Перейти до вмісту

Голоско

Координати: 49°51′00″ пн. ш. 24°01′00″ сх. д. / 49.85° пн. ш. 24.01666667° сх. д. / 49.85; 24.01666667
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Голоско
Львів
Голоско
Голоско

Вигляд на забудову Голоска
Загальна інформація
49°51′00″ пн. ш. 24°01′00″ сх. д. / 49.85° пн. ш. 24.01666667° сх. д. / 49.85; 24.01666667
Країна  Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Район Шевченківський
Адмінодиниця Львів Редагувати інформацію у Вікіданих
Засновано 1402 Редагувати інформацію у Вікіданих
Телефонний код 032
Головні вулиці Замарстинівська
Варшавська
Під Голоском
Заклади освіти
та культури 		Інститут поліграфії та медійних технологій
Парки Брюховицький лісопарк
Карта
Мапа
CMNS: Голоско у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Див. також: Голоско (значення)

Голо́ско — місцевість у Шевченківському районі міста Львова. Розташована в районі стику вулиць Замарстинівської, Варшавської і проспекту Вячеслава Чорновола. На північному заході та півночі межує з Брюховицьким лісом, на сході — із Замарстинівським лісопарком і старим Голосківським цвинтарем.

Голоско. Вдалині справа — Замарстинів

Історія

[ред. | ред. код]

Середньовіччя

[ред. | ред. код]

У 1401 році міщанин Миколай Циммерманн купив 2 лани землі біля урочища Оловсько (Головсько) і через рік заклав тут поселення Голоско.

У 1415 році Голоско перейшло у власність міста. Його назвали Голоско Велике. 9 березня 1424 року Катерина Ціммерман подарувала спадкові маєтки в селі своєму чоловікові Толмачу Іванові[1]. В урочищі, що біля Голоска Великого, в 1470 році міщанин Ян[2] Ганель заклав інше поселення, що отримало назву Голоско Мале.

Голоско Мале ввійшло до меж міста 11 квітня 1930 року[3].

Найпопулярнішою теорією походження назви Голоско (Головсько) є теорія Володимира Мацяка, яка полягає в тому, що ця місцевість успадкувала назву колишнього міста Головсько — столиці Антського союзу, що знаходилося в межах сучасного міста Львова на Замковій горі.

Історик та краєзнавець Василь Лаба в своєму досліджені «Літопис Парафії Голоско Велике до 1944 року» стверджує, що назва Голоско походить з тюркскої, означає «жменю озер», адже тут було багато природних озер за ходом однієї з приток Полтви.

Однією з найдавніших споруд селища є церква святої Покрови. Коли побудована була церква на Голоску достовірних даних в архівах немає. Перше повідомлення про церкву датується 1539 роком, де зазначається, що церква святої Покрови стала крилошанною. Де знаходилася ця церква точних даних нема, мешканці стверджують, що давня церква стояла вище на косогорі, а на місці сучасної церкви (церкви святої Анни) був цвинтар. Василь Лаба припускає, що сучасна церква стоїть на місці дохристиянського святилища, яке здіймалося над озером — місце на високому горбі з стрімкими схилами.

Сучасна мурована церква була збудована у 1775 році. Василь Лаба припускає, що іконостас пензля львівського маляра Федора Сеньковича у 1610—1620 роках був придбаний в однієї з сусідніх церков, бо до 1740 року на Голоску в церкві іконостасу не було. Існують припущення, що в церкву на Голоску іконостас попав з Введенської церкви в Краківському передмісті, яка була навпроти входу в церкву Святої Параскеви П'ятниці. В середині XX століття, цей цінний іконостас був вивезений Б. Возницьким до Олеського замку, згодом він став частиною постійної експозиції. Одну з вулиць на Голоску названо на пошану Федора Сеньковича.

У XX столітті

[ред. | ред. код]

Після Першої світової війни в Голоску постав монастир оо. Редемптористів з Бельгії, які викупили двоповерховий будинок в одного пана і збудували свою церкву та монастир. Вони згодом брали активну участь в українському духовному житті, духовних місіях. Будинок для монастиря було придбано для новіціяту (редемптористів) завдяки допомозі митрополита Андрея (Шептицького). Приміщення монастиря святого Альфонса у різні періоди було відповідно табором для військовополонених (під час німецької окупації), інфекційною лікарнею (у часи підпільного існування УГКЦ), однак, з отриманням Незалежності, повернуло своє первісне призначення.

У 1910 році на Голоску було відкрито туберкульозний санаторій. З історії закладу відомо, що народний санаторій для грудних хворих було відкрито з ініціативи очільника Товариства боротьби з туберкульозом професора Юзефа Вічковського. Місцем розташування закладу було обрано сосновий ліс на схилах Розточчя в Голоску. Частину своїх земельних ділянок подарувала Товариству для влаштування санаторію шанована львівська купецька родина Рідлів.

На початку XX століття була заснована читальня «Просвіта». Читальня у 1930-х роках збудувала для власних потреб цегляний будинок і там відбувалися вистави, а в літні місяці організовували дитячий садок. З будівництвом читальні дуже цікава історія. Польська влада ніяк не хотіла дати дозволу на її будівництво, не даючи можливості купити земельну ділянку. Тоді українці зібрали кошти, домовилися з одним євреєм, давши йому гроші. Той зробив «ґешефт», купив потрібну ділянку і тут же подарував її українцям. У 1934 році тут відбулася духовна місія отців редемптористів, яка мала на меті пробудити не лише релігійні почуття, а й національну свідомість.

