Великі Пузирки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Великі Пузирки
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Ізяславський
Рада/громада Великопузирківська
Код КОАТУУ 6822181601
Облікова картка село Великі Пузирки 
Основні дані
Населення 483 особи (2001)
Площа 2,609 км²
Густота населення 185,13 осіб/км²
Поштовий індекс 30375
Телефонний код +380 3852
Географічні дані
Географічні координати 49°54′44″ пн. ш. 26°55′23″ сх. д. / 49.91222° пн. ш. 26.92306° сх. д. / 49.91222; 26.92306Координати: 49°54′44″ пн. ш. 26°55′23″ сх. д. / 49.91222° пн. ш. 26.92306° сх. д. / 49.91222; 26.92306
Середня висота
над рівнем моря
273 м
Відстань до
обласного центру
Хмельницький — 84 км
Відстань до
районного центру
Ізяслав — 29 км
Місцева влада
Адреса ради 30375, Хмельницька обл., Ізяславський р-н, с.Великі Пузирки, вул.Центральна,5 , тел. 30-7-31
Карта
Великі Пузирки. Карта розташування: Україна
Великі Пузирки
Великі Пузирки
Великі Пузирки. Карта розташування: Хмельницька область
Великі Пузирки
Великі Пузирки

Великі Пузи́рки — село в Україні, в Ізяславському районі Хмельницької області. Населення становить — 483 особи (2001). Густота населення — 185,13 осіб/км². Орган місцевого самоврядування — Великопузирківська сільська рада. Розташоване на крайньому південному сході Ізяславського району, за 29 км (по автошляху Т 18 04) на південний-схід від районного, та за 85 км (по автошляхах Т 1804, Т 2314, Т 2302 та Т 2311) на північ від обласного центру. Історія села

Назва[ред. | ред. код]

Відомості з найдавніших часів про село, відтворено із спогадів старожилів. До монголо-татарського нашестя на Київську Русь. Існувало село на місцевості, яка нині називається Калиновий Гай (недалеко від с. Тарасівка). Воно називалося Залужжя. На території нинішнього села Великі Пузирки були правічні ліси та болота. Під час мононголо-татарської навали село Залужжя було спалене, а вцілілі його жителі заховалися в лісах та болотах. Коли настало затишшя, вцілілі жителі Залужжя поселилися в лісах і заснували нове село. Назвали його Великі Позирки, так як з боліт виходив болотний газ у вигляді великих пузирів. Звідси і походить назва села.

Сучасна назва села Великі Позирки збереглася. Село відноситься до Хмельницької області Ізяславського району. Воно розташоване на 49058/ північної широти, 270 східної довготи. Село примикає до річки Хоморець, на території села є штучне водоймище. Відстань до обласного центру м. Хмельницький 75 км, до м. Ізяслав, районного центра — 27 км, до залізничної станції Великі Позирки — 1 км. Чисельність населення села без с. М. Медведівка, Тарасівка _____чоловік.

Рельєф[ред. | ред. код]

Поверхня села рівнинна, порізана чисельними балками, річковими долинами, ярами. Є невеликі горби. Корисні копалини села мають нерудний характер, представлені будівельними глинами, торфом, пісками. Ґрунти села чорноземні глибокі та середньо суглинкові. Ґрунти родючі, використовуються для вирощування сіл сільськогосподарських культур.

На південь та південний захід від села розміщені горби, які носять місцеву назву Тарасівки. На горбах виявлено кам'яні знаряддя праці: скребки, ножі, наконечники до стріл, списів та інше. Виявлені знаряддя праці можна віднести до нової кам'яної доби. Названі горби, на яких виявлено знаряддя, знаходяться за три кілометри від села. За переказами старожилів навколишня місцевість була лісисто-болотиста. Під час будівництва залізниці Шепетівка — Проскурів (1910—1911 рр.), яка проходить біля села, житель Федорук знайшов зуб мамонта. Жителі села під час добування торфу часто знаходили кістки, зуби вимерших тварин, а також роги оленів.

Є підстави твердити, що поблизу села відбувалися в різні періоди бої, про свідчить збережена могила, яка знаходиться біля Кучманівського шляху за три кілометри від села. А село розташоване на ґрунтовому шляху, який об'єднує Старокостянтинів та Ізяслав.

