Битва біля східних Соломонових островів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва біля східних Соломонових островів
Друга світова війна, Війна на Тихому океані
Авіаносець «Ентерпрайз» (зліва від центру) під час атаки японських літаків 24 серпня 1942 року.
Авіаносець «Ентерпрайз» (зліва від центру) під час атаки японських літаків 24 серпня 1942 року.
Дата: 2425 серпня 1942 року
Місце: На північ від острову Санта-Ісабель, Соломонові острови
Результат: Перемога військ Союзників
Сторони
США США Flag of Japan (bordered).svg Японська імперія
Командувачі
США Роберт Гормлі
США Френк Флетчер
Ісороку Ямамото
Тюїті Нагумо
Військові сили
2 авіаносця,
1 лінкор,
4 крейсери,
11 есмінців,
176 літаків
2 авіаносця,
1 легкий авіаносець,
2 лінкори,
16 крейсерів,
25 есмінців,
1 гідроавіаносець,
4 патрульних кораблі,
3 транспорта,
171—177 літаків
Втрати
1 авіаносець важко пошкоджений,
25 літаків знищено,
90 загинуло
1 легкий авіаносець,
1 есмінець,
1 транспорт затонув,
1 легкий крейсер,
1 гідроавіаносець важко пошкоджено,
75 літаків знищено,
більше 290 осіб загинуло

Битва біля східних Соломонових островів (англ. Battle of the Eastern Solomons), також відома як Битва біля островів Стюарта[1] (англ. Battle of the Stewart Islands) і, в японській історіографії, Друга морська битва біля Соломонових островів (яп. 第二次ソロモン海戦 дайнідзі Соромон кайсен?) — третя по рахунку[2] битва авіаносців на Тихому океані, яка відбулася 24 серпня 1942 року в рамках Гуадалканальскої кампанії під час Другої світової війни між об'єднаною японською эскадрою під загальним командуванням адмірала Ісороку Ямамото і американським з'єднанням TF 61 під командуванням віце-адмірала Френка Флетчера. Японське з'єднання здійснювало прикриття конвою, який доставляв підкріплення на острів Гуадалканал. Американське з'єднання виконувало функції з прикриття своїх військ, що проводили висадку на острів Гуадалканал.

Під час битви ворогуючі ескадри обмінялися низкою авіаударів, в результаті яких буто потоплено один японський авіаносець, 1 есмінець і 1 транспорт, а також був пошкоджений 1 гідроавіаносець. В американців був важко пошкоджений 1 авіаносець, в зв'язку з чим вони змушені були залишити поле бою. Ввечері японці здійснили погоню за відступаючими американцями, відокремивши ескадру в складі 2 лінкорів, 8 важких і 2 легких крейсерів, 11 есмінців. Але наздогнати американців вони не змогли, побоюючись денних авіанальотів, змушені були швидко відступити.

Гуадалканальська кампанія[ред.ред. код]

Американські авіаносці «Уосп» (на передньому плані), «Саратога» і «Ентерпрайз» (на задньому плані) південніше Гуадалканала 12 серпня 1942 року.

Після отримання розвідувальних даних про будівництво японцями аеродрому на острові Гуадалканал, Союзники зробили його ціллю своєї операції «Уотчтауер» .[3] 7 серпня 1942 року сили Союзників (переважно США) висадились на островах Гуадалканал, Тулагі і Флорида в архіпелазі Соломонові острови, вибивши звідти японські гарнізони. Висадка на островах мала мету ліквідувати загрозу перекриття японськими військами шляхів сполучення між США і Австралією та створення на островах плацдарму для майбутньої кампанії по ізоляції важливої японської бази в Рабаулі. Також здійснювалась підтримка Новогвінейської кампанії Союзників. Висадка стала початком шестимісячної Гуадалканальської кампанії[4].

Безпосередньо охорону транспортів здійснювали крейсери і есмінці Союзників під загальним командуванням британського адмірала Віктора Кратчлі. Дальній супровід здійснювали три американські авіаносці з'єднання США: TF 11 («Саратога»), TF 16 («Ентерпрайз») і TF 18 («Уосп»), в які входили авіаносці з авіагрупами і кораблі підтримки, в тому числі лінкор, крейсери і есмінці[5]. Три авіаносці з групами охорони були зібрані в з'єднання TF-61 під загальним командуванням віце-адмірала Френка Флетчера, який тримав прапор на «Саратозі»[6]. В ніч з 8 на 9 серпня в бою біля острова Саво японські крейсери розгромили з'єднання крейсерів Кратчлі, знищивши 4 важких крейсери. Транспорти, які розвантажувались біля Гуадалканала, вціліли, але до вечора 9 серпня були відведені від Гуадалканала через небезпеку нових атак японських кораблів. На березі залишився 37-денний запас продовольства, а укожного морського піхотинця було по чотири боєкомплекта[7]. Десант, що висадився на острові, зайнявся організацією оборони Гуадалканала і добудовою початого японцями аеродрому, який пізніше отримав назву Гендерсон-філд. Змусивши американські кораблі відійти від Гуадалканалу, японці отримали можливість висадити там свій десант. Союзники зайнялись організацією доставки підкріплень і постачання десанту.

Літаки трьох авіаносців повинні були запеспечувати захист з повітря сил вторгнення на Гуадалканалі і Тулагі та відбивати атаки японських літаків із Рабаула[8]. Авіаносці також захищали лінії комунікації між головними базами Союзників в Новій Каледонії і Еспіріту-Санту, забезпечували безпеку руху транспортів до Гуадалканалу, і займались знищенням будь-яких японських військових кораблів в межах досяжності[9][10].

В середині серпня запрацював аеродром Гендерсон-філд. З 15 по 20 серпня кораблі ВМС США здійснили постачання винищувачів і бомбардувальників на Гуадалканал[11] Літаки, що базувалися на ньому, зробили значний стримувальний ефект на просування японських сил на Соломонові острови і взяли участь у війні на виснаження проти японських ВПС в тихоокеанському регіоні. Фактично контроль Союзників над Гендерсон-філд став ключовим фактором, що вплинув на результат битви за Гуадалканал[12].

