки свого двоюрідного брата Генрі Леярда леді Шарлотта зрештою зосередила свої зусилля на забезпеченні освіти в Доулійсі. Попри свою стать, яка на той час була невигідною в громадських справах, леді Шарлотта зуміла пропагувати свої ідеї та реалізувати багато своїх освітніх розробок[10].

Шарлотта була дуже віддана своїй роботі та регулярно відвідувала школи. Крім того, вона роздавала призи та всіляко заохочувала учнів. Вона також забезпечувала школи матеріалами для рукоділля й організовувала закупівлю необхідного навчального приладдя. Вона підтримувала школи в Суонсі та Лландаффі, а також Доулійсі[12]. Школу Доулійса описують як «імовірно, найважливішу та найпрогресивнішу не лише в промисловій історії Південного Уельсу, але й усієї Британії протягом дев'ятнадцятого століття»[15].

Її відданість спробам покращити освіту демонструє бібліотека, побудована у середині 1840-х років. Спочатку встановили абонентську плату у розмірі 1 шилінг 6 пені, але у 1853 році бібліотека стала публічною[12].

Dowlais Ironworks[ред. | ред. код]

Dowlais Ironworks був великим металургійним заводом XIX століття, який розташовувався поблизу Мертір-Тідвіла, один із чотирьох головних металургійних заводів навколо Мертіра — іншими трьома були Cyfarthfa, Plymouth і Penydarren Ironworks[16].

Шарлотта взяла на себе керування заводом після смерті чоловіка Джона Геста у 1852 році[17]. Вона разом із Дж Т. Кларком й Едвардом Діветтом мала стати душоприказниками та довіреними власниками заводу. У результаті леді Гест стала б єдиним довіреним власником, як вдова, але у 1855 році вона вдруге вийшла заміж за Чарльза Шрайбера, і де-факто контроль перейшов до Кларка, хоча є повідомлення, що вона відмовилася від керування заводом, на користь власних подорожей. Вона також зібрала дивовижну колекцію кераміки[18].

Публікації[ред. | ред. код]

PDF-файл перекладу «Мабіногіона», зробленого леді Гест (1-ша версія; 1838 та 1845)

Гест прибула до Уельсу вже знаючи сім мов. Вона опанувала валлійську мову та спілкувалася з провідними літературознавцями Абергавеннського валлійського товариства Cymdeithas Cymreigyddion y Fenni, зокрема з Томасом Прайсом і Джоном Джонсом (Тегід), які підтримували та заохочували її в роботі. Віллемарке мав спочатку теплі відносини з нею щодо бретонських джерел, але потім сплагіатив її працю. Вона переклала кілька середньовічних пісень і віршів, а потім у 1837 році почала роботу над «Мабіногіоном». Джон Джонс (Тегід) позичив їй копію рукопису «Червона Книга з Гергеста» у судді Босанке. Він колись доручив Тегіду, молодому вченому в Оксфорді, створити копію вручну. Першою казкою, яку Шарлотта переклала з копії Тегіда, була «The Lady of the Fountain» або «Owain», яку добре сприйняли після публікації у 1838 році.

Деякі персонажі з казок були описані в «Myvyrian Archaiology of Wales» Вільяма Овена П'ю. П'ю опублікував переклад першого епізоду «Пуйл» у 1795 році та знову у 1821 році. Він зробив повний переклад усіх казок, але після його смерті у 1835 році твір не опублікували. Гест не покладалася на переклади П'ю, хоча використовувала валлійський словник, який П'ю завершив у 1803 році.

«Мабіногіон» Шарлотти Гест став першим перекладом, який вийшов у сучасному друкованому форматі. Це сім томів датовані 1838—1845 роками, причому перші томи присвячувались улюбленому матеріалу Гест про Артура. У 1849 році твір перевидали у трьох томах: том I містив валлійські романи «Овейн», «Передур» і «Герайнт й Енід»; том II містив «Кілух й Олвен» і «Сон Ронабві». Том III містив «Чотири гілки Мабіногі» та «Талієсін». «Герайнт й Енід» у першому томі стали основою для двох віршів Альфреда, лорда Теннісона про Герайнта в «Королівських ідиліях».