На Голоску мешкав Михайло Стецкевич (Стеткевич) — український меценат, перший голова українського товариства «Сокіл» у Голоску Великому, учасник товариства «Просвіта» у Львові. Працював радником намісництва, перебував в ув'язненні через підтримку Листопадового чину. Збудував власним коштом кам'яницю у «швейцарському» стилі, яку залишив для дітей-сиріт. Нині кам'яниця розташована на вулиці Замарстинівській, 197 та внесена до реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2438-м.

На Голоску біля озера Стосика у 1920-х роках проходили перші свята весни новоствореної організації Пласт. Сучасні пластуни довгий час не знали, де саме ці свята проводилися. Проаналізувавши спогади старших пластунів, вони вирахували, що вони проводилися в Львівській Сагарі (Сахарі). Сагарою в ті часи називали місцевість Голоска і сучасного Брюховицького лісу. Річ у тім, що ліс в цій місцини у XVIII—XIX століттях нещадно вирубувався. Через піщані ґрунти місцевість почала бути подібною на справжню Сахару. Згодом Австрійська влада засадила Сахару сосновими деревами і тут постав сучасний Брюховицький ліс. Свята весни — це щорічний дво- чи триденний табір пластунів, який проводять в перші теплі дні в році, і означає початок періоду походів і таборів для пластунів.

Ось деякі спогади. «На Свято Весни приїжджав і комендант Пласту — Северин Левицький. Він відвідав нас якраз тоді, коли ми виконували вправи на воді, в озері (тут очевидно мова про озеро Стосика). Заходили в озеро клином, а потім ставали в лаву, робили різні вправи. Пам'ятаю, що юнацькі курені мали, кожен окремо, свій колір хустини. Кожен гурток юнаків мав свою гурткову хоруговку в формі двораменного трикутника. Наш гурток мав хоруговку, де на білому полотні була нашита чорна сильветка голови Лева».

1978 року частково через Голоско була прокладена тролейбусна лінія маршруту № 13.

У часи незалежності

[ред. | ред. код]

В 2010-2020-х роках Голоско стало активно забудовуватися багатоповерховими будинками.

  • Нова забудова Голоско

Мистецтво

[ред. | ред. код]

Голоско та її околиці 1913 року стали місцем зйомок компанією «Леополія-фільм» батальних сцен до художнього фільму «Костюшко біля Рацлавіц» (режисер Орланд) на тему повстання Костюшка 1794 року. Для інсценування подій битви під Рацлавицями, поблизу Львова було обрано три подібних локації — місцевості навколо Зимної Води, Брюховичів та Голоска. 2000 осіб брали участь у масових сценах битви за Рацлавиці, серед них, безумовно, було багато мешканців Голоска. Прем'єра фільму відбулася 3 січня 1914 року у Львові. 2009 року у Кракові були знайдені дві котушки плівки (450 м), і цей фрагмент плівки був збережений та оцифрований[4][5].

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Сакральна архітектура

[ред. | ред. код]
  • Церква Блаженного Священномученика Миколая Чарнецького
    Церква Блаженного Священномученика Миколая Чарнецького
  • Храм Святого Рівноапостольного Володимира Великого
    Храм Святого Рівноапостольного Володимира Великого
  • Церква Успіння Святої Анни
    Церква Успіння Святої Анни

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Підтвердна грамота короля Владислава II дарчої грамоти Катерини, доньки Ціммермана Миколи, на спадкові маєтки в с. Голоско своєму чоловікові Толмачу Іванові. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 24 липня 2021.
  2. ↑ радше Йоганн
  3. ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 11 kwietnia 1930 r. o rozszerzeniu granic miasta Lwowa w województwie lwowskiem // Dziennik Ustaw. — 1930. — nr35. — poz. 286. — S. 591—592. (пол.)
  4. ↑ Projekt «Konserwacja i digitalizacja przedwojennych filmów fabularnych w Filmotece Narodowej w Warszawie»: Kościuszko pod Racławicami (1913). nitrofilm.pl (пол.). Архів оригіналу за 10 серпня 2021. Процитовано 23 вересня 2021.
  5. ↑ Fragmenty filmu Kościuszko pod Racławicami, reż. Orland (1913). youtu.be (пол.). Akademia Polskiego Filmu. 13 червня 2019. Процитовано 23 вересня 2021.
  6. ↑ Розклад Богослужінь у Велику Суботу у храмах Львова. galinfo.com.ua. Агенція інформації та аналітики «ГалІнфо». 1 травня 2021. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 24 червня 2023.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Таємниці міста Лева: Книга для читання / укладачі О. Волосевич, О. Даниленко. — Львів : Аверс, 2004. — 356 с. — ISBN 966-7466-90-6.
  • Василь Лаба. Літопис парафії Велике Голоско до 1944 року.

Посилання

[ред. | ред. код]


Лев, якого зображено на Гербі Львова Це незавершена стаття про Львів.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Голоско&oldid=45298857