Наступ Союзників на Соломонових островах застав супротивника зненацька, але японські військово-морські і сухопутні сили підготували контрнаступ, метою якого було вигнання Союзників з островів Гуадалканал і Тулагі. Цей контрнаступ отримав назву «Операція Ка». А військово-морські сили мали ще одну мету — знищення флоту Союзників в південному тихоокеанському регіоні, зокрема авіаносців США[13].

Склад сил[ред.ред. код]

Японія[ред.ред. код]

Японські сили складались з декількох з'єднань. Супроводженням конвою і забезпеченням висадки займались 4 важких крейсера, один легкий крейсер і 8 есмінців. Підтримкою десанту займались 2 важких і 1 легкий авіаносець, 1 гідроавіаносець, 2 лінійних кораблі (модернізованих лінійних крейсери періоду Першої Світової війни), 9 важких і 2 легких крейсери, 17 есмінців. Палубні літаки включали 78 винищувачів, 54 пікірувальники і 45 торпедоносців.

В районі можливого розташування американських авіаносців були розміщені 11 підводних човнів[14][15].

Також не брали участі в бою, але могли бути використані в будь-який момент близько 100 літаків базової авіації, що знаходилися в Рабаулі.

США[ред.ред. код]

Сили США включали 2 авіаносця, лінкор, 3 важкі крейсери, один крейсер ППО і 11 есмінців. Палубна авіація складала 55 винищувачів, 68 пікірувальників, 29 торпедоносців і 2 літака-розвідника. В бою брали участь 13 винищувачів і 11 пікірувальників, що базувались на Гуадалканалі, бомбардувальники В-17 з Еспіріту-Санто і розвідники PBY-5 Каталіна, що діяли з плавбази «Макінак», яка стояла на якорі в бухті острова Ндені із архіпелагу островів Санта-Крус.

Передумови битви[ред.ред. код]

Японський віце-адмірал Тюіті Нагумо
Віце-адмірал США Френк Флетчер

Конвой, який перевозив 1411 японських солдатів полку Ітікі Кіенао і декілька сотень морських піхотинців з 5-го Йокосукського спеціального загону морської піхоти, завантажених на три невеликих транспорти, залишив японську базу на острові Трук (Чуук) 16 серпня і направився до Гуадалканалу[24][25] Транспорти йшли під охороною легкого крейсера «Дзінцу», вісьмох есмінців і чотирьох патрульних катерів, командував конвоєм контр-адмірал Райдзо Танака[26][27][28]. Крім того для підтримки конвою із Рабаула прибули чотири важких крейсери зі складу 8-го флоту під командуванням віце-адмірала Гун'їті Мікави[29]. Це були ті самі крейсери, які отримали перемогу над флотом Союзників біля острова Саво. Танака планував висадку десанту з кораблів конвою на Гуадалканал на 24 серпня[30][31].

21 серпня друга частина японських сил, що брали участь в операції «Ка», залишила Трук і попрямувала на південні Соломонові острови. Ці судна були розділені на три групи: «Авіаційна група» включала японські авіаносці — «Сьокаку» і «Дзуйкаку», легкий авіаносець «Рюдзьо», а також важкий крейсер і вісім есмінців під командуванням віце-адмірала Тюіті Нагумо на «Сьокаку», які забезпечували захист основної групи; «Передовий загін» авіаносної групи, в який входило два лінкори, три важких крейсери, один легкий крейсер і три есмінці під командуванням контр-адмірала Хіроакі Абе; «Передове з'єднання», що складалося з п'яти важких крейсерів, одного легкого крейсера, шести есмінців і гідроавіаносця «Тітосе» під командуванням віце-адмірала Нобутаке Кондо[32]. Крім того, в розпорядженні японців перебувало 100 бомбардувальників, винищувачів і літаків-розвідників наземного базування в Рабаулі і на найближчих островах[33]. Ударна група Нагумо розміщувалась в ордері між авангардом і ударною групою, що мало зменшити ймовірність виявлення літаками-розвідниками США[34].

План операції «Ка» передбачав, що тільки-но авіаносці США будуть виявлені літаком-розвідником або при атаці ними японських сил підтримки, авіаносці Нагумо одразу піднімуть в повітря авіацію для їх знищення. Після того, як американські авіаносці будуть виведені з ладу, «Авангард» Абе і «Ударна група» Кондо оточать і знищать залишки кораблів Союзників. Після цього ВМС Японії змогли б легко нейтралізувати Гендерсон-філд бомбардувальниками, в той час як піхота, що висадилася на острів, захопить Гуадалканал і Тулагі[35].

У відповідь на незаплановані наземні бої між морською піхотою США, що зайняла позиції на Гуадалканалі, і японським десантом 19-20 серпня американські авіаносці під командуванням Флетчера 21 серпня перемістились зі своїх позицій на 400 морських миль (640 км) на південь від Гуадалканала. Авіаносці США повинні були підтримувати морську піхоту, захищати Гендерсон-філд, а також знищити ту частину сил флоту, яка прибула для підтримки японських солдатів під час сухопутних боїв на Гуадалканалі[36].

На протязі 22 серпня флоти Японії і Союзників рухались у напрямку один до одного. Попри те, що обидві сторони проводили інтенсивну авіаційну розвідку, жодна зі сторін не виявила кораблі супротивника. Але, у зв'язку з втратою щонайменше одного із літаків-розвідників (він був збитий літаком з «Ентерпрайза» до того, як встиг відправити повідомлення по радіо), японці здогадувались про можливий район розташування авіаносців США[37]. Американське командування, проте, не могло визначити, де перебував японський флот і яка була кількість кораблів[38][39][40][41].