Семитомна серія 1838–45 років і тритомна серія 1849 року були двомовними, представляючи копію валлійського тексту Тегіда та англійський переклад Гест. Вони містили численні наукові виноски, переважно англійською мовою, загалом 145 сторінок. Їх виготовили розкішно, з повними ілюстраціями та шкіряними обкладинками із золотим тисненням. Усі томи вийшли друком одночасно в Лландовері, Уельс, видавництвом Tonn Press і видавництвом Longmans з Лондона.

Наступне видання 1877 року було лише англійським перекладом, і це стандартне видання, яке мало стати дуже відомим.

Назва «Мабіногіон»[ред. | ред. код]

Часто помилково вважають, що назва «Мабіногіон» вперше використала Гест, але відомі випадки вживання наприкінці XVIII століття, див. П'ю 1795 рік та його гурток у Лондонських валлійських товариствах. Назва походить від середньовічної помилки писаря, де трапляється випадок використання слова «mabynnogyon» як множини для терміна «mabinogi»; але «mabinogi» у валлійській форма множини.

Значення «Mabinogi» є незрозумілим, але воно явно походить від «mab», що означає син, дитина, молода особа: це можна побачити в угоді про імена «син (кого)» у генеалогіях. Крім того, вчені не дійшли єдиної думки. Назва «Мабіногі» стосується лише чотирьох гілок. Це не просто чотири оповідання, оскільки кожне містить принаймні три розповіді, але їх формально називають чотирма оповіданнями з одинадцяти, які складають стандартну збірку «Мабіногіон», після Гест.

Збірка Гест містила дванадцять оповідань, доданих до «Hanes Taliesin», який згодом інші вчені опустили, оскільки його немає в «Червоній книзі з Гергеста» та «Білій книзі Ридерха», як інші.

У 2007 році провідний сучасний вчений у цій галузі Джон Боллард поставив під сумнів достовірність збірки «Мабіногіон», заявивши, що окрім чотирьох гілок «Мабіногі», які є послідовними, історії мають мало спільного одна з одною, за винятком того, що вони є прозаїчною вигадкою, яка збереглася в тих же середньовічних рукописах.

Особисте життя[ред. | ред. код]

За життя у неї було багато залицяльників. У якийсь момент Герберта Марша розглядали як можливого залицяльника. Вона подружилася з ученими людьми того часу і ледь не вийшла заміж за (майбутнього прем'єр-міністра) Бенджаміна Дізраелі (1804—1881). Крім того, вважають, її першим кохання Огастеса О'Браєна, якого вона зустріла у віці чотирнадцяти років, та пізніше описала як найкращий день у її житті. Ці стосунки були приречені, оскільки її мати була категорично проти стосунків доньки з сином місцевого сквайра, навіть заявляючи, що вона радше побачить свою доньку в могилі, ніж побачить весілля з Огастесом. 

Перший шлюб[ред. | ред. код]

Після короткого флірту з Дізраелі вона втекла від свого нещасливого життя, одружившись у 1833 році, коли їй було 21 рік. Її чоловік, Джон Джосія Гест, був видатним промисловцем і фабрикантом виробів з заліза (власником Dowlais Iron Company, найбільшої на той час) і першим членом парламенту від міста Мертір-Тідфіл, Уельс[19]. Він був набагато старший за неї: 49, а їй 21. Пара одружилася 29 липня 1833 року та переїхала до новозбудованого особняка в Доулейсі в Мертір-Тідвілі. Попри те, що Гест був членом парламенту від Мертіра, був надзвичайно багатим і належав до доброї родини, він був набагато нижчим за статусом, ніж його дружина-аристократка, що спричинило її значне соціальне напруження. Попри це, вони залишалися одруженими до його смерті у 1852 році, і Шарлотта була дуже щаслива в шлюбі. Вона народила десять дітей[20]:

