Богоявленський собор (Києво-Братський монастир)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Богоявленський собор
Bohoyavlensky cathedral.jpg
Богоявленський собор (Києво-Братський монастир)
Розташування Україна Україна, Київ
Архітектор Осип Старцев
Засновник Іван Мазепа
Початок будівництва 1690
Кінець будівництва 1693
Зруйновано 1935
Відбудовано не відбудовувався
Архітектурний стиль бароко

Богоя́вленський собо́р — головний храм Київського Братського Богоявленського монастиря, збудований на місці ранішої дерев'яної церкви. Храм створено за меценатською допомогою гетьмана Івана Мазепи протягом 16901693 років. Знищений більшовиками в 1935 році.

Історія собору[ред.ред. код]

Дерев'яний собор 1620–1651 рр.[ред.ред. код]

Братський монастир було засновано 1615 року на землях міщанки Галшки Гулевичівни. Соборну Богоявленську церкву закладено в 1620 р. гетьманом Петром Сагайдачним у центрі площі. Вона була збудована в найкращих традиціях українського народного зодчества, про що свідчить зображення її на малюнку-панорамі Києва 1651 р.[1] Сирійський мандрівник Павло Алеппський у середині XVII ст. записав у своїх нотатках, що на території Братського монастиря розміщувалися дві тоді ще дерев'яні церкви — Благовіщенська надбрамна та Богоявленська церкви. «В п'ятницю ми слухали літургію у великому монастирі, що називається на їх мові Сагайдачного…Він на честь Богоявлення і має ігумена й монахів. Кругом великої церкви йде аркада опасання, у ній троє дверей, вона з трьома куполами. Вона грандіозна, велика й має амвон зі сходами. У хоросі є також дерев'яний круглий поміст; місця для стояння (форми) йдуть рядами праворуч і ліворуч і звернені на схід перед ними праворуч від хороса красиве архієрейське місце, задня сторона якого решітчаста. Кругом церкви споруди величаві й дуже великі».[2]

Будування мурованого собору за часів Івана Мазепи[ред.ред. код]

Панегірик І. Мазепі художника І. Мігури, 1706 р. (Богоявленський собор зображено другим зліва у верхньому рядку)

Свого розквіту Братський Богоявленський монастир і Києво-Могилянський колегіум досягають в роки меценатської діяльності Івана Мазепи. 21 травня 1693 р. гетьман подав листа московським царевичам Івану й Петру І. В ньому висловлювалося прохання відрядити до Києва відомого московського зодчого Йосифа Старцева (у Києві також спорудив Микільський собор і створив абрис (кресленик) для зведення мурованого академічного корпусу колегіуму). На панегірику 1706 р. художника І. Мігури на честь Івана Мазепи у верхньому рядку зображено шість соборів, будівництво яких фундував гетьман. Другим зліва зображено Богоявленський собор Братського монастиря.

Авторство[ред.ред. код]

Попри те, що лист Мазепи свідчить на користь того, що автором Богоявленського собору є Старцев, окремі мистецтвознавці доводять авторство киянина Івана Зарудного — вихованця Києво-Могилянської колегії, українця за походженням, що прославився своїми роботами в Москві та Санкт-Петербурзі. За цією версією Й. Старцев брав участь у створенні собору тільки в якості рядового виконавця будівельних робіт. Доказом цього є стилістична відмінність московських споруд Старцева від Богоявленського та Микільського соборів Києва.[3] Проте в такому разі сумнівним видається участь прославленого російського майстра в якості пересічного виконроба й великий гонорар, який йому сплачував особисто І. Мазепа.[4]

Будівництво Богоявленського собору було завершено 1693 року. Спорудження велетенського п'ятикупольного Богоявленського собору започаткувало інтенсивне формування архітектурного ансамблю монастиря.