Історія[ред. | ред. код]

До 1861 року селяни були кріпаками польського магната Потоцького. Після відміни кріпосного права більшість земельних угідь продовжували належати Потоцьким аж до революції 1917 року. Всіма господарськими справами відав економ пан Баторський.

Селянство в давні часи займалося землеробством, відбували панщину і платили оброк Потоцьким. Частина селян переселилася в степи Одещини і Херсонщини. Окремі селянські сім'ї виїжджали в Південну Америку. Більша частина з них після 1917 року повернулися на Батьківщину.

На початку ХХ століття частина селян відходила на заробітки в Антонівську цукроварню, побудовану Потоцьким, і на будівництво залізниці Шепетівка-Проскурів. Після заснування цукроварні більшість селян перетворилися в поденщиків, які в основному обробляли плантації цукрових буряків. Населення села в переважній більшості було неписьменне. Після реформ 60-70 років ХІХ ст., у зв'язку з розвитком земств, у селі була відкрита (90 р. ХІХ ст.) церковно-приходська школа, в якій навчалося не більше 20 учнів. Медичних установ в селі не було. Навчання велося на старослов'янській мові.

Революційні події 1905 року села дійшли в кінці 1905 року та на початку 1906 року жителі села українці, поляки, очолювані більшовицькими агітаторами Жиб'юком М., Федорчуком Т., та іншими піднялися на боротьбу, організували мітинги, відмовлялися працювати на поміщицьких полях, самочинно рубали поміщицький ліс. Навесні 1906 року було вчинено розгром садиби пана Баторського.

Період революції і громадянської війни[ред. | ред. код]

Революційне піднесення в містах викликало революційний рух і в селі. Більшовицькі агітатори села підіймали народні маси на боротьбу населення села проти центральної ради, поміщиків і більшовиків. Фактично влада польських магнатів залишилася майже до кінця громадянської війни. В травні місяці 1920 року селяни при підтримці місцевих партизан підняли повстання проти білополяків, яке очолили колишні фронтовики. Переважаючі сили білополяків розгромили повстання і село спалили. Проте зламати опір повстанців остаточно не змогли.

Влітку 1920 року село остаточно було звільнено загонами Котовського, який особисто був в селі і мав розмову з громадянином Олексиком Сергієм та іншими. В загоні Котовського перебував житель села Ослюк Самійло. Активними учасниками громадської війни були також Романюк Остап Тимофійович, Нечипорук Сильвестр, Жиб'юк Микола та інші.

Період відбудови і роки довоєнних п'ятирічок[ред. | ред. код]

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції і громадянської війни більша частина земіл булла передана селянам. На частині колишніх поміщицьких земель було створено коммуну в 1928 році, яка в 1929 р. Булла реорганізована в радгосп. Окремої партійної організації в селі не було до війни. Найстаршим комуністом / з 1918 року/ був Ослюк Зотій, пізніше в 30-х роках комуністом був директор школи Геведзе, який пізніше працював у Плужнянському районі Хмельницької області. В 1940 році в селі була створена партійна організація на чолі з Ослюком Зотієм. Велику роль в довоєнний час відігравала комсомольська організація, яка була заснована в 1929 році учителем Олійником. Довгий час очолював комсомольську організацію Федорчук Андрій (вбитий німецькими нацистами). Колгосп почав засновуватися взимку 1930 року. Спочатку була створена ініціативна група, куди входили бідняки: Жиб'юк Микола, Сваволя Іван, Кротевич Кіндрат, Романюк Остап, нечипорук Сільвестр, Гуменюк Сільвестр та інші. До весни 1930 року вже нараховувалося 120—150 чоловік. Весною вони усуспільнили худобу, насіння. Колективізація була завеоршенам в 1933 році. В період колективізації проходила класова боротьба. Куркулі підбурювали селян, чинили акти нападу на активність. Першим головою колгоспу був Жиб'юк Микола /1930-1934 рр./. Колгосп добився значних успіхів. Колгоспники одержували на трудодень по 3,5 кг зерна та по 30 коп. грошима. Найкращих успіхів добився колгосп за головування Войтовича. Колгосп у довоєнни й час вийшов на перше місце по району, був учасником Всесоюєної народної виставки, одержав премію — автомобіль. Колгосп одержав по 30 ц. зернових з га і понад 350—400 центнерів цукрових буряків. Ковальчук ярина очолювала ланку п'ятисотниць.

