Беллінсгаузен Фадей Фадейович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Беллінсгаузен Фадей Фадейович
нім. Fabian Gottlieb Thaddeus von Bellingshausen
Bellinsgauzen Faddey.jpg
Ім'я при народженні нім. Fabian Gottlieb Thaddeus von Bellingshausen
Народився 9 (20) вересня 1778
Сааремаа, Сааремаа, Естонська Республіка
Помер 13 (25) січня 1852 (73 роки)
Кронштадт, Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Поховання Кронштадт
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія[2]
Національність німці
Діяльність мандрівник-дослідник, картограф, військовослужбовець
Alma mater Морський кадетський корпус
Знання мов російська і німецька
Учасник Російсько-турецька війна 1828–1829
Військове звання адмірал[d]
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня орден Святого Володимира 1 ступеня орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня з імператорською короною орден Святого Володимира III ступеня Орден Лазні Order of Saint Louis

Фаде́й Фаде́йович Беллінсга́узен (Фабіан Готліб Тадеус (або Бенджамін)[3] фон Беллінсгаузен (нім. Fabian Gottlieb Thaddeus (Benjamin)[3] von Bellingshausen); 9 (20) вересня 1778(17780920) — 13 (25) січня 1852) — російський мореплавець і дослідник німецького походження, адмірал. Дійсний член Російського географічного товариства з 19 вересня (1 жовтня) 1845 року[4]. Відомий передусім як один з першовідкривачів Антарктиди.

Беллінсгаузен розпочав службу на російському Балтійському флоті, а відтак вирішив приєднатися до Першої російської навколосвітньої подорожі у 1803–1806 рр., служачи на торговому кораблі "Надежда" (укр. Надія) під командуванням капітана Адама Йоганна фон Крусенштерна. Після подорожі він опублікував колекцію карт нововиявлених районів та островів Тихого океану. Згодом він командував кількома кораблями Балтійського та Чорноморського флотів.

Після свого повернення Беллінсгаузен брав участь у російсько-турецькій війні 1828-1829 років. Отримавши посаду віце-адмірала, він знову служив на Балтійському флоті в 1830-х, а з 1839 був військовим губернатором Кронштадта, де і помер. У 1831 р. Він опублікував книгу про свої подорожі по Антарктиці, що отримала назву Подвійне дослідження Південного Полярного океану та Подорож навколо світу (рос. Двукратные изискания в южнополярном океане и плавание вокруг света). Росіяни пам’ятають його як одного із своїх найбільших адміралів та дослідників. Численні географічні особливості та місця розташування в Антарктиці названі на честь Беллінсгаузена, відзначають його роль у розвідці південного полярного регіону.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився на острові Сааремаа (нім. Езель, Естонія), що тоді належав до провінції Лівонія. Він був четвертою дитиною у сім'ї солдата піхоти Фабіана Ернста фон Беллінсгаузена та його дружини Анни Катаріни (уроджена фон Фолкерн). Після смерті батька в 1784 році родина зазнала фінансового тиску і переїхала до Аренсбурга / Курессааре. Хоча його братів відправляли на навчання до традиційних військових училищ, фон Беллінгсгаузен був відправлений до військово-морської академії, що в той час не мала великих традицій у Росії. Навчався за державні кошти у Військово-морському кадетському корпусі в Кронштадті (Санкт-Петербург, 1789–1797). Він був дуже посереднім студентом, закінчуючи навчання з невпевненою п’ятіркою.

У 1795 році фон Беллінсгаузен отримав підвищення до гардемарина, а у 1797 році закінчив Кадетський корпус, здобувши звання мічмана. З 1797 по 1803 рік служив у російській ескадроні Балтійського моря. У 1803–1806 роках вір брав участь у першій російській навколосвітній подорожі під командуванням Адама Йоганна фон Крусенштерна, пливучи на фрегаті "Надія". Він був чудовим картографом і намалював усі карти, опубліковані згодом в експедиції.

Очолював російську антарктичну експедицію 18191821 на шлюпах «Восток» і «Мирный», під час якої було відкрито Антарктиду і багато островів.

Беллінсгаузен перший обійшов навколо Антарктиди, з'ясував причини утворення Канарської течії, коралових островів, походження водоростей у Саргасовому морі.

Видав опис експедиції з атласом карт.

З 1839 року — головний командир Кронштадтського порту і військовий губернатор Кронштадта.

Ім'ям Беллінсгаузена названі: в Антарктиці — море, морська улоговина, острів; гора в Антарктиді; мис на острові Сахалін, острови у Тихому океані і Аральському морі. Також його ім'ям названо астероїд 3659 Беллінгсгаузен.

Відкриття Антарктиди[ред. | ред. код]

У 1819-1821 роках Беллінсгаузен був начальником (спільно з М. Лазарєвим) навколосвітньої антарктичної експедиції, яка була спеціально відправлена у моря Південного океану. Вона складалася з двох вітрильних суден — «Восток» і «Мирний». «Восток» був під командуванням власне Беллінсгаузена, тоді як «Мирним» керував Михайло Лазарєв.