  • Шарлотта Марія Гест (1834—1902), вийшла заміж за Річарда Дю Кейна (пом. 1904), брата Едмунда Фредеріка Дю Кейна[21].
  • Айвор Берті Гест (1835—1914), одружився з леді Корнелією Генрієттою Марією Спенсер-Черчілль (1847—1927), донькою Джона Спенсера-Черчілля, 7-го герцога Мальборо[22]
  • Кетрін Гвладіс Гест (1837—1926), вийшла заміж за преподобного Фредеріка Сесіла Олдерсона (пом. 1907), сина сера Едварда Голла Олдерсона[21]
  • Томас Мертір Гест (1838—1904), одружився з письменницею та філантропом леді Теодорою Гросвенор (1840—1924), донькою Річарда Гросвенора, 2-го маркіза Вестмінстерського[21]
  • Монтег'ю Джон Гест (1839—1909), ліберальний політик, який ніколи не одружувався[21].
  • Август Фредерік Гест (1840—1862), який помер у віці 21 року[21].
  • Артур Едвард Гест (1841—1898), консервативний політик, одружився з Аделіною Мері Чепмен (пом. 1931)[21].
  • Мері Енід Евелін Гест (1843—1912), яка вийшла заміж за сера Остена Генрі Лаярда (1817—1894)[23].
  • Констанс Ріаннон Гест (1844—1916), вийшла заміж за Чарльза Джорджа Корнуолліса Еліота (1839—1901), молодшого сина Едварда Еліота, 3-го графа Сент-Джерманс[24]
  • Бланш Вер Гест (1847—1919), вийшла заміж за Едварда Понсонбі, 8-го графа Бессборо (1851—1920)[21].

Вона з ентузіазмом віднеслася до благодійної діяльності свого чоловіка від імені місцевої громади. Вони побудували школи для своїх працівників, а також провели чисту воду для своїх маєтків, коли це ще була нова технологія. Її чоловік все більше довіряв їй як своїй помічниці на металургійному заводі, і вона діяла як представник компанії. Вона перекладала технічну документацію з французької. Джон Гест отримав титул баронета у 1838 році, багато в чому завдяки перебудові суспільства дружиною. Через погіршення здоров'я Джосії Шарлотта витрачала більше часу на управління бізнесом і повністю взяла його під контроль після його смерті у 1852 році. Вона вела перемовини про страйки та раптовий спад виробництва, протистояла іншим власникам ливарного цеху, стабілізуючи бізнес, поки у 1855 році не змогла передати справу старшому синові Айвору та менеджеру Дж. Т. Кларку[25].

Гест зі своєю сучасницею та подругою леді Ллановер була покровителькою мистецтва в Уельсі. Її «Енід» літературно вплинула на Теннісона, а її теорії та джерела вплинули на європейських художників, поетів і письменників. Вона публікувала, пропагувала та перекладала книги «Мабіногіона», а її однотомне видання англійського перекладу 1877 року прийняли як частину серії «Everyman» у 1902 році. Подальші видання вийшли друком протягом 20-х років XX століття. У 2004 році завдяки проєкту Gutenberg твір з'явився онлайн, у 2008 році Колін Джонс опублікував записи з нотами. Сучасні переклади «Мабіногіона» містять серії Джона Болларда (2007—2010) і Сионеда Девіса (2008).

Другий шлюб[ред. | ред. код]

Потім Шарлотта вийшла заміж за Чарльза Шрайбера (10 травня 1826 — 31 березня 1884), вченого-класика, який навчав її синів[26] і був на 14 років молодшим за неї. Різниця в статусі та віці викликала великий соціальний скандал і віддалила від багатьох близьких друзів, як-от Августа Голл. Однак завдяки її досвідченій політичній підтримці її новий чоловік став членом парламенту від Челтнема, а пізніше від Пула. Вони провели багато років, подорожуючи Європою, збираючи кераміку, яку вона заповідала Музею Вікторії та Альберта. Вона також збирала віяла, настільні ігри та гральні карти, які пізніше були передані Британському музею[26].

У 1884 році Гест знову овдовіла. Вона дожила до похилого віку, але останні кілька років життя осліпла, але продовжувала в'язати шарфи для візників[26]. Тоді вона не змогла продовжувати щоденник, який писала майже без перерви з 10 років. 15 січня 1895 року вона померла у віці 82 років у садибі Кенфорд у Дорсеті.

Нащадки[ред. | ред. код]

Серед її численних онуків були: Едвард Понсонбі, 8-й граф Бессборо, Гранвіль Еліот (1867—1942) і Монтегю Еліот (1870—1960), які стали 7-м і 8-м графами Сент-Джерманс відповідно[27]. Була також Френсіс Гест (1869—1957), відома як леді Челмсфорд, яка вийшла заміж за Фредеріка Тесігера, 1-го віконта Челмсфорда, який служив генерал-губернатором Індії, Айвор Черчілль Гест (1873—1939), який став 1-м віконтом Вімборн, Крістіан Генрі Чарльз Гест (1874—1957), ліберал, член парламенту «МП», Фредерік «Фредді» Едвард Гест (1875—1937), інший ліберал, член парламенту, і Оскар Монтегю Гест (1888—1958), який був і лібералом, і пізніше, депутатом від консерваторів[21]. Серед інших її нащадків — американські Гести (покійна світська левиця Сі Зі Гест була дружиною одного з них), графи Бессборо, віконти Челмсфордські та інші.