В 1940 році в колгоспі нарахувалося 2 автомашини, 2 молотарки, 12 кінних сівалок. За колгоспом було закріплено від Новосільської МТС два комбайни, 5 тракторів. Однак значну частину польових робіт виконували кіньми, волами, вручну. В 1932 році вже було електрофіковано господарство, школу, клуб та інше. В 1940 році на території села було побудовано сільмаг і крім цього працювала крамниця.

В 1932 році в селі було закінчено будівництво школи, почали здійснювати неповну середню освіту в селі. До того часу в селі була початкова школа в пристосованому приміщенні. В 1940 році вже нараховувалося в школі до 300 учнів, працювало близько 15 вчителів.

В 1938 році було споруджено клуб на 500 місць. При клубі були приміщення для гурткової роботи та бібліотеки. При клубі працювала художня самодіяльність, яку очолював комсомолець-активіст Ослюк Олександр (вбитий під час окупації запроданцям). Духовий оркестр займав перше місце в районі і виступа в Кам'янці –Подільському. В селі працювала медамбулаторія, пологовий будинок, дитячі ясла, інтернат для дітей-сиріт за колгоспний рахунок.

Роки Радянсько-Німецької війни[ред. | ред. код]

Село було окуповане німецько-нацистськими загарбниками в кінці липня 1941 року. Гітлеревці розграбували колгоспне господарство, в колгоспників забрали більшу половину тварин, всю птицю. Школу перетворили в казарму, де знаходились мадяри. Було насильно вивезено в Німеччину до 150 чоловік. Під час окупації в 1942 році в селі діяла підпільна організація, куди входили: вчитель — Мусійчук Василь, тарабан Володимир та інші. В цьому ж році вони були заарештовані в місті Старокостянтинові і розстріляні. Безпосередньо в селі партизанського загону не було створено, але часто наїжджали партизани з Грицівського району, які слідкували за мерзенними діями запроданців. З цими партизанами підтримував зв'язок Сваволя Іван, який пізніше був виданий німцям і розстріляний.

Село визволили радянські війська в березні 1944 року. Обставини склалися так, що на окраїні села і на стації Великі Пузирки був відрізаний обоз німців. Цей обоз був рогромлений радянськими військами. Багато громадян села брали участь у боях на фронтах Німецько-радянської війни: Федорчук Микола Сергійович, Левчук Олександр Захарович/учасник оборони Ленінграду/, Романюк Остап Олексійович, Сваволя Володимир Петрович, Гамрецький Андрій, Карп'юк Сергій, Пасічник Василь та багато-багато інших. Після звільнення села всі приміщення в колгоспі залишились зруйнованими. Вціліла лише одна конюшня і 5 коней. Весь інвентар був зруйнований, зіпсований, техніки не залишилось. Була повністю зруйнована станція Великі Пузирки, непридатна для навчання була школа, напівзруйнований клуб. Зовсім було зруйновано сільмаг. В 1944—1945 рр. колгоспники своїми силами без механізмів відновили посівну площу колгоспу, відремонтували школу, медамбулаторію, ішні приміщення.. Орали і сіяли коровами, сіяли вручну. Медалями нагороджено 200 чоловік.

Відбудова і розвиток села в повоєнний період[ред. | ред. код]

Після війни в селі з колишніх фронтовиків була створена організація в складі з 4 осіб. Восени 1950 року до колгоспу ім. Кірова було приєднано /укрупнено/ колгоспи населених пунктів Тарасівки і Малої Медведівки з центром В.Пузирки. влітку 1963 року в колгоспі створено спеціалізоване господарство по відголівлі свинопоголів'я. Остаточно виборчі приміщення в колгоспі було відбудовано в 1948 році. За цей час побудовано 3 корівники, 2 свинарники, гараж, кормокухню. Всі корівники, телятники переобладнені на свинарники. В стані будівництва знаходилися приміщення двох типових свинарників, на 3000 голів. Побудовано 2 водонапряжні башти, 3 силосних ями, нове зерносховище. В новоспорудженому в 1963 році в приміщені млина розташована колгоспна електростанція, яка дає електроенергію для освітлення колгоспних приміщень, школи, клубу і частини будинків колгоспників.

