Артпанк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Артпанк
Стилістичні походження
Походження
Типові інструменти
Популярність більшою частиною андерграунд

Артпанк (англ. Art Punk), або авангардний панк (англ. Avant Punk) термін, що застосовують до музичних гуртів, які грають панк-рок і пост-панк, вводячи в музику елементи експериментального року й авангардної музики. Часто такі колективи пов'язані з мистецькими школами або зі світом мистецтва.

Найпершими гуртами, творчість яких критики визначали як «артпанк», були представники нью-йоркської сцени середини 70-х, такі як New York Dolls, Television, і Patti Smith.[1] Такі колективи як Wire (більшість з музикантів якого були студентами мистецьких шкіл),[2] і The Ex, які привнесли у своє панк-рокове звучання елементи джазу, нойзу, етнічної та авангардної музики, були названі авангардним панком.[3][4]

Пізніші гурти, наприклад, Dog Faced Hermans ішли їхніми стопами.[5] Жанр no wave (ніякого шляху) кінця 1970-х і початку 1980-х бачиться відгалуженням артпанку,[6][7], і його схарактеризував Мартін Рев з Suicide як «дійсно авангардне продовження рок-музики».[8]

Також до гуртів, яких називають «артпанком», належать Fugazi,[9] та Goes Cube.[10] Crass також відносять до артпанку, тому що вони залучали та застосовували інші форми мистецтва під час концертів.[11]

У своїй книзі «Мистецтво в попмузиці» (Art into Pop), Саймон Фріт (Simon Frith) і Говард Хорн (Howard Horne) описали групу менеджерів панк-груп 1970-х років, як «найчіткіших теоретиків художнього панк руху (art punk movement)». Боба Ласта з Fast Product визначено в якості одного з перших, хто застосував теорію мистецтва для маркетингу, а Тоні Вілсон з Factory Records описаний як «той, хир застосував Баухаус-принцип для пошуку всіх товарів компанії ».

Анна Семере (Anna Szemere) поклала початок Угорської субкультурі артпанку до 1978 року, коли панк-група The Spions провела три концерти, які описали концептуалізм виконавського мистецтва артпанку, і «театр жорстокості» («theatre of cruelty») Антонена Арто, з його нео-авангардними, анархістськими маніфестами, розданими аудиторії. Wire Коліна Ньюмана (Colin Newman) позначили артпанк (art punk) у 2006 році, як "наркотик, обраний цілим поколінням"[12].

Визначення[ред. | ред. код]

Попри те, що жанр не має чіткого визначення чи особливого стилю, групи, що сприймаються як "артпанк", як правило, є групами, які поєднують: урізаний стиль рок-н-ролу, панк-року з "артистичними" елементами мінімалізму, інструментальної взаємодії, елементами традиційної народної музики різних культур (яскравий приклад: вплив афро-біту у пізніх Talking Heads), експерименти з ритмами, елементи джазу чи фанку, дисонанси та експерименти з шумом (концепції, що значною мірою походять від різновидів "мистецької музики", таких як сучасна класична музика, джаз та джаз фьюжн).

Ідеологічно артпанк схожий на артрок та прогресивний рок 1960-х та 1970-х років тим, що це зрештою рок-музика з вищим рівнем мистецьких амбіцій; однак, завдяки природженому мінімалістичному характеру панк-року, ця мистецька амбіція зазвичай схиляється до напрямку більш сучасної та експериментальної художньої музики, а не до старих європейських класичних структур, що надихали прогресивний рок (на прикладі композитора Глена Бранки, який працював та підтримував членів мистецької Нью-Йоркської ноу-вейв панк-сцени кінця 1970-х років, а сам тим часом створив твори, які були частиною його канону)[13].

