Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/Адміністративно-територіальний устрій українських земель (6)

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

— поділ тер. розселення укр. етносу на певні частини (одиниці) з метою організації централізованого управління на місцях. Відображав як нац. традиції українців, так і політ. інтереси й систему управління д-в, до яких у різні часи входили укр. землі. Осн. одиницями адм.-тер. поділу були волості, воєводства, повіти, полки, сотні, курені, комітати (жупи), дистрикти, губернії, провінції, намісництва, округи, райони, області.

Початки адм.-тер. організації на укр. теренах можна вбачати у поділі тер. Київської Русі на землі-князівства (Волинська земля, ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ, Київська земля, Переяславське князівство, Турово-Пінське князівство, Чернігівське князівство), які, в свою чергу, поділялися на волості —невеликі, чітко не усталені тер.-адм. одиниці, що передавалися князем під управління волостеля (старости). Волості були і в утвореному 1199 Галицько-Волинському князівстві.

У складі Литви та Польщі адм.-тер. поділ укр. земель набув більш усталеного вигляду. У конфедеративній Речі Посполитій налічувалося 9 укр. Воєводств — Белзьке воєводство, Брацлавське воєводство, Волинське воєводство, Київське воєводство, Підляське воєводство, Подільське воєводство, Руське воєводство, Чернігівське воєводство (утворене 1635) — у складі Польщі і Берестейське воєводство — у складі Литви. Воєводства поділялися на повіти; як правило, кожен із повітів утворював окремий судовий округ.

Під час національної революції 1648—1676 старий адм.-тер. поділ було зруйновано; осн. адм.-тер. одиницями стали полки, що поділялися на сотні, а сотні — на курені. На початок 1650 було сформовано 16 полків. Окрему військ.-адм. одиницю становило Запорожжя (тер. Вольностей Війська Запорозького низового), де управління здійснювала Січова рада на чолі з кошовим отаманом. Тер. Запорожжя традиційно поділялася на 38 куренів; на прилеглих до Січі тер. у 18 ст. було утворено 8 паланок.

Після того, як за «Вічним миром 1686»Правобережна Україна відійшла до Польщі, полковий устрій тут було невдовзі скасовано і відновлено поділ на воєводства. Лівобереж. Україна (Гетьманщина), що лишилася у складі Рос. д-ви, зберігала полковий устрій (10 полків) до 1708, коли Петро I поділив країну на 8 губерній, з яких 2 —Азовська губернія і Київська губернія — були сформовані на укр. землях. Київ. губ. поділялася на 4, а Азовська — на 7 провінцій. До 1764 паралельно із загальнорос. адміністрацією у Київ. губ. зберігалося гетьманське правління, у віданні якого перебували цивільні справи.

На новоосвоюваних переселенцями з Правобереж. та Лівобереж. України землях Слобожанщини (див. Слобідська Україна) полковий устрій (5 полків) існував із серед. 17 ст. до 1765, коли тут було утворено Слобідсько-Українську губернію.

Остаточному включенню України у рос. політ. систему сприяло запровадження в Україні у 80—90-х рр. 18 ст. паралельно з губернською системи намісництв. На Слобожанщині було утворено Харківське намісництво, на тер. Гетьманщини — Київське намісництво, Новгород-Сіверське намісництво і Чернігівське намісництво; на пд. України — Катеринославське намісництво і згодом Вознесенське намісництво; на Правобережжі, приєднаному до Рос. імперії після 2-го поділу Польщі 1793 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795), — Ізяславське намісництво (пізніше Волинське), Брацлавське намісництво і Подільське намісництво. Намісник мав права генерал-губернатора. 1797 намісництва скасовано і відновлено губернський поділ.

Губернський поділ на укр. землях був досить стабільним. Утворена 1796 на землях Гетьманщини Малоросійська губернія 1802 поділена на Чернігівську губернію і Полтавську губернію, які до 1835 становили Малорос. генерал-губернаторство (див. Генерал-губернаторства в Україні); тоді ж Новоросійська губернія була поділена на Миколаївську (невдовзі перейменовану на Херсонську губернію), КАТЕРИНОСЛАВСЬКА ГУБЕРНІЯ і Таврійську губернію (з Кримом). Слобідсько-Укр. губ. перейменовано на Харківську губернію. На початку 20 ст. укр. землі входили до складу 9 губ. (неофіційно вони вважалися «малоросійськими») — Волинської губернії, Катеринославської губернії, Київської губернії, Подільської губернії, Полтавської губернії, Таврійської губернії, Харківської губернії, Херсонської губернії, Чернігівської губернії, а також, частково, до Бессарабської, Воронезької, Курської, Мінської, Холмської губерній та Кубанської обл. і Області Війська Донського. Губернії поділялися на повіти, повіти — на волості (на Холмщині і Підляшші — гміни).

У складі Австро-Угорщини укр. землі також не становили окремої адм. одиниці. Новоприєднані після поділів Польщі тер. з переважно укр. населенням, а з 1787 і Буковина увійшли до складу коронного краю — Королівства Галіції і Лодомерії. 1861 Буковина стала окремим коронним краєм. До 1867 коронні краї ділилися на округи і дистрикти, пізніше — на повіти і громади. Укр. землі у складі Угорщини (Підкарпатська Русь) поділялися на 7 комітатів (жуп), що ділилися на повіти.

