Трістан та Ізольда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Трістан та Ізольда. Художник Ньюелл Уайет

Трістан та Ізольда (Tristan & Isolde або Tristan & Yseult) — легендарні персонажі середньовічного лицарського роману XII століття. Паралелі до мотивів роману ми знаходимо в переказах давньосхідних, античних, кавказьких та ін. Але в поезію феодальної Європи сказання це прийшло в кельтському оформленні, з кельтськими іменами, з характерними побутовими рисами.

Походження[ред.ред. код]

Сказання це виникло в районі Ірландії і кельтизованій Шотландії і вперше було історично приурочено до імені піктського принца Дростана (VIII століття). Звідти воно перейшло в Уельс і Корнуолл, де забарвилося низкою нових рис. У XII столітті воно стало відомо англо-норманським жонглерам, один з яких близько 1140 року переклав його у французький роман («прототип»), що до нас не дійшов, але послужив джерелом для всіх (чи майже всіх) подальших літературних його обробок. (Така думка Ж. Бедьє, але цю точку зору сьогодні взято під сумнів. Багато вчених схиляються до думки, що зовсім не обов'язково повинен був існувати «прототип» Бедьє). Якщо існування роману загадкового Брера або Бледріка вельми сумнівне, то, мабуть, книга якогось Ла Шевро (або Ла Шьєвра) — це не вигадка і не спритна містифікація, і вже навряд чи можна заперечувати твердження Кретьєна де Труа, в пролозі «Кліжеса», що він написав роман «про короля Марка і біляву Ізольду».

Безпосередньо від «прототипу» походять:

  • Втрачена нами проміжна ланка, що породила:
  • Французький роман Томаса (бл. 1170), що породив:
    • Німецький роман Готфріда Страсбурзького (початку XIII століття)
    • Невелику англійську поему «Сер Трістрам» (кінця XIII століття)
    • Скандинавську сагу про Трістана (1126)
    • Епізодичну французьку поема «Безумство Трістана», відому у двох варіантах (близько 1170)
    • Французький прозовий роман про Трістана (бл. 1230) і т. д.

У свою чергу від перерахованих французьких і німецьких редакцій походять пізніші редакції — італійські, іспанські, чеські і т. д., аж до білоруської повісті «Про Трищане і Іжоте».

Хоча від книги Беруля збереглися фрагменти більших розмірів, ніж від роману Томаса (відповідно 4485 і 3144 вірша), увагу дослідників привертає насамперед творіння нормандця. По-перше, роман Томаса відзначений більшою літературною обробкою, ніж книга Беруля, часом чарівного у своїй наївності, але часто заплутаного в протиріччях вихідного сюжету. По-друге, завдяки своїм літературним достоїнствам, роман Томаса викликав цілий потік наслідувань і переказів, що дозволяють заповнити втрачені частини.

Томас Мелорі: «Смерть Артура» (фр. Le Morte d'Arthur) 1485 включає в себе Книгу про Трістама (The Fyrst and the Secunde Boke of Syr Trystrams de Lyones). Джерело — прозаїчний «Роман про Трістана». Мелорі остаточно знімає трагізм легенди, відкидає скорботний фінал — Трістрам і Ізольда залишаються живі і здорові.

Сюжет[ред.ред. код]

Смерть Трістана та Ізольди

Шляхом звіряння похідних версій низка дослідників (Бедьє, Гольтер та ін.) поновили в основних рисах зміст і конструкцію «прототипу».

Трістан, королевич Лоонуа, рано осиротів і, ховаючись від підступів мачухи, потрапив у Тінтагель — до двору свого дядька, Корнуельського короля Марка. Той, не маючи власних дітей, дбайливо виховав його і мав намір зробити своїм наступником. Чотири барони при дворі короля, Андре, Генелон, Гондоїн і Деноален зневажають його прихильність до Трістана. Юний Трістан надає своїй новій батьківщині велику послугу, убивши в поєдинку ірландського велетня Морхульта, що стягував із Корнуельса живу данину. Сам тяжко поранений отруєною зброєю Морхульта, Трістан сідає в човен і пливе навмання в пошуках зцілення, яке він отримує в Ірландії від білявої принцеси Ізольди, майстерної в лікуванні.

Пізніше, коли васали примушують Марка одружитися для отримання законного спадкоємця, Трістан добровільно шукає йому наречену і привозить Ізольду. Але в дорозі він помилково випиває з нею любовний напій, який їй дала мати для забезпечення міцної любові між нею та чоловіком. На кораблі між Трістаном і Ізольдою виникає гріховна близькість.

Перед весіллям Трістан переживає і звертається за порадою до свого вихователя Гуверналу. Той каже, що в першу ніч слід погасити всі свічки і підкласти до короля Бранжьєну, служницю Ізольди. Так вони і роблять. Король так і не здогадався про підміну. Трістан та Ізольда пов'язані любов'ю настільки ж сильною, як життя і смерть. Між ними відбувається низка таємних побачень, але нарешті вони викриті і засуджені. Вони біжать і довго поневіряються в лісі. Потім Марк прощає їх і повертає Ізольду до двору, але велить Трістану піти. Багато разів від покарання і смерті їх рятують вірні Гувернал і Бранжьєна.

