Славута

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Славута
Slavuta gerb.png Flag of Slavuta.svg
Герб Славути Прапор Славути
Центр-міста-Славута.jpg
Двокласне народне училище (1902).jpgКапличка Сім таїнств.jpg
Млин у місті Славута.jpg
Згори-донизу, зліва-направо: вигляд на р.Утка, двокласне народне училище (1902), капличка Сім таїнств, млин (1915).
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Хмельницька область
Район Шепетівський район
Рада Славутська міська рада
Засноване XVII століття
Магдебурзьке право 1754
Статус міста з 1633 року
Населення 35 230 (01.01.2020) [1]
 - повне 35 230 (01.01.2020) [1]
Площа 20 км²
Густота населення 1713,9 осіб/км²
Поштові індекси 30000
Телефонний код +380-3842
Координати 50°18′ пн. ш. 26°52′ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 217 м
Водойма р. Горинь, р. Утка
Міста-побратими Flag of Poland.svg Любартув, Польща
Flag of Poland.svg Сулеюв, Польща
Flag of Poland.svg Голенюв, Польща
День міста 21 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Славута I
До обл./респ. центру
 - фізична 118 км
 - залізницею 120 км
 - автошляхами 118 км
Міська влада
Адреса 30000, Хмельницька область, м. Славута, вул. Соборності, 7
Вебсторінка Славута — офіційний сайт міста
Міський голова Сидор Василь Богданович

CMNS: Славута у Вікісховищі

Карта
Славута. Карта розташування: Україна
Славута
Славута
Славута. Карта розташування: Хмельницька область
Славута
Славута

Славута (первісна назва – Славутин) – місто в Україні, Шепетівського району Хмельницької області, центр Славутської міської територіальної громади. Місто розташоване на річках Горинь та Утка за 317км від м. Києва, 74км від м. Рівне та 118км від м. Хмельницького (автомобільними шляхами). Залізнична станція Славута 1. Через місто проходить автошлях Рівне – Городище – Старокостянтинів Р-05.

Відоме з 1617 року. 1633 року місто отримало Магдебурзьке право. Статус міста обласного значення з 1979 року.

Походження назви[ред. | ред. код]

Існує декілька версій походження назви міста. Серед найбільш вірогідних, топонім пов’язаний з іменем князівського роду власників земель – Заславських, які таким чином прагнули увічнити себе у назві новозаснованого міста. Згідно іншої версії, етимологія назви пов’язується із гідронімом «Славута»  («Інвентарний опис міста Славутина, що над річкою Славутою лежить», 1701р.).

Географія[ред. | ред. код]

Річка Утка в центрі міста

Місто розташоване на Волино-Подільській височині Українського Полісся.

Гідрографія міста представлена річками Горинь та Утка. Річка Горинь - одна з найбільших притоків Прип’яті. Річка Утка протікає через усе місто, розливаючись ставками, і на околиці його впадає до повноводної Горині.

За межами міста  розкинувся комплекс рукотворних озер, які в окрузі всі називають Голубими.

Сучасний рельєф Славутчини є наслідком тривалої геологічної еволюції, і утворився він під впливом різних геологічних чинників. Та частина, де лежить місто — це вкрита пісками рівнина, що являє собою продовження (по долині річки Горинь) західноукраїнського (волинського) Полісся і відома під назвою Острозької низовини. Характерною особливістю її рельєфу є польодовикові бархани. Зустрічаються вони і в околицях Славути.

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат краю помірно-континентальний, середньорічна температура +6,6 °С, середньомісячна температура найтеплішого місяця (липня) — +18 °С, найхолоднішого (лютого) —5,6 °С. В окремі роки максимальна температура влітку +38°, взимку —37°.

Клімат Славути
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 10,7 15,7 22,8 28,5 43,0 31,4 35,5 35,0 36,2 26,6 20,0 12,8 43,0
Середній максимум, °C −1,4 −0,7 4,1 13,0 19,4 22,6 23,7 23,1 19,0 12,5 5,2 0,2 11,7
Середня температура, °C −4 −4 0,3 7,9 13,9 17,2 18,5 17,5 13,7 8,0 2,3 −2,5 7,3
Середній мінімум, °C −6,5 −7,3 −3,5 2,9 8,4 11,9 13,3 12,2 8,5 3,6 −0,5 −6,1 2,9
Абсолютний мінімум, °C −30,6 −30,2 −23,6 −6,3 −10,5 2,8 3,6 2,1 −2,1 −11,4 −17 −25,4 −30,5
Норма опадів, мм 37 38 32 49 67 103 104 68 53 33 41 43 668
Джерело: [1], Клімат та погода Славути

Населення[ред. | ред. код]

На кінець 2020 року на території  Славутської міської територіальної громади проживало 35882 осіб, із них міське населення складає 35068 осіб, населення сільської місцевості – 814 осіб.

Динаміка чисельності населення
2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 2019 2020
35442 35479 35559 35826 35963 36054 35953 35617 36237 36036 35882

Національний склад міста Славути за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року: 90,0 % — українці, 6,56 % — росіяни, 2,04% – поляки, 0,43% - білоруси, 0,33% - євреї, 0,18% - вірмени, 0,06% - молдавани, 0,06% - татари.

За даними обласного управління статистики у Хмельницькій області чисельність постійного населення за віковими групами становить:

всього До 15 років 16-59 років 60 років і старші
чоловіки 16757 3374 10940 2443
жінки 19221 3305 11409 4507

Герби[ред. | ред. код]

  • Першим гербом міста можна вважати родовий символ князів Сангушків (власників Славути) – герб «Погоня», на якому вміщувався напис «З переконанням». На гербі зображений лицар на коні з піднятим мечем у правиці і з щитом у лівій руці.
  • До другої половини XX ст. місто не мало герба. У 1965 році був виготовлений значок, що став прототипом герба, затвердженого у 1971 році. На ньому зображені партизанська шапка і автомат ППШ , що символізували партизанський рух, силуети промислових будівель як символ індустріального потенціалу Славути.
  • У 1993 році затверджено сучасний герб міста (зміни – 2009 рік). Складається з трьох частин. У центрі – зображення коня (він є на гербі князів Сангушків, а також в князівські часи в Славуті розміщувався знаменитий конезавод). Зображення сосни символізує ліси, що оточують місто, хвилясті голубі лінії – річки, що протікають Славутою, лавровий вінок і напівкруг – промисловість, якою славиться місто.