У ході української революції 1917—1921 робилися спроби змі- нити адм.-тер. поділ укр. земель, але зреалізувати їх не вдалося. До 1922 рад. влада в цілому зберігала губернський поділ, обмежуючись лише експериментами на зразок створення у січ. 1918 ДОНЕЦЬКО-КРИВОРІЗЬКА РАДЯНСЬКА РЕСПУБЛІКА (ДКРР). У трав. 1920 тер. УСРР складалася з 12 губ. — Волин., Донец., Запоріз., Катериносл., Київ., Кременчуцької, Миколаїв., Одес., Подільської, Полтав., Харківської, Черніг.

1922 почалася адм.-тер. реформа, метою якої оголошувалося спрощення адм. апарату та наближення його до мас. Відбувався перехід на нову, триступеневу систему управління (центр — округа — район). 1923 було створено 53 округи та 706 р-нів замість 1989 волостей, а 1925 скасовано губернський поділ. Дещо змінилися також міжресп. кордони. Найбільшою серед цих змін була передача 1924 Шахтинської та частини Таганрозької округи до складу РСФРР. Таким чином, 1925 тер. УСРР складалася з Молдав. АСРР (створена 1924) і 41 округу, які поділялися на 680 р-нів.

1930 відбувся перехід на двоступеневу систему управління (центр — район). При цьому були ліквідовані округи та укрупнювалися р-ни. Внаслідок цих змін тер. України була поділена на 503 адм. одиниці: Молдав. АСРР, 484 р-ни та 18 міст респ. підпорядкування. Серед названих адм. одиниць була певна кількість нац. р-нів (див. Національні райони УСРР): російські, німецькі, болгарські, грецькі, єврейські та польський.

Однак управляти такою кількістю р-нів напряму з центру виявилося занадто важко. Тому 1932 рад. влада вертається до триступеневої системи управління (центр —область — район). 27 лют. 1932 було утворено 5 обл. — Він., Дніпроп., Київ., Одес., Харків.; 3 квіт. 1932 — Донец., 7 жовт. 1932 —Черніг. До жовт. 1937 кількість областей не змінювалася, проте у Донец. обл. 1933 було створено Старобільський округ, а на тер. прикордонних р-нів Київ. та Він. обл. 1935—36 утворено 6 округів. Вони існували до реорганізації названих областей. У наступні роки тривало утворення та перебудова обл., створювалися р-ни, уточнювалися межі цих адм.-тер. одиниць. 22 верес. 1937 було утворено Житомир., Миколаїв., Полтав., Кам’янець-Подільську (від 1954 — Хмельн.) обл.; Донец. обл. 3 черв. 1938 поділено на Сталінську та Ворошиловградську; 10 січ. 1939 утворено Запоріз., Кіровогр. та Сум. обл. Таким чином, на серп. 1939 існувало 15 областей.

На зх.-укр. землях, що між двома світовими війнами перебували за межами УСРР—УРСР, принципи адм.-тер. районування відповідали традиціям країн, до яких вони входили. У Польщі «східні креси» ділилися на воєводства, повіти й збірні громади (волості); землі Буковини, що перебували під владою Румунії, і Закарпаття, яке було під владою Чехословаччини, —на повіти й громади.

Після приєднання Зх. України до УРСР наприкінці 1939 створено Волин., Дрогобицьку, Львів., Ровенську (з 1991 — Рівненська), Станіславську (з 1962 — Івано-Франків.), Тарнопільську (з 1944 —Терноп.) області. Внаслідок приєднання Пн. Буковинита БЕССАРАБІЯдо СРСР 7 серп. 1940 утворено Акерманську (від 7 груд. 1940 — Ізмаїльська) та Чернів. обл. Тоді ж Молдав. АРСР разом з шістьма повітами Бессарабії, але без р-нів з переважно укр. нас., трансформувалася в союзну республіку — Молдав. РСР. Таким чином, за станом на 1 січ. 1941 тер. України складалася з 23 областей, 746 сільс. та 69 міськ. р-нів, 255 міст, 459 смт, 16 289 сільрад.

Після звільнення тер. України від нім. військ відбулися зміни в адм.-тер. поділі УРСР. 30 квіт. 1944 з частини Миколаїв. обл. утворено Херсон., 22 січ. 1946 — Закарп. обл. з центром у м. Ужгород. 7 січ. 1954 утворено Черкас. обл., цього ж року зі складу РРФСР до УРСР передано Крим. обл., приєднано Ізмаїльську до Одес., а 1959 — Дрогобицьку до Львів. Надалі поділ по областях залишався сталим. Лише 1991 Кримська обл. стала Кримською Автономною Радянською Соціалістичною Республікою, а 1992 — Автономною Республікою Крим.

Значних змін зазнав районний адм.-тер. поділ наприкінці 1962. З 604 р-нів, що існували на початок 1962, було утворено 251. Однак ця реорганізація не витримала перевірки життям, і згодом кількість сільс. р-нів було збільшено, однак усіх повністю не відновлено — за станом на 1 січ. 1968 в Україні налічувалося 25 обл., 475 р-нів, 382 міста, у т. ч. 2 міста респ. підпорядкування, 827 смт та 32 043 села.

Нові засади адм.-тер. устрою України зафіксовано в КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996. До складу України входять (за станом на 1 січ. 2002) АР Крим, 24 обл., міста держ. підпорядкування Київ і Севастополь; 490 р-нів, 449 міст, 893 смт, 28 651 сільс. нас. пункт.

Література

• Дністрянський М. Кордони України. Львів, 1922;
• Буценко А. К вопросу о районировании Украины. Х., 1925.

Джерела

• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.

Автор: Я.В. Верменич; url: http://history.org.ua/?termin=Administratyvny_podil; том: 1