На 1 січня 1954 року в колгоспі нарахувалося: тракторів -6, комбайнів — 4, автомашин — 3.

На 1 січня 1968 року: тракторів — 19, комбайнів -8, автомашин — 9. основними зерновими культурами в колгоспі є: пшениця, горох, ячмінь. Під зерновими зайнято 862 га, під цукровими буряками зайнято 380га. Середня врожайність /1954-1963 р.р./ зернових — 15,5 ц/га, цукрових буряків — 100ц/га. Для підвищення врожайності зернових і технічних культур в більшій мірі вносяться місцеві мінеральні добрива. Насіння протруюється ядохімікатами. Сівба проводиться в стислі агротехнічні строки сортовим і висококондинційним насінням. В переважній більшості обробіток зернових і технічних культур проводиться механізовано. Збирання врожаю також механізоване в стислі строки. Під цукрові буряки вносяться мінеральні добрива і аміачна вода.

В зв'язку з спеціалізацією господарства поголів'я худоби змінилося. Кількість корів зменшилася до 100 голів, а свиней збільшилася до 2000 голів. На 100 га сільськогосподарських угідь вироблено м'яса — 18,2 ц, молока — 58 ц, /за даними 1962 року/, що становить 1,6 раза більше ніж в 1953 році. В зв'язку з спеціалізацією господарства всі виробничі процеси передбачено механізувати. Після завершення будівництва кормокухні і типових свинарників всі виробничі процеси буде механізовано. На фермі проведено водопровід з гарячою і холодною водою. В колгоспі налагодженно подрібнення грубих кормів, запарювання, виготовлення сінного борошна. Грошовий вибуток в колгоспі становив в 1962 році — 248399 крб., в тому числі від рослинництва — 18413 крб та від твариництва -52606 крб, від інших галузей -12654 крб. Найбільші прибутки дає цукровий буряк. На території населеного пункту діє сільмаг, продмаг і продмаг не станції Великі Пузирки. Товарообіг на 1 січня 1963 року в порівнянні з 1953роком зріс в 2 рази.

За останнє десятиріччя колгоспники побудували більше ніж 60 колгоспних будинків, всі нові приміщення покриті не соломою на відміну від старих, всі вони дво або ртикімнатні. Вулиці села озеленені, озеленено частину польових доріг. Село телефонізовано і радіофікрвано. В після воєнний період неповну середню школу в 1951 році було перетворено в середню школу. В школі працює 26 вчителів, старший піонер-вожатий, вихователь гуртожитку, в якому нараховується 46 учнів. В школі навчається 366 учнів. Працює також середня вечірня школа сільської молоді /10 класи/. При школі є 2 майстергі, створено учнівську виробничу бригаду по профілюю рильник-механізатор. Бригада охоплює 58 учнів. в 1963 році дванадцять учнів одержали свідоцтва трактористів. Зав бригадою закріплено 8 га землі і виділено необхідну техніку. В майбутньому за бригадою буде закріплено 22 га землі.

В після воєнний період в селі було відбудовано клуб на 500 місць де є стаціонарна кіноустановка. При клубі є бібліотека на 11 тис. книг. В 1968 році бібліотекою користувалося 943 читачі / в 1953 році -215/. В селі нараховується 417 радіоточок, створено спортивне товариство «Колгоспник». В селі є медична амбулаторія і пологовий будинок, де працює фельдшер, акушер, дві мед.сестри.

В селі працює 9 чоловік з вищою освітою, 15 чоловік з середньою спеціальною освітою, 14 чоловік з незакінченою вищою освітою.

Під час громадянської війни село відвідав Григорій Котовський, в 1935 році в селі був К. Є. Ворошилов, С. Будьонний.

За проявлення героїзму на Хасані жителю села Олексюку Сергію Дмитровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Примітка. Історія села написана по 1963 рік включно.