Історія[ред. | ред. код]

Давня доба[ред. | ред. код]

Археологічними дослідженнями виявлено, що територія міста була здавна  заселена людьми. Найдавніші археологічні знахідки відносяться до періоду неоліту або кам’яного віку, тобто 5-6 тисяч років тому. Виявлено залишки поселень і курган доби бронзи (4 тис. років тому), пам’ятки Черняхівської або ранньої Слов’янської культури (2-5 ст. нашої ери). У 1928 році професором С. Гамченком зареєстрований некрополь із 16 курганів, що знаходиться поблизу Славути. За 5 км на південь від міста  у 1973 році археологічною експедицією під керівництвом кандидата історичних наук С. Березанської розкопано старовинне святилище.

У складі Речі Посполитої(1617 – 1793 р)[ред. | ред. код]

Славута. Князь Санґушко виїздить з палацу.jpg

Роком з часу першої писемної згадки про Славуту є 1617-й. Саме під цією датою в реєстрі втрат Краснокорецької волості Волині, яка постраждала від  татарської навали, згадується село Воля Деражнянська (Деражня Воля), яке дало початок місту. Вже у 1619  році село мало назву Славутин.  

Заснування  Славути пов’язують з локаційним документом від 23 квітня 1633 року, згідно якого князь Юрій Заславський видав письмовий дозвіл на осадження на своїх землях містечка Славутин, людям «якого вільно буде Правом Магдебурзьким судитися». Офіційним осадником виступив шляхтич Авель Тошковський, обов’язком якого було потурбуватися про побудову загальноміських споруд: міських укріплень, ратуші та церкви. На 1637 рік у місті  були ринкова площа, чотири вулиці, чотири мури з вісьмома баштами. У 1754 польський король Август III Фрідріх повторно надав містечку Славутину Маґдебурзьке право, що надавало дозвіл не тільки на самоврядування та судовий імунітет, але й на пільги щодо торгівлі і ремесел. За час свого існування містечко Славута змінило трьох власників: князі Заславські –  Любомирські –  Сангушки. Поштовх до розвитку місто отримало, коли у 1774 році землі перейшли у спадок  князю Ієроніму Павловичу Сангушко. Тоді ж княгинею Барбарою Дуніною була перенесена резиденція князів Сангушків у Славуту. В останнє десятиліття XVIIІ ст. у розвитку містечка відбулись значні зміни: розпочато будівництво суконної фабрики та костелу, розширено житлово-господарчий комплекс Славутського маєтку князів Сангушків. Через події, пов’язані з  першим та другим поділами Польщі, Славута неодноразово знаходилася майже в епіцентрі подій. Так, з 17 до 25 червня 1792 року у містечку розміщувався загін польської повстанської армії Т. Костюшки, який рухався з Шепетівки до Заславля. Пізніше, у  1795 році, тут квартирував Новгородський і Малоросійський гренадерські полки 1-ї армії М. Кутузова. Загалом, військові дії на Волині негативно позначилися на розвиткові міста.

У складі  Російської імперії (1793 – 1917 рр.)[ред. | ред. код]

Механічний завод - Славута

У 1795 році розпочав відбудову міста князь Євстафій Сангушко, син Ієроніма. Поступово Славута стає і культурним, і політичним осередком. Так, з культурних подій того часу слід відмітити приїзд до міста у 1800 році художника Зигмунта Вогля , перевезення до Славути книгозбірні князів Чарторийських з Корця. В місті будується дерев’яна православна церква в ім’я св. Анни. У 1797 році Славута стає містечком Заславського (Ізяславського) повіту Волинської губернії, а в 1866 отримала статус волосного центру Волинської губернії. У 1819 році на кошти князя Євстафія Сангушка та прихожан була збудована православна церква Різдва Пресвятої Богородиці, у 1825 році завершене будівництво костелу Святої Дороти. У 1881 році було збудовано євангелістський храм. У 1867 році відкрито першу початкову школу, у 1887 р. -  школу для дітей німецької общини та перебудовано православну церкву св .Анни. На початку XIX століття у Славуті з’являється ряд підприємств: паперова фабрика (1818 р.), пивоварний завод (1824 р.), свічковий і сальний заводи (1825-1826 рр.), каретна майстерня, механічний, фарбувальний і чавуноливарний заводи (1836–1840 рр.), миловарний, руберойдовий заводи, завод з виробництва порцеляни (1903 р.). Діяли 4 водяних млина, тартак (лісопильні). У 1870 році була прокладена залізнична лінія Київ – Брест, яка проходила через Славуту. Регулярна експлуатація лінії почалася 1873 року, а поблизу містечка була побудована залізнична станція.

У 1879 році у Славуті був відкритий кумисолікувальний заклад,  в 1894 році почав діяти і гідропатичний заклад. На початку XX століття в Славуті було дві православні церкви, три синагоги, костел, кірха (лютеранська). Над містом височіла ратуша, зведена у XVIII столітті. Діяли гімназія, двокласне народне училище та церковно-парафіяльна школа, лютеранська парафіяльна школа, приватне комерційне училище, Талмуд-тора, школа рабинів, пізніше відкрито польську парафіяльну школу.

Революція 1905 р. знайшла відголосок і в Славуті. Робітники влаштовували страйки на підприємствах, селяни вдавалися до самовільних порубок лісів, не виконували розпоряджень мирового посередника.

Початок Першої Світової війни перервав подальший розвиток міста. Славута стала прифронтовим містом. Тут та в навколишніх селах стояли тилові і запасні військові частини. У роки війни істотно занепало промислове виробництво, скоротилася кількість працюючих. Напружено працювала залізниця, через яку йшли ешелони з військовими та озброєнням на захід, а у зворотному напрямку везли поранених. Після зречення престолу царем Миколою ІІ у лютому 1917 року жителі Славути стали проявляти певну свободу щодо княжих лісових багатств, вони дозволяли собі збирати в лісі ягоди та гриби, різати ліс тощо. Для власної охорони і охорони лісів князь Роман Сангушко найняв 25 драгунів з офіцером з Дубно, які проживали у палаці.

Наслідком конфлікту між драгунами, які охороняли княжі володіння, та солдатами 264 запасного піхотного полку, які підтримували Тимчасовий уряд Російської імперії, стало вбивство 1 листопада 1917 року у Славуті останнього князя Романа Сангушка. Тоді ж було пограбовано та частково спалено палац. Залишки палацу простояли до 1922 року, а пізніше були розібрані згідно з розпорядженням радянської влади.