Бойові дії 23 серпня[ред.ред. код]

Схема дій флотів Японії (зверху) і Союзників (знизу) під час битви з 23 по 26 серпня 1942 року. Час без уточнення дат відноситься до 24 серпня.
А — американське авіаносне з'єднання; Б — з'єднання «Воспа»; В — ударне японське з'єднання; Г — передове й авангардне з'єднання; Д — група «Рюдзьо»; Е — конвой Танаки
1 — пошкодження «Ентерпрайза»; 2 — «Рюдзьо» пошкоджений і потоплений; 3 — пошкоджений «Тітосі»; 4 — пошкодження «Дзінцу»; 5- пошкодження і затоплення «Кінрю-Мару» і «Муцукі»

23 серпня о 09:50 американський літак розвідник «Каталіна», який базувався на острові Ндені з архіпелагу островів Санта-Крус, виявив конвой Танакі. Попри те, що іншої інформації від розвідників не надходило, для атаки конвою були підняті дві ударні групи: з «Саратоги» і Гендерсон-філд. О 14:45 з «Сатоги» вилетіли 32 пікірувальники і 6 торпедоносців, які вів командер Фелт. Через півтори години з Гуадалканалу вилетіли 23 літаки морської піхоти[42]. У цей час Танака, розуміючи, що він виявлений і буде незабаром атакований, різко змінив курс на північно-східний, як тільки «Каталіна» залишила зону видимості. Пошуки кораблів японців продовжувались до настання сутінків, але не дала результатів. Літаки обох пошукових груп сіли на аеродром Гендерсон-філд[43]. Пілоти з «Саратоги», провівши неспокійну ніч (опівночі аеродром піддався артилерійському обстрілу з японських кораблів), наступного дня вилетіли на свій авіаносець.

Пізніше Танака повідомив своєму командуванню, що втратив час, повернув на північ, щоб уникнути повітряних атак Союзників. Висадка японських військ на Гуадалканал була перенесена на 25 серпня. Флетчеру доповіли, що на есмінцях TF-18 закінчується пальне[44]. 23 серпня о 18:23 японські авіаносці так і не були виявлені, інших відомостей від розвідки також не надходило. Вважаючи, що в найближчі дні зіткнення не буде, Флетчер відіслав «Восп» з групою прикриття у дводенний перехід до острову Ефате для дозаправки. Тим самим «Восп» і кораблі його ескорту пропустили битву[45][46][47][48].

Бойові дії 24 серпня[ред.ред. код]

Перші дії супротивників[ред.ред. код]

24 серпня о 01:45 Нагумо віддав наказ контр-адміралу Тюіті Хара, який перебував на легкому авіаносці «Рюдзьо» в супроводі важкого крейсера «Тоне» і есмінців «Амацукадзе» та «Токіцукадзе», пройти вперед і завдати авіаційного удару по аеродрому Гендерсон-філд удень[49]. Місія «Рюдзьо», очевидно, була відповіддю на прохання командувача 8-м флотом у Рабаулі Нісідо Цукахари надати допомогу в нейтралізації Гендерсон-філд[50]. Також можливо, що цей загін Нагумо бажав використати як приманку[51], яка повинна була відволікати сили американського флоту, щоб решта японської ескадри могла наблизитись до американських авіаносців не виявленими[52], а також для прикриття конвою Танаки. Більша частина літаків авіаносців «Сьокаку» і «Дзуйкаку» були підготовлені до вильоту і перебували в очікуванні інформації про авіаносці США. З 05:55 до 06:30 «Ентепрайз» надіслав на пошуки японського флоту 20 пікірувальників «Доунтлесс»[53], на підтримку літаків-розвідників «Каталіна» з Ндені[54].

Перебуваючи за 200 миль від Гуадалканалу, «Рюдзьо» підняв для атаки Гендерсон-філд шість бомбардувальників «Кейт» і 15 винищувачів «Зеро». Вони вилітали двома хвилями. О 12:20 вилетіли 6 «Кейтів» і 6 «Зеро». Кожен «Кейт» ніс шість наземних 60-кілограмових бомб. А о 12:48 до них приєдналися ще 9 «Зеро»[55]. Ці літаки мали діяти спільно з 24 бомбардувальниками «Бетті» і 14 винищувачами «Зеро», які вилетіли з Рабаула. Але літаки з Рабаула не долетіли до Гуадалканалу: через погану погоду об 11:30 вони розвернулися назад на свою базу[56]. Літаки «Рюдзьо» підлетіли до Гендерсон-філд о 14:23 і їх зустріли винищувачі ескадрильї «Кактус». У результаті бою три «Кейта», три «Зеро» і три винищувачі США було збито. При цьому важких пошкоджень аеродрому завдано не було[57]. О 09:35 «Каталіна» Барклі, здійснювала пошук у секторі 320—327°[58] вперше помітила загін «Рюдзьо», що перебував на відстані 280 миль (490 км) від американських авіаносців[59]. Ця відстань перевищувала радіус дії палубної авіації, тому Флетчер утримався від атаки.

О 10:10 повернулися двадцять літаків, які вилетіли вранці на розвідку і не виявили ворога. З «Каталін» і «В-17», що здійснювали розвідку, надходило багато повідомлень про виявлення японських крейсерів і есмінців. Розвідники також повідомляли про зіткнення з винищувачами японців «Зеро». Але повідомлень про авіаносці більше не надходило. Об 11:30 з «Каталіни» Барклі надійшло нове повідомлення про виявлення авіаносця. Цього разу відстань до нього становила 245 миль (460 км)[60] Це був той же «Рюдзьо», але Флетчер про це не знав. Отримавши масу суперечливих повідомлень, він, як командуючий, перебував у дуже складному становищі і пам'ятав про невдачі напередодні і сьогодні. Флетчер не знав, що це був за авіаносець: той же, що був виявлений вранці, чи ще один. В його розпорядженні були тільки бомбардувальники з «Ентерпрайза», тому що група Фелта, яка поверталася з Гендерсон-філд, сіла на «Саратогу» тільки об 11:00. Тому, коли об 11.29 Кінкейд запропонував підняти в повітря всі наявні у нього літаки, Флетчер віддав розпорядження провести додатковий пошук в секторі 290-90°[61] на відстані до 250 миль (470 км), тримаючи решту літаків на палубі в бойовій готовності[62]. З 12:35 до 12:47 «Ентерпрайз» підняв на пошук 16 пікірувальників «Доунтлесс», 7 торпедоносців «Евенджер» і ще шість «Доунтлессів» для протичовнового патруля[63].

