Ядвіга Анжуйська

Ядвіга I
Dei gracia regina Polonie, princepsque Lithuanie suprema et heres Russie, necnon terrarum Cracovie, Sandomirie, Siradie, Lancicie, Cuiavie, Pomoranieque domina et heres
	;
	Королева Польщі
Правління	1384-1399
Коронація	16 жовтня 1384
Попередник	Людовик I Угорський
Наступник	Владислав ІІ Ягайло
Інші титули	Королева Русі
Біографічні дані
Народження	бл.1374; Буда
Смерть	17 липня 1399; Краків; пологи
Поховання	Собор святих Станіслава і Вацлава, Краків, Польща
Чоловік	Владислав ІІ Ягайло
Діти	Єлизавета Боніфація
Династія	Анжу
Рід	Анжуйська династія Капетингів
Батько	Людовик I Угорський
Мати	Єлизавета Боснійська
Медіафайли на Вікісховищі

Ядвіга I (пол. Jadwiga Andegaweńska, бл.1374 — 17 липня 1399) — королева Польщі від 1384 р., наймолодша дочка Людовика I Угорського та Єлизавети Боснійської, від 1386 року дружина Владислава II Ягайла; 1387 року прилучила до Польщі — Королівство Руське (Галицьку Русь). Мала титул «королеви Русі» (Королівства Галичини та Лодомерії) з 1387 року. Походила з Анжуйської династії Капетингів. Її вважають національною героїнею Польщі.

Життєпис[ред. • ред. код]

Одне з зображень Ядвіги I (Wincenty de Lesseur)

Ядвіга I (Ян Матейко)

15 червня 1378 року була заручена з Вільгельмом — сином і спадкоємцем австрійського герцога Леопольда III Габсбурга і після досягнення 12-річного віку мала стати його дружиною. Відтоді виховувалась у віденському герцогському дворі. Після смерті Людовика (1382 рік) повинна була разом з Вільгельмом успадкувати угорський престол, однак королевою Угорщини стала середня сестра Ядвіги Марія I Угорська. Незабаром польська шляхта, розчарована у персональній унії з Угорщиною, домоглася згоди на передачу Ядвізі польського престолу, призначеного для Марії. Ядвіга була коронована у Кракові 16 жовтня 1384 року як король Польщі — Hedvig Rex Poloniæ. Чоловічий рід її титулу мав підкреслити, що вона була монархом, а не жінкою короля.

1386 року завдяки Дмитру з Гораю було розірване заручення з Вільгельмом і 18 лютого 1386 року Ядвіга вийшла заміж за Великого князя Литовського Ягайла (коронований королем Польщі 3 березня 1386 року під ім'ям Владислава II), що оформило Кревську унію 1385 року. Внаслідок укладення унії в Польщі встановилася система співправління Ядвіги I і Владислава II Ягайла. На Ядвігу поклали обов'язок забезпечити спадковий характер польської корони. Ядвіга мала свою державну канцелярію, брала участь у вирішенні зовнішньополітичних питань. Мала доньку від Ягайла — Єлизавету (Ельжбету) Боніфацію (22/06/1399-13/07/1399).

1387 року з Доброгостом — краківським каштеляном, Кшеславом — сандомирським; каліським — Сендзівоєм, сандомирським — Яном, краківським — Спитком з Мельштина — воєводами; Кристином з Острова — маршалком власного двору — очолила похід польської шляхти на Галицьку Русь, що призвело до остаточного включення частини земель Руського королівства до складу Польщі.^[1]

Ядвіга намагалася мирним шляхом вирішити територіальні проблеми між Польщею і Тевтонським орденом. У 1397–1398 роках. вела переговори з великим магістром Тевтонського ордену Конрадом фон Юнінгеном з метою повернення Польщі Добжинської землі. Протидіяла політичній діяльності князя Вітовта, який намагався розірвати Кревську унію і відновити незалежність Литви. Ядвіга підтримувала розвиток науки і мистецтва, сприяла підготовці відновлення Краківського (Ягеллонського) університету.

Похована у кафедральному соборі Кракова.

Вшанування пам'яті[ред. • ред. код]

Школи в Луцьку, Бучачі (тепер ЗОШ № 1)

Канонізація[ред. • ред. код]

8 червня 1997 Папа Римський Іван Павло II канонізував Ядвігу I як Святу Ядвігу Королеву «матір трьох народів».

Цікаві факти[ред. • ред. код]

Ядвіга I увійшла в історію Польщі як єдина жінка-король. Незважаючи на те, що в повсякденній мові про Ядвігу кажуть «королева», офіційно цей титул давався дружинам королів, причому він не був пов'язаний з правами здійснення державної влади. Ядвіга ж була повноправним королем з усіма правами та обов'язками, відповідними даному титулу^[2].
король Ягайло констатував факт втрати нею цнотливості до укладення з ним шлюбу в діалозі зі Збігневом Олесьницьким.^[3]