Славута в роки визвольних змагань (1917 – 1921 рр.)[ред. | ред. код]

Місто у 1917-1920 роках  перебувало у прифронтовій зоні або в зоні військових дій, що неодмінно супроводжувалося конфіскацією майна, грабежами і насильством над мирним населенням. З березня 1917 року, коли повалено царизм, до встановлення радянської влади у листопаді 1920 року, влада у місті змінювалася більше 10 разів, в залежності від того, які війська перебували на його території: Тимчасового уряду, Центральної Ради, Директорії, німецькі, більшовицькі, польські військові підрозділи. Проходили через місто денікінські війська. На початку 1919 року славутчани допомагали у заготівлі продуктів харчування, квартируванні козаків 1-ї кавалерійської сотні Республіканського Січового Загону армії С. Петлюри, вони підтримували українські війська та владу і лише запровадження більшовиками жорстокого терору змусило населення долучитися до радянської влади.

Радянський міжвоєнний період  (1921 – 1941 рр.)[ред. | ред. код]

Відповідно до Ризького мирного договору 8 березня 1921 р. Славута увійшла до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки. З 15 березня 1923 р. містечко Славута – районний центр Шепетівської округи УРСР. У 1932 році входить до складу Вінницької області. У 30-ті роки чимало містян зазнали поневірянь та переслідувань з боку  злочинної радянської влади: щонайменше 259 жителів міста померли в роки Голодомору (1932 – 1933 рр.); з 378 репресованих розстріляно - 158, засуджено до різних термінів ув’язнення -  148, депортовано за межі району та України -  44 особи (1930 – 1950 рр.). 1937 р. місто увійшло до Кам'янець-Подільської (з 1954 - Хмельницької) області.

1938 року надано статус міста.[2][3]

Друга Світова війна. Рух Опору[ред. | ред. код]

925 діб (4.07.1941 - 14.01.1944рр.) тривала нацистська окупація міста. Згідно встановленого «нового порядку» діяли районна і міська управи, районна «народна» міліція, військова комендатура тощо.  У серпні 1941 року окупантами створений тимчасовий табір для радянських військовополонених в існуючій до війни тюремній установі по провулку Т. Шевченка. З вересня цього року Славутський табір для військовополонених почав діяти на території військового містечка, отримавши назву «Stammlager 301. Slavuta Zweiglager – «Шталаг 301. Відділення в Славуті», пізніше – «Шталаг 357». Про масову загибель військовополонених у Славутському концтаборі в 1941 – 1943 рр. йшлося на Нюрнберзькому процесі над військовими злочинцями Німеччини. Згідно повідомлення Надзвичайної державної комісії по розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників у грослазареті загинуло близько 150 тис. військовополонених. Нині військове кладовище нацистських таборів, що діяли у Славуті, має статус пам’ятки історії місцевого значення. За роки незалежності тут створено Меморіальний комплекс «Поле пам’яті».

У липні 1941 року розпочалися розстріли євреїв. У березні 1942 року окупаційна влада створила геттоконцентраційний табір для євреїв. Найтрагічніший день Холокосту27 червня 1942 року, коли нацистами на південно-східній околиці Славути розстріляно 2500 євреїв Славутчини.

 Місцеві жителі стали на шлях боротьби з німецькою владою. Почали виникати антинацистські підпільні організації в установах та на підприємствах міста. На 1942 рік Славутська окружна підпільна організація нараховувала 23 підпільні групи та тісно співпрацювала з підпільними групами Шепетівки, Грицева, Антонін, Плужного, Берездова, Ізяслава та ін. 5 серпня 1942 року був страчений керівник Славутського підпілля Ф.Михайлов.

День втечі найбільшої групи військовополонених з грослазарету 14 червня 1942 року став датою створення партизанського загону, який згодом переріс у велике партизанське з’єднання ім.Ф.Михайлова під командуванням А. Одухи.

З кінця 1943 року славутські ліси потрапляють в сферу впливу нещодавно сформованої Української Повстанської Армії (УПА), що ставила собі за мету знищення влади німецьких та радянських загарбників в Україні та встановлення незалежної, суверенної Української держави. Практично на Славутчині розгортається боротьба супроти двох ворогів – німців та «совєтів». Щоправда, осередки ОУН були менш чисельними. Однією з перших націоналістичних осередків стала підпільна група «За Україну», яку створив вчитель з с.Крупець І.Олійник.

12 травня 1944 року поблизу Славути у лісі поруч із селом Стригани відбувся бій між вояками УПА Південно-Волинського з’єднання під керівництвом М. Свистуна-Ясеня і радянським партизанським загоном А. Одухи. В результаті бою 127 упівців вбито, 28 – взято в полон.

Звільняли Славуту від окупації партизани. В ніч з 14 на 15 січня 1944 року взвод під керівництвом М. Шевчука партизанського загону І. Музальова увійшов у місто, яке поспішно залишав ворог, піддаючи його артилерійському обстрілу. 18 січня у Славуту вступили регулярні радянські війська. Цей день вважається офіційним днем звільнення міста від нацистських окупантів. Внаслідок тривалої окупації міста загинуло близько 2,5 тис. його мешканців, з них -  2296 громадян єврейської національності. Декілька десятків містян розстріляні за зв’язок з партизанами і підпільниками, 85 мешканців вивезено на каторжні роботи в Німеччину. На фронтах війни і у ворожому тилу в боях загинуло 718 славутчан.

Післявоєнна відбудова та розвиток міста періоду радянської доби (1944 – 1991 рр.)[ред. | ред. код]

ЗБК-вид на майданчик полігону ФПЦ-2

Одразу після звільнення місто приступило до відбудови зруйнованих та відновлення пограбованих об’єктів: лісозаводу, фаянсового заводу, паперової фабрики, меблевої артілі, інших підприємств, кінотеатру, будинку культури, клубів, бібліотек, житлових будинків. У 1947 році побудовані завод залізобетонних конструкцій та склозавод.

50-і – 60-і роки стали періодом промислового зростання.  У 1954 році видав першу продукцію Славутський цикоросушильний завод. Реконструюються заводи залізобетонних конструкцій, склозавод, толевий, лісохімічний, суконна фабрика. Розбудовується інфраструктура міста. У 1964 році вирішено питання забезпечення Славути водою з артезіанських свердловин. У 1965 році збудований перший п’ятиповерховий будинок, перший дев’ятиповерховий з’явився у 1988 році. Брукуються та асфальтуються вулиці.  Для обслуговування населення діяло 47 підприємств сфери послуг. Будуються соціально-культурні об’єкти: школи №1, 3, лекторій, приміщення Центральної районної бібліотеки. У 1979 році Славута стає містом обласного підпорядкування.