Потоплення «Рюдзьо»[ред.ред. код]

О 13:20 на радарі «Саратоги» з'явилось багато позначок від літаків із «Рюдзьо», що рухались за 100 миль від американських авіаносців у напрямку до Гуадалканалу. Зіставивши повідомлення, що надійшли від розвідників, і напрямки руху літаків, Флетчер нарешті здобув такі необхідні йому дані про розташування японських кораблів[64]. Він наказав підняти літаки з «Саратоги» для атаки. О 13:40 злетіли 12 винищувачів, що доповнили повітряний патруль, а за ними — ударна хвиля під командуванням Фелта. З «Сари» вилетіли 30 пікірувальників «Доунтлесс» і 8 торпедоносців «Евенджер» (один торпедоносець пізніше через несправності повернувся). Відстань до цілі була великою, тому Флетчер відправив літаки в атаку без супроводу винищувачів[65]. Проте, він тримав літаки обох авіаносців у бойовій готовності на випадок виявлення інших японських авіаносців[66].

Нерухомий «Рюдзьо» (зправа від центру) після атаки 24 серпня 1942 року, фотографія з висотних бомбардувальників B-17. Есмінець «Амацукадзе» (у центрі знизу) відпливає від «Рюдзьо» на повній швидкості, а «Токіцукадзе» (погано видно, справа від центру) тримається в стороні від «Рюдзьо», щоб уникнути попадання бомб «B-17»

О 15:36 до групи «Рюдзьо» дісталися 29 пікірувальників і сім торпедоносців з «Саратоги». Крейсер «Тоне» й есмінці перебували на відстані близько 5 000 метрів від авіаносця, тому мало чим могли допомогти йому. Винищувачі японського повітряного патруля також не змогли завадити атаці. Спочатку Фелт розділив свої літаки. Шість пікірувальників і один торпедоносець мали атакувати «Тоне». Проте попри відсутність перешкод жоден пікірувальник з 21, які вийшли в атаку на авіаносець о 15:50, не зміг вразити ціль[67]. Тоді Фелт перенаправив усі літаки, що залишилися, на «Рюдзьо». У результаті шість пікірувальників спромоглися влучити трьома бомбами в японський авіаносець. Торпедоносці влучили однією торпедою в машинне відділення з правого борту[68].

На «Рюдзьо» загинуло 120 осіб. Через важкі пошкодження в темряві команда залишила авіаносець, затопивши корабель. «Амацукадзе» і «Токіцукадзе» займалися порятунком пілотів літаків «Рюдзьо», що повернулися і приводнялися в океан поблизу. У цей час декілька американських бомбардувальників «В-17» атакували нерухомий «Рюдзьо», але додаткових влучань не добилися[69]. Після завершення рятувальної операції обидва японських есмінці й «Тоне» приєдналися до основної групи Нагумо[70].

Сім «В-17» з Еспіріту-Санто також атакували «Дзуйкаку» і «Сьокаку» між 17:50 і 18:19, але не заподіяли ніяких ушкоджень, окрім одного збитого «Зеро»[71].

Атаки на з'єднання «Ентерпрайза»[ред.ред. код]

О 14:25 японський літак-розвідник з крейсера «Тікума» виявив американські авіаносці. Попри те, що літак-розвідник був збитий, він встиг передати координати, і Нагумо наказав терміново підняти літаки з «Сьокаку» і «Дзуйкаку». Перша хвиля літаків, 27 пікірувальників «Вел» і 15 «Зеро», піднялась о 14:50 і попрямувала до авіаносців «Ентерпрайз» і «Саратога». Приблизно в той же час два американські літаки-розвідники нарешті виявили головні японські сили. Проте, через проблеми зі зв'язком їх звіти так і не надійшли до Флетчера. Два американські розвідники атакували «Сьокаку» перед тим як повернутися, заподіявши незначну шкоду. Друга хвиля із 27 «Велів» і 9 «Зеро» була піднята з японських авіаносців о 16:00 і попрямувала на південь, у напрямку американського флоту. Авангард Абе також рушив уперед, розраховуючи зустрітись з кораблями Союзників після заходу сонця[72][73]. 5 «Зеро» повернулось для захисту японських авіаносців через атаку американських літаків-розвідників.

О 16:02, коли ще не була отримана однозначна інформація про місце розташування японських авіаносців, радари американських кораблів засікли першу хвилю японських літаків. До цього часу в повітрі перебувало 53 винищувачі «Вайлдкет» з обох американських авіаносців. Значною проблемою стало дотримання радіодисципліни. Повітряний патруль, протичовновий патруль з декількох «Доунтлессів» і літаки, що поверталися на авіаносці, усі працювали на одній частоті[74]. Пілоти, які нудьгували, вели розмови, що зовсім не стосувалися справ. При виявленні японських літаків ефір також заполонила маса повідомлень про виявлення ворожих літаків. На радарі позначки літаків змішувалися одна з одною, так що було важко визначити, де перебувають літаки японців. Все це заважало офіцерам наведення винищувачів виконувати свою задачу[75]. Проблеми зі зв'язком, складнощі з системою радіолокаційного розпізнавання літаків, недосконалість процедур керування а також ефективний захист винищувачів ескорту допомогли японським пікірувальникам уникнути майже всіх атак американських винищувачів, доки не почалася атака на американські авіаносці[76][77]. Безпосередньо перед атакою японських пікірувальників «Ентерпрайз» і «Саратога» очистили палуби, відіславши всі літаки на пошуки японських авіаносців. Цим літакам дали команду летіти на північ й атакувати всі виявлені цілі або просто вилетіти із зони битви й повернутися після бою[78].

Японський пікірувальник «Вел», імовірно пілотований Йосіхіро Ідою, збитий вогнем ППО безпосередньо над «Ентерпрайзом»[79].

О 16:29 японські пікірувальники почали атаку. Після декількох спроб атакувати «Саратогу» пікірувальники стали атакувати ближчий до них авіаносець «Ентерпрайз» і він став ціллю майже всіх атак японських літаків. Декілька «Вайлдкетів» атакували японські пікірувальники під час пікірування, попри інтенсивний вогонь артилерії ППО «Ентерпрайза» і кораблів ескорту[80] [81]. У результаті ППО кораблів крім декількох «Велів», збила також і чотири своїх «Вайлдкета» [82].

