Ведель Артем Лук'янович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Артемій Ведель)
Перейти до: навігація, пошук
Ведель Артем Лук'янович
Vedel.jpg
Умовний скульптурний портрет композитора, скульптор Михайло Грицюк
Основна інформація
Повне ім'я Ведель Артем Лук'янович
Дата народження 1767(1767)
Місце народження Київ
Дата смерті 14 липня 1808(1808-07-14)
Місце смерті Київ, Київська губернія, Російська імперія
Роки активності 1785–1799
Країна Flag of the Cossack Hetmanat.svg Гетьманщина
Національність українець
Професія композитор, співак, диригент, скрипаль
Співацький голос тенор
Інструменти скрипка
Жанр класична музика
commons: Файли у Вікісховищі

Ве́дель (Ве́дельський) Арте́м Лук'янович (1767(1767), Київ — 14 липня 1808, Київ)[1] — український композитор, диригент, співак, скрипаль.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Народився в сім'ї київського міщанина Лук'яна Власовича й Олени Григорівни Ведельських, імовірно 28 квітня 1767 року. Садиба родини Ведельських містилася на Подолі у парафії Різдво-Предтечинської (Борисоглібської) церкви. Хата з городом і садком стояла на розі сучасних вулиць Братської та Андріївської. Тут Ведель жив до 1788, з квітня 1792 до весни 1796 та з літа 1798 до серпня 1799. У батьковому домі композитор також закінчив свій життєвий шлях у 1808.

Батько Веделя Лук'ян Власович Ведельський (1730—1815) був художником-різьбярем, мав власну майстерню, виготовляв іконостаси. Прізвище композитора Ведель — вірогідно, скорочена форма від Ведельський. Так композитор підписував власноручно написані листи, на прізвище Ведель виписаний його військовий документ. Батько ж композитора в листі до київського генерал-губернатора пише: «Маю однородного в себе Артема Ведельського» і підписується: «Київський міщанин Лук'ян Ведельський».

Ведель навчався в Києво-Могилянській академії до 1787, пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту. У Києво-Могилянській академії Ведель почав компонувати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль. Співак з хору, яким керував Ведель в Академії, розповідав згодом дослідникові В. Аскоченському: «…це був красивий юнак з очима, що випромінювали світло, мав ніжний голос, спокійний характер і був надзвичайно тактовним».

Робота в Москві[ред.ред. код]

1788 відряджений митрополитом Київським і Галицьким, протектором Києво-Могилянської академії С. Миславським з малолітніми співаками до Москви, де керував капелами генерал-губернатора Москви Петра Єропкіна (до 1790), а після його відставки — Олександра Прозоровського. Ці капели за мистецьким рівнем і значенням посідали в імперії визначне місце слідом за Придворною імператорською капелою. Для керівництва ними підбирались найрізноманітніші музиканти. Отже, вже тоді талант Веделя був визнаний музичними колами та дістав високу оцінку. Формально Ведель був зарахований на службу й отримував зарплату на будівництві в Кремлі приміщення «Присутственных мест» (з 17 березня 1788 до 27 травня 1791), згодом він був підканцеляристом у штаті VI Депутатського Сенату (від 28 травня 1791 до 1 грудня 1792). Під час п'ятирічного перебування в Москві композитор мав можливість познайомитися з музичною культурою Росії й Західної Європи. 1 грудня 1792 на прохання Веделя його звільнено в чині канцеляриста Сенату.

Повернення в Україну[ред.ред. код]

Меморіальна дошка Артемію Веделю роботи Ігоря Гречаника

З кінця 1792 Ведель живе у батьківському домі. Деякий час знову керував хором Києво-Могилянської академії. У Києві тоді особливо славилися церковні хори, а зі світських — хор та музична капела генерала А. Леванідова при штабі українського піхотського корпусу. На початку 1794 Ведель очолив капелу. Водночас керував хором солдатських дітей. Леванідов високо цінував і шанував талант Веделя і всіляко сприяв його музичній діяльності. Дуже швидко просувався він і у військовій службі, 1 березня 1794 його призначено канцеляристом штабу, 27 квітня 1795 — молодшим ад'ютантом, а 24 вересня 1796 — старшим ад'ютантом штабу з капітанським рангом. Музична діяльність Веделя у цей час була дуже плідною. За 1793-95 він написав 6 концертів, можливо, ще й низку інших композицій, які не ввійшли до відомого автографа.