Великим будівництвом позначені  80-і роки: здані в експлуатацію 3 корпуси ЦРЛ, два мости на річці Горинь, ДЮСШ та стадіон, історичний музей, спортивний комплекс, дитячий садок №5, солодовий завод. У місто підведено природний газ. У1980 році розпочато забудову мікрорайону «Сонячний».

З ініціативи активістів РУХу 30.09.1990 року на площі Шевченка у сквері поблизу кінотеатру відбувся мітинг мешканців Славути та приїжджих, під час якого вперше в місті урочисто був піднятий національний прапор України.

Славута в період незалежної України[ред. | ред. код]

  • З 1991 року місто Славута – у складі незалежної України. 20 вересня 1991 року на площі Шевченка міста відбувся мітинг “За незалежну Україну”, організований Славутським осередком Народного руху і Славутським міськвиконкомом. В жовтні 1991 року в районному Будинку культури із славутчанами зустрічався В.Чорновіл – народний депутат Верховної Ради України. У референдумі на підтвердження Акту проголошення незалежності України, що проходив 1 грудня 1991 року, взяли участь 90,7% виборців міста Славути та Славутського району, з них 94,5% сказали “Так” незалежності України.
  • 24 серпня 2008 року в День Незалежності України в місті стартувала акція «Вишиваємо прапор міста разом».
  • 90-і роки позначились складною економічною ситуацією. У 1996 році спад промислового виробництва в цілому по місту склав 23,2%, зросла кількість збиткових підприємств. Проводиться приватизація житла, підприємств, закладів торгівлі. Загострюються соціальні проблеми, зростає розшарування населення. 1993 року затверджено проєкт герба міста (автор – В. Садихян), 2009 року внесені зміни (автор – М. Паламарчук).
  • 29 жовтня 2002 року з нагоди 170-річчя від дня народження князя Р. Сангушка найдовшу вулицю міста, що пролягає від князівського парку до залізничної станції Славута, перейменовано на вулицю Князів Сангушків. У 2007 році змінено назву ще 40 вулиць та провулків, що носили імена комуністичних партійних діячів та діячів міжнародних організацій – ідеологів комуністичного майбутнього.

У 2017 році на державному рівні та урочисто відзначався ювілей 400 років з часу першої писемної згадки про місто Славуту (1617 р.).

  • 18 вересня 2018 року створена Славутська міська об’єднана територіальна громада, до міста  приєднано два села – Варварівка та Голики.

Революція Гідності та російсько-українська війна[ред. | ред. код]

  • Під час Революції Гідності 2013-2014 рр. славутчани підтримали проєвропейський напрямок. Під гаслом «Наш вибір - Євросоюз!» 24 листопада 2013 року в  Славуті відбулося міське віче, на яке на площу до Будинку рад вийшло близько 500 містян.
  • Обурені рішенням Уряду щодо призупинення роботи по підготовці до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, славутчани підтримали загальноукраїнську акцію протесту. Одностайним голосуванням учасники заходу затвердили відповідну резолюцію.
  • Зверненням, схваленим 3 грудня 2013 року на 36-й позачерговій сесії Славутської міської ради шостого скликання, депутати Славутської міської ради  висловили недовіру тодішньому президенту України Віктору Януковичу, прем’єр-міністрові України Миколі Азарову та голові Верховної Ради України Володимиру Рибаку.Сотні славутчан брали участь у загальноміських мітингах, які відбувалися на центральній площі міста,  їздили на Майдан до Києва в підтримку протесту проти дій тогочасної влади, збирали кошти та продукти харчування для мітингарів.
  • 10 липня 2015 року на знак вшанування загиблих під час Революції Гідності у місті  відкритий пам’ятник знак Героям Небесної Сотні. Пам’ятник є символом боротьби українського народу за свою волю.
  • 21 квітня 2019 року за ініціативи громадських організацій у місті на честь Героїв Небесної Сотні відкрито ще один пам’ятний знак – Меморіальний майданчик «Вільний вогонь».
  • З перших днів російсько-української війни військовозобов’язані мешканці міста та району влилися в ряди Збройних Сил України для захисту територіальної цілісності та незалежності держави від російських окупантів і їх найманців. У зоні бойових дій загинуло 8 уродженців міста. Їм присвоєно звання Почесного громадянина міста Славути, на фасадах шкіл, де вони навчались, встановлені пам’ятні дошки. В історичному музеї розгорнута експозиція, присвячена подіям війни. У 2015 році в місті встановлена Стела Пам’яті героїв АТО/ООС Славутчини, на якій розміщені світлини 15-ти полеглих  захисників України.

Економіка[ред. | ред. код]

Промислові підприємства

Економічний потенціал[ред. | ред. код]

  • Славута – важливий розвинений промисловий центр півночі Хмельницької області та індустріально розвиненого північно-західного  регіону загалом. Основу економіки міста складає переробна промисловість.
  • За даними Головного управління статистики в Хмельницькій області, промисловими підприємствами за 2020р. реалізовано промислової продукції (товарів, послуг) на 1988,1 млн.грн., що на 3,3%, або на 63,314 тис. грн. більше, ніж за 2019 рік.
  • У структурі обсягів реалізованої промислової продукції 97,0% припадає на переробну промисловість, з неї: 6,4% – на виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів, 1,3% – на виробництво одягу,12,1% - вироблення виробів з деревини,  35,5% - виробництво іншої неметалевої мінеральної  продукції, 1,0% – на машинобудування, 40,7% - виробництво меблів.
  • Обсяг реалізованої промислової продукції на одну особу населення за  2020р. становило 56260,8грн, що на 1791,7 тис. грн. більше, ніж за 2019 р.
  • Експортну діяльність в країни ЄС здійснюють 28 підприємств (Велика Британія, Швейцарія, Німеччина, Польща, Румунія, Нідерланди, Латвія, Чехія, Італія), країн Азії (Казахстан, Грузія) та сусідніх країн (Білорусь, Молдова).
  • Найбільшими експортерами в громаді є: ПрАТ «ГЕБЕРІТ КЕРАМІК ПРОДАКШН», ТОВ «Аква-Родос», ТОВ «Родорс», ТОВ «Ювента», ТОВ «Сансервіс», ТДВ «Славутський цикорієсушильний завод», ПрАТ «Горинь», ТОВ «Технобазальт-Інвест», які демонструють на закордонних ринках здатність наших вітчизняних підприємств виробляти конкурентоспроможну продукцію.
  • Основними групами експорту товарів є: виробництво керамічних санітарно-технічних виробів; виробництво меблів для ванних кімнат; виробництво інших меблів; виробництво харчових продуктів; текстильне -  виробництво робочого одягу; виробництво базальтового волокна.

