Ахеджакова Лія Меджидівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку



Ахеджакова Лія Меджидівна
На прем'єрі фільму Generation П
На прем'єрі фільму Generation П
Народилася 9 липня 1938(1938-07-09) (80 років)
Дніпропетровськ, УРСР
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Діяльність акторка, кіноакторка
Alma mater Російський університет театрального мистецтва
Заклад Московський ТЮГ (1961 —1976)
Театр «Современник» (1977 —)
Роки діяльності 1961 — дотепер
Чоловік Валерій Носик
Борис Кочейшвілі
Володимир Персіянінов
Звання
Народний артист Росії
Заслужений артист РРФСР
IMDb nm0015253
Нагороди та премії
Орден «За заслуги перед Вітчизною»
Орден Пошани
Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих
Ніка 1992[3] · 2007[4] · 2015[5]

Ахеджакова Лія Меджидівна у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Лі́я Меджи́дівна Ахеджа́кова (нар. 9 липня 1938, Дніпропетровськ, Українська РСР) — радянська і російська акторка театру і кіно. Заслужена артистка РРФСР (1970). Народна артистка Росії (1994)[6][7].

Життєпис[ред. | ред. код]

Лія Ахеджакова виросла в театральній родині. Мати, Юлія Олександрівна — акторка Майкопського драматичного театру, вітчим Меджид Салехович Ахеджаков — головний режисер того ж театру. Після одруження матері з Меджидом Ахеджаковим, що замінив дівчині батька, Лія жила й навчалася в Майкопі.

1956 року Лія вступила до Московського інституту кольорових металів, де провчилася півтора року.

З 1961 працювала в Московському театрі юного глядача в амплуа травесті.

1962 року закінчила Державний інститут театрального мистецтва (ГІТІС) ім. А. В. Луначарського.

З 1977 працює у театрі «Современник».

Родина[ред. | ред. код]

Ахеджакова була заміжня за актором Малого театру Валерієм Носиком, художником Б. П. Кочейшвілі.

Влітку 2001 року уклала шлюб з московським фотографом Володимиром Персіяніновим.

Дітей не має.

Погляди[ред. | ред. код]

Відома своєю активною громадянською позицією[8]. Під час Євромайдану акторка розповіла, що пильно стежить за ходом подій і дуже переживає і одночасно захоплена сміливістю українців. Лія Ахеджакова підкреслила, що Росії є чому повчитися в України[9]. Вона зазначила: попри те, що російський і український народи є братами, Україна «втекла» від Росії при першій же можливості. Це пов'язано з тим, що на українській землі ще пам'ятають табори Сталіна і Голодомор[10].

У березні 2014 року разом з понад 200 іншими російськими кінематографістами акторка підписалась під зверненням до українських колег зі словами підтримки і запевненнями, що вони не вірять офіційній пропаганді Кремля, яку поширюють провладні ЗМІ та проти російської військової інтервенції в Україну[11]. Підписала звернення ініціативної групи з проведення конгресу інтелігенції «проти війни, проти самоізоляції Росії, проти реставрації тоталітаризму», підписала звернення на захист російського музиканта Андрія Макаревича, що виступив із критикою політики російської влади щодо України.

У липні 2014 року актриса знову публічно виступила, прочитала вірш Орлуші «Реквієм по МН-17», де від імені Росії взяла на себе відповідальність за збитий над Донецькою областю пасажирський літак.

29 червня 2015 року під час інтерв'ю телеканалу «Дождь» принесла публічні вибачення «народу Вірменії за російську агресію».

У березні 2015 року виступила з підтримкою Надії Савченко[12], у 2018-му — на захист українського режисера Олега Сенцова[13]

Творчість[ред. | ред. код]

Під час роботи у Московському театрі юного глядача Ахеджаковій не доручали значних ролей. Акторка, за власними спогадами, протягом 16 років страждала від виконання нескінченних «зайчиків», «поросят» та «курячих ніг».[14] Проте навіть в цей період вона запам'яталася глядачу як Женька у виставі «Мій брат грає на кларнеті», Тарас Бобунов («Будьте напоготові, Ваша високосте!»), Віслючок Іа-Іа («Вінні-Пух та його друзі»), Бабуся («Я, бабуся, Іліко та Іларіон»), Дениска Корабльов («Пожежа в пампасах, або Подвиг у льодах»), Пеппі («Пеппі Довгапанчоха»).

Одну з перших великих робіт — у виставі «Квартира Коломбіни» в постановці Романа Віктюка, де режисер доручив акторці одразу чотири головні ролі — Ахеджакова отримала у театрі «Современник». Згодом в цьому театрі Ахеджакова зіграла низку визначних ролей, серед яких: Леона Доусон в «Попередженні малим кораблям» Теннессі Вільямса, Зіна в «Ми їдемо, їдемо, їдемо …» Миколи Коляди, місіс Форд у «Віндзорські насмішниці» Вільяма Шекспіра, Рахель у «Складні люди» Йосефа Бар-Йосефа. Сьогодні Лія Ахеджакова є провідною акторкою театру, добре відома своїми роботами у виставах «Крутий маршрут» Євгенії Гінзбург — Зіна Абрамова, Селестина в однойменній п'єсі Миколи Коляди, створеної за мотивами твору Фернандо де Рохаса, Фонсі Дорсі в спектаклі «Гра в джин» Дональда Л. Кобурна.

