Гільдас Мудрий
| Гільдас Мудрий | |
|---|---|
 | |
| Народився |
500 Дамбартон, Dumbartond, Дамбартонширd, Шотландія або Стратклайд[1][2] |
| Помер |
29 січня 570 Rhuys Peninsulad, Франція |
| Країна | Стратклайд |
| Діяльність | історик, письменник, місіонер, чернець |
| Вчителі | Illtudd |
| Знання мов | латина[3] |
| Посада | абат |
| Конфесія | католицька церква |
| Діти | Allgod, Saint Eigradd і Gwynogd |
Ґі́льдас Му́дрий (лат. Gildas Sapiens; 500—570), також Ґі́льдас Прему́дрий — ранньосередньовічний історик бритів, автор листа-проповіді «Про падіння та завоювання Британії» (лат. De Excidio et Conquestu Britanniae). Засновник монастиря в Сен-Жильда-де-Рюї, християнський святий.
Внесок в історію[ред. | ред. код]
«Про падіння та завоювання Британії» — це великий лист-проповідь латинською мовою в 110 розділах. У ньому автор аналізує причини морального занепаду своїх сучасників: глави 3—25 містять короткий нарис історії Британії в I—VI століттях і є унікальним історичним джерелом, особливо щодо історії завоювання сходу Британії англосаксами. Використовуючи великі цитати із Старого і Нового Заповітів, перш за все з книг пророків Ісаї і Єремії, а також з послань апостола Павла, Ґільдас показує, що світські і духовні влади бритів не відповідають євангельським ідеалам. Ґільдас також згадує «небагатьох» вірних синів церкви і з похвалою відгукується про чернечий рух, який зароджувався в його епоху.
Біографія[ред. | ред. код]
Судячи з праці «Про падіння та завоювання Британії», Ґільдас отримав блискучу освіту, був знайомий з творами Вергілія, Овідія і церковних письменників: Касіяна, Єроніма. Заклик до морального відродження, який містився в творі «Про загибель Британії», здійснив великий вплив на тодішнє суспільство, причому не тільки на бритів у самій Британії і Бретані, але й на ірландців: близько 600 року святий Колумбан у посланні до папи Григорія Великого посилався на Ґільдаса як на авторитет з питань церковної дисципліни. До нас також дійшли уривки з послань Ґільдаса, що містилися в корпусі ірландського канонічного права; вони присвячені питанням чернечої дисципліни. Крім того, Ґільдасу приписується «Пенітенціалій», де встановлені правила покаяння, в основному також для ченців. «Лорика» — молитва-оберіг, творцем якої вважається Ґільдас, — насправді є пізнішим ірландським твором.
Швидше за все, на момент написання книги «Про загибель Британії» Ґільдас був дияконом; у написаному близько 800 року ірландському мартирологові «Календар Енґуса» він згадується як єпископ, однак невідомо, де саме могла перебувати його єпархія. Згідно з валлійською традицією, Ґільдас був одруженим чоловіком, і його сини Ґвіннок і Нуітон визнані в Уельсі місцевошанованими святими. Крім того, в генеалогії згадуються і його внуки (Увелі та Філі), також святі.
Збереглися три житія Ґільдаса, складені в Бретані й Уельсі. Усі вони створені не раніше XI—XII століть, і їхня достовірність викликає сумнів. За відомостями цих житій, Ґільдас був сином піктського князя на ім'я Кау, здобув освіту на півдні Уельсу, в школі святого Ільтуда, згодом проповідував у Шотландії та Ірландії, де боровся з різними єресями і язичництвом, здійснив паломництво до Риму і Равенни. Відповідно до першого бретонського житія, Ґільдас осів у Бретані, де заснував абатство в Сен-Жильда-де-Рюї (фр. Saint-Gildas-de-Rhuys). Згідно з другим, він помер у Гластонбері на півдні Британії, де й був похований.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://sscrmnl.edu.ph/st-gildas-the-wise/
- ↑ http://www.earlybritishkingdoms.com/kids/gildas.html
- ↑ Mirabile: Digital Archives for Medieval Culture — SISMEL – Edizioni del Galluzzo.
Література[ред. | ред. код]
- Brooks D. A. Gildas’ De Excidio. Its revolutionary meaning and purpose // Studia Celtica. Vol. XVIII/XIX. 1983—1984. P. 1-10.
- Cameron A. F. Saint Gildas and Scyld Scefing // Neuphilologische Mitteilungen. Bd. LXX (2). 1969. P. 240—246.
- Chadwick O. Gildas and the monastic order // Journal of Theological Studies. New Ser. Vol. V. 1954. P. 78-80.
- Dumville, David N. (1984). "The Chronology of De Excidio Britanniae, Book 1". In Dumville, David; Lapidge, Michael (eds.). Gildas: New Approaches. Martlesham: Boydell Press. ISBN 978-0-85115-403-9.
- Giles, John Allen, ed. (1841), The Works of Gildas and Nennius, London: James Bohn — English translation
- Giles, John Allen, ed. (1847), History of the Ancient Britons, II (Second ed.), Oxford: W. Baxter (published 1854) — in Latin
- Higham, N. J. (1994). English Conquest: Gildas and Britain in the fifth century. Manchester: Manchester United Press. ISBN 978-0-7190-4080-1.
- Kerlouégan F. Le De Excidio Britanniae de Gildas: Les destinées de la culture latine dans l’Ile de Bretagne au VIe siècle. Paris, 1987.
- Lloyd, John Edward (1911), A History of Wales from the Earliest Times to the Edwardian Conquest, I (2nd ed.), London: Longmans, Green, and Co (published 1912)
- Lot F. De la valeur historique du De excidio et conquestu Britanniae de Gildas // Medieval studies in memory of G. Schoepperle-Loomis. Paris, 1927. P. 3-38
- Miller, Molly. "Bede's use of Gildas." English Historical Review (1975): 241–261. JSTOR
- Stevens C. E. Gildas Sapiens // English Historical Review. Vol. 56. 1941. № 223. July. P. 353—373.
- Sullivan, Thomas D. (1978). De excidio of Gildas: its authenticity and date. New York: Brill. ISBN 978-90-04-05793-7.
- Thompson E. A. Gildas and the history of Britain // Britannia. Vol. 10. 1979. P. 203—206; Vol. 11. 1980. P. 344.
- Williams, Ann (1991). "Gildas author fl. mid-sixth century". In Williams, Ann; Smyth, Alfred P.; Kirby, D. P. (eds.). A Biographical Dictionary of Dark Age Britain. Seaby. ISBN 978-1-85264-047-7.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||