Соціально-культурний розвиток села та місцеве самоврядування[ред. | ред. код]

До складу Великопузирківської сільської ради входять села Мала Медведівка, Тарасівка і Великі Позирки.

Сільська рада на території села В. Позирки була заснована в 1931 році. Першим головою сільської ради був Адамовський. Після нього головою сільської ради обраний Білан Роман. Перед війною головою тимчасово обраний Лисак Олекса. З 1941 року по 1942 рік тимчасово старостою села обраний Ослюк Петро, а з 1942 по 1944 рік старостою села обраний Нікітюк Пилип. В 1944 році головою сільської ради обраний Гладун Тодіс Іванович, який працював до 1953 року.

З 1953 по 1957 рік головою сільської ради був Романюк Остап Тимофійович. З 1957 року по 1961 рік головою сільської ради був Сваволя Семен Олексійович. З 1961 по 1963 рік сільську раду очолювала Сваволя Катерина Павлівна, яка повторно була обрана головою сільської ради в 1971 році працювала на цій посаді до 1980 року.

Першим головою колгоспу був Кеб'юк Микола. Після нього продовжував працювати в колгоспі Войнович. Під час війни (1941—1944) головою загального двору був обраний Антощук Олександр. Після війни на зміну йому прийшов Іванчук. З 1947 року по 1949 р. головою колгоспу працював Романюк Остап Тимофійович. З 1949 по 1957 рік головою колгоспу працював Сосік Анатолій. Його замінив Аршевський Василь Денисович, який очолював колгосп з 1956 по 1967 рік.

Активними депутатами по Великопузирківській сільській раді були:

  • Власик Омелько Давидович — майстер колгоспної майстерні.
  • Шевчук Люба Григорівна — вчителька.
  • Раєвський Антон Антонович — бригадир рільничої бригади.
  • Янчицький Володимир Олександрович — вчитель.
  • Остапчук Петро Олексійович — механізатор.
  • Смаглюк Михайло Кирилович — механізатор.
  • Гоц Ольга Іванівна — ланкова с. М. Медведівка

На території сільської ради працювали заклади культури. З 1952 по 1956 рік завідуючим сільським клубом працював Олексик Павло Сергійович, а сільську бібліотеку очолювала Санік Ніна.

Після війни в селі було організовано медичний пункт. Завідуючою медпунктом працювала Павлюк Надія, а фельдшером Манько Ганна Федорівна.

В селі Мала Медведівка колгосп було засновано в 1930 році. Який носив назву «13-річчя жовтня». Першим головою колгоспу був Фень. Спочатку в колгоспі було 7 голів ВРХ та 14 коней. Все обробляли вручну. В 1932 році розпочали будувати конюшню а в1934 році-ферму для ВРХ .В колгоспі нараховувалось 449,5 гектарів землі….З механізмів в колгоспі була лише кінна молотарка. В передвоєнний період в колгоспі вже було до ста коней. Першою ланковою була Казмірук Мартоха Павлівна, п'ятисотенницею булла Чернюк Ганна Хомівна, яка булла обрана депутатом районної ради.

В 1927 році в селі було засновано початкову школу. Перші вчителі довоєнного періоду були: Шевчук Люба Григорівна, Павлійчук Лідія Петрівна, Шевчук Дарка Яківна, Павлійчук Петро Степанович, Лінник, Колосов.

В селі була хата читальня, де проводились культурно-масові заходи. Залізнична станція та залізнична колія почали будуватися 1914 році. В роки Німецько-радянської війни жителі села підтримували зв'язки з партизанами, зокрема Касянюк Павло Степанович — переховував партизанів, жителі села допомагали їм матеріально.

В 1933 році в селі Тарасівка було організовано артіль ім.. Шевченка. Головою артілі був обраний Сваволя Іван Іванович. Під час укрупнення колгоспів в 1951 році артіль ім. Шевченка було ліквідовано і приєднано до колгоспу села Великі Позирки. З початку заснування артілі і до 1943 року бригадиром постійно працював Краєвський Антон Антонович, який на даний час на пенсії і проживає в селі Тарасівка.

В селі була початкова школа, де вчителями працювали Лінник, Сердечна Ольга Трохимівна, Ремез Прокіп Ульянович. В 1960 році школу в селі Тарасівка було закрито і переведено у Великі Позирки.