Прагнення повніше реалізувати свою індивідуальність привело Ахеджакову в середині 1990-х років у приватну антрепризу, де на неї чекав особливий успіх у виставі за п'єсою Миколи Коляди «Перський бузок» (режисер Борис Мільграм). Згодом вона разом з Богданом Ступкою співпрацювала з продюсерською компанією Анатолія Воропаєва — 2000 року дебютувала в ролі Пульхерії Іванівни в проекті «Старосвітська любов» режисера Валерія Фокіна, 2002 року створила образ Клер в «Соняшниках» по Теннессі Вільямсу. 2006 року зіграла Марселіну в спектаклі «Фігаро. Події одного дня», який в рамках проекту TERRITORIЯ ставив режисер Кирило Серебренніков. У дуеті з Геннадієм Хазановим грала в телеспектаклі за п'єсою Ежена Йонеско «Маячня удвох». 2012 року Лія Ахеджакова разом з актором Альбертом Філозовим виконали головні ролі в спектаклі петербурзького режисера-експериментатора Андрія Могучего «Circo Ambulante» в Театрі Націй. Влітку 2012 року взяла участь в проекті режисера Дмитра Кримова — виставі «Як вам це сподобається», створеній як програмна робота до Міжнародного театрального фестивалю в Единбурзі.

У кіно акторка дебютувала 1973 року, виконавши роль Аллочки в фільмі Михайла Богина «Шукаю людину». Стрічка була відзначена призами міжнародних кінофестивалів у Варні та Локарно. Загалом Ахеджакова знялася більш ніж в дев'яноста кінострічках, співпрацювала з багатьма відомими режисерами: Інною Туманян («Коли я стану велетнем»), Олексієм Германом («Двадцять днів без війни»), Володимиром Меньшовим («Москва сльозам не вірить»), Аллою Суриковою («Московські канікули»). Проте найяскравіше її талант виявився в комедіях Ельдара Рязанова «Іронія долі» (1975), «Службовий роман» (1977), «Гараж» (1979), «Про бідного гусара замовте слово» (1980), «Небеса обітовані» (1991), «Старі шкапи» (2000), «Андерсен. Життя без любові» (2006).

Серед пізніх кіноробіт Лії Ахеджакової — роль офіціантки в трагікомедії Кирила Серебреннікова «Зображуючи жертву» (2006), образ Анни Сергіївни в біографічній драмі Павла Лунгіна «Гілка бузку» (2007), героїня кіноновели «Зима» Вікторія Павлівна в альманасі «Чотири віки любові» (2008), Баба-Яга в казці «Книга майстрів» (2009), Світлана Семенівна в кінопроекті «Мами» (2012), правозахисниця у драмі Сергія Лозниці «Лагідна» (2017) та хазяйка квартири у біографічний стрічці Кирила Серебреннікова «Літо» (2018).

Ахеджакова також неодноразово озвучувала анімаційні стрічки. Її голосом розмовляють герої мультфільмів «Синій птах», «Незнайко в Сонячному місті», «Аліса в Задзеркаллі», «Два клени», «Іван Царевич та Сірий Вовк».

Театральні роботи[ред. | ред. код]

Ролі в театрі «Современник»[ред. | ред. код]

  • 1977 — акторка — Костянтин Симонов «Із записок Лопатіна» (режисер Йосип Райхельгауз)
  • 1977 — стара — Михайло Рощин «Ешелон» (режисери Галина Волчек, Йосип Райхельгауз)
  • 1977 — секретарка Сакуліна / Кучкіна — Олександр Гельман «Зворотній зв'язок» (режисер Галина Волчек)
  • 1978 — Аносова — Віктор Розов «Вічно живі» (режисер Олег Єфремов)
  • 1979 — мати Гурського — Костянтин Симонов «Ми не побачимося з тобою» (режисер Валерій Фокін)
  • 1980 — тітка Соня — Михайло Рощин «Поспішайте робити добро» (режисер Галина Волчек)
  • 1985 — Свєта / Галя / Ау / Коломбіна — Людмила Петрушевська «Квартира Коломбіни» (режисер Роман Віктюк)
  • 1987 — Маргарита Мостова — Олександр Галін «Стіна»; режисер Роман Віктюк
  • 1987 — Семеніхіна — Олександр Галін «Східна трибуна» (режисер Леонід Хейфец)
  • 1988 — Варвара — Федір Сологуб «Дрібний біс» (режисер Роман Віктюк)
  • 1989 — Зіна Абрамова — Євгенія Гінзбург «Крутий маршрут» (режисер Галина Волчек)
  • 1992 — Рахель-Лея Голд — Йосеф Бар-Йосеф «Складні люди» (режисер Галина Волчек)
  • 1993 — Челеста — Ренато Майнарді «Пекельний сад» (режисер Роман Віктюк)
  • 1995 — місіс Форд — Вільям Шекспір «Віндзорські насмішниці» (режисер Сергій Яшин)
  • 1996 — Зіна — Микола Коляда «Ми їдемо, їдемо, їдемо…» (режисер Галина Волчек)
  • 1997 — Леона Доусон — Тенессі Вільямс «Попередження малим кораблям» (режисер Річард Корлі)
  • 2002 — Селестина — Микола Коляда (за мотивами Фернандо де Рохаса) «Селестина» (режисер Микола Коляда)
  • 2013 — Фонса Дорсі — Дональд Лі Кобурн «Гра в джин» (режисер Галина Волчек)