Бомби перших 9 «Велів» не досягли «Ентерпрайза», оскільки їм протистояла ефективна протиповітряна оборона, а корабель здійснював маневри ухилення. Проте, о 16:44 бронебійна бомба з детонатором уповільненої дії влучила в палубу літаків поряд з кормовим літакопідіймачем і, пробивши три палуби, розірвалася нижче ватерлінії, вбивши 35 і поранивши більше 70 осіб. У результаті затоплення декількох відсіків «Ентерпрайз» отримав невеликий нахил, але пошкодження корабля було некритичним[83].

Через 30 секунд бомба з наступного «Вела» впала лише за 4,5 метри від місця влучання першої бомби. Вибух стався в снарядному погребі 127-мм універсальних батарей і позбавив життя 35 осіб, а на кораблі почалася друга пожежа.

Вибух третьої бомби, скинутої Кадзумі Хорі, який загинув під час атаки, на палубі «Ентерпрайза»

Хвилиною пізніше, о 16:46, третя (й остання) бомба влучила в палубу літаків «Ентерпрайза» ближче до носа від двох перших влучань. Ця бомба вибухнула на верхній палубі, утворивши триметрову дірку в палубі і не спричинивши інших руйнувань. Після цього чотири «Вела» переключились з «Ентерпрайза» на лінкор «Норт Керолайн», але жодна з бомб не досягла мети, і всі літаки були збиті ППО та винищувачами. Атака закінчилася о 16:48. Японські літаки малими групами повернулися на свої кораблі[84].

Завершення активної фази бою[ред.ред. код]

Обидві сторони вважали, що вони завдали ворогу більших втрат, ніж це було насправді. Американці вважали, що вони збили 70 японських літаків, тоді як їх всього було 42. Реальні втрати японців під час атаки склали 25 літаків, включаючи ті, які сіли в океан. Проте більша частина екіпажів не була врятована. Японці, у свою чергу, помилково вважали, що важко пошкодили два американських авіаносці, тоді як пошкоджено було лише один. Американці втратили тільки 6 літаків, більша частина екіпажів була врятована[85]. Попри те, що «Ентерпрайз» був важко пошкоджений і на ньому почалася пожежа, рятувальні команди змогли провести відновлювальні роботи, і вже о 17:46 авіаносець став приймати літаки. На гасіння пожежі й ремонт пішла всього одна година [86]. О 18:05 літаки з «Саратоги» повернулися після атаки «Рюдзьо» і приземлилися без серйозних інцидентів[87]. Друга хвиля японських літаків прибула для атаки американських авіаносців о 18:15, але не змогла знайти кораблі через проблеми з передаванням інформації і повернулась на свої кораблі, втративши в результаті 5 літаків із не бойових причин[88] [89].

Більша частина американських літаків, піднятих перед прибуттям першої хвилі японських літаків, не знайшли цілей й повернулися з повним боєкомплектом. Проте, п'ять «Евенджерів» з «Саратоги» виявили ударну групу Кондо й атакували гідроавіаносець «Тітосе». У результаті двох влучань неброньований корабель отримав важкі пошкодження[90] [91]. Частина американських літаків з авіаносців приземлилася на аеродромі Гендерсон-філд або повернулися при настанні темряви [92].

Американські кораблі повернули на південь, щоб уникнути нічної зустрічі з японськими лінкорами й крейсерами. Авангард Абе й ударна група Кондо попрямували на південь на перехоплення американських авіаносців і близько півночі досягли точки, в якій американські кораблі були вдень 24 серпня. Не виявивши американських кораблів, вони розвернулися на зворотній курс і пішли з району битви, побоюючись денних атак американських літаків. Авіаносне з'єднання Нагумо, зазнавши важких втрат у літаках і відчуваючи нестачу пального, також повернуло на північ[93] [94].

Бойові дії 25 серпня[ред.ред. код]

Вважаючи, що американські авіаносці отримали під час бою важкі пошкодження, конвой Танакі знову рушив на Гуадалканал. Близько 08.00 25 серпня в 150 милях (240 км) від місця висадки до конвоя Танакі приєднались п’ять есмінців, які вночі обстріляли Гендерсон-філд, завдавши аеродрому невеликі пошкодження [95] [96] [97]. В 08.05 18 американських літаків з Гендерсон-філд атакували конвой Танаки, завдавши значних пошкоджень крейсеру «Дзінцу». Було вбито 24 солдата, при цьому сам Танака знепритомнів.

Отримавши важкі пошкодження, почав тонути військовий транспорт «Кінрю Мару». Танака наказав есмінцю «Муцукі» зняти з транспорту десант і екіпаж. В 10:15 над з’єднанням з’явилися В-17 з Еспіріту-Санту. Капітан «Муцукі» Кендзі Хатано не звернув на них уваги, так як вважалося, що атака кораблів горизонтальними бомбардувальниками неефективні, і продовжив операцію по врятуванню. Але в результаті атаки В-17 в есмінець попало три бомби, і він затонув. Це був перший японський корабель, затоплений горизонтальними бомбардувальниками. Після того, як його дістали з води, Хатано зізнався: «Навіть В-17 можуть одного разу досягти влучання!» [98].

Танаку, який прийшов до тями й не мав поранення, шокованого перевезли на есмінець «Кагеро», залишивши «Дзінцу», і відправили на Трук, а конвой тим часом вирушив на японську базу на Шортлендських островах [99] [100] [101] [102]. І японські, і американські кораблі вийшли із зони битви і пішли в сторону своїх баз. Японський флот ненадовго затримався біля Північних Соломонових островів, поза зоною досяжності літаків з Гендерсон-філд, перед тим як остаточно повернутися на Трук 5 вересня[103].

Результат битви[ред.ред. код]

Сфотографована після бою згоріла 127-мм артустановка на палубі «Ентерпрайза»

На завершення битви американськими літаками з аеродрому Гендерсон-філд був потоплений японський есмінець «Асагірі» , а два інших есмінця були важко пошкоджені 28 серпня в 70 милях (130 км) на північ від Гуадалканалу в протоці Слот[104] [105]. В битві за Гуадалканал настала двохмісячна тиша, яка була перервана суходільними битвами за хребет Едсона 13 вересня і морським боєм біля мису Есперанс в ніч з 11 на 12 жовтня.

