Андрій Фірлей (сенатор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фірлей.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Анджей Фірлей.
Андрій Фірлей
Andrzej Firlej
ПрізвиськоДід Фірлій
ПсевдоАндрій Фірлей
Народивсябл. 1586
Помер1649(1649)
ГромадянствоРіч Посполита
Національністьполяк (матір русинка)
Діяльністьвійськовик, державний діяч
Alma materЖеневський університет, Базельський університет і Старий університет Орлеанаd
Посадареґіментар, воєвода сандомирський
Військове званняротмістр
Конфесіяпротестант
РідФірлеї
БатькоАнджей Фірлей
МатиВарвара (Барбара) з Козинських
РодичіГанна Гостська (тітка), Миколай Потоцький (2-рідний шваґро)
У шлюбі зОлена (Гелена) з Дорогостайських, Н.(?) з Пшиємських
Герб
Герб

Андрій Фірлей з Дубровиці гербу Леварт (пол. Andrzej Firlej; бл. 1586 — кінець 1649 або початок 1650) — польський шляхтич, урядник, військовий і державний діяч Речі Посполитої.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Син майбутнього радомського каштеляна, ковельського старости Анджея Фірлея та його дружини Варвари (Барбари) з Козинських. Внук великого коронного маршалка, краківського воєводи Яна Фірлея.

Завдяки батьку отримав старанну підготовку в закордонних протестантських університетах. У 1601-1614 роках разом із братом Яном навчався в Гайдельбергу, де 1604 року видав латиною свою промову лат. De peregrinatione oratio. З Гайдельбергу переїхали до Базеля, де видав друком дві праці. З Базеля мали наукову подорож до Женеви. У червні 1606 р. переїхали до Орлеану, у 1608 році були в Німеччині, в Щеціні.

Після повернення додолму не брав активної участи в політичному, громадському житті, ймовірно, господарював у маєтках, мав справи релігійні. Опікував закладену батьком кальвінську школу в Косткові (діяла завдяки йому до середини XVII століття). 1627 року мав релігійний конфлікт у Любліні. Була суперечка між солдатами белзького воєводи Рафала Лещинського та студентами-єзуїтами. Натовп рушив на дім А. Фірлея, де сховалися «міністри»-кальвіністи. Слуги А. Фірлея боронились, стріляючи в нападників із пістолів. А. Фірлей отримав позов до трибуналу, покараний 1000 гривнями штрафу через те, що з його будинку стріляли в депутатів трибуналу, які намагалися заспокоїти натовп.

1611 року став королівським ротмістром.[1] 1640 — белзьким каштеляном, але не був активним при цьому. Можна стверджувати, що тільки в березні 1645 року брав участь у засіданні сенату. Тішився великою повагою (через характер, освіту, виховання).

1617 року після смерти тітки своєї дружини — Ганни Гостської з Козинських, успадкував її маєтності, у тому числі Почаїв. Згідно легенд, відзначався своїм жорстким ставленням до міщан, селян і ченців (зокрема, дав наказ своїм гайдукам не давати монахам можливості підвозити воду, розбиваючи бочки). 1623 року дав наказ слугам вчинити збройний напад на монастир (монахів побили, ікону забрали)[2], переніс до Козина образ Божої Матері Почаївської. 1647 року за рішенням церковного трибуналу змушений був повернути Почаївському монастирю (в особі ігумена Йова Заліза) ікону Божої Матері Почаївської, звідки його забрав.

1642 року пріор монастиря домініканів у Ляхівцях кс. Раймунд Мондрович оскаржив групу протестантів на чолі з А. Фірлеєм через «насильницьке» відірвання Петра Сенюти від католицтва, недопущення до нього ксьондза, відправу аріянами служб у колишніх маєтностях Павла Христофора Сенюти.[3]

На елекційному сеймі обраний другим регіментарем. 18 лютого 1649 р. король Ян ІІ Казимир призначив його головнокомандувачем військами, що діяли в Поділлі та Волині[4].
Для отримання інформації від полонених козаків давав накази застосовувати тортури; доповідав королю: «…А від полонених не можемо нічого допитатися ані лагідними засобами, ані тортурами»[5]. Командуючи частинами військ на Волині, перейшов Горинь, розбив ватаги повстанців між Горинню та Случем. Отримавши звістку про наступ головних сил Б. Хмельницького, не зміг здолати паніку у війську, разом з іншими реґіментарами вирушив до Старокостянтинова, потім — проти волі короля — до Човганського Каменя, до Збаража. Незважаючи на розташування в Збаражі значних військ, єдиного командування не було; А. Фірлей командував дивізією, яка захищала одну з найскладніших ділянок. Під час облоги Збаража відігравав меншу роль, ніж Ярема Вишневецький. Через кальвінізм не був популярним у війську, навпаки, через кальвінські відправи виникали сутички між вояками католиками та кальвіністами в Збаражі.[6]

1649 р. маючи посаду реґіментаря, командував частинами польського війська в битві під Заславом 1649 р.. Під час облоги Збаразького замку перебував у ньому, писав листи королю, в яких просив про допомогу, скаржився на брак харчів, амуніції.[7] Повстанці під Збаражем задерикувато-глузливо зверталися до А. Фірлея:

…діду фірлію, продай нам олію[8].

Після Зборівської угоди випровадив військо зі Збаража на зимову ліжку, восени 1649 року брав участь разом з Лянцкоронським в складі комісії щодо оплати військових боргів.

Мав посаду сандомирського воєводи (з 1649 р.; отримав від короля за заслуги), реґіментаря.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Перша дружина — Олена (Гелена) з Дорогостайських, донька дідича «Обухівського ключа» Павла Дорогостайського.[8] Друга дружина — Н.(?) з Пшиємських.[1] Про дорослих дітей відомостей немає.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Firlejowie [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  2. ↑ Преподобний Іов ігумен Почаївський. — Почаїв: Видання Свято-Успенської Почаївської Лаври. — С. 15.
  3. ↑ Tazbir J. Sieniuta Piotr h. własnego (1616—1648) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Polska Akademia Nauk, Instytut historii im. Tadeusza Manteuffla, 1996. — T. XXXVII/2, zeszyt 153. — S. 198. (пол.)
  4. ↑ Найчук І. А. Боротьба подолян проти наступу польських військ у першій половині 1649 року. Архів оригіналу за 15 серпня 2012. Процитовано 16 червня 2013.
  5. ↑ Служба безпеки України. Доба козаччини. Архів оригіналу за 6 січня 2014. Процитовано 16 червня 2013.
  6. ↑ Czapliński W. Firlej Andrzej, wojewoda sandomierski (†1649 lub 1650)… — S. 476. (пол.)
  7. ↑ Skrzypecki T. H. Potok Złoty na tle historii polskich kresów południowo-wschodnich. — Opole : Solpress, 2010. — S. 46. — ISBN 978-83-927244-4-5. (пол.)
  8. ↑ а б Obuchów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 357. (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Польща Це незавершена стаття про особу Польщі.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Андрій_Фірлей_(сенатор)