Гойко Мітіч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гойко Мітіч
серб. Гојко Митић
Bundesarchiv Bild 183-H0627-0018-001, Berlin, 8. Sommerfilmtage, Gojko Mitic.jpg
Народився 13 червня 1940(1940-06-13) (79 років)
Лесковац, Flag of Yugoslavia (1918–1941).svg Королівство Югославія
Національність серб
Громадянство Flag of Yugoslavia (1946-1992).svg СФРЮ
Сербія Сербія
Німеччина Німеччина
Діяльність актор, кінорежисер, сценарист, актор театру, кіноактор, каскадер, режисер
Alma mater Белградський університет
IMDb ID 0593900

Commons-logo.svg Гойко Мітіч у Вікісховищі?

Гойко Мітіч (серб. Гојко Митић; *13 червня 1940(19400613), Лесковац, Королівство Югославія) — югославський та німецький актор, етнічний серб. Мешкає у Берліні, а районі Копенік

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 13 червня 1940 року в містечку Лесковац у Моравській бановині на півдні Сербії, Королівства Югославії в сім'ї фермера Живоїна Мітіча. З дитинства захоплювався спортом: грав у футбол, гандбол, займався легкою атлетикою та гімнастикою. Закінчив Факультет спорту та фізичної культури Белградського університету[sr]. Був учасником збірної Югославії з веслування.

З 1960 року працював каскадером в кіно. В англійському фільмі «Ланцелот та королева» (1961) Гойко Мітіч дублював як каскадер головного героя. Виконував невелику роль синьйора де ла Нотте в італійському фільмі «Венеціанські катакомби» (1962). Знімався в епізодах у серії фільмів про Віннету — екранізаціях творів Карла Мая.

Фільми про індіанців[ред. | ред. код]

В 1964 році кінематографісти НДР на кіностудії ДЕФА розпочали зйомку циклу фільмів про індіанців. Першим фільмом серії стали «Сини Великої Ведмедиці». Зйомки проходили на території Югославії, і чехословацький режисер фільму Йозеф Мах вибрав на головну роль індіанського вождя Гойко Мітіча.

В 1966 році актор переїхав у Східний Берлін, де продовжував зніматись у фільмах про індіанців. В 1967 році на екрани вийшов фільм «Чінгачгук-Великий змій», знятий за романом Купера «Звіробій», в якому Мітіч зіграв головну роль.

Згодом вийшли фільми «Слід сокола», «Білі вовки», «Смертельна помилка», «Оцеола», «Текумсе», «Апачі», «Ульзана», «Брати по крові» (для радянського прокату дублював актор Павло Морозенко), «Вождь Біле перо» (для радянського прокату дублював актор Володимир Шнипар).

В роботі над «Апачами» та «Ульзаною» Гойко Мітіч брав участь також як режисер. Ряд фільмів було знято в СРСР («Текумсе» — в Криму, «Ульзана» — поблизу Самарканда), а «Вождь Біле перо» — в Монголії.

Робота в театрі та на телебаченні[ред. | ред. код]

Після спаду глядацького інтересу до індіанської тематики Гойко Мітіч знімається на німецькому телебаченні (телесеріал «Архів смерті», телеспектакль «Слуга двох панів»), а також знімається в кіно, але не на індіанську тематику.

З 1975 року також грає в театрі. З 1992 року — актор Мекленбурзького театру (м. Шверін), зараз працює в театрі м. Бад-Зегеберг. На театральній сцені зіграв ролі Фабіана в п'єсі Віктора Гюго «Марія Тюдор», Спартака, Робін Гуда, Труфальдіно. Крім того, Гойко Мітіч поставив декілька дитячих фільмів.

В 1988 році у прокат вийшов тринадцятий фільм з серії вестернів про індіанців «Мисливці в преріях Мексики» режисера Ганса Кнетшца. У 1980-ті — 90-ті роки деякі фільми з участю Гойко Мітіча були закуплені для прокату у США.

Востаннє знявся у телефільмі індіанської тематики 2016 у 3-частному серіалі «Віннету — міф живе» (Winnetou – Der Mythos lebt).

З середини 80-х років і до цього часу грає роль Віннету на щорічному театралізованому фестивалі Карла Мая в Бад-Зегебергу поблизу Гамбурга.

У 80-ті роки був ведучим спортивної програми на телебаченні НДР.

В 1996 році вийшли друком мемуари «Гойко Мітіч: Спогади» видавництва Ullstein.

До 2000 року Гойко Мітіч залишався громадянином Югославії, потім прийняв німецьке громадянство.

Громадянська позиція[ред. | ред. код]

Свідомо порушив держкордон України, ігнорував факт російської агресії — брав участь у російських пропагандиських заходах у окупованому Криму. Фігурант бази даних центру «Миротворець» як особа, що становить загрозу національній безпеці України і міжнародному правопорядку[1].

Вибрана фільмографія[ред. | ред. код]

Гойко Мітіч у 2016 р.

Нагороди[ред. | ред. код]

Вшанування[ред. | ред. код]

На його честь названо астероїд 147595 Гойкомітіч[de][3]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Митич Гойко // Центр «Миротворець»
  2. (нім.)Goldene Nadel für den Chefindianer Архівовано 12 лютого 2013 у Archive.is; 2018-04, Hohe Ehrung fuer Gojko Mitic in Belgrad Архівовано 12 лютого 2013 у Archive.is Superillu, vom 3. Juni 2010.
  3. (англ.)147595 Gojkomitic (2004 GE20). JPL Small-Body Database Browser auf der Website der NASA, abgerufen am 4. November 2015.

Джерела[ред. | ред. код]

  • (нім.)Gerd Dietrich: Mitić, Gojko // «Wer war wer in der DDR?» 5. Ausgabe. Band 2, Ch. Links, Berlin 2010, ISBN 978-3-86153-561-4.
  • (нім.)Ehrentraud Nowotny: Gojko Mitic Henschelverlag 1976.
  • (нім.)Gojko Mitic: Erinnerungen. Ullstein Verlag, Berlin 1996, ISBN 3-548-23832-7.

Посилання[ред. | ред. код]