Трістан їде до Британії і здійснює там низку подвигів. У короля Британії є сини Каердін, Рівален, і дочка Ізольда Білорука. Одного разу уві сні Трістан вимовляє вголос визнання своєї любові до Ізольди. Каердін ж упевнений, що Трістан говорить про його сестру, Ізольду Білоруку. Він розповідає про це своєму батькові, і той із радістю віддає Трістану свою дочку, Трістан же не сміє відмовитися. Був улаштований весільний бенкет — проте, вірний своєму почуттю до першої Ізольди, Трістан не зближується з дружиною.

Одного дня Трістан поранений отруєною зброєю і просить Каердіна, сина престолу Британського, відправитися до білявої Ізольди з благанням приїхати і поговорити останній раз у житті з коханим. Вони домовилися, що якщо Каердіну вдасться привезти Ізольду, на його кораблі буде виставлене біле вітрило, в іншому випадку — чорне.

Ревнива дружина Трістана, довідавшись про це, в останній момент говорить Трістану, який умирає, що показався корабель із чорним вітрилом. Трістан повертається до стінки і вимовляє: «Я більше не можу стримувати своє життя», — тричі вигукує: «Ізольда, дорога!» — і вмирає. Ізольда сходить на берег, лягає поруч із тілом Трістана і вмирає від туги за коханим. Їх ховають у сусідніх могилах по обидві сторони абсиди храму в Тінтагель, і терен, зелений та міцний, із запашними квітами, за ніч перекидається через каплицю і потрапляє на могилу Ізольди. Тричі рубають терен городяни, і тричі він виростає. Згодом король Марк дізнається про це чудо і забороняє будь-коли зрізати терну. Король Марк хотів залишити при собі Гувернала з Бранжьєною, але вони не захотіли. Гувернал став королем Лоонуа, спадкоємцем якого був Трістан, а Бранжьєна — його дружиною й королевою.

Аналіз[ред.ред. код]

Ганна Костенобль,Трістан і Ізольда, 1900

Автор «прототипу» надзвичайно розвинув сюжетно кельтське сказання, приєднавши до нього низку додаткових рис, взятих ним з різноманітних джерел — з двох кельтських переказів (плавання Трістана за зціленням), з античної літератури (Морольта-Мінотавр і мотив вітрил — з сказання про Тезея), з місцевих чи східних сказань новелістичного типу (хитрості закоханих). Він переніс дію в сучасну йому обстановку, включивши в нього лицарські звичаї, поняття та установи і в основному раціоналізовані казкові і магічні елементи.

Але головним його нововведенням є оригінальна концепція взаємин між трьома основними персонажами. Трістан весь час мучиться свідомістю порушення ним троякого боргу по відношенню до Марка — його прийомного батька, благодійнику і сюзерену (ідея васальної вірності). Це почуття посилюється великодушністю Марка, який не шукає помсти й готовий був би поступитися йому Ізольдою, але захищає свої права тільки в ім'я феодального поняття престижу короля і честі чоловіка.

Цей конфлікт між особистим, вільним почуттями люблячих і суспільно-моральними нормами епохи, що пронизує весь твір, відображає глибокі суперечності в лицарському суспільстві й його світогляді. Зображуючи любов Трістана та Ізольди з гарячим співчуттям і малюючи в різко негативних тонах усіх, хто хоче перешкодити їхньому щастю, автор не наважується відкрито протестувати проти панівних понять і установ та «виправдовує» любов своїх героїв фатальною дією напою. Тим не менш, об'єктивно роман його виявляється глибокою критикою старозавітних феодальних норм і понять.

Це соціальний зміст «прототипу» у формі художньо розробленої трагічної концепції перейшов у більшій чи меншій мірі в усі наступні обробки сюжету і забезпечив йому виняткову популярність аж до епохи Відродження. У пізніший час він також багато разів розроблявся поетами в ліричній, оповідній і драматичній формі, особливо в XIX столітті. Найбільшими обробками його тут є — опера Вагнера «Трістан та Ізольда» (1864; по Готфріду Страсбурзькому) і композиції Жозефа Бедьє «Роман про Трістана та Ізольду» (1898; в основному відтворює зміст і загальний характер «прототипу»).

Цікаві факти[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • II. Le Roman de Tristan par Thomas, publié par J. Bédier, 2 vls, P., 1902–1905 (Текст і дослідження)
  • Le roman de Tristan par Béroul et un anonyme.
  • Les deux poèmes de la Folie Tristan.
  • Golther W. Tristan und Isolde in der Dichtung des Mittelalters und der neuen Zeit.
  • Loth J. Contribution à l'étude des Romans de la Table ronde.
  • Schoepperle G. Tristan and Isolt, 2 vls.
  • Bruce T. D. The Evolution of Arthurian Romance ....
  • Ranke Fr. Tristan und Isolde.
  • Kelemina J. Geschichte der Tristan-Sage nach den Dichtungen des Mittelalters.
  • Bauerhorst K. Bibliographie der Stoff-und Motivgeschichte der deutschen Literatur. (Ця література: 21 назва)
  • Збірка «Трістан і Ісольда», «Праці Інституту мови і мислення» при Академії наук, II, Л., 1932.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]