Антський союз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Антський союз
Сарматія Flag
IV – VII ст. Київська Русь Flag
Розташування Антський союз
Мапа показує Державу Антів близько 560 р. згідно Френсіса Дворніка
Столиця Головське
Мови Праслов'янська
Релігії Язичництво
Форма правління Військова демократія
Князь Бож
Ардагаст
Історія
 - Засновано IV
 - Ліквідовано VII ст.

Антський союз — держава[1][2] антів, політичний[3] і військово-племінний[4] союз східних слов'янських племен антів, слов'янське міжплемінне об'єднання[5], що існував від IV — до початку VII ст. (602 р.[6]), прямий попередник Русі[1][7].

Утворений вказаний союз закономірно був після розпаду Імперії гунів (370—469 рр.), до складу яких входили слов'янські племена й сармати. До складу Антського союзу племен входило шість великих племінних груп. Вони відомі з давньоруських літописів як особлива південно-західна група «племен»[8]:

Розпався цей союз у наслідок навали аварів[7]. Основна маса антського народу почала нове життя мігрувавши на північ Чорного моря, на Київщину, на Чернігівщину, на Полісся[7]. Племінний поділ як основа антського державного утворення вплинула на племінний поділ VIII—IX ст., які увійшли в етногенез українського народу[7], а також анти вплинули на формування болгар та румунів[9]:

Згадки в наукових джерелах[ред.ред. код]

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Coat of Arms of Ukraine

За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром[1]. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю (Маврикій)[1]. Що свідчить про вказування на різні частини кордонів союзу антів від різних очевидців в різних точках (Френсіс Дворнік). А використання для оборони «Змієвих валів» припадає на період державності антів, і «Змієві вали» припиняють розбудовувати власне у VII ст. н. е., коли припинив існування Антський союз.

У X ст. арабський історик Абдул Хасан Масуді двічі повторює, що анти мали свою державу, як він висловлюється, «з прадавніх часів»: від кінця IV ст. до початку VII ст. н. е.[1][7]. В. Ключевський вважає, що існував великий військовий союз чи федерація антських князів під проводом короля дулібів. Цю думку поділяє інший московський історик — Б. Греков. Чеський історик Френсіс Дворнік пише, що держава антів сягала аж до Шлезька (Сілезії)[11]. В. Мацяк висловив версію, що столицею Антського союзу було місто Головське, що стояло там, де тепер стоїть Львів, отже, було зародком Львова[12]. Професор П. Третьяков писав, що анти й «роси» — це дві назви одного народу, який утворив Київську Русь[13].

Археологічним еквівалентом антів вважається людність, яка створила Пеньківську археологічну культуру[14]. Відомі археологічні знахідки антів, серед яких знайдені золоті та срібні скарби (Перешепине, Підгороддя, б. Крилоса; городища «роменського типу» в с. Ромен на Чернігівщині та ні.)[1]. Переважно серед антських пам'яток в Україні — це прикраси до одягу й кінської збруї із срібла, бронзи й білого металевого стопу; найбільше серед бронзових прикрас знайдено фібули з виїмчастим емалем, центр виробництва яких був в місті Києві (Вернер Й., 1950 р.)[1].

Лідери антів[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж стор. 48, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
  2. Поселення антів або венедів та їхня громадська і державна організація; Історія України — Полонська Василенко Наталія: Том 1 — Електронна інтернет онлайн «Бібліотека Студента UaRus»
  3. Антський військово-політичний союз, 2.2. Антський військово-політичний союз. Зародження українства, сайт «Українські підручники онлайн»
  4. Антський військово-племінний союз, 2014 р., сайт «Студалл. Орг — Вся помощь студенту и школьнику»
  5. стор. 94, Т.1 (А-В), «Енциклопедія історії України»: в 10 т. — Київ: Наукова думка, 2005 р. — ISBN 966-00-0415-X
  6. «Анти», Новий довідник історії України (Історичний словник). UkrHistory.com.ua. Архів оригіналу за 01.11.2017. Процитовано 1 листопада 2017. 
  7. а б в г д е ж и стор. 34, том 11, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2003 р. ISBN 5-7707-4048-5
  8. а б М. Брайчевський // «Хозарія і Русь» (Вибране), м. Київ, видавництво «О. Теліги», 2009 р., ISBN 978-966-355-029-9, Т. ІІ, С. 345—347.
  9. «The Making of the Slavs». History and Archaeology of the Lower Danube Region, C. 500—700. Cambridge: Cambridge University Press. 2001. ISBN 0-521-80202-4. (англ.)
  10. На думку болгарського медієвіста Златарського В. Н.[ru] сіверяни відносилися також до антів
  11. F. Dvornik. «The Making of Central and Eastern Europe». London: Polish Research Centre, 1949. Second edition Gulf Breeze, Fla.: Academic International Press, 1974. (англ.)
  12. В. Мацяк. «Львів-Головське — центр нашої Антської великодержави»
  13. Третьяков П. Н. // «Восточнославянские племена», г. Москва, 1953 г. (рос.)
  14. стор. 95, Т.1 (А-В), «Енциклопедія історії України»: в 10 т. — Київ: Наукова думка, 2005 р. — ISBN 966-00-0415-X (укр.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]