Координати: 9°26′05″ пд. ш. 159°58′01″ сх. д. / 9.43472222° пд. ш. 159.96694444° сх. д. / -9.43472222; 159.96694444
Очікує на перевірку

Бої за гору Остін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бої за гору Остін
Друга світова війна, Війна на Тихому океані
Пораненому солдату армії США надають допомогу на позиціях біля річки Матанікау 15 січня 1943 року
Пораненому солдату армії США надають допомогу на позиціях біля річки Матанікау 15 січня 1943 року
Пораненому солдату армії США надають допомогу на позиціях біля річки Матанікау 15 січня 1943 року
9°26′05″ пд. ш. 159°58′01″ сх. д. / 9.43472222° пд. ш. 159.96694444° сх. д. / -9.43472222; 159.96694444
Дата: 15 грудня 1942 року — 23 січня 1943 року
Місце: Гуадалканал, Соломонові острови
Результат: Перемога Союзників
Сторони
США
Нова Зеландія
Британські Соломонові острови [1]
Фіджі[2]
Японська імперія
Командувачі
Александер Патч Харукіті Хякутаке
Військові сили
50 078 [3] 20 000 [4]
Втрати
250 загинуло[5] 2 700-3 300 загиблих[6]

Бої за гору Остін, частину яких часто називають Битвою за Гіфу, відбувались з 15 грудня 1942 року по 23 січня 1943 року і були головними в районі річки Матанікау на острові Гуадалканал під час Гуадалканальської кампанії. В боях брали участь американські війська під командуванням Александера Патча і японські сили під командуванням Харукіті Хякутаке.

В битві американські солдати і морські піхотинці, яким допомагали жителі Соломонових островів, атакували позиції японської армії, яка захищала добре укріплені позиції на декількох пагорбах і хребтах. Найбільш важливим пагорбам американці дали назви Гора Остін, Стрибаючий Кінь і Морський коник. Американці прагнули знищити японські війська на Гуадалканалі, а японці намагалися утримати свої позиції до прибуття підкріплень.

Обидві сторони відчували значні труднощі при веденні бойових дій у важкопрохідних джунглях і тропічній місцевості. Багато американських солдатів також брали участь у бойових діях уперше. В той ж час, японці були практично відрізані від підкріплень та сильно страждали від недоїдання і відсутності медичної допомоги.

Результати бою

[ред. | ред. код]

З певними труднощами, американські війська змогли зайняти гору Остін. Цьому передувало знищення добре укріпленого пункту, який називали Гіфу, а також висот Стрибаючий Кінь і Морський коник. В той же час японці таємно підготували евакуацію з Гуадалканалу і відійшли до західного берега острова. Більшість вцілілих японських солдатів була успішно евакуйована в перший тиждень лютого 1943 року.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Zimmerman, p. 173–175 [1] [Архівовано 17 вересня 2017 у Wayback Machine.].
  2. Jersey, с. 356—358. Американцям в бою допомагали фіджійські командос, якими командували унтер-офіцери Новозеландських експедиційних військ.
  3. Miller, с. 220. Кількість всіх американських збройних сил на Гуадалканалі, а не тільки тих, хто безпосередньо брав участь у боях.
  4. Miller, с. 215, Frank, с. 497. Міллер пише, що в цей час на острові було 25 000 японських солдатів, але Френк, який провів більш детальне дослідження кількості японських військ, пише «(Японські) сили станом на 20 листопада (1942) складали 29 117 солдатів, висаджених починаючи з 7 серпня, з врахуванням вбитих, евакуйованих або госпіталізованих за пораненням або хворобами, залишилось тільки 18 295. Із цього числа готових до несення бойової служби було тільки 12 775. Вцілівші із початкового гарнізону (включаючи будівельників) і підрозділу Імператорського флоту, що висадилися після 7 серпня додають 2 376 до загальної кількості військ, але тільки 550 із цих вцілівших могли брати участь у бою.»
  5. Точні втрати американських військ в кожному з боїв не були задокументовані. Miller, с. 244, 249—252, 270, 276—278, Frank, с. 533—534, 555—558, 566—567, Anderson. Андерсон пише, що тільки 200 загинуло, але складання відомих втрат в кожному з боїв дало кількість 250 вбитих.
  6. Невідома кількість (можливо ще тисяча) японських солдатів на Гуадалканалі загинуло в цей період від голоду і тропічних хвороб. Тут вказана приблизна кількість вбитих в результаті операції американських військ під час цієї битви. Miller, с. 244, 249—252, 270, 275—279, Frank, с. 533—534, 555—558, 562—563, 566—567.

Література

[ред. | ред. код]
  • Anderson, Charles R. (1993). Guadalcanal. The U.S. Army Campaigns of World War II. United States Army Center of Military History. CMH Pub 72-8. Архів оригіналу за 20 грудня 2007. Процитовано 9 липня 2006.
  • Frank, Richard (1990). Guadalcanal: The Definitive Account of the Landmark Battle. New York: Random House. ISBN 0-394-58875-4.
  • Gilbert, Oscar E. (2001). Marine Tank Battles in the Pacific. Da Capo. ISBN 1-58097-050-8.
  • Griffith, Samuel B. (1963). The Battle for Guadalcanal. Champaign, Illinois, USA: University of Illinois Press. ISBN 0-252-06891-2.
  • Jersey, Stanley Coleman (2008). Hell's Islands: The Untold Story of Guadalcanal. College Station, Texas: Texas A&M University Press. ISBN 1-58544-616-5.
  • Morison, Samuel Eliot (1958). The Struggle for Guadalcanal, August 1942 – February 1943, vol. 5 of History of United States Naval Operations in World War II. Boston: Little, Brown and Company. ISBN 0-316-58305-7.
  • Rottman, Gordon L.; Dr. Duncan Anderson (consultant editor) (2005). Japanese Army in World War II: The South Pacific and New Guinea, 1942–43. Oxford and New York: Osprey. ISBN 1-84176-870-7.