Кількість суб’єктів малого та середнього  підприємництва у Славутській міській ТГ становить 1431 одиниць, у тому числі: фізичних осіб - підприємців -1289, суб’єктів малого підприємництва – 123, суб’єктів середнього підприємництва -19.

Чисельність зайнятих у суб’єктів середнього та малого підприємництва становить 4517 осіб, в т.ч. у суб’єктів середнього  підприємництва – 3857 осіб (85,4% до загальної кількості зайнятих), у суб’єктів малого підприємництва – 660 осіб (14,6% загальної кількості зайнятих). На 19 найбільших промислових підприємствах задіяні 85,4% кадрового потенціалу промисловості, що становить 42,1% від усього зайнятого та 14,2% від усього економічно активного населення громади.

Славута є активним учасником міжнародних ініціатив: член європейської ініціативи «Угода мерів-Схід» (EU4Energy) – План дій сталого енергетичного розвиткуучасник ініціативи ЄС «Мери за економічне зростання» (M4EG) - План місцевого економічного розвитку.

Індустріальний парк "СЛАВУТА"[ред. | ред. код]

Картографічне зображеннч меж Індустріального парку"Славута"
  • Включений у Реєстр індустріальних парків України 07. 02. 2014 р. (другий в Україні, перший на Хмельниччині). Площа земельної ділянки – 50 га, строк, на який створений – 50 р.
  • Пріоритетні напрямки діяльності для визначення функціонального призначення – галузі середнього та малого машинобудування, деревообробна, галузь фармацевтики.
  • Розташований у східній частині міста за 1,5км від житловихї масивів на території промислової зони, де працюють три потужні промислові підприємства, що виготовляють з місцевої сировини сантехніку, меблі для ванних кімнат, вхідні та міжкімнатні двері («ГЕБЕРІТ КЕРАМІК ПРОДАКШН», ТОВ «Аква-Родос», ТОВ «Родорс»).
  • Індустріальний парк має вигідне розташування – поруч митниця, автошлях регіонального значення, залізничне сполучення. Створена можливість підключення до комунікацій.
  • На завершенні будівництво бетонної дороги (ширина 7,5м, площа ≈ 22 тис/м2), що забезпечує пряме сполучення промислової зони із автошляхом регіонального значення Р05.
  • Розвиток індустріального (промислового) парку «Славута» є пріоритетним проєктом інвестиційного розвитку північного регіону Хмельниччини.
  • Славутська міська рада проводить пошук інвесторів, яким гарантує вигідні умови інвестування; мінімізацію інвестиційних ризиків; надійність капіталовкладень; чесність, відкритість та прозорість у партнерських стосунках.

Також, сформовано 15 інвестиційно-привабливих об’єктів, серед яких земельна ділянка на вул Я. Мудрого (60 га), земельні ділянки по 1 га, житлові, господарські будівлі, об’єкти промисловості, будівлі соціально-культурного призначення.

Освіта[ред. | ред. код]

НВК «Спеціалізована школа I—III ступенів», ліцей «УСПІХ»
  • У місті Славута створена спроможна мережа закладів освіти. Освітній простір міста розвивається на принципах комфортності, безпеки, безбар’єрності, енергоефективності та сучасного мотивуючого дизайну, формування ефективної моделі профільної школи. 9 закладів дошкільної освіти забезпечують оптимальні умови для здобуття дітьми дошкільної освіти відповідно до потреб жителів міста.
  • Загальна середня освіта міста представлена 9 закладами загальної середньої освіти: 6 гімназій, що забезпечують здобуття початкової та базової середньої освіти, 3 заклади загальної середньої освіти забезпечують профільне навчання. Крім того, у місті функціонує заклад інституційного догляду та виховання дітей системи освіти: Славутський ліцей ІІ-ІІІ ступенів Хмельницької обласної ради. Державний професійно-технічний навчальний заклад «Славутський професійний ліцей» забезпечує реалізацію права громадян міста на здобуття робітничих кваліфікацій та повної загальної середньої освіти.
  • Для розвитку творчих здібностей дітей функціонують заклади позашкільної освіти Будинок дитячої творчості, Станція юних техніків, Дитячо-юнацький центр туризму та екологічної роботи та Дитячо-юнацька спортивна школа.
  • Для надання послуг дітям з особливими освітніми потребами відкрито комунальну установу «Інклюзивно-ресурсний центр» Славутської міської ради.
  • У 2020 році у системі освіти міста створено нову інституцію: Комунальну установу «Центр професійного розвитку педагогічних працівників» Славутської міської ради.

Заклади загальної середньої освіти[ред. | ред. код]

  • Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1;
  • Навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад І ступеня, гімназія»;
  • Славутська гімназія № 3;
  • Славутська гімназія № 4;
  • Славутська гімназія № 5;
  • Славутська гімназія № 6;
  • Славутська гімназія № 7;
  • Славутський навчально-виховний комплекс «Спеціалізована школа I-III ступенів, ліцей «Успіх»;
  • Варварівська гімназія.
ДНЗ № 6 «Золота рибка»

Заклади  дошкільної освіти[ред. | ред. код]

  • Дошкільний навчальний заклад (дитячий садок) №1 «Оленка»;
  • Дошкільний навчальний заклад( ясла-садок) №2 «Подоляночка»;
  • Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №3 «Росинка»;
  • Дошкільний навчальний заклад №4 «Сонечко» (ясла-садок) загального типу;
  • Заклад дошкільної освіти  ( ясла-садок) комбінованого типу №5 «Квіткограй»;
  • Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №6 «Золота рибка»;
  • Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №7 «Дюймовочка»;
  • Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №9 «Теремок»;
  • Центр раннього розвитку дитини «Дивосвіт».

Позашкільні заклади[ред. | ред. код]

  • Будинок дитячої творчості;
  • Станція юних техніків;
  • Дитячо-юнацький центр туризму та екологічної роботи;
  • Дитячо-юнацька спортивна школа.

Комунальні установи[ред. | ред. код]

  • Комунальна установа «Центр професійного розвитку педагогічних працівників»;
  • Комунальна установа "Інклюзивно - ресурсний центр".
Славутський ліцей II-III ступенів Хмельницької обласної ради.
Державний професійно-технічний навчальний заклад «Славутський професійний ліцей».

Культура[ред. | ред. код]

Міський Палац культури

В місті збережено мережу і кадровий потенціал установ культури і мистецтва.