У березні 1796 Артемій Ведель переїхав до Харкова, що було пов'язано з призначенням генерала Леванідова генерал-губернатором Харківського намісництва. Тут А. Ведель організував новий намісницький хор і оркестр, викладав спів і музику в Казенному училищі при Харківському колегіумі. Продовжував композитор і творчу працю. Написав 3 концерти: «Воскресни Боже» та «Услиши Господи глас мой» (6 жовтня 1796) та ін. Названо лише датовані твори, але в цей час композитор міг написати ще ряд інших композицій, зокрема двохорний концерт «Господь пасет мя».

У Харкові дуже високо цінували композитора та його твори. Концерти Веделя вивчалися й виконувались у Харківському колегіумі, їх співали у церквах. На початку 1797 за наказом імператора Павла I корпус Леванідова розформовано, Харківське намісництво ліквідовано і Леванідов залишив Харків. Царським указом усі «не положені» за штатним розписом полкові капели було ліквідовано і Ведель подав рапорт із проханням про відставку. Указом Державної військової колегії від 12 жовтня 1797 Ведель: «от воинской службы на собственное пропитание отставлен с тем же чином с ношением мундира».

Того часу музична культура зазнає значних утисків: повсюдно скорочують штати хорів та їх забезпечення. У церквах забороняють співати духовні концерти (псалми, молитви), що безпосередньо не стосуються служби, забороняють поширені в Україні канти й колядки — те, що органічно увійшло і зрослося з нашим національним богослужінням. Розтрощену Катериною Україну добивали нищенням осередків духовної культури. Найталановитіші українські митці, які не обслуговували режим, а тим паче ті, що служили на прославу своєї Вітчизни, ставали неугодними та небезпечними…

Ведель перейшов працювати у цивільне відомство Олексія Григоровича Теплова, губернатора новоствореної Слобідсько-Української губернії. Теплов у молодості здобув прекрасну музичну освіту. Він ставився до Веделя якнайкраще. Композитор продовжував свою музичну діяльність, розпочату при генералові А. Леванідові: керував губернською капелою, був капельмейстером вокального класу у Казенному училищі при Харківському колегіумі, його учні посідали найперші місця у придворній капелі Санкт-Петербурга, Москви та Петербурзьких митрополичих хорах. Диригент Санкт-Петербурзької придворної капели, видатний композитор Дмитро Бортнянський відгукувався про веделівські вокальні класи як про «музичну академію». Але поступово культурно-мистецьке життя Харкова занепадає. Ліквідовано театр, губернський хор і хори у військових частинах, симфонічні оркестри, виконання творів Веделя у церквах заборонено.

Наприкінці літа 1798 Ведель виїхав до Києва. Жив у батьківському домі на Подолі, працював над новими творами. Написав два концерти: «Боже законопреступници восташа на мя» (11 листопада 1798) і «Ко Господу всегда скорбіти ми». Виконувалися ці концерти у Київському Братському Богоявленському й Софійському соборах. Але можливостей застосувати свої здібності Ведель, очевидно, не бачив. Він писав своєму учневі: «Я цілком невлаштований у моїй долі. Ні се ні те, але що робити?»

Переслідування та ув'язнення[ред.ред. код]

На початку 1799 він став послушником Києво-Печерської Лаври. У Лаврі митець, за спогадами прот. Петра Турчанинова та ієромонаха Варлаама (Зубковського), провадив подвижницький спосіб життя, бездоганно виконуючи послух читця та співця на кліросі. Він був прикладом для братії в покорі, терпеливості та сумлінності служіння.

