Острів Петра I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Острів Петра I
Peter I Øy

Прапор
Розташування Норвегії

Положення о. Петра I в Антарктиці

Столиця
(та найбільше місто)

68°50′ пд. ш. 90°35′ зх. д. / 68.833° пд. ш. 90.583° зх. д. / -68.833; -90.583
Офіційні мови немає
Державний устрій Заморські території Норвегії
 - Адміністрація Міністерство юстиції та громадської безпеки Норвегії
Територія Норвегії  
 - Проголошено 2 лютого 1929 
 - Анексовано 6 березня 1931 
 - Володіння 24 березня 1933 
 - Антарктичний договір 23 липня 1961 
Площа
 - Загалом 154 км²
Населення
 - оцінка 2015 р. 0 (0)
 - Густота 0/км²
Часовий пояс 0
Домен інтернету .no

О́стрів Петра́ I (норв. Peter I Øy)[1] — ненаселений вулканічний острів у морі Беллінсгаузена, майже повністю вкритий льодом. Острів розташований біля Антарктиди поруч із Антарктичним півостровом. Він є залежною територією Норвегії, разом із Землею Королеви Мод і островом Буве становить норвезькі антарктичні території. Площа острова становить 154 км², у довжину він простягається на 11 км. Найвища точка — Пік Ларса Крістенсена (1640 м). Острів оточений дрейфівним льодом та вкритий льодовиком, це робить його недоступним протягом майже цілого року. Тут мешкають лише птахи й тюлені.

Вперше острів побачив Фабіан Готтліб фон Беллінсгаузен, котрий назвав його на честь Петра I Олексійовича. Ніхто не ступав на острів до 2 лютого 1929 року, коли експедиція Ларса Крістенсена на кораблі Norvegia, очолювана Нільсом Ларсеном і Ола Олстадом, досягла своєї мети. Вони оголосили його володінням Норвегії, острів анексовано 1931 року та долучено до володінь 1933. 23 червня 1961 року острів Петра I долучився до Договору про Антарктику. З 1987 року на ньому працює автоматична метеорологічна станція. Острів часто відвідують, переважно з туристичною метою.

Історія[ред.ред. код]

Вперше острів Петра I побачив 21 січня 1821 року Фабіан Готтліб фон Беллінсгаузен[2], котрий командував шлюпами Восток і Мирний під прапором Російської імперії. Він назвав острів на честь російського царя Петра I «Великого». Дрейф льоду внеможливив намагання Беллінсгаузена підійти ближче, аніж на 25 кілометрів до острова. Це була перша земля, помічена на південь від полярного кола, і, таким чином, найпівденніша земля на час відкриття[3]. У січні 1910 року французька експедиція на чолі з Жан-Батистом Шарко і його кораблем Pourquoi-Pas підтвердила відкриття Беллінсгаузена, але вони також не зійшли на берег, зробивши зупинку на відстані 5 кілометрів від острова[3].

Перші дослідники у 1929 році.

У 1926 і 1927 роках норвежець Ейвінд Тофте обійшов і оглянув острів на Odd I. Однак, він також не висадився[3]. Власник норвезького китобійного корабля Ларс Крістенсен фінансував декілька експедицій у Антарктику, зокрема, для дослідження земель для Норвегії. Це було викликано британським оподаткуванням китобійних станцій в Антарктиці, і Крістенсен сподівався, що зможе заснувати норвезьку станцію аби отримати привілеї і заробити податки для своєї рідної країни[4]. Перша експедиція на острові була другою експедицією Крістенсена на кораблі Norvegia, очолювана Нільсом Ларсеном і Ола Олстадом. Вони зійшли на берег 2 лютого 1929 року й оголосили, що острів є володінням Норвегії. Ларсен спробував повернутися 1931 року, але йому стали на заваді льодовики[3]. 6 березня 1931 року Норвезька королівська прокламація оголосила норвезький суверенітет[4] і 23 березня 1933 острів був оголошений залежним[3][5].

Наступні відвідини сталися 10 лютого 1948 року. То був корабель Ларсена Brategg. Біологічні, геологічні та гідрографічні дослідження тривали протягом трьох днів. Експедиція побудувала хатинку і залишила всередині копію окупаційного документу. 23 червня 1961 року острів Петра I був включений до Договору про Антарктику, підписаного Норвегією 1959 року[6][7]. Відтоді відбулося декілька туристичних експедицій та наукових досліджень[2].

1987 року п'ять вчених Норвезького полярного інституту пробули на острові одинадцять днів. Вони склали точну карту острова, провели морські, геологічні, біологічні та інші дослідження. Команда також побудувала автоматичну метеостанцію[8]. Три радіоекспедиції були відправлені на острів у 1987, 1994 і 2006 роках[9][10][11]. Станом на 2005 рік на острові Петра I побувало приблизно 600 людей[2]. 2004 року тут була проголошена Вестарктика[12].

Географія[ред.ред. код]

Берегова лінія у 1994 році.

Острів Петра I це вулканічний острів, розташований на відстані 450 км від Землі Елсворта континентальної Антарктиди. Його площа становить 154 км². Острів майже повністю вкритий льодовиком[1], який займає близько 95 % поверхні[13].