  • У Комунальному закладі «Славутський міський Палац культури» функціонує 17 гуртків художньої самодіяльності. З них – 4 мають звання народного аматорського: театр пісні «Сусіди», хореографічний колектив «Оксамит», ансамбль танцю «Пролісок», хор ветеранів «Співуче джерело».
  • У 2016 році проведено реконструкцію і реекспозицію Славутського історичного музею. В закладі працює 14 розгорнутих експозицій. Загальна кількість музейних предметів складає 12. 972 од., з них – 7500 основного, 5472 науково-допоміжного фонду.
  • Осередком культурного життя міста є Мистецька школа «Славутська школа мистецтв». Навчання здійснюється на п’яти відділах, плідно працюють 18 дитячих ансамблів та 4 дорослих. З них, серед дитячих -  2 зразкових аматорських (фольклорний гурт «Щедрик», інструментальний ансамбль «Скерцо»), серед дорослих – народний аматорський інструментальний ансамбль «Mixtur», аматорський хореографічний ансамбль викладачів «Славутські викрутаси». За 64 роки існування закладу тут здобуло мистецьку освіту близько 1940 дітей.
Славутський історичний музей
  • Читацький попит задовольняють дві бібліотеки. Фонд міської бібліотеки для дорослих становить 20555 примірників, міської бібліотеки для дітей – 21364 примірники. В бібліотеці для дорослих діє два клуби за інтересами. На базі закладу проводить заняття Університет 3 віку. Працює бібліотечний Хаб.
  • У 2019 році після капітального ремонту на базі колишнього Будинку культури комбінату «Будфарфор» створений заклад нового типу -  Центр культурно-мистецьких ініціатив. Працюють «Creative music lab», аматорська театральна студія «Терен», танцювальна студія, успішно зарекомендував себе соціальний проєкт «НеМагазин».

Парк «Славутський»[ред. | ред. код]

  • Документальні джерела засвідчують, що парк закладено у 1772 році. Саме тоді у Славуту з містечка Корниця князі Сангушки перенесли свою резиденцію на Волині. Першим князем, який поселився в Славуті, був князь Ієронім Сангушко.
  • Парк було розбито з ініціативи княгині Барбари Дуніної, третьої дружини князя Павла Сангушка.
  • Складний за рельєфом парк містить пагорб, що височить над містом. Тут розміщався князівський палац, інші будівлі, неподалік них – костел.
  • Парк було частково обнесено металевою огорожею, частково – високим цегляним парканом, що збереглися дотепер. До входу в парк існувало троє кованих металевих воріт. Одні з них, збережені та відреставровані, сьогодні можна побачити на центральному вході до парку.
  • В сучасних межах парк займає 6,5 га, тут ростуть місцеві породи дерев віком 120-150 років. Всього нараховується близько 700 дерев і кущів 24 видів. Основними породами дерев парку є сосна, липа, каштан, клен, ясен. Серед невластивих нашій місцевості видів – сосна чорна, глечія колюча, бук, платан.
  • Парк відкрито для відвідувачів у 1959 році. Він є пам’яткою садово паркового мистецтва місцевого значення. Заповідний об’єкт входить до складу природно-заповідного фонду України.
  • На території парку розміщуються об’єкти дозвілля: танцювальний, дитячий майданчики, стадіон, майданчик для велотріалу, дитяче кафе.

Меморіальний комплекс «Поле Пам’яті»[ред. | ред. код]

  • З вересня 1941 року на південно-східній околиці Славути нацистською окупаційною владою було створено концентраційний табір для військовополонених радянських воїнів – «Шталаг 301», пізніше «Шталаг 357». Цей табір більше відомий під назвою «Грослазарет Славута – цвай.Табір 301». Табір розміщався у десяти триповерхових казармах для розміщення особового складу військових частин, які були побудовані у 1933 – 1934 рр. Умови утримання в таборі були вкрай важкими. Адміністрація, німецькі лікарі й охорона табору проводили масове винищення військовополонених, створивши нестерпні умови перебування: спеціального режиму голоду, скупченості та антисанітарії, застосування катувань та прямих вбивств, позбавлення хворих і поранених лікування та примушування до тяжкої праці. За офіційними даними, у таборі загинуло 150 тис. військовополонених, з них відомо імена 18360 чоловік.
  • Меморіальний комплекс «Поле Пам’яті» занесено до Державного реєстру пам’яток історії місцевого значення (охоронний № 1037).
  • У 1998 році на братському кладовищі встановлений пам’ятник, автором якого став архітектор А. Ігнащенко. У 2001 році споруджено обеліск з написом: «Вічна пам’ять жертвам фашизму, 150000 воїнам Радянської Армії, загиблим у 1941-1944 рр. в концтаборі для військовополонених Грослазарет. Славута».
  • У 2006 році проведені комплексні роботи із впорядкування території військового кладовища, встановлено насипний курган із п’ятьма обелісками.
  • З 2007 року на території Меморіального комплексу «Поле Пам’яті» проводяться перепоховання останків радянських та німецьких військовополонених  - жертв нацистських та радянських концтаборів, що діяли під час Другої Світової війни у західному регіоні та Правобережжі України. Всього перепоховано 4851 радянських та 2442 німецьких воїнів.

Пам’ятки[ред. | ред. код]

Собор Різдва Пресвятої Богородиці

Кафедральний собор Різдва Пресвятої Богородиці

  • Побудований у 1819 році на кошти прихожан та князя Євстафія-Еразма Сангушка, предводителя дворянства Волинської губернії. Інтер’єр храму є яскравим зразком стилю бароко, за багатьма ознаками – це українське (козацьке) бароко. Архітектурний ансамбль багатоглавого семидільного храму – змішаного стилю, строгі лінії стін, вікон, фронтонів, сувора відповідність церковним канонам свідчать про переважаючий класицизм екстер’єру.
  • При реставрації 1908 року розписи храму виконані Олександром Мурашком та Семеном Івковським – відомими київськими художниками, які належали до мистецьких шкіл Васнецова та Нестерова. Митців було запрошено князем Романом Даміаном Сангушком. Роботу було зроблено за ескізами Володимирського собору м. Києва, над яким у свій час працювали Мурашко та Івковський.
  • Храмовий образ Різдва Богородиці є списком з відомої ікони храму Христа Спасителя, написаної професором Бронніковим.
Костел Святої Дороти

Костел Святої Дороти

  • Час будівництва – 1822 – 1825 рр. Римо-католицький костел є точною копією паризького костелу Святого Євстафія.  Збудований князем Євстафієм Сангушком в честь доньки – княгині Дороти Сангушко, яка померла в молодому віці. Є підстави стверджувати, що костел задумувався не тільки як культова споруда, але і як усипальниця роду князів Сангушків. Крім Дороти , тут були поховані ще декілька членів князівської родини.
  • Споруда костелу відбиває історію розвитку римської базиліки. Саме на першу третину XIX століття, коли зводився костел, припадає період неокласицизму, який як напрямок у мистецтві стилізовано поєднав у собі мистецькі форми архітектури античності (XVII-XIX ст.). Костел має досить скромне опрацювання екстер’єру. Замкненість зовнішнього храмового фасаду різко контрастує з високого рівня оздобленим  інтер’єром.
  • У1839-1840 рр. у костелі був встановлений головний вівтар роботи архітектора Міклера, 1841 р. – рококовий орган.
  • 1917 р. до костелу був перенесений образ Святої Терези, що залишився неушкодженим після спалення палацу князів Сангушків.