Вийшовши у море 4 (16) липня 1819 року з Кронштадта, експедиція прибула 2 листопада в Ріо-де-Жанейро. Звідти експедиція Беллінсгаузена-Лазарєва спершу попрямувала прямо на південь і, обігнувши південно-західний берег острова Південна Джорджія, відкритого Джеймсом Куком, близько 56° пд. ш. відкрила три острови Маркіза де Траверсе, оглянула Південні Сандвічеві острови, пішов на схід по 59° пд. ш. і два рази відправлялася далі на південь, наскільки дозволяли льоди. Досягнувши 69° пд. ш., 16 (28) січня 1820 року[5] експедиція відкрила Антарктиду; наблизившись до неї в точці 69° 21' 28" пд. ш. і 2° 14' 50" зх. д. (район сучасного шельфового льодовика Беллінсгаузена), 21 січня (2 лютого) учасники вдруге бачили берег, 5 і 6 (17 і 18) лютого експедиція підійшла майже до берега. Проте необхідно відзначити, що всього через два дні після Беллінсгаузена, 30 січня 1820 року Антарктиду побачив британський мореплавець Едвард Брансфілд. У зв'язку з тим, що він підійшов не тільки до шельфових льодів, як Беллінсгаузен, а до гористого півострова Триніті, часто вважається, що Антарктиду відкрив саме Брансфілд.

Потім у лютому і березні 1820 року кораблі розділилися і пішли до Австралії (порт Джексон, нині Сідней) водами Індійського та Південного океанів (55° шир. і 9° довг.), ще ніким до того не відвіданими. З Австралії експедиція вирушила до Тихого океану, відкривши декілька островів і атолів (Восток, Симонова, Михайлова, Суворова, Росіян (нині Туамоту) та інші), відвідала інші (Острів Великого Князя Александра, нині Ракаханга) і повернулася у Порт-Джексон (Сідней).

У листопаді 1820 експедиція знову вирушила у Південний океан, відвідавши острів Маккуорі під 54° пд. ш. на південь від Нової Зеландії. Від нього кораблі вирушили прямо на південь, потім на схід і 3 рази перетинали Полярне коло. 10 січня 1821 під 70° пд. ш. і 75° зх. д. Беллінсгаузен зіткнувся із суцільним льодом і був вимушений піти на північ. У 1821 відкрив між 68° і 69° пд. ш. острів Петра I і берег Олександра I, потім підійшов до Південних Шетландских островів, обігнув їх і відкрив ще деякі географічні об'єкти. Від Південних Шетландських островів експедиція взяла курс на Ріо-де-Жанейро, а звідти — через Атлантичний океан до Європи. 24 липня (5 серпня) 1821 року після 751-денного походу експедиція повернулася у Кронштадт.

Похід експедиції Беллінсгаузена справедливо вважається одним з найбільш важливих і важких, які були коли-небудь зроблені. Знаменитий Кук у 1770-х роках перший досяг південнополярних морів і, зустрівши в декількох місцях суцільний лід, оголосив, що через нього далі практично неможливо проникнути на південь. Йому повірили, і 45 років не було жодних південнополярних експедицій. Беллінсгаузен довів хибність цієї думки і зробив надзвичайно багато для дослідження південнополярних країв, долаючи постійні труднощі та небезпеки антарктичних вод на двох невеликих вітрильних судах, не пристосованих для плавання в льодах. У ході експедиції були відкриті материк Антарктида та 29 островів, зібрані унікальні природно-наукова та етнографічна колекції, які зберігаються в Казанському університеті (нині Татарстан, Російська Федерація). Зроблені чудові замальовки видів тварин, які мешкають в Антарктиці.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Серед географічних об'єктів на честь Фадея Беллінсгаузена названо море в Тихому океані, мис на Сахаліні, острів у архіпелазі Туамоту та Шельфовий льодовик Беллінсгаузена у Східній Атарктиді. Серед астрономічних — кратер на Місяці та астероїд головного поясу 3659 Беллінгсгаузен.

Також на честь вченого названо російську антарктичну станцію, засновану 1963 року Радянською Антарктичною експедицією.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Беллинсгаузен Фаддей Фаддеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Bell A. Encyclopædia BritannicaEncyclopædia Britannica Inc., 1768. — Vol. 22.
  3. а б Beau Riffenburgh. Encyclopedia of the Antarctic. — New York : Routledge, 2007. — Т. Volume 1. — С. 138. — ISBN 978-0-41597-024-2.
  4. Временный устав Русского географического общества. — СПб., 1845. — [4], 20 с. (рос.)
  5. Беллинсгаузен // Большая советская энциклопедия, 3 — е издание 1969—1978.

Література та джерела[ред. | ред. код]