«Ентепрайз» був відправлений в Перл-Гарбор на капітальний ремонт, який закінчився 15 жовтня 1942 року[106]. На південь Тихого океану він повернувся 24 жовтня, безпосередньо перед боєм біля острова Санта-Крус, де знову зустрівся з «Сьокаку» і «Дзуйкаку» [107].

Американські спеціалісти, аналізуючи дії адмірала Флетчера, висловлюють ряд критичних зауважень. Наголошується, що відхід «Воспа» на дозаправку пальним не був настільки необхідним. На борту есмінців ескорту було ще достатньо пального. Сприймаючи позитивно ухилення від нічного артилерійського бою з японцями і відхід американського з’єднання на південь, вони критикують вивід із зони бойових дій «Саратоги». Враховуючи незрозумілість подальших дій японців, її літаки могли знадобитися для прикриття Гуадалканалу. Американський історик Самуель Еліот Морісон зазначає, що: «Флетчер виграв бій тільки тому, що японці виявилися ще більш несміливими, ніж він сам» [108].

Аналізуючи цей бій, американські моряки зробили для себе певні висновки. Позитивно було сприйнято збільшення кількості винищувачів після Битви за Мідвей з 23 до 36 на кожному авіаносці. Разом з тим, зазначалася недосконалість системи розпізнавання, необхідність покращення системи керування і наведення винищувачів, необхідність наявності винищувачів, які здатні прикривати пікірувальники і торпедоносці в дальніх вильотах. [109] Не вщухали і суперечки про диспозицію авіаносців в бою – чи повинні вони бути розділені чи зосереджені. Капітан «Ентерпрайза Артур К. Девіс заявляв:

« Спільні дії більше ніж 2-х авіаносних груп надто складні. Це призводить до неминучих затримок в візуальному зв’язку, а також до затримок і складнощам в тактичному керуванні. Маю сумнів, що будь-яка кількість навчань і тренувань можуть виправити внутрішні недоліки цієї схеми настільки, щоб вона почала відповідати вимогам бойових ситуацій.

Коли авіаносці оперативні з’єднання діють разом, їх об’єднання в складний стрій рідко буде необхідністю, його необхідно уникати наскільки це можливо… Гнучкість і швидкість операції також зменшується складним строєм. Ми не повинні застосовувати такий стрій, коли потрібні миттєві дії. Ми починаємо боятися, що можемо поламати стрій, і починаємо боятися, що його не змінимо.

Далі, виключенням, а не правилом повинні бути спільні дії авіаносних з’єднань на дистанції менше 10 миль один від одного. Ця дистанція повинна складати 15-20 миль, якщо спільні дії таки необхідні. Суть в тому, що спроба спільних дій підставляє під удар обидва кораблі, коли відстань надто мала. 24 серпня «Саратого» зовсім випадково виявилася досить далеко від «Ентерпрайза», в іншому випадку вона була б також атакована

 »

Адмірал Флетчер притримувався протилежної думки:

« Мої останні враження такі, що трьома оперативними з’єднаннями керувати настільки ж легко, як і двома. Я впевнений, що і чотири з’єднання можуть діяти спільно без особливої складності. Перевага такої концентрації повітряних сил буде значно більше, ніж будь-які недоліки… Коли перейдемо в наступ, буде спостерігатися тенденція все більше нарощувати кількість авіаносців, які діють спільно.

Я не погоджуюсь з пропозицією тримати авіаносці на відстані 15-20 миль, коли бій стає неминучим. Для атакуючої авіагрупи абсолютно неважливо, 5 чи 20 миль розділяють авіаносці, але для захисту це може мати величезне значення. Коли відстань між авіаносцями складає 15-20 миль, завжди існує небезпека, що не вдасться кинути в бій всі винищувачі, як це сталося при Мідвеї, де лише одна з трьох американських ескадрилей винищувачів діяла в бою.

 »

Японський флот проявив себе в цій битві не з найкращої сторони, вів себе досить нерішуче і втратив ряд можливостей завдати додаткової шкоди противнику. Були залучені величезні сили для надання підтримки конвою з десантом, але вони не могли забезпечити висадку десанту. Японське авіаносне з'єднання, в завдання якого входило знищення американських авіаносців, відступило, хоча обидва важкі авіаносця були цілими, а американський «Ентерпрайз» сильно пошкоджений. Крейсери 8-го флоту втратили можливість обстрілу аеродрому Гендерсон-філд в ніч з 25 на 26 серпня. Це дозволило американським літакам безперешкодно атакувати залишений без підтримки з повітря конвой Танакі.

Битва біля південних Соломонових островів не була вирішальною. Вона стала лише однією з багатьох битв Гуадалканальської кампанії[110]. В цілому рахується, що цей бій був в більшій мірі тактичною і стратегічною перемогою американського флоту, оскільки японський флот втратив більше кораблів, літаків та їх екіпажів.[111] Незважаючи на те, що сухопутні війська з конвою Танаки все рівно пізніше були висаджені з есмінців на Шортлендських островах і перевозились на Гуадалканал частинами[112], першопочатковий план захоплення японцями Гуадалканалу був зірваний. А японські війська висаджувались вже без більшої частини важкого озброєння, починаючи з 29 серпня 1942 року.[113]

Битва біля східних Соломонових островів була однозначно виграшна для американців у війні на виснаження ресурсів. США втратили в битві тільки сім членів екіпажів. В той же час японці втратили 61 досвідченого авіатора[114][115], що при відсутності підготовленого резерву і при обмежених можливостях підготовки нових екіпажів призвело до значних складнощів з їх заміщенням.

Підводячи результати битви, історик Річард Б. Френк пише:

У битві біля східних Соломонових островів без сумніву перемогли американці, проте за виключенням зменшення кількості досвідчених пілотів ця перемога не мала значного довгострокового ефекту. Підкріплення (японські), які не були доставлені повільними транспортами, незабаром потрапили на Гуадалканал іншим шляхом.

Оригінальний текст (англ.)