XVIII-XIX ст.[ред.ред. код]

Український мистецтвознавець Костянтин Шероцький писав про собор: «…в архітектурних лініях його закарбовано його справжній характер бароко;відчувається дихання могутнього та багатого віку, непоборної енергії, яка викликала розквіт не лише київської архітектури, але й живопису і усіх інших галузей мистецтва». Також він зауважував, що відмінними були чин сповіді, хрещення шляхом обливання та інші відмінності богослужіння в храмі.

1756 року за проектом архітектора Степана Ковніра поруч із собором було споруджено дзвіницю, яка після пожежі 1811 року була перебудована. Сам храм під час пожежі частково постраждав — згорів іконостас, довелося перероблювати перекриття башт. Тож 1825 року за проектом архітектора Андрія Меленського було створено іконостас.

Опис собору[ред.ред. код]

Вхід до собору

Богоявленський собор був однією з найбільших споруд тогочасного Києва. Він у плані мав видовжену майже невиявлену хрестоподібну форму, поділявся на три апсиди. Розпланувальна організація собору нагадувала давньоруський тринефний хрестово-купольний храм із шістьма опорними стовпами. На чотири перші від трьох абсид на сході спирався центральний купол. На західному фасаді чітко виділялися два башштоподібних виступи. Центральний купол не набагато різнився від чотирьох інших. Могутній компактний об'єм пожвавлювався наріжними пілястрами, що в нижній частині спиралися на п'єдестали і по горизонталі мали кілька поясків. Увінчував стіни антаблемент із розвиненим у висоту карнизом. На фризі було закомпоновано зображення янголят. Фризи західного фасаду й куполів мали прикрасу у вигляді полив'яних керамічних розеток.

Невеликі вузькі вікна, оздоблені розірваними фронтончиками, були високо підняті над землею. Із суворою монументальністю основного об'єму різко контрастувало оздоблення фронтонів, що розміщувались над карнизом на північному, південному й західному фасаді. У розкішних барокових картушах фронтону красувався барвистий живопис. До 1709 р. в композицію фронтону входив герб Мазепи, та після Полтавської баталії герб поспіхом збили.

Основним художнім акцентом головного — західного — фасаду в композиції собору став тамбур, що знаходився між двома баштоподібними виступами. Він значною мірою обрисами повторював верхній фронтон. У його першому ярусі розміщувалися три входи, у другому ярусі розташовувалися великі ікони в обрамленні виноградної лози й розкішних гірлянд. Третій ярус був лише в середній частині. На складних перепадах красувалось п'ять позолочений рапід.

Інтер'єри собору розписано було українським художником І. Квятковським та італійським майстром Дж. Б. Скотті. У храмі знаходилася чудотворна ікона Божої Матері XVII століття (образ походить із Вишгородського храму, де врятував місто від руйнацій від війська Януша Радзивілла. До Києва потрапила по Дніпру). Над царськими вратами іконостаса висів кипарисовий хрест, яким константинопольський патріарх Феофан затвердив ставропігію Київського братства. У ризниці храму зберігався восьмикінцевий срібний хрест Петра Сагайдачного. Біля південної стіни собору в інтер'єрі гетьмана біло поховано. Ще однією реліквією був напрестольний срібний хрест із розп'яттям, подарований Петром Могилою.

Іконостас[ред.ред. код]

Проект іконостасу А. Меленського, 1825, туш, акварель

Братський Богоявленський собор було споруджено коштом гетьмана Івана Мазепи у 1690-1693 роках. Очевидно, тоді ж у ньому встановили первісний бароковий іконостас. За монастирськими описами початку ХІХ століття цей іконостас називали "старовинної роботи, чудового різьблення, розписаний різними фарбами і вкритий золотом і сріблом". Інших свідоцтв про первинний іконостас не збереглося, оскільки він згорів під час пожежі на Подолі 1811 року.