Спорт[ред. | ред. код]

  • Спортивна база налічує 130 споруд. Найбільша – міський стадіон. У 2008 році проведено реконструкцію футбольного поля із влаштуванням ефективного сучасного трав’яного покриву. На стадіоні проходять змагання різних рівнів….
  • З 2006 року функціонує міський Центр фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх». Він опікується роботою дворових фізкультурно-оздоровчих клубів, спортивних, дитячих майданчиків та комплексів, що діють безпосередньо в житлових мікрорайонах, в парку та на місцевому пляжі.
  • Працюють на постійній основі дворові клуби: «Атлет» (атлетична гімнастика), «Грація» (жіночий фітнес), «Золота ракетка» (настільний теніс), «Дозвілля» (настільні ігри) та «Козак» (верхова їзда на конях). В літній період при стадіонах, комплексних майданчиках розгортають роботу спортивні клуби, які поєднують любителів та команди зі спортивних ігор (футбол, волейбол, стрітбол).
  • До послуг дорослих та дітей встановлено 76 спортивних та 69 дитячих майданчиків, з них – 2 стадіони, 8 тренажерних майданчиків, 6 комплексних міні-стадіонів та 16 дитячих містечок.
  • В мікрорайоні «Сонячний» встановлено майданчик зі штучним покриттям, майданчик для занять воркаутом (вулична гімнастика).
  • За останні роки клуби підготували 4 КМС і 12 спортсменів зі спортивними розрядами. Дали путівку в життя чемпіону світу з пауерліфтингу О. Кутчеру, чемпіону з культуризму А. Козирі, заслуженому тренеру України С. Рижуку.

Дитяча юнацька спортивна школа[ред. | ред. код]

  • Працює з 1967 року. Сьогодні у закладі функціонує 6 відділень з видів спорту: баскетбол, бокс, волейбол, легка атлетика, теніс настільний та футбол. Працює 23 навчально-тренувальних групи.
  • Вихованці школи демонструють високі результати у змаганнях обласного, Всеукраїнського та міжнародних рівнів: О. Пилипчук – бронзова призерка чемпіонату Європи з боксу, А. Мігель – срібний призер чемпіонату України з бігу на 3000 м., Ю. Верхогляд – чемпіон України з боксу, О. Білощук – чемпіонка України з марафонського бігу, С. Снігур – чемпіон України з бігу на 3000 м. з перешкодами серед юніорів, Д. Іванчук – чемпіон України з бігу на 10 000 м.
  • Команди дівчат   з футболу є чемпіонами області, багаторазовими учасниками чемпіонатів України, бронзові призерки 2019 р. «Кубок надії ФФУ», срібні призерки фінального етапу Чемпіонату України з футзалу (1 ліга).
  • Команда юнаків з футзалу – бронзові та срібні призери Кубку України з футзалу серед юнаків, Всеукраїнських змагань з футзалу на призи клубу «Шкіряний м’яч», Чемпіонату Преміум ліги з футзалу 2020-2021рр.
  • Вихованці закладу є багаторазовими чемпіонами області із настільного тенісу.
  • У 2008 році проведена реконструкція стадіону, збудовані трибуни для глядачів на 3202 місць. Спортивний заклад отримав сучасне футбольне поле із газонною професійною травою.

Міста-побратими[ред. | ред. код]

В контексті європейської інтеграції громада активно підтримує встановлені партнерські відносини з містами-побратимами з Республіки Польща: Любартів, Сулеюв, Голенюв. Здійснюється обмін досвідом та впроваджуються спільні проєкти в сферах місцевого самоврядування, економіки, культури, освіти, медицини, туризму, спорту.

Уродженці[ред. | ред. код]

Генрик Жевуський
Роман Даміан Санґушко
Роман Адам Санґушко
Анатолій Рак

Мешкали та працювали в Славуті

Учасники російсько-української війни:

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • вишитий прапор міста. Початок акції  - 2008 рік. У вишиванні прапора взяло участь 12012 славутчан та гостей міста. На прапорі знаходиться понад 500 тисяч стіжків. Рекорд занесено до Книги рекордів України.
  • найдовша лавка в Україні. Встановлена на Середній греблі річки Утка, що протікає центром міста Славути. Довжина – 213 м. 12 см. У 2012 році занесена до Книги рекордів України.
  • 23 квітня 2014 року з нагоди річниці надання місту Магдебурзького права учні шкіл пронесли  Державний прапор України довжиною 50 м. і шириною 9 м.
  • у 2014 році закладено алею троянд в честь Героїв Небесної Сотні . Висаджено понад 400 кущів.
  • найдовший міст на річці Горинь. Збудований у Славуті у 1981 році. Довжина – 113 м.
  • джерела. В місті збережено та відновлено 12 джерел з питною водою.
  • найстаріша кована огорожа. Встановлена 1772 року на території князівського парку ( нині – парк «Славутський»).
  • найстаріший варязький меч. Виявлений у 2008 році в лісі на лівому березі річки Горинь. Датується 1050 -1100 роками. Експонується в Славутському історичному музеї.

Цитати[ред. | ред. код]

"МЕДАЛЬЙОН"

Повіз, запряжений четвіркою коней, мчав зеленими вулицями Славути. В повозі сиділа і правила кіньми молода княгиня Санґушко з чотирилітньою дочкою. День був соняшний, яскравий. Повітря, насичене пахом соснового гілля, сп’яняло; темно-синє небо здавалося глибокою чашею, що по вінця сповнена була вересневою похолоддю ранкової години. Хтось перекинув ту чашу дном догори, і темнява блакить струмками стікала на землю, заливаючи її свіжістю тепластої волинської праосені...

Автор: Юрій Клен, Освальд-Еккард Бурґгардт, також Бургардт (нім. Oswald-Eckard Burghardt, 4 жовтня 1891, с. Сербинівці, тепер Жмеринського р-ну Вінницької області — 30 жовтня 1947, Авґсбурґ, Бізонія) — український поет, перекладач, літературний критик.