Наприкінці весни того ж року було знайдено книжку «Служба Нилу Столбенскому», де на порожніх сторінках начебто Веделевою рукою у символічній формі було написано пророцтво про вбивство чинного царя Павла І та названо його вбивцею. Проти Веделя негайно порушили «секретну справу». Саме через «секретність» справи все, що відбувалося в той період, вкрито таємницею: через 200-літню відсутність архівних документів, знайдених лише нещодавно, поширилися легенди, вигадки та відверті наклепи, зокрема про «долгое странствие по Малороссии», під час якого композитор «присоединился к секте иллюминатов».

Невідомо, де насправді було знайдено «Службу» прп. Нілу — чи в Києво-Могилянській академії, чи в Лаврі; невідомо, чи залишав Ведель Лавру, чи його вихід було сфальсифіковано керівництвом монастиря задля уникнення особистої відповідальності за послушника.

Митрополит і архімандрит Києво-Печерської лаври Ієрофей (Малицький) 25 травня 1799 року оголосив Веделя божевільним і передав київському коменданту Ф. Л. Вігелю під варту. «Документи справи, — пише відомий веделезнавець Василь Кук, — свідчать лише про те, як відбувалася розправа над композитором та як його, врешті, без вини, без суду замучено. Суті справи вони не розкривають, за що і чому знищили саме його, Веделя, не висвітлюють… За документами формально Веделя ніхто не арештовував… немає акту звинувачення, ні протоколів допиту звинуваченого. Усе відбувалося без участі „сумасшедшего отставного капитана” і без нього вирішується його доля. Але, що дуже дивує, для того, щоб помістити „хворого” до лікарні, Київський губернатор Мілашевич просить дозволу на це у Малоросійського губернатора Беклєшова, який радить направити справу до генерал-прокурора Росії, а останній представляє відповідний документ на санкцію цареві».

Поки в Петербурзі вирішували справу, Веделя, який тяжко захворів на гауптвахті та був близьким до смерті, віддали під опіку батька. 10 липня 1799 року надійшло розпорядження генерального прокурора Санкт-Петербурга, де зазначалося: цар «повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел, взять его от отца, отослать в дом сумасшедших в Киеве й держать без выпуску».

1 серпня 1799 року київський губернатор П. І. Салтиков рапортував, що капітан Ведель «в дом сумасшедших для содержания без випуску отдан». Наступник імператора Павла I імператор Олександр I на справі Веделя 15 травня 1802 написав: «…оставить в нынешнем полонении».

У київській божевільні композитор промучився 9 років. Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати його додому. Поховано Артемія Веделя на подільському Щекавицькому кладовищі. Нині воно повністю зруйноване, й де була могила Веделя — невідомо.

Творчість[ред.ред. код]

Твори Веделя тривалий час були заборонені та поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, попри заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант[2].

В Інституті рукописів НБУВ зберігаються рукописи неповної літургії Івана Златоустого і 12 духовних концертів[3]:

  1. «В молитвах неусыпающую Богородицу» — до мінор (1794)
  2. «Спаси мя, Боже, яко внидоша воды до души моєя» — ля мінор (1794)
  3. «Доколѣ, Господи, забудеши мя» — фа мінор (1795)
  4. «Пою Богу моєму дондеже єсьмь» — до мінор (1795)
  5. «Блажен разумѣваяй на нища и убога» — соль мінор (1795)
  6. «Помилуй мя, Господи, яко немощен єсмь» — ля мінор (1796)
  7. «Воскресни, Господи…» (зберігся неповністю, 1796)
  8. «Услыши, Господи, глас мой» — до мінор (1796)
  9. «Проповѣдника вѣры» — до мажор (1796)
  10. «Господь пасет мя» — до мажор (1796)
  11. «Боже, законопреступницы восташа на мя» — до мінор (1796)
  12. «Ко Господу внегда скорбѣти ми» — до мінор (1798)

Переважна більшість концертів Веделя написані на слова псалмів, переважно благального, скорботного характеру, в яких йдеться про досаджання людини злими силами. Три концерти написані на тексти псалмів історичного змісту і лише два (№№ 9, 10) — панегіричного.