The Battle of the Eastern Solomons was unquestionably an American victory, but it had little long-term result, apart from a further reduction in the corps of trained Japanese carrier aviators. The (Japanese) reinforcements that could not come by slow transport would soon reach Guadalcanal by other means.[116]

Джерела[ред.ред. код]

  • Coombe, Jack D. (1991). Derailing the Tokyo Express. Harrisburg, Pennsylvania: Stackpole. ISBN 0-8117-3030-1. 
  • Evans, David C. (Editor); Raizo Tanaka (1986). The Struggle for Guadalcanal. The Japanese Navy in World War II: In the Words of Former Japanese Naval Officers (вид. 2nd). Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-316-4. 
  • Frank, Richard B. (1990). Guadalcanal: The Definitive Account of the Landmark Battle. New York: Penguin Group. ISBN 0-14-016561-4. 
  • Hammel, Eric (1999). Carrier Clash: The Invasion of Guadalcanal & The Battle of the Eastern Solomons August 1942. St. Paul, Minnesota, USA: Zenith Press. ISBN 0-7603-2052-7. 
  • Hammel, Eric (1988). Guadalcanal: Decision at Sea : The Naval Battle of Guadalcanal, Nov. 13–15, 1942. (CA): Pacifica Press. ISBN 0-517-56952-3. 
  • Hara, Tameichi (1961). Japanese Destroyer Captain. New York & Toronto: Ballantine Books. ISBN 0-345-27894-1.  First-hand account of the battle by the captain of the Japanese destroyer Amatsukaze.
  • Lundstrom, John B. (2005). The First Team And the Guadalcanal Campaign: Naval Fighter Combat from August to November 1942 (вид. New). Naval Institute Press. ISBN 1-59114-472-8. 
  • Morison, Samuel Eliot (1958). The Struggle for Guadalcanal, August 1942 – February 1943, vol. 5 of History of United States Naval Operations in World War II. Boston: Little, Brown and Company. ISBN 0-316-58305-7. 
  • Peattie, Mark R. (1999). Sunburst: The Rise of Japanese Naval Air Power 1909–1941. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 1-59114-664-X. 
  • Smith, Michael T. (2000). Bloody Ridge: The Battle That Saved Guadalcanal. New York: Pocket. ISBN 0-7434-6321-8. 

Примітки[ред.ред. код]