Ролі в інших театрах[ред. | ред. код]

  • 1996 — Вона — Микола Коляда «Перський бузок» — Приватна антреприза Є. Спектора (режисер Борис Мільграм)
  • 2000 — Пульхерія Іванівна — Микола Коляда «Старосвітська любов» — Продюсерська компанія А. Воропаєва (режисер Валерій Фокін)
  • 2002 — Клер — Тенессі Вільямс «Соняшники» — Продюсерська компанія А. Воропаєва (режисер Борис Юхананов)
  • 2006 — Марселіна — П'єр Бомарше «Фігаро. Події одного дня» — проект TERRITORIЯ (режисер Кирило Серебренніков)
  • 2007 — Кітті — Деніель Калль «Божевільні королеви» — Балтійський Будинок (режисер Ольга Субботіна)
  • 2012 — Марія — Андрій Могучий «Circo Ambulante» — Театр Націй (режисер Андрій Могучий)
  • 2012 — дама — (за мотивами Вільяма Шекспіра) «Як вам це сподобається» — Школа драматичного мистецтва (режисер Дмитро Кримов)
  • 2015 — Есфір — Людмила Улицька «Мій онук Веніамін» — Приватна антреприза Є. Спектора (режисер Марфа Горвіц)

Фільмографія[ред. | ред. код]

Кіно

Телебачення

  • 2011 — «Дорога моя людина» (серіал) Ашхен Аганесян
  • 2008 — «Крутий маршрут» (ТБ) Зіна
  • 2006 — «Складні люди» (ТБ) Рахель
  • 2005 — «Горинич та Вікторія» (серіал) Віолетта Полікарпівна Лур'є
  • 2005 — «Казароза» (серіал) Майя Антонівна
  • 2004 — «Вузький міст» (ТБ) Ніна Петрівна
  • 2003 — «П'ятий янгол» (серіал) Сара
  • 1997 — «Вино з кульбабок» (ТБ) Лина Ауфман
  • 1995 — «Маячня удвох»
  • 1989 — «Софья Петрівна» (ТБ) — Марія Ерастівна
  • 1984 — «Маленька послуга» (ТБ) — Тамара
  • 1980 — «Про бідного гусара замовте слово» (ТБ) — Лулу

Примітки[ред. | ред. код]

  1. VIAF (Virtual International Authority File) — 2012.
  2. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #132766183 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. Небеса обетованные (1991). Awards IMDb.com
  4. Изображая жертву (2006). Awards IMDb.com
  5. Nika Awards 2015 IMDb.com
  6. 1184348 Почесне звання присвоєно указом Президента Росії № 2227 від 29 грудня 1994
  7. Велика Російська енциклопедія: У 30 т. / Голова наук.-ред. ради Ю. С. Осипов. Відп. ред С. Л. Кравець. Т. 2. Анкілоз — Банку. — М.: Велика Російська енциклопедія, 2005. — 766 с.: Іл.: Карт.
  8. Лія Ахеджакова: Нехай ображають, але я Україну не зраджу
  9. Лия Ахеджакова со слезами на глазах посоветовала России поучиться «человеческой храбрости» у Украины / ТСН, 11 грудня 2013
  10. Лия Ахеджакова уверена, что Майдан напугал власть / УРА-Информ (рос.)
  11. Ответ российских кинематографистов украинским коллегам / Союз кинематографистов и профессиональных кинематографических организаций и объединений России (рос.)
  12. Эксклюзив: Лия Ахеджакова обратилась к Надежде Савченко Факти ICTV. Факты недели, 08.03.2014
  13. «Відносини з Україною зайшли в таку ж*пу»: Лія Ахеджакова зробила емоційну заяву щодо Сенцова (відео) // Об'єктив на реальність, 30.05.2018
  14. Валерий Выжутович (2007-04-13). Лия Ахеджакова: Ухожу в партизаны (ru). Российская газета. Архів оригіналу за 2018-06-05. 

Посилання[ред. | ред. код]