В 1945 році (Архів. Пр. № 1 від 5 січня 1945 року) відбулося перше за воєнні роки засідання сільвиконкому Великопузирківської сільської ради, на якому було розглянуто такі питання:

  • Затвердження плану роботи на 1945 рік;
  • Про стан схоронення та витрачення кормів для тваринництва в колгоспах;
  • Про стан засипки і очистки насіннєвого фонду в колгоспах.

На той час до Великопузирківської сільської ради входило чотири колгоспи: М. Медведівка, Тарасівка, Свириди та Великі Позирки. На даному засіданні були розглянуті і інші поточні питання, як ввезення фосфору для школи, про надання матеріальної допомоги для багатодітних сімей і інші. Як видно з протоколу, сільвиконком вирішував всі питання соціального та господарського характеру. Депутати сільської ради й актив села брали активну участь у вирішенні всіх питань. Вони активно відвідували сесії сільської ради. Так з 25-депутатів 1963 року кожну сесію відвідували від 920/0 до 1000/0 (архів обліку). Виконком сільської ради раз в півріччя звітував про свою роботу. З протоколу № 4 третьої сесії Великопузирківської сільської ради депутатів трудящих від 26 червня 1963 року, де було розглянуто звіт про роботу сільської ради за перше півріччя, видно, що сільська рада займалась вирішенням таких питань як сільське і колгоспне будівництво, робота культурно-освітніх закладів, благоустрій села, будівництво криниць і ін. Депутати активно працювали у складі депутатських груп, які допомагали сільській раді у вирішенні різноманітних питань. Депутати періодично звітували перед виборцями про проведену ними роботу.

Під час проведення виборчих кампаній населення села завжди проявляло високу активність і відповідальність. Виборчі дільниці створювалися в кожному селі, які входили до складу Великопузирківської сільської ради. Виходячи з протоколу № 4 загальних зборів колгоспників колгоспу ім. Кірова с. В. Пузирки від 22 жовтня 1950 року на яких було розглянуто питання про висунення кандидатур до складу окружних виборчих комісій по виборах до Великопузирківської сільської ради депутатів трудящих (архівні дані), до складу окружних виборчих комісій було висунуто і затверджено 32 кандидатури.

Великий внесок у розвиток і зміцнення органів місцевого самоврядування внесли ветерани села Мусійчук П. Т., Чернюк А. А., Романюк О. Т., Краєвський А. А., Остапчук П. О. і інші.

На 1 липня 1947 року Великопузирківській сільській раді нараховувалося 694 господарства, в яких проживало 2716 осіб. З них господарств колгоспників 666, в яких проживало 2586 чоловік. В червні 1947 року на бюджеті сільської ради нараховувалася така кількість штатних одиниць:

  • Апарат сільської ради……………………………………………………………3
  • Школа (сторожі, прибиральниці)……………………………………………9,5
  • Бібліотеки, клуби……………………………………………………………………1

На 1951 рік на витрати сільського бюджету Великопузирківської сільської ради було виділено 77284 крб. Багато вихідців з села працювали і працюють на різних посадах, мають вчені звання, беруть активну участь у розвитку народно господарства держави. Так Мусійчук Б. В. — доктор економічних і сільськогосподарських наук живе і працює в м. Ялта, Федорчук А. М. — кандидат медичних наук, довгий час працював в Алжирі, після повернення в Україну працював викладачем Івано-Франківського інституту, нині пенсіонер, проживає в м. Івано-Франківськ, Сваволя В. О. — до виходу на пенсію працював начальником Львівського училища міліції, Гринчук М. Г. — відмінник народної освіти, працює директором школи в м. Цілиноград, Приступа М. І. — займає посаду голови Обласної ради, та багато-багато інших. В даний час в середній школі навчається 80 учнів. Село повністю електрифіковано і радіофіковане. В селі діє сільський будинок культури, бібліотека, відділення зв'язку, магазин. Більшість доріг в селі з твердим покриттям, село зв'язане з районним центром. Залізнична станція, що знаходиться на території села, дає можливість населенню села підтримувати зв'язок як з обласним центром, так і з іншими містами.

Посилання[ред. | ред. код]