  1. Поблизу островів Стюарта із архіпелагу Соломонових островів відбувалось маневрування американського з'єднання.
  2. До цієї битви були бої авіаносців під час битви в Кораловому морі і битва за Мідвей
  3. Книга: Самуель Еліот Морісон: Гуадалканал
  4. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal
  5. Книга: Eric Hammel: Carrier Strike
  6. Книга: Eric Hammel: Carrier Strike
  7. Книга: Самуель Еліот Морісон: Гуадалканал, ст. 79
  8. Книга: Eric Hammel: Carrier Strike, ст. 43—99
  9. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign
  10. Книга: Eric Hammel: Carrier Strike
  11. Книга: Eric Hammel: Carrier Strike
  12. Книга: Eric Hammel: Guadalcanal — Decision at Sea
  13. Книга: Eric Hammel: Carrier Strike
  14. Книга: Самуель Еліот Морісон: Гуадалканал
  15. Це були підводні човни I-121, I-123, Ro-34, I-9, I-11, I-17, I-19, I-26, I-31, I-174 та I-175.
  16. Battle of the Eastern Solomons 23—25 August 1942 (англ.), navweaps.com — Склад сил противників в битві біля східних Соломонових островів 23—25 серпня 1942 року.
  17. Список капітанів крейсерів японського імператорського ВМФ в Другій Світовій війні. niehorster.orbat.com (en). Архів оригіналу за 2011-08-20. 
  18. Список капітанів есмінців японського імператорського ВМФ в Другій Світовій війні. niehorster.orbat.com (en). Архів оригіналу за 2011-08-20. 
  19. Список капітанів авіаносців японського імператорського ВМФ в Другій Світовій війні. niehorster.orbat.com (en). Архів оригіналу за 2011-08-20. 
  20. по даним С. Морісона замість 16-го дивізіону в охорону входили есмінці 19-го дивізіону — «Сікінамі» і «Уранамі». Проте 19-й дивізіон на той момент відносився до 1-го флоту і не міг бути в з'єднанні 3-го флоту. Морозов, стр. 98.
  21. Список капітанів лінкорів японського імператорського ВМФ в Другій Світовій війні. niehorster.orbat.com (en). Архів оригіналу за 2011-08-20. 
  22. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign
  23. Battle of the Eastern Solomons 23—25 August 1942 (англ.), navweaps.com — Склад сил противників в битві біля східних Соломонових островів 23—25 серпня 1942 року.
  24. Книга: Mark Evans: Japanese Navy in WWII
  25. По даним Танакі чисельність морських піхотинців складала 1000 осіб.
  26. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal
  27. Книга: Mark Evans: Japanese Navy in WWII
  28. Танака на «Дзінцу» і «Кагеро» прибув із Японії на Трук 11 серпня псля висадки сил Союзників на Гуадалканалі. На Труці Танака прийняв командування силами, що забезпечували доставку підкріплень на Гуадалканал (останнє назване Союзниками «Токійський експрес»), які включали кораблі 8-го флоту і різноманітні судна, призначені для доставки японських військ і вантажів на Гуадалканал. Чотири патрульні катери були раніше есмінцями «Сімакадзе», «Надакадзе», «Судзукі» и «Цута», яких пристосували для перевезення військ. Три транспорти — «Кінрю Мару», «Бостон Мару» і «Дайфуку Мару». Перша партія з 917 солдатів полку Ітікі разом з командиром була доставлена шістьма есмінцями на Гуадалканал вранці 19 серпня.
  29. Книга: Eric Hammel: Carrier Strike
  30. Книга: Jack Coombe: Derailing the Tokyo Express
  31. Книга: Eric Hammel: Carrier Strike
  32. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal
  33. Книга: Eric Hammel: Carrier Strike
  34. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal, ст. 160
  35. Книга: Eric Hammel: Carrier Strike, ст. 124—125, ст. 157
  36. Книга: Eric Hammel: Carrier Strike, ст. 147
  37. Книга: Eric Hammel: Carrier Strike, ст. 154—156
  38. Книга: Eric Hammel: Carrier Strike, ст. 158}
  39. Книга: Mark Evans: Japanese Navy in WWII, ст. 165
  40. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal, ст. 163—166
  41. Також уранці 22 серпня есмінець «Блю» був торпедований біля Гуадалканалу японським есмінцем «Кавакадзе», який був надісланий Танакою зі складу конвою разом з «Юнагі» для того, щоб спробувати атакувати конвої Союзників. «Блю» був важко пошкоджений (загинуло 8 членів екіпажу) і наступного дня був затоплений біля острова Тулагі. Оскільки цей епізод стався окремо від основної битви, цю втрату не відносять до прямих втрат в результаті бою 24-25 серпня .
  42. Книга: Самуэль Элиот Морисон: Гуадалканал, ст. 111
  43. Книга: Самуэль Элиот Морисон: Гуадалканал, ст. 112
  44. Книга: Самуэль Элиот Морисон: Гуадалканал, ст. 113
  45. Книга: Mark Evans: Japanese Navy in WWII, ст. 165—166
  46. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 103
  47. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal, ст. 161—165; Книга: Eric Hammel: Carrier Strike, ст. 160—167
  48. У цей день Танака отримав суперечливі накази. Мікава наказав йому повернути на північ, щоб уникнути нападу авіації Союзників і висадити десант 25 серпня, але Нісідо Цукахара, який командував 11-м повітряним флотом у Рабаулі і був начальником Мікави, наказав Танаці здійснити висадку 24 серпня. Танака відповів, що це неможливо. Цукахара і Мікава, вочевидь, не скоординували свої накази.
  49. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 168
  50. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 102
  51. Ця версія висувається американським істориком Самуелем Морісоном, але японськими джерелами вона не підтверджується. Майже всі свої винищувачі «Рюдзьо» надіслав в атаку на Гуадалканал і залишився без повітряного прикриття, що погано узгоджується з версією про приманку. У пізніших дослідженнях Франка і Лундстрема вважається, що з'єднання «Рюдзьо» мало лише одне завдання — атака Гуадалканала.
  52. Книга: Tameichi Hara: Japanese Destroyer Captain, ст. 107—115
  53. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 110
  54. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 168—175
  55. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 116
  56. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 119
  57. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 188—191
  58. Точкою відліку для сектору пошуку була їх база — острів Ндені. Коло складало 360°, а 0° відповідало напряму на північ.
  59. Книга: Самуэль Элиот Морисон: Гуадалканал, ст. 118
  60. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 112
  61. Точка відліку — з'єднання авіаносців.
  62. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 113
  63. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 114
  64. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 175, 186—187, 192—193
  65. Ще одним фактором, що вплинув на таке рішення, могло стати бажання Флетчера залишити якомога більше винищувачів для захисту авіаносців.
  66. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 175—184
  67. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 121—122
  68. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 122
  69. Перед приводненням декілька «Зеро» з «Рюдзьо» атакували ці «В-17», але жоден американський літак не був збитий. Після повернення «В-17» на базу в Еспіріту-Санто один з них розбився при приземленні, загинуло 4 члени екіпажу. Ці 4 бійці враховуються як ті, що загинули під час битви біля східних Соломонових островів.
  70. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 209—225
  71. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal, ст. 177
  72. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 123
  73. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 202—208
  74. Книга: Самуэль Элиот Морисон: Гуадалканал, ст. 125
  75. Книга: Самуэль Элиот Морисон: Гуадалканал, ст. 126
  76. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 226—232, 240—245
  77. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 127
  78. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 233—235
  79. {{Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 137
  80. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 240—262
  81. По атакуючих японських літаках вели вогонь літаки охорони «Ентерпрайза», лінкор «Норт Керолайн», важкий крейсер «Портленд», легкий крейсер «Атланта» і шість есмінців.
  82. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash,ст. 278—279
  83. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal, ст. 183
  84. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 266—276
  85. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 295
  86. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal, ст. 185
  87. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 300—305
  88. Книга: John Lundstrom: First Team & Guadalcanal Campaign, ст. 157
  89. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 310—311
  90. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal, ст. 187—188.
  91. «Тітосе» був відбуксирований на Трук, після чого був відправлений в Японію на ремонт, який завершився 14 вересня 1942 року.
  92. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 318—319
  93. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal, ст. 187
  94. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 320
  95. Книга: Mark Evans: Japanese Navy in WWII, ст. 167
  96. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 324
  97. У Еванса вказано 06.00, але це зв’язано з тим, що японський флот використовував японський стандартний час. П’ять есмінців, що прийшли вранці, були «Муцукі», «Яйой», «Кагеро», «Кавакадзе» и «Ісокадзе»
  98. Книга: Самуэль Элиот Морисон: Гуадалканал, ст. 143
  99. Книга: Mark Evans: Japanese Navy in WWII, ст. 168—169
  100. Книга: Eric Hammel: Carrier Clash, ст. 326—327
  101. Parshall, HIJMS JINTSU: Tabular Record of Movement, Imperial Japanese Navy page
  102. «Дзінцу» був відправлений в Японію на ремонт, який був завершений 9 січня 1943 року.
  103. Книга: Tameichi Hara: Japanese Destroyer Captain, ст. 119
  104. Книга: Mark Evans: Japanese Navy in WWII, ст. 171
  105. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal, ст. 199—200
  106. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal, ст. 191
  107. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal, ст. 370—371
  108. Книга: Самуель Еліот Морісон: Гуадалканал, ст. 146
  109. Книга: Самуэль Элиот Морисон: Гуадалканал, ст. 147
  110. Книга: Самуэль Элиот Морисон: Гуадалканал, ст. 148
  111. Книга: Tameichi Hara: Japanese Destroyer Captain, ст. 114—115
  112. Книга: Tameichi Hara: Japanese Destroyer Captain, ст. 118—119
  113. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal, ст. 201—203
  114. Книга: Mark Peattie: Sunburst, ст. 180, 339
  115. Було втрачено 27 членів екіпажів з «Сьокаку», 21 з «Дзуйкаку» і 13 з «Рюдзьо»
  116. Книга: Richard B. Frank: Guadalcanal, ст 193