Белзьке воєводство
| Белзьке воєводство | |
| Герб | |
 | |
| Дата створення / заснування | 1462 |
|---|---|
| Текст девізу | In recto dirigitur |
| Країна |
 Корона Королівства Польського |
| Столиця | Белз |
| Адміністративна одиниця | Малопольська провінція |
| Адміністративно-територіально поділяється на | Буський повіт, Белзький повітd, Грабовецький повітd, Городельський повітd, Любачівський повіт[d] |
| Спільний кордон із | Руське воєводство, Люблінське воєводство (1474—1795), Волинське воєводство |
| Замінений на | Королівство Галичини та Володимирії |
| На заміну | Белзьке князівство |
| Час/дата припинення існування | 1793 |
 | |
 | |
 Белзьке воєводство у Вікісховищі | |
Координати: 50°22′48″ пн. ш. 24°00′40″ сх. д. / 50.38010000002777389° пн. ш. 24.01130000002777720° сх. д.
Бе́лзьке воєво́дство (лат. Palatinatus Belzensis, пол. Województwo bełskie) — адміністративно-територіальна одиниця Королівства Польського та Корони Польської в Речі Посполитій в 1462–1793 роках. Створене на основі земель Белзького князівства. Входило до складу Малопольської провінції. Належало до регіону Червона Русь. Розташовувалося в південно-західній частині Речі Посполитої, на заході Русі. Головне місто — Белз. Очолювалося белзькими воєводами. Сеймик воєводства збирався у Белзі. Мало представництво із 2 сенаторів у Сенаті Речі Посполитої. Складалося з 4 повітів. Станом на 1793 рік площа воєводства становила 9000 км²[1]. Ліквідоване 1795 року під час третього поділу Речі Посполитої. Територія воєводства увійшла до складу Королівства Галичини і Волині Австрійської монархії.
Положення[ред. | ред. код]
Воєводство обіймало регіон Середнього Побужжя (територія басейну Західного Бугу)[2]. Площа воєводства становила близько 8900 км², що робило Белзьке воєводство найменшим за площею на українських землях, які опинилися у складі Польського королівства[2]. Площа воєводства становила 166,49 польських квадратних миль (1 польська миля — 7146 м).
Історія[ред. | ред. код]
.jpg)
Белзьке воєводство створене 1462 року з Белзької землі, коли територію колишнього Белзького князівства було включено до Корони Польської[3][2].
Воєводство було високорозвинутим регіоном, з XVII столітті у ньому розпочалося товарне виробництво зерна, що спричинило посилення визиску селянства, встановлення чотириденної панщини і загострення соціальних суперечностей[2]. Велике значення для еконого розвитку регіону мала судноплавна річка Західний Буг, яка була важливою торгівельною артерією[2]. У XVI—XVII століттях Белзьке воєводство спустошували періодичні турецько-татарські напади, проте від них воно страждало менше, ніж інші українські землі[2].
У жовтні — на початку грудня 1648 року, під час повстання під проводом Богдана Хмельницького, Белзьке воєводство зайняло козацьке військо (окрім самого міста Белза і кляштора бернардинців у Сокалі)[2]. На чолі з Данилом Виговським козаки вдруге були у Белзщині в жовтні — листопаді 1655 року[2].
Після першого поділу Речі Посполитої 1772 року більша частина Белзького воєводства відійшла до Габсбурзької Австрії, у складі Польщі залишилася невелика територія із містом Дубенка та прилеглими селами, яка й надалі називалася Белзьким воєводством[2]. Остаточно воєводство ліквідовано 1793 року[2].
Адміністративний устрій[ред. | ред. код]
Воєводство складалося початково з 4 повітів[2]:
У XVIII столітті виділений з Белзького ще п'ятий, Любачівський повіт[2].
Міста (1578 р.)[ред. | ред. код]
- Белз — 420 будинків, 2100 жителів
- Августув — 63 будинки, 315 жителів
- Угнів — 49 будинків, 245 жителів
- Потелич — 133 будинки, 665 жителів
- Любачів — 42 будинки, 210 жителів
- Рахані — 28 будинків, 140 жителів
- Лащів — 11 будинків, 55 жителів
- Тишівці — 84 будинки, 420 жителів
- Варяж — 11 будинків, 55 жителів
- Угринів — 14 будинків, 70 жителів
- Сокаль — 112 будинків, 560 жителів
- Стоянів — 56 будинків, 280 жителів
- Добротвір — 21 будинок, 105 жителів.
Уряди[ред. | ред. код]
На чолі воєводства стояв белзький воєвода.
Населення[ред. | ред. код]
Белзьке воєводство посідало передостаннє місце за чисельністю населення[2]. У воєводстві переважали малі міста[2]. На 1578 р. налічувалось 46032 сільського і 10085 міського населення.[4]
Налічувалось 19 латинських парафій і 178 православних. Були 23 фільварки, 173 млини і 187 корчм.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Pawiński, Adolf. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym [Архівовано 1 березня 2014 у Wayback Machine.]. — Warszawa: Gebethner i Wolff, 1883. — T. 1: Wielkopolska. — s. 50.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Книш Я. Б. Белзьке воєводство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- ↑ Однороженко О. Українська (руська) еліта доби Середньовіччя і раннього модерну: структура та влада. — К. : Темпора, 2011. — С. 98.
- ↑ Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym, t. VII, część ІІ-ga, Ziemie Ruskie – Ruś Czerwona opisana przez Aleksander Jabłonowskiego (Źródła dziejowe tom XVIII część II-ga), Варшава, 1903, ст. 210.
Джерела[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Белзьке воєводство |
- Книш Я. Б. Белзьке воєводство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Коструба Т. Белз і Белзька земля від найдавніших часів до 1772 р. — Нью-Йорк-Торонто, 1989.
- Gloger Z. Województwo Bełskie [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] // Geografia historyczna ziem dawnej Polski. — Kraków, 1903.
- Bełzkie Województwo // Herbarz polski Kaspra Niesieckiego S.J. — T. I. — S. 189—192.
- Janeczek A. Osadnictwo pogranicza polsko-ruskiego. Województwo Belskie od schyłku XIV do początku XVII w. — Warszawa, 1993.