Публікації[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Sherman C. R., Holcomb A. M. Women as interpreters of the visual arts, 1820- 1979 // Womans Art Journal — 1980. — P. 15. — ISBN 978-0-313-22056-2 — ISSN 0270-7993; 2158-8457
  2. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л Lundy D. R. The Peerage
  5. ↑ а б в г д е Czech National Authority Database
  6. ↑ FemBio database
  7. ↑ а б в г д е Kindred Britain
  8. ↑ Lady Charlotte Schreiber (Biographical details), British Museum. Accessed 8 May 2019
  9. ↑ David Jones, «Lady Charlotte Guest: Victorian Businesswoman» History Today (1973) 23#1 pp 38-45.
  10. ↑ а б в Guest, R.; John, A. (1989). Lady Charlotte: A Biography of the 19th Century. United Kingdom: Weidenfeld and Nicolson. с. 3—4.
  11. ↑ V. B. Ponsonby, Earl of Bessborough, ed. 1950. Lady Charlotte Guest: Extracts from her Journal 1833–1852. London: John Murray.
  12. ↑ а б в Guest, R.; John, A. (1989). Lady Charlotte: A Biography of the 19th Century. United Kingdom: Weidenfeld and Nicolson.[сторінка?]
  13. ↑ Guest, R.; John, A. (1989). Lady Charlotte: A Biography of the 19th Century. United Kingdom: Weidenfeld and Nicolson.[сторінка?]
  14. ↑ Guest, R.; John, A. (1989). Lady Charlotte: A Biography of the 19th Century. United Kingdom: Weidenfeld and Nicolson.[сторінка?]
  15. ↑ Birch, Alan (1967), Economic HIstory of the British Iron and Steel Industry, Routledge, с. 294, ISBN 0-415-38248-3
  16. ↑ Dowlais Ironworks. Grace's Guide to British Industrial History. Процитовано 3 жовтня 2021.
  17. ↑ History, section "Lady Charlotte Guest: a pioneering woman". GKN Aerospace. Архів оригіналу за 29 May 2018.
  18. ↑ Lady Charlotte Guest (1812-1895). BBC Wales. Процитовано 3 жовтня 2021.
  19. ↑ Schreiber [née Bertie; other married name Guest], Lady Charlotte Elizabeth (1812–1895), translator, businesswoman, and collector. Oxford Dictionary of National Biography (вид. онлайн). Oxford University Press. 2004. doi:10.1093/ref:odnb/24832. Процитовано 29 вересня 2020. {{cite encyclopedia}}: Cite має пусті невідомі параметри: |HIDE_PARAMETER15=, |HIDE_PARAMETER13=, |HIDE_PARAMETER21=, |HIDE_PARAMETER14=, |HIDE_PARAMETER17=, |HIDE_PARAMETER32=, |HIDE_PARAMETER16=, |HIDE_PARAMETER33=, |HIDE_PARAMETER31=, |HIDE_PARAMETER9=, |HIDE_PARAMETER11=, |HIDE_PARAMETER1=, |HIDE_PARAMETER4=, |HIDE_PARAMETER2=, |HIDE_PARAMETER18=, |HIDE_PARAMETER20=, |HIDE_PARAMETER5=, |HIDE_PARAMETER19=, |HIDE_PARAMETER10=, |HIDE_PARAMETER38=, |HIDE_PARAMETER29=, |HIDE_PARAMETER28=, |HIDE_PARAMETER8=, |HIDE_PARAMETER6=, |HIDE_PARAMETER26=, |HIDE_PARAMETER7=, |HIDE_PARAMETER23=, |HIDE_PARAMETER3= та |HIDE_PARAMETER12= (довідка) (Необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства .)
  20. ↑ V. B. Ponsonby, Earl of Bessborough, ed. 1950. Lady Charlotte Guest: Extracts from her Journal 1833—1852. London: John Murray. p.x
