Святопетрівське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Святопетрівське
Petrivske ks gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Києво-Святошинський
Рада/громада Петрівська сільська рада
Код КОАТУУ 3222485801
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1928
Населення 1997
Площа 4,8 км²
Густота населення 416,04 осіб/км²
Поштовий індекс 08141
Телефонний код +380 4598
Географічні дані
Географічні координати 50°23′02″ пн. ш. 30°19′18″ сх. д. / 50.38389° пн. ш. 30.32167° сх. д. / 50.38389; 30.32167Координати: 50°23′02″ пн. ш. 30°19′18″ сх. д. / 50.38389° пн. ш. 30.32167° сх. д. / 50.38389; 30.32167
Середня висота
над рівнем моря
174 м
Місцева влада
Адреса ради 08141, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с.Святопетрівське, вул.Красного Пахаря, 2б, тел. (04598)58996
Карта
Святопетрівське is located in Україна
Святопетрівське
Святопетрівське
Святопетрівське is located in Київська область
Святопетрівське
Святопетрівське

Святопетрі́вське (з 1928 до поч. 1930-х — хутір Куликівка; до 2016 року — Петрівське[1]) — село в Україні, у Києво-Святошинському районі Київської області. Населення становить понад 4000 осіб.

Розташування[ред.ред. код]

Село Святопетрівське розташоване у північній частині Києво-Святошинського району, за п'ять кілометрів від Києва. Село межує з Бояркою на півдні, з Вишневим — на сході, з Білогородкою — на північному заході.

Історія[ред.ред. код]

Святопетрівське — одне з наймолодших сіл Києво-Святошинського району, засноване у 1928—1929 роках.

Його заснували селяни, які переселилися з Білогородки. Називалося село у ті роки хутір Куликівка. Таку назву йому дали тому, що в заростях навколо хутора водилося багато куликів. Існує ще одна версія назви хутора — Кулаківка, яка походить від слова «кулаки» — заможні люди — які стали першими жителями села.

За переказами, першим переселенцем був Ілько Бобренко, який жив там, де нині починається вулиця Червоний плугатар. Також на хутір переселилися сім'ї Михайла Дем'яновича Давиденка, Івана Назаровича Давиденка, Опанаса Савелійовича Давиденка, Олени Савівни Давиденко, Андрія Мусійовича Наконечного, Олександра Степановича Мякенького, Сидора Тимофійовича Грибиш, Олексія Семеновича Гончаренка. Більшість цих сімей створили товариство зі спільної обробки землі «Червоний плугатар» (зіпсованою російською «Красний пахар»), головою якого обрали Михайла Дем'яновича Давиденка.

Кожен селянин мав по 1 га землі для вирощування городини, коня та воза. Хліб висівали на землі в загальному клину — цю землю обробляли спільно. У товаристві на той час були молотарка, косарка, культиватор.

До 1930 року до Куликівки з Білогородки переселилося ще майже 100 сімей. Жили одноосібно, кожен обробляв свою землю, мав по кілька десятин землі. Земельні наділи «Червоного плугатаря» простягалися до дороги, від радгоспу до цвинтаря. Орали кіньми, а садили та сіяли вручну. Вирощували картоплю, капусту, моркву, огірки, помідори.

Упродовж 1928—1930 років дітей возили до школи і дитячого садка у Білогородку. На початку 30-х років на базі комуни СОЗ «Червоний плугатар» створено колгосп «П'ятирічка», який у 1931 року був названий імені Григорія Петровського — на честь голови Всеукраїнського виконавчого Комітету Рад, який того року відвідав Білогородку.

З 1930 до 1932 роки господарство знаходилося на території садиби Грицька Пінчука вул. Червоний плугатар, 94), а в хаті його сина була контора. У 1932 році колгосп ім. Петровського приєднали до Білогородського колгоспу ім. П'ятирічки. За рік колгосп знову став самостійним. Головою обрано Опанаса Савелійовича Давиденка. Агрономом з МТС призначено Грушицького, який почав створювати ланки. До першої ланки входило 12 жінок. Ланковою було обрано Марію Дмитрівну Тищенко. Ланка вирощувала овочі. Навесні 1933 року коней не було чим годувати.