Як і Березовський та Бортнянський, Ведель дотримувався традицій партесного співу. Концерти багаточастинні (переважно 3- та 4-частинні), більшість з яких побудована за принципом темпового і тонального контрастів, в ряді випадків цілісність циклу скріплюється тематичними зв'язками між частинами. Нерідко частини концертів мають 2-4 відносно самостійні розділи, що складаються з експозиційного викладу, розвитку і закінчення.

Мелодика Веделя виразна, охоплює значний діапазон і тісно пов'язана зі словом. Виразність мелодики посилена ритмікою, що відзначається складністю і різноманітністю ритмічних малюнків. З класичним стилем пов'язана чітка розчленованість мелодики, використання побудов типу «питання — відповідь», підсумкових структур. Натомість зв'язки з давньоукраїнською монодією та українським фольклором надають їй наспівного характеру.[4]

Гармонічна мова має всі ознаки розвиненої тональної системи, збільшенню напруження сприяє використання альтерованої субдомінанти, а також альтерованої домінанти. В ансамблях Ведель часто використовує триголосну акордову фактуру, властиву кантам. Хорова фактура суттєво впливає на образність і формотворення. Властиве зіставлення ансамблевих звучань з туттійними, зміни в хоровій фактурі є динамізуючими чинниками.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тетяна Гусарчук. Артем Ведель та його рукописна спадщина // Артем Ведель. Божественна Літургія та 12 духовних хорових концертів / під ред. Колесника В. — Київ, Едмонтон, Торонто, 2000 р.
  2. Ведель Артем Лук'янович, за матеріалами енциклопедичного довідника «Києво-Могилянська академія в іменах XVII—XVIII ст.»
  3. Л. Корній. Історія української музики. Т.2 . — К. ; Харків; Нью-Йорк : М. П. Коць, 1998. — с.307
  4. Л. Корній, с.331

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Аскоченскій В. Кіевъ с древнѣйшимъ его училищемъ Академіею. Часть ІІ. — К., 1856.
  • Аскоченскій В. Русский композиторъ А. Л. Веделевъ. — Газета «Кіевские губернские вѣдомости», 1854, № 10.
  • Турчаниновъ П. И., протоіерей. Автобіографія. — Газета «Домашняя бесѣда для домашнего чтенія», выпуск 2-6. — СПб., 1863.
  • Соневицький І. Артем Ведель і його музична спадщина. — Українська Вільна Академія Наук у США. Музикологічна секція. — Нью-Йорк, 1966.
  • Кук В. Артем Ведель-Ведельський (1767—1808). Арешт та ув'язнення (1799—1808). — Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського: Постать Артема Веделя в історико-культурному контексті. Вип. 11. — К., 2001, c. 28.
  • Махновець Є. Артем Ведель. 1799 рік. — Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського: Постать Артема Веделя в історико-культурному контексті. Вип. 11. — К., 2001, c. 39.
  • Києво-Могилянська академія в іменах, XVII—XVIII ст. Енцикл. вид. Упоряд. З. І. Хижняк; за ред. В. С. Брюховецького. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001.
  • Артемій Ведель. Духовні твори. Ред.-упоряд. Гобдич М. М. і Гусарчук Т. В. Бібліотека хору «Київ». — К.: Поліграфічний центр «Геопринт», 2007.
  • http://www.ukma.kiev.ua/ua/general/history/professors/vedel/index.php
  • Куземська Г. Православний подвижник Артем Ведель і… масонство — Бібліотека «Нашої Парафії»
  • Куземська Г. Помолися за них, Україно! Максим Березовський. Артем Ведель — К., «ВіПОЛ», 2009.
  • Енциклопедія композиторів Першої української радіостанції класичної музики