  21. ↑ а б в г д е ж и Sir Josiah John Guest, 1st Bt. thePeerage.com. Процитовано 26 серпня 2007.
  22. ↑ John (2004)
  23. ↑ Lady Layard's Journal: Background. Архів оригіналу за 18 November 2016. Процитовано 19 жовтня 2016.
  24. ↑ Sir Josiah John Guest, 1st Bt. thePeerage.com. Процитовано 26 серпня 2007.
  25. ↑ James, B. Ll. Clark, George Thomas. Oxford Dictionary of National Biography (вид. онлайн). Oxford University Press. doi:10.1093/ref:odnb/5461. {{cite encyclopedia}}: Cite має пусті невідомі параметри: |HIDE_PARAMETER15=, |HIDE_PARAMETER13=, |HIDE_PARAMETER21=, |HIDE_PARAMETER30=, |HIDE_PARAMETER14=, |HIDE_PARAMETER17=, |HIDE_PARAMETER32=, |HIDE_PARAMETER16=, |HIDE_PARAMETER25=, |HIDE_PARAMETER24=, |HIDE_PARAMETER9=, |HIDE_PARAMETER3=, |HIDE_PARAMETER4=, |HIDE_PARAMETER2=, |HIDE_PARAMETER28=, |HIDE_PARAMETER18=, |HIDE_PARAMETER20=, |HIDE_PARAMETER5=, |HIDE_PARAMETER19=, |HIDE_PARAMETER10=, |HIDE_PARAMETER33=, |HIDE_PARAMETER31=, |HIDE_PARAMETER29=, |HIDE_PARAMETER11=, |HIDE_PARAMETER26=, |HIDE_PARAMETER8=, |HIDE_PARAMETER7=, |HIDE_PARAMETER23=, |HIDE_PARAMETER27= та |HIDE_PARAMETER12= (довідка) (Необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства .)
  26. ↑ а б в Schreiber [née Bertie; other married name Guest], Lady Charlotte Elizabeth (1812–1895), translator, businesswoman, and collector. Oxford Dictionary of National Biography (вид. онлайн). Oxford University Press. 2004. doi:10.1093/ref:odnb/24832. {{cite encyclopedia}}: Cite має пусті невідомі параметри: |HIDE_PARAMETER15=, |HIDE_PARAMETER13=, |HIDE_PARAMETER21=, |HIDE_PARAMETER30=, |HIDE_PARAMETER14=, |HIDE_PARAMETER17=, |HIDE_PARAMETER32=, |HIDE_PARAMETER16=, |HIDE_PARAMETER33=, |HIDE_PARAMETER31=, |HIDE_PARAMETER9=, |HIDE_PARAMETER11=, |HIDE_PARAMETER1=, |HIDE_PARAMETER4=, |HIDE_PARAMETER2=, |HIDE_PARAMETER18=, |HIDE_PARAMETER20=, |HIDE_PARAMETER5=, |HIDE_PARAMETER19=, |HIDE_PARAMETER10=, |HIDE_PARAMETER38=, |HIDE_PARAMETER29=, |HIDE_PARAMETER28=, |HIDE_PARAMETER8=, |HIDE_PARAMETER6=, |HIDE_PARAMETER26=, |HIDE_PARAMETER7=, |HIDE_PARAMETER23=, |HIDE_PARAMETER3= та |HIDE_PARAMETER12= (довідка) (Необхідна підписка або членство в публічній бібліотеці Сполученого Королівства .)
  27. ↑ Kidd, Charles, Williamson, David (editors). Debrett's Peerage and Baronetage (1990 edition). New York: St Martin's Press, 1990

Додаткова література[ред. | ред. код]

  • Jones, David. «Lady Charlotte Guest: Victorian Businesswoman» History Today (1973) 23#1 pp 38–45.
  • Marsh, Katherine. «Lady Charlotte (Elizabeth) Guest». From The Camelot Project at the University of Rochester. [1] Retrieved 3 April 2007.
  • Schreiber, Lady Charlotte Guest. Biography from British Authors of the 19th Century; H. W. Wilson Company. 1936.

 Hugh Chisholm, ред. (1911). Schreiber, Lady Charlotte Elizabeth . // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. Cambridge University Press. (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шарлотта_Гест&oldid=40482844