Борівка (Макарівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Борівка
Borivka s.png Borivka h.png
Герб Прапор
В'їзд у село
В'їзд у село
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Макарівський
Рада/громада Борівська сільська рада
Код КОАТУУ 3222780401
Основні дані
Засноване 1633
Населення 621
Площа 0,925 км²
Густота населення 651,89 осіб/км²
Поштовий індекс 08023
Телефонний код +380 4578
Географічні дані
Географічні координати 50°27′16″ пн. ш. 29°32′58″ сх. д. / 50.45444° пн. ш. 29.54944° сх. д. / 50.45444; 29.54944Координати: 50°27′16″ пн. ш. 29°32′58″ сх. д. / 50.45444° пн. ш. 29.54944° сх. д. / 50.45444; 29.54944
Середня висота
над рівнем моря
186 м
Водойми р. Гуска
Місцева влада
Адреса ради с.Борівка, вул.Леніна[джерело?],32
Карта
Борівка. Карта розташування: Україна
Борівка
Борівка
Борівка. Карта розташування: Київська область
Борівка
Борівка
Мапа

Борівка у Вікісховищі?

Борі́вка — село в Україні, в Макарівському районі Київської області, центр сільської ради. Розташоване за 24 км від районного та за 68 км від обласного центру. Найближча залізнична станція — Буян, за 12 км. Відстань від автомагістралі «Київ — Чоп» — 6 км. Село розташоване у західній частині Макарівського району і межує з Радомишльським районом Житомирської області. Площа населеного пункту — 218,4 га. Кількість населення 621 особа. День села — 14 жовтня.

Історія[ред. | ред. код]

29 січня 1633 року пани Лозки сплатили Філону Богушевичу за мешканців села Новосілок, яких Лозки прийняли на ґрунти рожівські та осадили на урочищі, названому Боровка. Але, мабуть, поселення довго не проіснувало. Бо в люстрації Рожівського староства 1766 року село значиться як наново заселене[1]. Дістало назву від соснового бору, яким воно оточене з трьох сторін.

У першій половині XVIII ст., за твердженням Похилевича, належало до володінь полковника Б. Хмельницького Немирича, а привілеєм Августа III у 1762 р. було подаровано Варфоломію Михаловському. З грудня 1789 р. за люстрацією Рожевського староства поселення Борівка з іншими селами стало належати до Рожівської державної маєтності. З клірових відомостей Небелицької церкви святого Миколая відомо, що поселення Борівка та Комарівка в 1805 р. належали Михайлу Шулійдимову, а в 1820 р. були у володінні генерал-ад'ютанта Храповецького. Тоді в Небилиці, Борівці і Комарівці було 67 дворів і проживало загалом 535 осіб (у Борівці — 86 мешканців). Ці села належали до Небелицького приходу, тут у 1851 р. була побудована церква дерев'яна шостого розряду святого Миколая.

Наприкінці XVIII ст. Рожівське староство на деякий час було віддане у вотчинну власність князям Понинським, але після приєднання до Росії знову визнано державною маєтністю і до 1840 р. віддавалося різним власникам в оренду. В селі вільної землі майже не було, бо навкруги був ліс, а хто бажав мати більше, міг отримати її в районі нинішнього села Ставище Радомишльського району Житомирської області або при Комарівці в урочищі Кобильне, де селянами з Борівки — Зайцем Михайлом та Ковальчуком Петром — було засновано хутір.

У XIX ст. в Небилиці жив офіцер, який завідував казенним лісом, ймовірно, він завідував і Борівським лісом, оскільки в лісі посередині дороги між Борівкою та Небилицею знаходилося лісництво «Ковальове».

На початку XX ст. в селі виникло перше промислове підприємство з обробки деревини. Його заснували приїжджі росіяни Карабчуки та Бурвікови, і називалося воно «парня», від слова «парити». Там борівчани гнули обіддя для коліс — його закуповували для возів рожівські євреї, які займалися різними перевезеннями товарів.

З 1920 р. у селі була встановлена радянська влада. У 1925 р. було відкрито нову школу, у 1928 р. — організовано ТОЗ, а в 1929 р. — промислову артіль «Нове життя», яка виготовляла бочки й тару для овочів і фруктів. У 1959 р. її реорганізували в колгосп «Комсомолець».

Перші згадки про колективізацію села — ще в 1925—1926 рр., але офіційно колгосп засновано в 1930—1932 рр. Першим головою господарства був Ковальчук Дмитро Степанович.

У 1925 р. в селі почала працювати хата-читальня, а в 1929 р. — початкова школа.

Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 років, с. Борівка, центр села біля магазину
Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 років, с. Борівка, центр села біля магазину

У 1935 р. поблизу села, у лісовій місцевості, що має назву «Падалка», працював лісопильний завод. Пропрацював він до 1939 р., після чого у приміщенні заводу було відкрито семирічну школу.

У період репресій було заарештовано і розстріляно К. А. Карабчука та М. П. Пирога.

У першій половині липня 1941 р. Борівку окупували німецькі війська. У 1942—1943 рр. вона була центром діяльності підпільної більшовицької групи з 11 осіб, яку очолив фельдшер Іван Спиридонович Тумік. Група входила до макарівської підпільної організації. Серед борівчан загинули в 1943 р. партизани А. М. Клименко, М. А. Клименко, З. Д. Ковальчук, П. М. Отаманенко. У 1943 р. в лісах поблизу Борівки діяло партизанське з'єднання С. А. Ковпака. Наприкінці листопада 1943 р. на цій території велися запеклі бої. Під час війни загинуло 105 борівчан. У 1955 р. в Борівці відкрито пам'ятник загиблим воїнам-односельчанам.

У післявоєнні роки в колгоспі було збудовано 17 типових тваринницьких приміщень, столярну майстерню, автогараж.

У 1957—1960 рр. Розенцвайг Адольф Леопольдович — голова колгоспу с. Борівка, економіст — перший у колишньому Радянському Союзі впровадив гарантовану грошову оплату праці в колгоспах на базі місцевого господарства.

В «Історії міст і сіл Української РСР» про Борівку початку 1970-х було подано таку інформацію:

Борівка - село, центр сільської Ради, розташоване за 25 км від районного центру. Населення - 639 чоловік. Сільраді підпорядковані населені пункти Лисиця, Садки-Строївка, Шнурів Ліс.

У Борівці - центральна садиба колгоспу «Комсомолець», який має 2400 га землі, в т. ч. орної - 1627 га. Це багатогалузеве господарство, що спеціалізується на вирощуванні пшениці, картоплі та виробництві молока і м'яса. У селі є восьмирічна школа, клуб, бібліотека[2].

Братська могила 27 рад. воїнів, які загинули в боях при визволенні села в листопаді 1943 р.
Братська могила 27 рад. воїнів, які загинули в боях при визволенні села в листопаді 1943 р.

16 років у селі пропрацював головою колгоспу Журавський Олександр Федорович, який проявив себе як чудовий господар. При ньому колгосп піднявся на досить високий рівень за своїми досягненнями. Наступний голова Волковська Ніна Василівна зробила вагомий внесок у розбудову села.

У 1986 р. в Борівці зведено Чорнобильський масив, житлові будинки на вулиці Зоряній, ФАП, адміністративний будинок, 2 магазини, дитячий садок, у приміщенні якого нині знаходиться клуб, відкрито загальноосвітню школу.

Сучасність[ред. | ред. код]

У 1997 р. на базі колгоспу утворено КСП «Борівка», в 1999 р. реорганізоване в ТОВ «Борівка».

У 2002 р. на базі школи відкрито Борівське НВО «Загальноосвітня школа І-ІІ ст. — дитсадок».

З 1992 р. головою сільської ради працює Королькова Любов Адамівна, якій незмінно довіряють односельчани. У 2008 р. вона отримала диплом лауреата Громадської акції «Ділова Київщина» та вимпел «Патріот Київщини 2007» за вагомий внесок у розбудову, всебічний розвиток Київщини і с. Борівка.

Персоналії[ред. | ред. код]

Пам'ятник на честь воїнів рад. армії, які загинули в роки війни, с. Борівка
Пам'ятник на честь воїнів рад. армії, які загинули в роки війни, с. Борівка

Яків Сильвестрович Клименко — учасник бойових дій, танкіст, кавалер ордена Слави трьох ступенів;

Лариса Йосипівна Ольшевська — відома художниця;

Людмила Іванівна Ковальчук — директор Київської публічної бібліотеки ім. Лесі Українки, віце-президент Української бібліотечної асоціації, заслужений працівник культури України, нагороджена орденом «Знак пошани», орденом Трудового Червоного прапора, орденом княгині Ольги, орденом князя Володимира Великого, медалями;

Анатолій Борисович Корнієнко — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри педіатрії Київського медичного університету ім. О. Богомольця.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Букет Є. Історія кожного поселення — сягає коренями у глиб століть // Макарівські вісті. — 2012. — 3 лютого. — № 5 (10705). — С. 4-5.
  2. Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.

Джерела[ред. | ред. код]