Не оминула село страшна трагедія — Голодомор 1932—1933 років.

Після складних років Голодомору село почало поступово відроджуватися, цьому сприяли працьовиті люди, які жили в Петрівському. На той час в селі вже була своя ферма, яка набула слави однієї з показових. Та в мирне життя свої корективи внесла Друга світова війна. Усі чоловіки, придатні до служби в армії, були мобілізовані. Колгосп розпався. В селі залишилися здебільшого тільки люди похилого віку, жінки та діти. А в жовтні 1941 року Петрівське окупували німці. Жителів окупованої території чекали значні випробування. Майже 50 петрівчан були примусово вивезенні на роботу до Німеччини.

6 листопада 1943 року Петрівське було відвойоване Червоною Армією. Тіла вояків Радянської армії, які загинули під час звільнення села, нині покояться в братській могилі, що знаходиться по вулиці Петровського, де тепер стоїть пам'ятник загиблим воїнам.

Одразу після звільнення села петрівчани почали відбудовувати господарство. Німці, відступаючи забрали весь урожай, худобу та реманент. Тож довелося все починати спочатку. Коней, корів, телят, свиней — все конфіскували у жителів села, щоб відновити колгоспне господарство. Перші повоєнні роки люди працювали безкоштовно. Не було нової техніки. Спершу відремонтували стайню, яка була зроблена до війни із саману.

У 1949 колгосп імені Петровського приєднано як бригаду до Білогородського колгоспу «Друга П'ятирічка». Поступово господарство почало обслуговуватися на МТС, що знаходилася у Вишневому. Почали платити за трудодень. У 1959 році колгоспи були об'єднані в радгосп «Білогородський». У 1949 розпочалося будівництво школи. І вже за рік у новій школі на 4 класи працювали Іван Антонович Мазур та Катерина Іванівна Лунько. А 15 серпня 1960 відбулося відкриття Петрівської початкової школи.

У 1958 на хуторі було збудовано першу крамницю, а за два роки почалося будівництво теплиць. а початку 60-х років в Петрівському зведено нову контору (нині приміщення медамбулаторії). Тут знаходилося керівництво відділку, а також бібліотека.

Відповідно до наказу міністерства радгоспів УРСР за № 1075 від 25 грудня 1970 на базі 4 відділення радгоспу «Білогородський» створено радгосп республіканського значення «Плодорозсадницький», який мав забезпечувати господарства республіки саджанцями плодових та ягідних культур.

Розвиток господарства сприяв розбудові населеного пункту. До Петрівського на роботу приїздять молоді сім'ї, відтак виникає потреба у будівництві житла. Село починає інтенсивно розбудовуватися. У 1973 році зведено двоповерховий житловий будинок на 8 квартир, а за чотири роки — 60-квартирний будинок гостинного типу. У 80-х роках в селі споруджується ще два багатоквартирних будинки. Нова будівля на 40 квартир прикрасила село і на початку 90-х.

Перший дитячий садочок Петрівського знаходився у пристосованому приміщенні по вулиці Тепличній. Своє новосілля у 1986 році відсвяткувала й Петрівська школа. Приміщення ж, в якому раніше знаходився заклад освіти, переобладнано під клуб, в якому також був свій кінозал.

У 1990 році село мало дві асфальтовані дороги, охайні будинки, вулиці, прикрашені зрубленими дерев'яними криницями. До будинків проведено газ і парове опалення.