ЦИКЛ ВІРШІВ "Подорож до моря"

Пе­ре­до мною ки­ли­ми чу­до­ві

На­ту­ра сте­ле — тем­нії лу­ги,

Сла­ву­ти крас­ної бо­ри сос­но­ві

І Слу­чі рід­ної ве­се­лі бе­ре­ги

Автор: Леся Українка (справжнє ім'я Лари́са Петрі́вна Ко́сач, у шлюбі Ко́сач-Кві́тка; 13 (25) лютого 1871, Звягель, Волинська губернія, Російська імперія19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Тифліська губернія, Російська імперія (нині Грузія)) — українська письменниця, перекладачка, фольклористка, культурна діячка, Співзасновниця літературного гуртка «Плеяда» та групи Українська соціал-демократія.

Цей вірш написаний 17-річною поетесою у 1888 р., коли вона з батьком добиралася поїздом на лікування з Ковеля до Одеси.

"КНЯЗЬ РОМАН"

...І цей знайомий краєвид, пов'язаний з днями без роздумів і без печалі, ця земля, чарівність якої він відчував, навіть не дивлячись на неї, заспокоювала його страждання, як присутність старого друга, який лишися самотній та забутий в темний період життя...

Автор: Джозеф Конрад, при народженні Юзеф Теодор Конрад; (пол. Józef Teodor Konrad Korzeniowski, англ. Joseph Conrad; 3 грудня 1857, Бердичів, тепер Бердичівський район, Житомирська область3 серпня 1924, Бішопсборн біля Кентербері, Англія) - англійський письменник польського походження, уродженець України. Вважається одним із найвидатніших англійських прозаїків — при тому, що до 20 років не володів вільно англійською.

"ЮНАК ЗІ СЛАВУТИ(Chłopak ze Sławuty)"

На овіяній поезією  родючій землі волинській розляглася широко Славута, містечко сонне й тихе, хоча, з іншого боку, добре відоме колись славутськими бурками, що знайшли собі належне місце в нашій літературі.

Обгорнута з усіх боків лісами, в яких стрункі щоглові сосни сягають кронами хмар, голублять біля своїх стоп непроникну гущу карликової лісної братії. Серед братії цієї широко панує ліщина, що дає восени смачний горіх і  ховає густий морок під масою свого листя.

Розлоге містечко на майже дві рівні половини ділили довгі і вузькі, рясно зариблені стави, які виринали з похмурих лісів у південній його стороні...

Автор: Вацлав Олясикович «Юноша из Славуты. Воспоминания из недалекого прошлого» (Варшава, 1987 год). Спогади недалекого минулого”, виданої у Варшаві 1997 р.

"КРОВАВАЯ ШУТКА"

...Я вам только одно слово скажу: «Славута». Слыхали вы когда-нибудь про Славуту?.. — Что за вопрос? Какой еврей не знает Славуты? — сказали в один голос гости и облегченно присели к столу...

Автор: Шолом-Алейхем (їд. שלום־עליכם‎, у перекладі — «мир вам», справжнє прізвище, ім'я та по батькові — Рабинович Соломон Наумович (Шо́лом Но́хумович); 18 лютого (2 березня) 1859, Переяслав13 травня 1916, Нью-Йорк, США) — єврейський письменник, драматург, один з основоположників сучасної художньої літератури мовою їдиш.

"СТУПАЙ И НЕ ГРЕШИ"

...Славута, куда она попала ради поправления здоровья, была прелестным местечком на реке Горыни в Волынской губернии (ныне город и районный центр Хмельницкой области УССР). По сути дела, этот маленький городишко – старинное имение графов Сангушек, здесь размещался их дворец с прекрасным музеем древностей...

Автор: Пікуль Валентин Савович (13 липня 1928 року, Ленінград — 17 липня 1990 року, Рига) — російський радянський письменник, автор багатьох гостросюжетних романів і повістей на історичну та військову тематику.


"ДВЕНАДЦАТЬ СТУЛЬЕВ"

...Один мой знакомый переходил недавно границу, он живет в Славуте, с нашей стороны, а родители его жены -- с той стороны...

Автори: Ільф Ілля Арнольдович (справжнє ім'я Ієхієл-Лейб Файнзільберг, нар. 3 (15) жовтня 1897, Одеса — пом. 13 квітня 1937, Москва) — радянський письменник, гуморист і фейлетоніст українського єврейського походження.

Петров Євген Петрович (справжнє ім'я — Євген Петрович Катаєв; 13 грудня 1903, Одеса2 липня 1942, Ростовська область) — російськомовний український письменник.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  2. Відомості Верховної Ради СРСР. — 1938. — № 21. — 15 грудня. — С. 4.
  3. СССР: Административно-территориальное деление союзных республик / Ред. и предисл.: П. В. Туманов. — Доп. к 1-му изд. (Изменения 1.10.1938 – 1.03.1939). — М. : Изд. «Ведомости Верховного Совета РСФСР», 1939. — С. 80.(рос.)
  4. В Хмельницькій області попрощалися з воїном, який загинув на Донбасі матеріал газети СЬОГОДНІ , 9 січня 2020 року.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Берковський В. Г. Славута // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 623. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  • Славута. Минуле і сучасне: [іст.-краєзнав. дослідж. про місто Хмельниц. обл.] / Станіслав Ковальчук, Альбертина Ковальчук. — Хмельницький: Мельник А. А., 2016. — 312 с., 16 с. іл. : табл., портр. — Бібліогр.: с. 305 (21 назва). — ISBN 978-617-7094-67-7
  • Baliński М., Lipiński T. Sławuta // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawa : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — 1442 s. — S. 925—926. (пол.)
  • Sławuta // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1889. — Т. X. — S. 793. (пол.) — S. 793—794. (пол.)
  • Берковський В. Студії з історії Славутчини.; 
  • Німчук В.В. Дніпро - Славута) // Давньоруська оносматична спадщина в східно-слов’янських мовах. Зб.наук.праць – К., 1986.-с.6,9.
  • Ворончук І.О. Щодо проблеми «утворення» та «заснування» міста Славути. // Місто Славута та Славутчина у контексті історії Волині.
  • Зб.статей за м-лами Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції. – Хмельницький, 2017. –с 101-115.
  • Андрощук С.О.. Останній князь… // Місто Славута та Славутчина у контексті історії Волині.
  • Збірник документів/ упор. В.Г.Берковський.-Київ-Хмельницький, 2015.-440с.

Посилання[ред. | ред. код]