Основні представники артпанку[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Desrosiers, Mark «25 Up: Punk's Silver Jubilee — Aesthetic Anesthetic: Liberating the Punk Canon [Архівовано 18 вересня 2016 у Wayback Machine.]», PopMatters
  2. Newman, Colin (2006) «Wire: the art-punk band's journey and legacy [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.]», The Independent, 17 February 2006
  3. «Holland's Avant-punk Heroes». Архів оригіналу за 16 січня 2009. Процитовано 12 серпня 2014. 
  4. «The Ex: 27 years of Dutch art-punk». Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 12 серпня 2014. 
  5. а б Strong, Martin C.: «The Great Alternative & Indie Discography», 1999, Canongate, ISBN 0-86241-913-1
  6. а б Taylor, Steve (2004) The A to X of Alternative Music, Continuum, ISBN 0-8264-7396-2, p. 154, 249
  7. Bradshaw, Peter (2005) «Kill Your Idols [Архівовано 31 травня 2012 у Wayback Machine.]», The Guardian, 8 April 2005
  8. Nobakht, David (2008) Suicide: No Compromise, SAF, ISBN 978-0-946719-71-6, p. 125
  9. «Pinnacle of Punk» article from The Brooklyn Paper. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 12 серпня 2014. 
  10. Dolan, Casey (May 5, 2007). «Downloads [Архівовано 9 жовтня 2012 у Wayback Machine.]Los Angeles Times
  11. Lyskey, Dorian (2007) «Jeffrey Lewis, 12 Crass Songs [Архівовано 17 жовтня 2012 у Wayback Machine.]», The Guardian, 28 September 2007
  12. Вики-статьи art punk. Last.fm (рос.). Архів оригіналу за 25 липня 2021. Процитовано 25 липня 2021. 
  13. Art Punk - Music Genres - Rate Your Music. rateyourmusic.com. Архів оригіналу за 10 травня 2015. Процитовано 25 липня 2021. 
  14. Goldberg, Michael Alan (2003) «Hanging on the Art Punk Edge: The A-Frames' Beautifully Dark Constructions [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.]», The Stranger, 30 January — 5 February 2003
  15. Schild, Matt «It's a Bit Complicated — Art Brut», Aversion.com
  16. а б Kaplan, E. Ann (1988) Postmodernism and Its Discontents: Theories, Practices, Verso Books, ISBN 978-0-86091-211-8
  17. «Jeffrey Lewis, 12 Crass Songs». Архів оригіналу за 3 січня 2008. Процитовано 12 серпня 2014. 
  18. Karan, Tim (2006) «Spazmo art-punk with a psychobilly edge [Архівовано 6 вересня 2008 у Wayback Machine.]», Alternative Press, 6 December 2006
  19. Pat Long (2 травня 2009). Pat Long meets new wave 80s oddballs Devo, who are intent on making a comeback | Music. London: The Guardian. Архів оригіналу за 20 грудня 2011. Процитовано 26 травня 2012. 
  20. «Nightlife», New York, 12 September 1994, p. 175
  21. Горбачев, Александр. Зинин, Илья. Песни в пустоту (фрагмент). colta.ru (рос.). Архів оригіналу за 3 жовтня 2014. Процитовано 1 октября 2014. 
  22. Artist info: Futurians. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 24 липня 2013. 
  23. CJA. Архів оригіналу за 9 травня 2013. Процитовано 24 липня 2013. 
  24. Crisafulli, Chuck (2003) Nirvana: Teen Spirit: The Stories Behind Every Song, Da Capo, ISBN 978-1-56025-558-1
  25. а б в г Muggleton, David & Weinzierl, Rupert (2003) The Post-subcultures Reader, Berg, ISBN 978-1-85973-668-5, p. 245
  26. а б в Reddington, Helen (2007) The Lost Women of Rock Music: Female Musicians of the Punk Era, Ashgate, ISBN 978-0-7546-5773-6, p. 47
  27. Brookes, Tim (2006) Guitar: An American Life, Grove/Atlantic, ISBN 978-0-8021-4258-0
  28. Hot Hot Heat. Sub Pop. Архів оригіналу за 4 лютого 2014. Процитовано 2 лютого 2014. 
  29. Wells, Steven (2004) Punk: Young, Loud & Snotty: the Stories Behind the Songs, Thunder Mouth Press, ISBN 978-1-56025-573-4, p. 65
  30. http://thequietus.com/articles/14225-membranes-the-universe-explodes-into-a-billion-protons-of-pure-white-light.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  31. Monochrome Set. TrouserPress.com. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 26 травня 2012. 
  32. Caramanica, Jon (2008) «Staging Their Happenings in an Art-Punk Mode, Embracing the Threat of Chaos [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.]», New York Times, 8 May 2008
  33. Ware, Tony (2008) «Athens Art Punk [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.]», SF Weekly, 11 November 2008
  34. Milian, Ray (2011) «[1] [Архівовано 6 жовтня 2014 у Wayback Machine.]», Off The Radar Music, 4 April 2011
  35. Lynskey, Dorian (2007) «The drinking person's thinking band [Архівовано 13 листопада 2012 у Wayback Machine.]», The Guardian, 27 February 2007
  36. http://www.allmusic.com/album/r528769
  37. Brackett, Nathan & Hoard, Christian (eds.) (2004) The New «Rolling Stone» Album Guide, 4th edn., Simon & Schuster, ISBN 978-0-7432-0169-8, p.430
  38. Interview with David Byrne, The Guardian [Архівовано 9 січня 2013 у Wayback Machine.] 27 April 2001
  39. Thursday, September 29. Now Toronto. 29 вересня 2005. Архів оригіналу за 12 січня 2014. Процитовано 10 січня 2014. 
  40. Kot, Greg (2003) «Wire delivers high-voltage act; The art-punk foursome from Britain is back with a new, brutal style [Архівовано 9 лютого 2013 у Wayback Machine.]», Chicago Tribune, 27 June 2003
  41. McLean, Craig (13 червня 2009). Yeah Yeah Yeahs: why fans of the art-punk trio can't say no. The Times. Архів оригіналу за 15 червня 2011. Процитовано 2 січня 2010. 

Посилання[ред. | ред. код]