Острів оточує 40-метровий лід і прямовисні скелі. Довгі ділянки криги доповнюються оголеннями гірських порід[13][14]. Висадка можлива тільки в короткий літній період і лише в трьох місцях[14]. Це майданчики на західному боці (мис Інгрід), на півострові, який розділяє затоки Норвегія і Саннефіорд. На мисі є вузькі смуги пляжу, які підходять для висадки[13]. На пляжі в затоці Норвегія є природна арка Тсарпортен (шириною 4 метри)[2]. На західній стороні є плато, у той час як північний і південний береги оточені шельфовими льодовиками. Східний бік найкрутіший, із двома скелями[15].

Острів це щитовий вулкан, хоча й не відомо, активний він, чи ні. Пік Ларса Крістенсена являє собою круговий кратер завширшки 100 метрів[16]. Його висота 1640 метрів, названо його на честь Ларса Крістенсена[17].

Природа[ред.ред. код]

Мапа острова

Острівний клімат дуже суворий, із сильними вітрами й низькими температурами. Часті снігопади є причиною бідної рослинності, яка представлена виключно мохами та лишайниками[14][15]. На острові мешкає кілька видів морських птахів, зокрема південні фульмари[14], океанники Вільсона й антарктичні крячки. Пінгвіни Аделі, антарктичні та інші пінгвіни зрідка відвідують острів[15], утім, тут численні ластоногі, з яких особливо поширені крабоїди, морські леопарди[14], менше — південні морські слони[15].

Політика[ред.ред. код]

Острів Петра I — одна з двох територій, на які претендує Норвегія в Антарктиці (інша — Земля Королеви Мод)[1]. Острів Петра I — єдина претензія між 90° і 150° західної довготи, а також єдина, яка не є сектором[18]. Острів уключено до Договору про Антарктику[13], яким забезпечується вільний доступ на нього з науковою метою, а використання обмежене лише з мирною метою. Норвегія, Австралія, Франція, Нова Зеландія і Велика Британія взаємно визнають претензії одне одного в Антарктиді[19].

Норвезька адміністрація острова здійснюється відділом Полярних справ Міністерства юстиції та громадської безпеки, розташованого в Осло[20]. Анексія острова регулюється Законом про Залежності від 24 березня 1933 року. Він встановлює, що норвезьке кримінальне право, приватне право і процесуальне законодавство застосовується до острова на додаток до інших законів, котрі явно вказують, що вони чинні на острові. Він також встановлює, що вся земля належить державі, і забороняє ядерні вибухи та зберігання ядерних продуктів[5].

Згідно норвезького закону від 5 травня 1995 року вся діяльність норвезьких громадян на острові має відповідати міжнародному праву щодо навколишнього середовища в Антарктиці. Усі норвезькі громадяни, які планують відвідини острова, мають повідомити Норвезький полярний інститут, який може заборонити невідповідну діяльність[21].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Peter I Øy. Norwegian Climate and Pollution Agency. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. Процитовано 29 серпня 2011. 
  2. а б в г Rubin (2005): 180
  3. а б в г д Barr (1987): 67
  4. а б Kyvik et.al (2008): 52
  5. а б Lov om Bouvet-øya, Peter I's øy og Dronning Maud Land m.m. (bilandsloven) (Norwegian). Lovdata. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. Процитовано 29 серпня 2011. 
  6. Parties. Secretariat of the Antarctic Treaty. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. Процитовано 29 серпня 2011. 
  7. Barr (1987): 79
  8. Barr (1987): 68
  9. The FIRST Peter One DXpedition, 1987. Peter One. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. Процитовано 29 серпня 2011. 
  10. The 1994 Peter I 3YØPI Expedition. Peter One. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. Процитовано 29 серпня 2011. 
  11. We hope you enjoyed the 3YØX DX-perience!. Peter One. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. Процитовано 29 серпня 2011. 
  12. The Grand Duchy of Westarctica (West-Antarctica) Columbus Magazine. By Mariska van Brederode, June 2010
  13. а б в г Barr (1987): 65
  14. а б в г д Peter I Øy. Norwegian Polar Institute. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. Процитовано 29 серпня 2011. 
  15. а б в г Discover Peter I Island on an Antarctic Cruise. Adventure Life. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. Процитовано 29 серпня 2011. 
  16. Peter I Island. Global Volcanism Program. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. Процитовано 29 серпня 2011. 
  17. LeMasurier (1990): 512
  18. Kyvik et.al (2008): 57
  19. National Research Council (U.S.). Polar Research Board (1986). Antarctic treaty system: an assessment. National Academies Press. с. 370. ISBN 978-0-309-03640-5. 
  20. Polar Affairs Department. Norwegian Ministry of the Environment. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. Процитовано 29 серпня 2011. 
  21. Antarktis. Norwegian Ministry of the Environment. Архів оригіналу за 29 серпня 2011. Процитовано 29 серпня 2011. 

Література[ред.ред. код]

  • Barr, Susan (1987). Norway's Polar Territories. Oslo: Aschehoug. ISBN 82-03-15689-4. 
  • Kyvik, Helga, ред. (2008). Norge i Antarktis. Oslo: Schibsted Forlag. ISBN 82-516-2589-0. 
  • LeMasurier, W. E.; Thomson, J. W., ред. (1990). Volcanoes of the Antarctic Plate and Southern Oceans. American Geophysical Union. ISBN 0-87590-172-7. 
  • Rubin, Jeff (2005). Antarctica. Lonely Planet. ISBN 1-74059-094-5. 

Координати: 68°51′00″ пд. ш. 90°35′00″ зх. д. / 68.85000° пд. ш. 90.58333° зх. д. / -68.85000; -90.58333