У другій половині 1810-х років до робіт з відновлення Богоявленського собору приступає київський архітектор Андрій Меленський. Займаючись реставрацією собору, А. Меленський змінює форму бань і проектує новий іконостас у традиціях класицизму. Цей іконостас був встановлений лише у 1825 році, а наступного року київський художником Іваном Квятковським для нього було написано 12 великих і 13 малих ікон. Судячи з проекту іконостаса, Меленський спирався на поширену в добу бароко традицію об'єднувати в єдину конструкцію центральний і бічний іконостаси. Створений таким чином іконостас традиційно мав траскладову композицію і займав усю ширину храму. Цей одноярусний іконостас А. Меленського став одним з найкращих його творів.

Важливо наголосити, що проектуючи іконостас, архітектор розміщує обабіч центральних царських врат пару ікон овальної форми, водночас решта ікон намісного ряду - прямокутні. Місце овальних ікон передбачалося під намісні барокові образи Спасителя і Богородиці, які, як вважається, належали старому, знищеному пожежою, іконостасу. Ця пара ікон дивом вціліла і тепер зберігається в колекції Національного художнього музею України.

У 1846 році архимандрит монастиря Димитрій Мурєтов починає роботи з перебудови іконостасу. До нього добудовують три яруси ікон, оновлюють золочення на різьбленні.Внаслідок таких перебудов до іконостасу додається ще 47 ікон, котрі написав у 1849-1850 роках живописець Іполит Кривошляпін.

наступний архимандрит, Антоній Амфітеатров, також долучається до змін іконостаса. Його клопотом і за проектом, складеним архітектором П. І. Спарро, у 1851 році іконостас знову доповнили.

У 1891 році центральну прикрасу Богоявленського собору знову відремонтували. Цього разу надбудовані яруси ікон розібрали, а пошкоджені вогкістю частини нижнього ярусу іконостаса замінили на нові. Зрештою іконостасові була повернута первинна композиція 1825 року і в такому вигляді він зберігся до 1930-тих років.

Закриття та знищення після Жовтневого перевороту 1917[ред.ред. код]

Загальний вигляд Подолу і Братського монастиря

Духовне життя монастиря та собору припинилося в 1920-і роки. Територію монастиря передали під поліклініку та частково — Академії наук.

Згідно з постановою Уряду Української РСР від 1926 року монастирський комплекс було оголошено пам’яткою архітектури республіканського значення.

21 січня 1934 року ВУЦВК УРСР прийняв постанову про перенесення столиці України з Харкова до Києва. Генеральний план забудови Києва виконав інженер П. Хаустов. Новий генплан столиці УРСР оцінив харківський професор О. Молокін: «Забудова Києва за наперед розробленим планом генеральної реконструкції дає змогу обернути колишнє місто церков і монастирів на архітектурно викінчений, дійсно соціалістичний центр Радянської України».

У лютому 1935 року Київська обласна інспекція охорони пам’яток провела фотофіксацію споруд, а в кінці того ж року Богоявленський собор і дзвіницю розібрали без усяких мотивацій. На місці підмурків собору влаштували плац для муштри курсантів Київського військово-морського політичного училища, а поруч звели житловий будинок для командирів і політпрацівників.

Плани з відтворення храму[ред.ред. код]

Після відродження незалежності України постало питання про можливу відбудову святині. Собор був доданий у "Програму відтворення видатних пам'яток історії та культури України". Відбудова собору є необхідною умовою відродження Подолу.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кілессо Т. С. Братський Богоявленський монастир і Києво-Могилянська академія.— К.: Техніка, 2002 — С. 51
  2. Путешествие атиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII в., описанное его сыном Павлом Алеппским.— М.: Университет. тип., 1897.— Вып. 2 — С. 18
  3. Логвин Г. Н. Іван Зарудний — видатний український митець // Зб. наук. правць Держ. наук.-дослід. ін-ту теорії та історії архітектури і містобудування.— К., 1998.— Вип. 3
  4. Кілессо Т. С. Братський Богоявленський монастир і Києво-Могилянська академія.— К.: Техніка, 2002.— С. 63)

Джерела[ред.ред. код]

  • К. Шероцкий. Киев. Путеводитель.— Киев: типография С. Кульженко, 1917. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]