20 вересня 1990 року є Днем створення Петрівської сільської ради, головою виконавчого комітету було обрано Бориса Степановича Дворачка. Посаду секретаря виконкому обійняла Олена Клавдіївна Ковтун , голови ради – Василь Петрович Мнишенко,секретаря ради - Валентина Семенівна Подопригора, яка згодом стала секретарем виконкому.За чотири роки Бориса Степановича Дворачка знову обрано на посаду голови Петрівської сільської ради. Зміни, які відбувалися в країні, позначилися на всіх сферах життя. У 1994 році створено ВАТ «Плодорозсадницьке». За два роки здійснено майнове та земельне паювання.

На виборах до місцевих рад 1998 року сільським головою обрано Василя Петровича Мнишенка, а секретарем ради – Наталію Андріївну Печену. Посаду секретаря виконкому обіймає Антоніна Петрівна Волчанська.

На чергових виборах до місцевих рад, які відбулися у 2002 р. та 2006 р., Василя Петровича було переобрано сільським головою. За 12 років його діяльності на посаді сільського голови в Петрівському сталося чимало позитивних зрушень. Зокрема, за допомогою сільської ради було газифіковано масиви «Шкільний», «Приозерний-1», «Приозерний-2», створено КП «Петрівське». У цей період на території ради збудовано МБФ «Отчий дім» для дітей-сиріт, на сільському кладовищі зведено капличку, частково проведено освітлення вулиць села, відремонтовано приміщення Петрівської дитячої школи мистецтв.У 2004 році на базі фельдшерсько-акушерського пункту відкрито медичну амбулаторію. Зроблено капітальний ремонт приміщень з індивідуальним опаленням та прибудову. Облаштовано фізіотерапевтичний кабінет, медичну лабораторію для проведення аналізів, стоматологічний кабінет з новим обладнанням.

27 листопада 2006 року відбулося освячення церкви Архістратига Божого Михаїла, настоятелем якої є протоієрей Михаїл (Ткач). Сьогодні церква є осередком духовного життя села. Згодом на церковному подвір’ї було зведено недільну школу, де зараз проводиться навчання для дітей, та купель для проведення обряду хрещення. Також пастор Володимир Петрович Гришко відкрив у Петрівському Молитовний будинок.

На виборах до місцевих рад 30 жовтня 2010 року сільським головою обрано Антона Михайловича Овсієнка, секретарем ради стала Галина Іванівна Малихіна. За останні роки село змінило своє обличчя, але під час подій Євромайдану місцева влада підтримувала Партію регіонів та злочинний режим Віктора Януковича. Колишні "регіонали", на жаль, і досі правлять у селі, продовжуючи корупційні дії та поширюючи "кумівство".

Сьогодення[ред.ред. код]

Восени 2012 року в Святопетрівському відбулося масштабне відкриття Українського тенісного центру, який став окрасою населеного пункту та перетворив його на епіцентр тенісного життя всієї країни. Того ж року позитивні перетворення відбулися й на центральній вулиці села. Тут поспіхом проведено капітальний ремонт дорожнього покриття, а також встановлені сферичні дзеркала. За останні роки змінилися й освітні заклади. У святопетрівській школі було проведено ремонт спортивної зали та харчоблоку, нові меблі придбані для дитячого садочка «Буратіно», також проведені роботи з його утеплення. За останні роки територію села прикрасили десять нових дитячих майданчиків, але жодного нового закладу для освіти дітей побудовано не було.

Восени 2015 року в центральній частині села збудовано сучасний сквер, який став улюбленим місцем для культурного дозвілля дорослих та дітей.

У населеному пункті триває будівництво нових житлових комплексів з численними порушеннями владою законів України.  

Культура[ред.ред. код]

У травні 2012 року в Святопетрівському, на території сільської школи, встановлено пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Автори пам'ятника - Олесь Сидорук і Борис Крилов. Роком раніше, після капітального ремонту та реконструкції, розпочав свою роботу клуб села, в приміщенні якого наразі знаходиться поштове відділення.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Постанова Верховної Ради України від 4 лютого 2016 року № 984-VIII «Про перейменування окремих населених пунктів та районів»

Див. також[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.